Розділ 227 — Щоб душа зламалася (2)

[Король Демонів.]

[Істота, створена світом, щоб убити Героя.]

***

Король Демонів — це істота, створена світом з певною метою.

Абсолютно нова раса, створена з чіткою метою «вбивати Героїв». Тому сенс існування «раси демонів», включаючи Короля Демонів, яка від нього народилася, зводився лише до одного.

«Принаймні, демони народжуються незалежно від намірів світу, тому обмежень в них мало...»

Король Демонів, який безпосередньо пов'язаний з цими намірами, відрізнявся.

Чи знайоме вам це відчуття, коли все ваше тіло закуте в кайдани? Свобода волі Диявола, як вважалося, підпорядковувалася меті світу. Це означає, що навіть обрати як померти він не здатен.

«Я вільніший за будь-кого іншого, коли йдеться про речі, не пов'язані з досягненням сенсу існування, але що з того?»

Те, чого він найбільше прагнув, неможливо досягти.

З іншого боку, Герої народжуються серед раси людей. Люди — це вид, сенс існування якого полягає в тому, щоб жити з свободою волі та створювати різноманітну «історію». Іншими словами, свобода волі Героя, народженого шляхом надання сили певній людині, перевершує мету, яку світ йому надав пізніше.

Король Демонів посміхнувся.

«Мені заздрісно».

Вага свободи волі сильно варіюється залежно від мети, даної світом, коли він вперше створював певну расу.

Навіть «Король Демонів» був створений поспіхом, без глибокого обмірковування, з наміром бути одноразовою фігурою для світу, тому він мав багато помилок.

Наприклад, якщо він більше не міг досягти сенсу свого існування, бути вбитим Героєм, йому доводилося нескінченно чекати, поки з'явиться інший Герой, бо йому не дозволено померти інакшим чином.

Або ж мета «одноразовості» та основне правило світу, встановлене під час створення життя: «Все живе має обов'язок захищати свій вид», зіткнулися, і перемогло останнє, що призвело до народження «демонів» та «монстрів».

«Навіть якщо все інше однаково, смерть не дозволена, навіть якщо вбити Героя...»

Нинішній Король Демонів — найсильніший з усіх Королів Демонів.

Тепер, якщо подумати про це, то колишній Король Демонів дещо сказав у далекому минулому, чи не так? Для «Короля Демонів» бути сильним — це прокляття. Ось що він сказав.

Бути сильним стало прокляттям.

Згідно сенсу існування, Король Демонів повинен був зробити все можливе, зіштовхнувшись із Героєм. Він не міг програти навмисно.

З плином часу Король Демонів втомився. Мабуть, на початку, коли він тільки втомився, він ще й сердився. Чому свобода волі людей була на першому місці, тоді як його власна була повністю розтоптана? Кажуть, що саме в цей час стався інцидент, який довів людський світ до межі вимирання.

І з плином часу він знову зустрів Деона Харта.

« ... Вперше я побачив його через парі з герцогом».

Він тихо дивився на біловолосого чоловіка, який слухняно схиляв свою голову.

Король Демонів не шкодував про парі, яке він уклав з герцогом через Деона Харта. Навіть якщо він дізнається правду про той інцидент, зненавидить його та плекатиме вбивчі наміри, думка Диявола не зміниться. Ні, якщо бути точним, він би радше похвалив себе за те, що зробив чудовий вибір у той час.

Завдяки цьому він зміг спостерігати за зростанням Героя ближче, ніж будь-коли раніше.

«З самого початку це був освіжаючий досвід, і це не змінилося навіть після того, як він став Героєм».

Це вперше за довгий час, коли Король Демонів має Героя під своїм командуванням, який проживає в його замку. Це також вперше, коли дев'яносто відсотків його магічної сили було витрачено на порятунок людини, а потім ця врятована людина стала Героєм.

Можливо, саме тому Король Демонів, який був щедрим до Деона Харта ще з тих пір, як вважав його просто іграшкою, став ще добрішим, коли той став Героєм.

Людина, яка з самого спочатку дарувала інтерес і розваги, зрештою отримала можливість навчити його чомусь, тому що б він не робив, його це влаштує.

Він може спробувати позбавити Диявола магічної сили, або може спробувати інші трюки за його спиною.

Він може бути зарозумілим перед ним, як зараз, або може чинити опір, як нещодавно. Є лише одне, чого Диявол хотів від нього.

