Розділ 228 — Щоб душа зламалася (3)

— А, Еде.

Деон, який розслаблено розмовляв з рослиною, одразу ж зробив свій вираз обличчя суворим. На обличчі Еда з'явилася гірка посмішка, коли він побачив, як той чітко провів між ними межу та проявив обережність.

Чи варто радіти тому, що це була хоча б не ворожість? Якби це сталося раніше, він би спробував завести світську розмову, запитавши, що це за картина, але... Ед відчув, як вся його фігура ніби зменшилася, тому просто обережно простягнув руку.

— Дайте мені картину. Я повішу її на стіну у вашій кімнаті.

— Тобі не обов'язково цього робити...

— ... Ви маєте якийсь інший спосіб зберігання на думці?

— Ні, але... роби, що хочеш.

Йому простягнули картину.

... Тепер, подумавши про це, хіба нещодавно він не казав, що фарба ще не до кінця висохла.

Ще до того, як взяти картину в руку, Ед помітив своїм пильним оком, що фарба справді не висохла, тож швидко простягнув руки до іншого місця, щоб не пошкодити її, і обережно взяв картину.

— Здається, фарба ще не висохла. Спочатку я її висушу, а потім вставлю в рамку.

— Як хочеш...

— Якщо залишити її в кімнаті в такому стані, буде смердіти, і вам доведеться відчинити вікно для провітрювання, тому я висушу її деінде, а потім повішу...

— ... Ні, просто залиш її в моїй кімнаті... Вікно моєї кімнати все одно відчинене двадцять чотири години на добу, і запах фарби краще.

Краще запаху крові.

Нечутно пробурмотівши останні слова, Деон махнув рукою та відчинив двері, ніби кажучи йому подбати про все інше. Дан, який чекав усередині, одразу ж привітав його.

— Ви повернулись. Як пройшла зустріч з Королем Демонів? Схоже, ви займалися малюванням, адже цієї картини я ніколи раніше не бачив.

Впевнений погляд людини, яка була певна, що її не виженуть, зупинився на картині, яку тримав Ед.

— Я не знав, що в Замку Короля Демонів є демон з такими видатними навичками малювання. Хто намалював цю картину?

— Король Демонів.

— Ну... він справді обдарована талантами особистість.

Залишивши розмову Дана та Деона позаду, Ед оглянув кімнату, повну розгаданих пазлів, обрав місце і повісив картину.

Погляд, що піднявся, щоб перевірити кут, невдовзі опустився, але в ньому ввижався смуток.

«Чому...»

Він збудував цю стіну між ними.

З боку Дана це було ніби односторонні хвастощі, але в будь-якому разі, Деон не переставав розмовляти з ним і приймати його. Можливо, тому голос Дана, який зазвичай сприймався як неприємне людське лепетання, був таким дратівливим зараз.

Аж до того, що Ед навіть не міг вступити в легку сварку з ним, як робив це щодня.

Ед знав, що якби зараз відкрив рота, то міг би переступити межу. Він був не проти переступити межу з цією людиною, але він не міг піти проти волі пана Деона.

— ... Готово.

Нарешті він знайшов правильний кут і відступив на крок назад.

Тільки тоді червоний погляд звернувся до нього. На відміну від їхнього насиченого кольору, його очі містили байдуже світло.

— Чудова робота. Можеш йти.

— ... Так.

Наказ вийти з кімнати здавався очевидним, а відповідь знайомою.

Ед, з самоіронічною посмішкою, низько схилив голову, щоб приховати свій вираз обличчя, і пішов геть. Дан, який спостерігав за цією сценою, повернувся до Деона саме тоді, коли двері зачинилися.

— Ем... Господарю. Ви добре дбаєте про свого лейтенанта?

— Навіщо?

— Дивлячись на це таким чином, це видається трохи дивним. Однак, хіба це не демон, який щиро служив вам ще до мого приходу? Навіть якщо ви йому не довіряєте, принаймні було б розумно...

— Але.

Суворий голос перебив його.

Дан закрив рота, і запала тиша. Замість того, щоб одразу заговорити, Деон неквапливо грався з дивною рослиною, яка все ще висіла збоку, потім зняв її та поставив на стіл.

Зрештою, спокійний голос наповнив простір важким змістом.

— Я вб'ю Диявола.

— ...!

— Це правда, що Ед служив мені всім серцем. Навіть зараз його зусилля помітні. Але він також дуже відданий Королю Демонів. Невже такий хлопець справді обрав би мене в ситуації, коли ми з Дияволом опинимося по різні боки?

— ...

Деон гірко посміхнувся, прочитавши підтвердження у мовчазній відповіді.

Він пам'ятав, як мав з Едом розмову на цю тему раніше. Тоді він сказав, що служить «силі», а не «Деону Харту».

