Розділ 226 — Щоб душа зламалася (1)

Очі Деона лукаво розширилися.

Король Демонів, який дивився на нього так, ніби був трохи спантеличений, ніби хотів щось додати, але натомість звернув погляд на полотно і повернувся до початкової теми.

— Я розумію, що ти маєш на увазі, але... зараз це буде важко.

— Ну... не треба хвилюватися, можна просто знищити ще одне королівство. Якщо цього недостатньо, можна просто розтоптати ще кілька.

— На той час все буде завойовано до умиротворення, так? Це ти мав на увазі, коли казав про пряник?

— Чи то пряник, чи батіг, нам просто потрібно отримати бажаний результат.

Деон примружив очі, клацаючи пальцями по стеблах і листках дивної рослини, які безладно розрослися.

Король Демонів коротко засміявся у відповідь на цей лисячий сміх.

— У тебе поганий характер.

— У вас навчився.

— Ти став сміливішим, ніж раніше.

— Це теж.

— Рання освіта була неправильною.

— Тепер вже надто пізно навчати мене.

Герой та Король Демонів по своїй суті рівні істоти.

— І чесно кажучи, вас же це не образило.

— Це правда. Насправді, мені так навіть більше подобається. Це весело, правда?

— У вас поганий характер.

— Звичайно. Хто ж твій вчитель?

— ...

Знову настала тиша.

Деон легенько торкнувся пальцем бруньки дивної рослини, яка затихла, ніби здалася, і поставив горщик на тимчасовий столик, поспішно приготований перед диваном. Волосся, яке розпатлалося від того, що він спирався на підлокітник, Деон розв'язав, поклав стрічку поруч із горщиком і знову безсило впав назад на диван.

Наспівування, яке стало майже звичкою, розвіяло тишу.

— Колись давно, у світі, Смерть сказала...

Король Демонів, який тихо слухав і грався пензлем, раптом нахилив голову.

Дивно.

— Чому ти наспівуєш лише перший куплет?

— Душа після смерті... що?

— Я слухаю тебе вже деякий час, але ти співаєш лише перший куплет.

— У цьому є якась проблема...?

— Ні, не в цьому річ.

На нього зневажливо поглянули, ніби питаючи, чи збирається він розпочати сварку.

Якщо так продовжиться, то він отримає зайву ненависть. Королю Демонів було байдуже, зненавидить Деон його чи ні, але було б трохи несправедливо, якби це сталося через непорозуміння. Король Демонів одразу махнув рукою.

— Я просто думав, що тобі більше подобається другий куплет, тож я був трохи здивований, що ти співаєш лише перший. Є якась причина?

Хоча існує другий куплет, він не розумів, чому Деон наспівував текст, який не був з його точки зору приємним.

Ніби непорозуміння було вирішено, погляд Деона трохи пом'якшав.

— Бо все, що я знаю, це перший куплет. Лише нещодавно я дізнався про існування другого куплету.

— То ось як? Ну, це стара народна пісня, тому в цьому немає нічого дивного.

Творчість, яка не зникла і яку вдалося передати усно через покоління, зазвичай частково змінювалася або губилася в процесі. Чим старшою вона була, тим ширшим був обсяг спотворення.

Радше, можна сказати, що це був незвичайний випадок, коли пісня не була зміненою, тому не дивно, що другий куплет був повністю втрачений.

Король Демонів, який кивнув головою подумки, зробив паузу, коли йому дещо спало на думку.

«Це означає...»

Що Деон робив все це, нічого не знаючи? При цьому обмірковуючи текст лише першого куплету.

«Це дивовижно».

Це дивовижно з іншого приводу. Здається, що для того, щоб здійснити щось такого масштабу, саме вмістилище має відрізнятися.

Хіба він не боїться наслідків? Ні, можливо, він з нетерпінням чекає цього «повернення».

Диявол відклав пензель. Він повернув голову, щоб зустрітися з червоними очима, що дивилися на нього, а потім посміхнувся. Він з посмішкою звернувся до зрадника людства та найгіршого злочинця.

— Прочитати тобі другий куплет?

— ... Так, що...

Незважаючи на невпевнену, роздратовану відповідь, Король Демонів продовжував посміхатися і одразу почав згадувати.

Якщо перший куплет містив застереження не грішити, то в другому була порада в ситуаціях, коли людина вже згрішила або не має іншого вибору, окрім як грішити.

Ось чому ця пісня називалася «Порада Смерті», а не «Попередження Смерті».

— Тоді слухай.