— Я збираюся навчити тебе стільком речам. Якщо є ще щось, чому ти хочеш навчитися, можеш сказати це без вагань. Немає потреби думати про це як про борг. Просто пізніше я попрошу тебе навчити мене дечому.

— ...

— Я готовий почекати до того часу, тож, будь ласка, розважай мене, як зараз.

Розумієш, Герою?

Атмосфера раптом стала легшою.

Король Демонів закінчив речення з перебільшеною грайливістю в голосі та відвів руку з посмішкою. Його вираз обличчя та очі були такими ж яскравими, як завжди, настільки, що те, що було миттю раніше, видавалося лише ілюзією.

— ...

Деон не міг легко відкрити рота і подивився на Короля Демонів.

Він не міг поставити питання, хоча Диявол навіть не згадав, чим було те єдине, чого він його міг навчити. Не лише тому, що атмосфера була невідповідною, але й тому, що він відчував, що знає, про що він говорить.

Деон інстинктивно зрозумів це. О, це не те.

«Це небезпечно».

Він ніяк не міг здійснити те, чого він хоче. Можливо, якщо те, чого він бажає, буде прямо відкрито, сама природа гри може знову змінитися.

Змінений тип гри буде неприємним як для Короля Демонів, так і для Деона Харта, для якого дихання та саме життя — це біль. Страшно навіть уявити собі життя в хованках з Дияволом заради помсти, поки довге життя Героя не досягне свого природного кінця.

Можливо, тому його голос трохи затремтів після довгої тиші.

— ... Якщо натякнеш, чого хочеш, я можу знайти це і зробити все навпаки.

— Справді виникнуть проблеми, якщо ти скажеш це вголос, правда?

— ...

... Деон був такий схвильований, що припустився помилки. Він закрив рота і ковтнув слину, яка ледь не вийшла назовні.

Він ненавмисно показав, що має до нього погані почуття, і отримав підтвердження того, що той уже знав про це, у відповідь. Дещо, про що вони обидва знали, але вдавали, що не знають, випливло на поверхню без підготовки.

Деон не знав, коли стиснув кулак, а його нігті вп'ялися в долоню. Він кілька разів відкрив і закрив рота, продовжуючи тишу, а потім повільно знову заговорив:

— ... Гадаю, саме це я й хотів сказати.

Це було дещо несподіване зауваження, але Король Демонів мовчки кивнув.

— Я серйозно кажу, що тобі потрібне хобі. Це ніби подвійний обов'язок.

Щоб ця розмова відбулася він навчав його різним речам і заохочував ставити запитання заради створення хобі.

Щоб він заздалегідь дізнався про те, про що він колись все одно довідається.

Диявол знав, що легше спрямувати ситуацію в потрібному напрямку, тримаючи мовчання, ніж пояснюючи. Насправді, Король Демонів намагався тримати язик за зубами, доки Деон сам не дізнається про це.

Але так. У нього з'явилося бажання висловити свою вдячність і повагу людині, чия доля настільки дивна, що вона привертає увагу Диявола, і яка все ж наполегливо працює, щоб побачити кінець.

« ... Егоїстичний покидьок».

Вираз обличчя Деона затвердів.

Диявол хитрий. Він був певен, що Деон Харт не змінить своїх планів лише через «натяк» на справжній метод помсти, який йому підкинули. Мабуть, тому він розкрив все, що хотів сказати, але нічого не пояснив прямо.

Через це Деон був настільки схвильований, що зрештою витягнув на поверхню зайве. Він невдоволено опустив очі.

— ... Гадаю, що для нас обох було б краще, якби ми просто припинили розмову, яку щойно мали.

— Думаєш?

— Так... І якби вам довелося мене чогось навчити, було б краще, якби це було володіння зброєю, а не щось подібне.

Він кинув погляд на яскравий портрет, написаний на полотні.

Король Демонів, прочитавши його прагнення якомога швидше вийти з незручної ситуації, посміхнувся і спитав.

— Ти серйозно? Щоб навчати та гарно навчатися навичкам володіння зброєю, нам довелось би розкрити свою основу.

— ...

— І навіть якщо я тебе навчу, ти не зможеш спарингувати зі мною, тож не матимеш можливості зрозуміти мої витоки. Ти будеш єдиний, кого обберуть. Тебе це влаштовує?

— ... Коли я взагалі цікавився витоками Короля Демонів?

Прямих згадок все ще не було, але тепер вони майже відкрито говорили про цю ситуацію.