Що ж стосувалося сьогодення, то коли Деон побачив білі рукавички, які той все ще носив, він був чесно кажучи трохи вражений. Коли він почув, що причина в тому, що це був подарунок від нього, Деон подумав, що, можливо, справа була вже в служінні саме «Деону Харту», а не «силі».

Але що з того?

Він бачив майбутнє, в якому Ед не зможе вибрати між Королем Демонів та Деоном Хартом.

— Я не можу мати поруч хлопця, в якому не впевнений, в грі, де на кону життя.

Тому було краще змусити його піти.

Демоном, з яким Деон найчастіше зустрічався, живучи в Замку Короля Демонів, був Ед. Оскільки Ед був поруч із ним, навіть коли той був боязким і замкнутим, Деон добре знав його.

Еда, якого він таким чином пізнав, можна визначити одним словом: «Солдат».

Він типовий солдат нижчого звання, вірний своїм обов'язкам, але котрий швидко стає нерішучим, якщо він не отримав завдання. На перший погляд він може здатися гнучким, але насправді він легко зламається, якщо йому доведеться приймати рішення самостійно, тому він буде марним у критичних ситуаціях.

— Я знаю, що тобі так було б спокійніше. Але для нас обох було б краще бути цілковитими ворогами.

Для нього, демона, проявляти таку доброту і прив'язуватися, було помилкою.

Кров текла звідусіль, ніби просячи звернути на неї увагу. Деону було байдуже, він поклав руку на спинку стільця, щоб сісти перед столом... а потім прибрав її назад.

— Яйк.

— Е-ем... так... дякую...

— ... Це рослина? Це якось занадто галантно для рослини.

Довге, пряме стебло вже чекало, відсунувши стілець. Бонусом було те, як він підштовхнув Деона назад, коли той сів з нервовим виразом обличчя.

На слова Дана про її галантність, рослина приклала тонке стебло до товстого та нахилила квіткову бруньку. Вирази обличчя Деона та Дана стали дивними, адже це було схоже на уклін з рукою на грудях.

— ... це справді рослина?

— Я не знаю...

У будь-якому разі, завдяки цьому атмосфера пожвавішала.

Тепер, коли було прийнято рішення триматися подалі від лейтенанта, продовження цієї теми лише марно б зіпсувало настрій, тому Дан змінив тему, подумки подякувавши рослинному монстру.

Наступною невеликою темою розмови була картина, що висіла на стіні. Деон, який пішов з порожніми руками, приніс свій портрет.

— У вас своєрідний смак тримати власний портрет у своїй кімнаті.

Деон відповів на грайливе, лукаве зауваження, відкинувшись на спинку стільця з трохи розслабленим виразом обличчя.

— Це краще, ніж якби це був портрет не пов'язаної зі мною людини. Крім того, я не можу його викинути, бо сам Диявол намалював його і подарував мені, і мені також подобається запах фарби.

— Запах фарби... ви про це? Мені здається, що він трохи різкуватий...

— Саме тому він мені і подобається.

Тому що він перебивав запах крові.

Деон ковтнув свої останні слова, відвів погляд від Дана, який мав здивований вираз обличчя, і погладив дивну рослину на столі. Дан, який помітив, що він не мав наміру продовжувати пояснення навіть після очікування, гнучко змінив тему.

— Тоді, чи можу я вважати, що до того часу, як запах фарби зникне, вона стане тягарем?

— Що... так?

— Тоді чи можу я взяти її і використати, як мені заманеться?

— ... Для чого ти збираєшся її використовувати?

У його голосі була тривога.

Деон відвів погляд від рослини і подивився на Дана. Дан зустрівся з ним поглядом і гордо посміхнувся.

— Не зараз, але я думаю про місце, в якому знайду їй застосування в майбутньому.

— ...

— Я не робитиму нічого дивного. Мабуть.

— Мабуть?

— В залежності від людини, на картину може потрапити трохи слини.

— ... Що ти плануєш зробити?

Слина. Хоча це не він сам, а лише портрет, який ідеально відображав реальність, все одно було б неприємно, якби його використали для чогось дивного. Ледь тремтячі червоні очі повернулися до Дана, ніби вимагаючи відповіді.

Ну скільки можна дражнитися? Дан знизав плечима.

— Я використаю це для угоди.

— Ні, якщо це угода, то навіщо плювати...

— Менше знаєш — краще спиш. Давайте просто пропустимо це. У будь-якому разі, я сприйму це як дозвіл.

— ...

Це не здавалося чимось, що можна було легко відпустити.

Однак Деон був упевнений, що Дан не зробить нічого шкідливого, і вважав, що навіть якщо він завдасть шкоди портрету, це не викличе великих проблем, тому Деон відпустив сумніви.

