Розділ 225 — Супровід лейтенанта (8)

— Ви щойно...!

Голос, що підвищився до крику, раптово змовк.

Ардал, зрозумівши, що перед ним імператор, повільно заплющив та розплющив очі, щоб заспокоїти свої емоції. Потім знову заговорив, вже спокійніше.

— Ви називаєте це своєю відповіддю зараз? Ви справді самовпевнені.

— Це просто питання, то чому б мені не бути впевненим?

— Ха... Справді?

Це не просто питання.

Цим питанням Елпідій підтвердив, що для нього помста важливіша за Імперію. Водночас, саме питання було тиском для співрозмовника, спробою дізнатися чого хоче інша людина. Ніби це була гра.

Чи буде він покірно виконувати його волю, чи наважиться ризикнути та зупинити імператора?

— Я впевнений, що ти поставив це питання не тому, що тобі щиро була цікава моя відповідь.

Той, мабуть, уже знав відповідь.

Адже Елпідій добре знав схильності прем'єр-міністра Ардала.

— Все ж, якби мені довелося відповісти, то так.

— ...

— Я стягну вас вниз. Хіба це не природно, якщо імператор не виконує своїх обов'язків?

Навіть за ледь помітного тиску та попередження, його очі не тремтіли.

На чолі країни має бути той, хто служитиме країні більше, ніж будь-хто інший.

У це він вірив, тож хотів, щоб вони відклали свої дурні думки в сторону і тихо працювали на користь цієї країни. Якщо вони не впевнені, що зможуть це зробити, хай краще самі відмовляться від влади, перш ніж дадуть комусь стягнути їх вниз.

Прем'єр-міністр Ардал наважився погрожувати двом членам королівської родини.

... Ха. Алетея марно посміхнулася. Елпідій мовив з глузуванням, змішаним з гіркотою:

— Ти справді самовпевнений. Не варто таке говорити перед імператором. Краще відмовся від думки, що я дозволятиму тобі це лише тому, що Імператор цінував тебе.

— Коли це я діяв необачно, використовуючи ореол Імператора? Я просто висловив свою думку. Вашій Величності не доведеться турбуватися про це ні раніше, ні в майбутньому, а якщо вам не подобається моя позиція, ви можете просто звільнити мене, тому я сподіваюся, що ви утримаєтеся від таких образ.

— ... Добре. Я розумію, що ти маєш на увазі.

Ардал знищить його, якщо він не поставить Імперію на перше місце?

Елпідій сперся ліктем на правий підлокітник стільця, на якому сидів, і вільно відкинувся верхньою частиною тіла. Алетея, яка сиділа на лівому підлокітнику з мечем у руці, мовчки поглянула на прем'єр-міністра.

На обличчях обох все ще була глузлива посмішка.

— Для початку, я не збираюся тебе звільняти. Важко знайти когось такого здібного, як ти.

— Але я не підкорюся волі сера Ардала. Твоя впевнена поведінка була досить вражаючою, але... ну. Ти думав, що шантаж спрацює на нас?

Погрози прем'єр-міністра — це шантаж. Два члена королівської родини помітили це одразу, щойно почули це.

Алетея легко підвелася та покрокувала до Ардала. Замість того, щоб йти прямо, вона скоротила відстань, повільно малюючи коло, немов дикий звір, що кружляє навколо своєї здобичі, і розслаблено заговорила:

— Навіть попри це, в ситуації, коли панує хаос всередині та зовні Імперії, ти ніяк не міг би додати ще один шар смути, змінивши імператора. Інші могли б, але не ти — сер Ардал, який служить Імперії більше, ніж будь-хто інший.

— ...

— Навіть якщо ти вирішиш замінити правителя про всяк випадок, щоб повалити нинішнього імператора, тобі доведеться підготувати когось на його місце. Однак, я єдина людина, яка може зайняти трон, продовживши спадкоємність королівської крові. Але я повністю на боці Його Величності, тому не робитиму нічого з того, що ти забажаєш.

— Тут немає публіки, тому можеш називати мене як тобі зручно.

— Добре, брате. У будь-якому разі, сер Ардал, який вірно служив колишньому Імператору, знає найкраще, що окрім мене немає іншого законного спадкоємця. Бо коли Імператор зійшов на трон, він убив усіх членів королівської родини, крім мене та мого брата.

Всіх його братів і сестер, а також їхніх дітей.

Вона чула, що коли інцидент почався, всі шляхи відступу були ретельно заблоковані заздалегідь, тому ніхто не втік.

На тлі мовчання прем'єр-міністра гучний голос пролунав у приміщенні.