Червоні очі сяяли, ніби Деон був незадоволений. Він підняв голову прямо, ніби йому не було про що турбуватися, і зустрівся поглядом з Королем Демонів.

— Ви самі сказали, що якщо є щось, чого я хочу навчитися, можу просто сказати без вагань.

— ...

— Я хочу навчитися бойовим мистецтвам. Про все інше я попіклуюсь сам.

Ти просто навчай. Приховувати витоки сили, створити новий стиль бою, чи, принаймні, з'ясувати твій рівень навичок — цим займуся я.

Саме це Деон мав на увазі.

У його очах з'явився натяк на зарозумілість, ніби його власні думки, зачепили його гордість.

Здається, він не мав справжнього наміру навчатися, просто намагався підбурити супротивника. Король Демонів ледь помітно посміхнувся.

— Якщо ти так кажеш, то добре.

Тільки тоді Деон, який кивнув і пом'якшив погляд, нахмурився, ніби йому щось спало на думку.

— Але чому ви кажете, що ми не можемо спарингувати?

— Король Демонів має викладатися на повну під час битви з Героєм. Якщо бути точним, можливо, лише установки на «не вбити» немає. Якщо спробувати, це буде не спаринг, а бій на смерть.

— ...

— Гадаю, не це зараз важливо. Чи нормально бути таким спокійним у нинішній ситуації?

Король Демонів посміхнувся. Деон раптово підняв голову, коли по його спині пробігло зловісне відчуття.

Диявол не докладав зусиль, щоб сказати те, про що його не питали. Тож те, що він щойно сказав, мабуть, було натяком. Розум, що пробудився завдяки напрузі, почав швидко працювати.

— ... це пов'язано з війною?

— Ага.

— Схоже, є новини.

— Ну.

— Тоді це не новини, а скоріше інформація, яку я упустив... Що це?

Король Демонів відповів, його голос був сповнений сміху.

— Шан та Імперія поновили свій союз. Здається, вже давно.

— ...

— Ну, здається, є ще деякі незначні новини, але... ти можеш дізнатися про них сам.

Підеш?

Він передав портрет разом із питанням, в якому звучала певність. Деон, який прийняв його, зустрівся поглядом із собою на картині та заціпенів від шоку.

— Чому це...

— Це подарунок, тож візьми його.

— ...

Було некомфортно, бо це надто схоже на дзеркало.

Однак Деон не міг відмовитися від того, що йому подарував Король Демонів. З тремтячим виразом обличчя він взяв картину однією рукою, а другою підняв квітковий горщик з іншого кінця столу... потім опустив погляд, відчувши тиск на поясі.

Зелені стебла обвилися навколо його талії.

— ?

— Яйк.

— О, я сам понесу його, тож відпусти мене, добре?

— Пфф.

Повагавшись мить, він тихо відпустив квітковий горщик. На щастя, він не впав.

Деон хихикнув, відчувши вагу, що підскакувала від його боку, взяв картину вільною рукою та подивився на Короля Демонів.

— Цього разу я почув багато, але нічого не питатиму. Я не питатиму, що від мене хоче Король Демонів.

— ...

— Дозвольте мені сказати лише одне.

В його очах блищав темний вогонь.

— Що б це не було, не дайте мені дізнатися.

Заради них обох.

***

З коридору чувся гучний голос.

Ед, який затримався біля дверей, щоб зустріти Деона Харта, підвів голову, почувши знайомий голос. І справді, людина, якій він мав служити, наближалася здалеку.

... З якоїсь причини до його боку був прикріплений квітковий горщик, а в руці він тримав свій великий портрет.

— Це чудово, що ти хочеш допомогти... але я ж сказав, що не потрібно.

— Яйк.

— Просто триматися за мене — цього достатньо.

— Яйк!...

— Крім того, фарба ще не повністю висохла, тому якщо ти зробиш щось не так, картина буде зіпсована. Це портрет, який намалював Диявол, а я не хочу чути, що я її зіпсував, тому нестиму її сам...

Що ж, певним чином він змінився, адже Ед подібного ще не бачив.

Хоча зелені стебла майже обвивали верхню частину тіла Деона, Ед, який сприйняв це як прояв характеру, раптово нахилив голову, підходячи йому назустріч.

«Але несе його рослина, чи пан Деон, хіба вага, яку пан Деон зрештою має втримувати, не однакова?»

Ну... це зараз не важливо.

Ед чемно вклонився чоловікові, який підходив ближче.

— Ви повернулися, пане Деоне?