Рот Короля Демонів відкрився, і з нього потекла ідеально відновлена пісня.

Завершена пісня звучала так:

Колись давно, у світі, Смерть сказала.

Не гріши.

Після смерті твоя душа почне ламатися під тягарем твоїх гріхів.

Зникнути не виплативши належну ціну — дуже зручний спосіб уникання.

Чим більший гріх, тим швидше відбувається процес реінкарнації.

І додала:

Якщо у тебе немає іншого вибору, окрім як згрішити.

Вчини більший гріх, ніж будь-хто інший.

Щойно ти помреш, твоя душа зламається і зникне, щоб ти міг назавжди уникнути покарання за свої гріхи.

Це єдина поблажливість, яку я можу висловити.

— ...

Деон мовчав. Це була не така мирна тиша, як раніше.

«Вчинити більший гріх, ніж будь-хто інший» — ніби насміхаючись, Диявол знову наспівав цю партію. Деон глянув на нього таким поглядом, що важко було зрозуміти, про що він думає, і спокійно зібрав свої думки.

«Чи означає це, що якщо гріх надмірний, розплати можна уникнути?»

Тепер він розумів, чому другий куплет було втрачено.

Щоб ця пісня залишалася відомою серед народу, у людей не було іншого вибору, окрім як прибрати його. Не можна було перетворювати ще більше дітей на злочинців, тому заради майбутнього своїх дітей батьки мали пропускати цей куплет, і тоді він природно зник.

— ... звичайно.

Він повільно відкрив рота.

Король Демонів зосередив свою увагу на ньому, ніби цікавлячись, якою буде реакція. Деон лише гордо посміхнувся.

— Мені більше подобається другий куплет. Цікавий текст.

— ... Так?

На мить на його обличчі з'явилося розчарування, перш ніж Король Демонів яскраво посміхнувся.

Якої реакції він очікував? Невдачливий покидьок. Деон проковтнув лайку і надав ще більшої твердості своєму виразу обличчя, який мало не спотворився.

— Так, хіба це не ідеально відповідає моїй теперішній ситуації? Не знаю, чи це має якесь відношення до реальності.

— Я ніколи не помирав, тому не знаю, чи це правда, але я знаю, що це народна пісня, старша за мене. Незалежно від того, цінна вона тому, що стара, чи збереглася так довго, бо має цінність, древні речі мають цінність.

— ... Це означає, що текст пісні правдивий?

— Я ж тобі казав, чи не так? Не знаю, бо не помирав. Тим не менш, варто звернути на це увагу.

...

Що ж... Це дивно, бо текст ідеально пасує до моєї ситуації, в якій я шаленію й кажу, що змушу світ пошкодувати, що обрав мене, але на цьому все.

Неважливо, чи отримаю я плату за скоєні гріхи після смерті чи ні. Для мене, який живе лише сьогоднішнім днем, найважливіше — це теперішнє. Між реальністю, яка прямо перед моїми очима, і минулим, яке мене душить, важко просто триматися за дихання, яке знову і знову намагається висковзнути. Думали, що в мене буде час подумати про майбутнє?

Якби я звертав увагу на тягар своїх гріхів і карми з самого початку, я б не вчинив того, що зробив зараз.

— Зрозуміло.

Тож я відповів без особливого энтузіазму і обернувся.

Залишивши мовчання Короля Демонів позаду, я ліг на спинку дивана... але це було незручніше, ніж я думав, тому я знову обернувся.

— Тепер, коли я думаю про це, ти добре спиш і без кошмарів останнім часом?

— Що?

А потім я впав з вузького дивана.

— ?!

Я був шокований на мить, але, на щастя, не вдарився об холодну підлогу.

Невідомо коли Диявол підійшов і простягнув руку до мене.

...

Деон, який кліпав очима і дивився на Короля Демонів з порожнім поглядом, злегка насупився, ніби запізно усвідомив ситуацію.

— ... диван вузький.

Він впав не через те, що зробив дурну помилку.

— Це тому, що це диван.

— Заради гідності Короля Демонів, гадаю, було б краще замінити його на щось трохи більше.

— Це вперше, коли я бачу, щоб Герой хвилювався за мою гідність, я зворушений.

— ...

Деон, чиє обличчя було повністю спотворене, підняв верхню частину тіла, яку підтримував Король Демонів.

— Тепер усе гаразд, тож, будь ласка, відпустіть мене. Висота не велика, та й я все ж таки Герой, тому навіть якби впав з висоти, зі мною все було б гаразд. Радше, однієї руки б вистачило...

— Яйк!