— Звичайно, якщо уважно пошукати, десь міг залишитися представник побічної гілки. Однак, щоб посадити на трон таку невідому людину, доведеться ризикнути й посіяти розбрат. Навіть серед знаті, ймовірно, станеться розкол між тими, хто це підтримає, і тими, хто буде проти. Це безпосередньо пов'язано з безпекою Імперії, тому зрештою сер Ардал не зробить такого вибору.

— ...

— Звичайно, якщо... припустити, що він не зовсім некомпетентний. Чесно кажучи, незалежно від нашого способу мислення, ми вміємо дещо, чи не так?

Тож вони сміялися з цього. Бо погрози прем'єр-міністра здавалися кумедними.

Ніби сказавши все, що хотіла, Алетея перестала тиснути, повернулася на своє місце та сіла на підлокітник крісла. Елпідій, відсунувшись трохи в бік, щоб їй було зручніше сісти, неквапливо посміхнувся і мовив:

— І є дещо, що сказав Імператор.

— ...

— Я — це Імперія.

— ...!

Ардал заціпенів. Елпідій гірко посміхнувся, спостерігаючи, як його вираз обличчя затвердів.

— Тож не йди проти моєї волі. Будь впевнений, що відповідно привітав Мою Величність.

— ...

[Дивися на нинішню Імперію.]

Навіть кажучи про себе так, він зрештою насміхався з себе. Його дядько казав це, маючи на увазі, що він ставитиметься до Імперії, ніби це його власне тіло, але Еплідій казав так, щоб виконати свою особисту волю. Чим це відрізняється від інших тиранів?

Він знав, що руйнує благородне значення цих слів, але він не мав наміру їх скасовувати. Елпідій дивився на обличчя прем'єр-міністра, яке тепер було повністю спотворене, і не зміг встояти перед останнім покликом та висловив його.

— Тим не менш, я планую виконати бажання колишнього Імператора та зробити безпеку Імперії головним пріоритетом, тож не хвилюйся надто сильно.

— ... Ви кажете, що будете лише її підтримувати. Імператор хотів би кращої Імперії, а не помсти.

— ...

Він знав, що все буде так. Ось чому він не хотів цього говорити. Елпідій зітхнув.

Подивіться, як він миттєво змінив напрямок від погроз до переконання, як тільки зміг впіймати зачіпку. Розуміючи, що якщо він не погодиться, то опиниться в ще більшій біді, Елпідій швидко змінив тему, перш ніж його спіймали або переконали.

— Місцезнаходження Стигми Приміро все ще невідомо?

— ...

Прем'єр-міністр примружив очі, зрозумівши, що співрозмовник навмисно змінює тему. Зустрівшись з ним поглядом, Елпідій вдав, що не помітив цього. Після короткої нервової боротьби Ардал першим відступив назад з легким зітханням.

— Ми відстежуємо його.

Наразі краще просто підтвердити, що є місце для переконання.

Було б добре вирішити це якомога швидше, але не обов'язково одразу. Час ще був, тож він зможе переконати їх пізніше. З самого початку, він не мав високих очікувань, бо помста — це не те, від чого можна одразу відмовитися через кілька слів.

Зібравшись з думками, він продовжив.

— Надходять повідомлення про появу зеленоволосого героя зі всього континенту, тому його неважко переслідувати...

— Якщо він захоче бути «героєм» і втече або сховається, його буде важко спіймати. Чому хтось, хто є Героєм, робить подібне в ситуації, коли навіть кожен загін на рахунку?...

Стигма Приміро наразі вважався зниклим безвісти.

Якщо хтось зникає безвісти, поки весь континент у руїнах через війну, будь-хто, природно, подумає що він помер. Тим не менш, Елпідій був упевнений у його виживанні.

Бо його смерть не була підтверджена. Єдиними, хто могли вбити Героя Імперії, як окрему особу, були створіння на кшталт справжнього Героя, Короля Демонів або командирів його армії. Але конфлікт між подібними силами ніяк не міг би залишитися без уваги. А якби їх було багато, це спричинило б ще більше метушні і битва тихою не була б. Тож шальки терезів не мали іншого вибору, окрім як схилитися на бік «виживання».

Крім того, ходили чутки про зеленоволосого героя, який блукає континентом.

Проблема в тому, чому він пішов...

— Ми зможемо обговорити це лише після зустрічі.

— Все ж таки добре, що він зник, залишивши лицарів Приміро.

— Майже половина з них загинула, залишилося не так багато.

Оскільки за ним велась старанна погоня, більше нічого не можна було зробити, оскільки війська варто було берегти.

Елпідій, який перебирав папери з напівпокірним зітханням, перевірив назву документа, що лежав збоку, і видав короткий вигук, ніби щось спало йому на думку.

— О, точно. Я давно про це хотів спитати.

— ...?

— Ти щось знаєш про «Культ Арута»?