— Ну... тоді добре.

Він заліз у кишеню та дістав цигарку.

Хлоп!

— Яйк!

— ...

Застигнувши на мить, він знову дістав нову цигарку...

Хлоп!

— Яйк!

— ...

Дан ледь стримував сміх, затуливши рота.

Деон тихо подивився на цигарки, що жалюгідно котилися по підлозі, а потім зупинив погляд на рослині-монстрі. Прозвучав повільний голос, який чітко передавав відчуття безнадії.

— ... Не курити?

— Пфф.

Брунька квітки закивала. Деон примружився і на мить подивився на дивну рослину, перш ніж зітхнути та покласти пачку цигарок назад у кишеню.

— Кажуть, якщо завести тварину, то житимеш здоровим життям...

— Ця штука — рослина, господарю.

— Воно рухається. Також видає звуки, тож це ближче до тварини, ніж до рослини. У будь-якому разі.

Атмосфера змінилася.

Дан, який напружився від повітря, яке знову поважчало, поправив поставу.

Яскраво-червоні очі ліниво сяяли спокоєм сильного чоловіка. Деон заплющив очі. Знайомий голос промайнув у його голові.

[ ... Сподіваюся, ти зростеш і навчиш мене.]

Незрозуміла нетерплячість знову змішалася з його поглядом, і його стиснуті щелепи повільно стиснулися.

— Мені потрібно закінчити роботу якомога швидше.

— Ви говорите про якомога швидше завоювання континенту?

— Ні, про Царство Демонів.

— ...?

Забагато слів було пропущено. Брови Дана нахмурилися.

Замість того, щоб розвіяти сумніви, наступний наказ тільки зробив їх ще більшими та дедалі заплутанішими.

— У командирки П'ятого загону є прихований склад, де вона збирає різні цінні дрібнички.

— Так, я знаю.

— А в командира Дев'ятого загону грубі руки, коли він має справу з тендітними речами.

— ... Про це ви теж знаєте?

— Будь ласка, повідом командиру Дев'ятого загону місцезнаходження складу.

— ... А?

Дан насупився.

Він зрозумів його намір, щойно почув наказ. Деон Харт намагається створити розкол між командирами П'ятого та Дев'ятого загонів.

«Але чому?»

Не було жодної причини це робити, правда? Він не мав особливої образи на жодного з них.

Деон злегка посміхнувся на питання, яке чітко читалося в реакції Дана.

— Хіба ти сам не казав, що коли чогось багато, то його недостатньо?

Світ хоче, щоб він позбувся Короля Демонів, тому Деон, той, хто хоче його знищити, не має іншого вибору, окрім як знищити не лише Диявола, а й його демонів.

Кажуть, що демонів ненавидить світ, але можливо це й не так. Але це не має великого значення, оскільки план полягав у тому, щоб спочатку знищити людський світ.

— Гадаю, що найкраще було б знайти рівновагу.

— ...?

— Якщо це продовжуватиметься, кожна країна людського світу буде розтоптана, а весь континент повернеться до небуття. Тоді хіба не було б справедливо, щоб і Царство Демонів поринуло в хаос?

Було б непоганою ідеєю накопичити вже скоєні гріши, доки, як співалося у тексті старої пісні, душа не буде зламана та знищена до такої міри, що реінкарнація стане неможливою.

— Тепер я маю почати працювати над картою Царства Демонів. Для того аби стерти з лиця землі людський світ варто цілитися в королівські родини кожної країни. Тоді у Царстві Демонів, за винятком самого Короля Демонів, це мають бути командири його армії.

Щоб швидко все зробити, потрібно почати підготовку вже зараз.

Дотримуючись попередження розуму, замаскованого під інстинкт, Деон вирішив завершити роботу, перш ніж Король Демонів дізнається, чого він насправді хоче.

— Ти ж пам'ятаєш мій наказ, правда? Командирам П'ятого та Дев'ятого загонів зараз не потрібно боротися на смерть, тому ти можеш зробити це без жодного тягаря на серці. Якщо ти просто вселиш їм погані почуття один до одного, все владнається само собою. Можливо, все станеться навіть без нашої участі, або, якщо ж не вибухне, ми зможемо розглянути ситуацію та підштовхнути її в потрібний бік, коли це буде доречно.

— ... ха.

Він думав, що все закінчиться, якщо просто вбити Короля Демонів. Дан вибухнув сміхом.

Що це за безглуздий масштаб? Іншими словами, хіба це не означає, що Деон збирався перевернути весь світ з ніг на голову?

Пролунав трохи підвищений голос, сповнений хвилювання, змішаного з подивом, захопленням та благоговінням.

— Господар справді... збожеволів.

— Збожеволів? Я з самого початку мав здоровий глузд.