— ... Це була не лише одна рука. Добре, дякую.

Він думав, що Диявол підтримав його та збалансував, але було ще дещо.

Він запізно помітив стебло, що підтримувало його ногу, і незграбно висловив свою вдячність. Дивна рослина з довгим стеблом, що простягувалося зі столу, згорнула листя та підняла його вгору.

На обличчі Деона з'явилася невідома емоція від знайомого жесту, схожого на піднятий вгору палець. Король Демонів, який спостерігав за цим, удав, що не помітив, і повторив питання, яке поставив хвилину тому.

— То як щодо кошмарів?

— ...

Деон мовчки впав на диван.

Кошмари повернулися, ніби чекали, поки квітка зів'яне. Знову почалися ночі, коли він не міг як слід спати, але Деон не сумував за відсутністю квітки. Навпаки, він зустрів цю ситуацію зі щирою радістю.

Бо це означало, що Круель справді вирушив відпочивати.

— Ну... гаразд.

Король Демонів ледь помітно знизав плечима, бачачи мовчання, яке можна було розцінити як відмова відповідати.

— Спиш ти добре чи ні, аби це не заважало твоїй роботі.

— ...

— У будь-якому разі, картина закінчена. Хочеш подивитися?

Він підійшов до полотна. Деон прослідкував поглядом за його спиною, а потім встав і зробив крок вперед.

На полотні був Деон Харт, який виглядав точнісінько як в реальності.

На картині було зображено кожну деталь, включаючи червоні очі, біле волосся, вії та текстуру шкіри. Якби тло не було полотном, а глядач не рухався, можна було подумати, що він дивиться в дзеркало.

— Тобі, мабуть, знайомий цей стиль. До початку нещодавньої війни це був найпоширеніший стиль живопису портретів у світі людей.

— ... Я знаю. Усі портрети, які я бачив, були в цьому стилі.

— Хіба ти не думаєш, що було б добре намалювати таку картину власними руками?

— Зовсім ні...

Його не цікавили картини.

Тим не менш, він знав, що Король Демонів добре малює. Те саме стосувалося музичних інструментів, а от тепер малювання... Чи є щось, чого він не вміє робити?

Це питання нарешті вирвалося з його вуст, коли Король Демонів продовжив говорити:

— Якщо тебе не цікавить живопис... може, спробуємо тлумачення стародавньої мови?

— ... Що ж ви не здатні зробити? Таке взагалі існує?

— Що? Дурниця...

Король Демонів байдуже відповів, ніби це було очевидне запитання.

— Принаймні, все що тобі може спасти на думку зараз, я можу.

— ...

— О, окрім здійснення твого бажання.

Плечі Деона напружилися.

За тремтячими очима пролунав трохи нетерплячий голос, ніби він намагався приховати причину хвилинної тривоги за чимось іншим.

— Як і очікувалося, в це важко повірити. Скільки б ви не прожили, ви не змогли б навчитися всьому на світі...

— Деоне.

Зрештою, все вийшло так, як задумав Диявол.

Король Демонів, який звернув увагу на різку відповідь Деона, а не на його ставлення, посміхнувся, ніби його це смішило.

— Як ти сказав, я прожив довгий вік. Якби я прожив просте, але тривале життя, твій здоровий глузд не помилився би. Але річ у тім, що моє життя набагато довше, ніж ти думаєш.

— ...

— У мене було багато вільного часу, щоб чогось навчитися та вдосконалитися в цьому. Це виходить за рамки таких мистецтв, як живопис, скульптура, композиція, поезія та володіння зброєю, такою як мечі, списи, щити та луки, і навіть сфер, які існують, але не є загальновизнаними, такі як тлумачення стародавніх мов, розкопки реліквій та обробка дорогоцінного каміння.

— ...

— Наразі в цьому світі є лише одна річ, якої я не вмію. Це те, чого можна навчитися лише у Героя.

— ...

— Отже...

Він простягнув руку.

Вбивчий дотик повільно наблизився до його шиї, ніби казав спробувати уникнути його. Деон, який слухняно підставив шию, глянув на руку, яка просто лежала, а не хапала чи душила його, а потім знову підвів погляд, щоб подивитися на співрозмовника.

На сухому тлі, ніби шар маски, яку він носив щодня, зник, був спотворений вираз порожнечі та нудьги.

— ... Сподіваюся, ти зростеш і навчиш мене.

На перший погляд, це мало вигляд страждання.

Примітка перекладача: те, чого може навчити тільки Герой... смерті? Король Демонів такий же суїцидник, як і Імператор? Ну камон!