— Наскільки мені відомо, Культ Арута — це зловісна псевдорелігія, яка останнім часом шалено розширює свій вплив...

— Вона набирає популярності серед народу Імперії.

Стосовно псевдорелігії.

Тук-тук. Він постукав по паперах пальцями. Алетея, яка витягла документи з-під низу, мигцем глянула на них і сказала.

— У цьому світі не існує поняття ідеального «добра», і псевдо-«доброта» взагалі неможлива. Зокрема, той факт, що більшість сприймає щось надмірно позитивно, означає, що зворотна сторона цього погана. Тому було б непогано як слід дослідити це, щоб тримати під контролем.

— Згоден.

Так казав герцог.

Якщо є щось, що здається абсолютним добром чи злом, то це безсумнівно неправильно. Він казав з підозрою ставитися до того, що вважають «добрим», бо воно може виявитися насправді дурним.

Він прославився завдяки останньому інциденту і насправді був покидьком і поганою людиною, але він не був настільки некомпетентним, щоб навіть такі його поради проігнорувати.

Тому Елпідій наказав:

— Ти чув, прем'єр-міністре? Розберись із цим.

— Так.

Навіть якщо це не так, цей клятий «Культ Арута» був дечим, що викликало інтерес.

Можливо, ім'я Деона Харта було пов'язано з іменем «Демона Арута», яке поширювалося з Царства Демонів? Очі Ардала засвітилися, коли він пообіцяв собі, що цього разу він як слід дослідить це питання.

***

Герой, оспіваний «Культом Арута», тепер лежав розпластаний на дивані.

Диявол спіймав його та силоміць потягнув до художньої студії, сказавши, що навчить його малювати.

Деон, який досі намагався з кислим настроєм висловити свою незацікавленість у малюванні, зрештою попросив демона-прислужника принести квітковий горщик з його кімнати, обійняв його та ліг на диван, ніби протестуючи. Король Демонів, якому це здалося кумедним, невдовзі показав йому приклад картини. Він сів перед полотном, тримаючи пензель, і сказав, що спочатку сам намалює, а потім покаже картину йому.

Король Демонів глянув на Деона, який наспівував, погладжуючи квітковий горщик у руках у рідкісній мирній атмосфері, потім змінив пензель і заговорив.

— Оскільки ти Герой, у тебе має бути до цього талант, але незважаючи на талант, здається, ти зовсім не зацікавлений у цьому.

— Ну так...

— Я трохи розчарований. Якби ти зайнявся мистецтвом, ти створив би щось, що увійшло б в історію.

— ... Тож ви плануєте продовжувати навчати мене переважно мистецтву? На якій основі...

— Незалежно від того, чи це поет, виконавець чи художник, твори, які залишаються в історії, зазвичай створюються на основі нещастя творця. Неважливо, «Герой» це чи ні.

— ...

Цк-цк-цк-цк.

Деон мовчки схопив квіткову бруньку, яка виглядала як паща дивної рослини, пощипав її великим і вказівним пальцями, і потрусив. Рослина запротестувала, помахуючи стеблом, але він не звернув на це уваги.

Тихий голос пролунав в просторі крізь тишу, що повернулася. Тема була зовсім іншою, ніж мить тому.

— З людського світу ще не зверталися з побажанням приєднатися до нас? Вже майже час, щоб одна чи дві людини зв'язалися з нами.

— Зв'язалося дуже маленьке королівство під назвою Техон.

— Якщо це королівство Техон... то це південне королівство на кордоні. Непогано... Але хіба серед васалів Шан ще ніхто не звернувся?

— Ще ні.

— Я цілився у Шан... це несподівано.

Він зітхнув. Рослина вкусила Деона за палець.

Що? Хоча крові не було, це все одно справжній виклик. Очі Деона розширилися від першого протесту його улюбленої рослини.

— Схоже, Шан подбала про це заздалегідь. Тим не менш, часу пройшло небагато, тому, можливо, краще трохи почекати. Можливо вони зв'яжуться з нами пізніше.

— Можливо, знадобиться щось дієвіше.

— Ти навіть розкрив, що став Героєм. Чи є щось, що можна назвати ще більш дієвішим?

— Це ближче до «батога», чи не так? Я мав на увазі «пряник». Якщо взяти за приклад королівство Техон, то вони, ймовірно, прийняли рішення, виходячи з поведінки демонів, які приходили до них, коли кордон було тільки виявлено. Тоді вони поводилися досить тихо.

Демони зволікали з доповіддю, бо самі хотіли ходити до світу людей та розважатися. Хіба вони не домовилися між собою поводитися тихо, бо якщо стався б нещасний випадок, їх би одразу спіймали?

Рука, яка торкалася рослини, метушливо зарухалася.

— ... Що ти робиш?

— Просто так.