Розділ 230 — Тріщина (2)

Ед позичив коня зі стайні та попрямував до Першого міста.

Для монстрів було природно почати схвильовано шаленіти при появі вражаючої здобичі, не групи, а самітника, який скакав безлюдним полем.

Ду-ду-ду-ду!

Земля стрясалася. Піднялася хмара пилу, і здалеку було видно рій монстрів.

Проте вираз обличчя Еда не змінився.

«Давно я не використовував свою унікальну здібність».

Замість того, щоб зупинитися, кінь продовжував бігти, навіть не сповільнюючи темпу. Ед міцно тримав віжки однією рукою, а іншу підніс до рота. Він вкусив кінець своїх білих рукавичок і стягнув їх.

Дивний чорний візерунок, який покривав навіть тильну сторону його долоні, частково показався.

Ед народився з демонічної енергії у вітрі. Він був створений не виключно з поєднання чистого вітру та демонічної енергії, також було жертвопринесення у вигляді людського трупа.

Тіло людського генерала, яке лежало на межі між днем і ніччю у сильний вітряний день. Тіло було роз'їдене та розкладене демонічною енергією, а потім знову зібране, утворивши тіло демона, і закручений вітер, змішаний з ним, став його унікальною здатністю.

Можливо, через його унікальну здібність, або тому, що його тіло було наполовину пов'язане з людським світом, на відміну від демонів, народжених внаслідок поїдання трупів, його волосся мало відтінок блідого сонячного світла, а очі — ясного неба, тому він отримав хорошу реакцію від Деона Харта відносно рано серед інших демонів.

[Радий зустрічі. Я Ед, від сьогодні служитиму пану Аруту. Я чув, що ваш фізичний стан погіршився, коли ви запобігли самознищенню Героя. Я зроблю все можливе, щоб ви не відчували жодних незручностей.]

[Колір...]

[Так?]

[ ... Ні. Будь ласка, подбай про мене.]

Ед згадував, як у той час, хоча це й було лише на мить, червоні очі, оточені товстою стіною, переводили погляд туди-сюди між його очима та волоссям, а потім трохи пом'якшали. Пізніше він мимохідь почув, що, на відміну від інших демонів, зовнішність Еда, включаючи колір очей та волосся, була схожа на людську.

Тоді Ед зрозумів.

А, пан Арут відчуває відразу до «демонічних ознак».

Оскільки він людина, це було цілком зрозуміло. Якщо бути точним, здається, він відчував відразу до «ознак, що відрізняються від людських», тому було б краще приховувати демонічні риси.

Для нього самого єдиною демонічної рисою був візерунок, який простягався по його рукам до тильної сторони долонь. Його руки все одно будуть закриті костюмом, отже йому просто потрібно закрити долоні. Тому він завжди носив рукавички.

«Пане Деоне...»

Після всіх зусиль відстань між ними, яку вдалося скоротити, стала ще більшою.

Чому він раптом віддалився? Невже Ед зробив щось не так?

Свідомість, яка збилася зі шляху, знову сягнула думками Деона Харта і заширяла навколо нього. Відчувши, як щось стиснулося в грудях, Ед перестав думати і подивився прямо перед собою.

— ... І цих тварюк багацько зібралося тут.

Він простягнув голу руку до орди монстрів, що перегороджувала йому шлях.

Оскільки навколо нікого не було, крім монстрів, немає про що турбуватися. Він без вагань гнав коня вперед і пильно дивився на монстрів.

Відстань швидко скорочувалася, і безпосередньо перед зіткненням візерунок на тильній стороні його долоні заворушився.

Квагвагвагвак!!

Монстрів розірвало на шматки. Ні, на мить навіть шум зник.

Чорний вітер, що кружляв та розривав все перед собою, повільно зник. Візерунок на тильній стороні долоні Еда також пропав.

Через кілька секунд тихий простір знову наповнив шум. Ед без вагань виїхав на коні у відкритий прохід, оскільки був лише шум, а монстри ще не прибули.

Вперше за довгий час він відчув, як його серце швидко б'ється, а його порожні руки наповнились повітрям.

«Одна година, перш ніж я зможу знову цим скористатися».

Решту часу потрібно використовувати обережно.

Однак, схоже, монстри зупинилися від страху через видовище, свідком якого вони стали мить тому, тож він зможе дістатися Першого міста, перш ніж шлях знову стане небезпечним.

З самого початку, він став кандидатом на посаду командира загону не лише завдяки своїй унікальній здатності, яка мала фатальні обмеження.

Ед спокійно їхав на коні, без жодних ознак тривоги.

***

Нудний день без жодних справ.

Тук-тук!

Вартовий, який дрімав біля дверей, злякався раптової вібрації та шуму і випростався.

Його очі розширилися від недовіри, коли він зрозумів, що причина шуму полягала в тому, що хтось стукає у двері зовні. Хіба...

«Сьогодні були заплановані візити?»

Іншими словами, поточний візит надзвичайно особистий, а це означає, що ті, хто зараз зовні, були меншістю, а не великою групою.

«Невелика група прорвалася крізь ту орду монстрів?»

Причина, чому ворота замку, які завжди були відчинені, окрім особливих випадків, зараз були закриті, полягала в тому, що кількість монстрів значно зросла.

На мить вартовий запідозрив, що міг помилково прийняти звук удару тіла монстра за стукіт в двері, але це явно був саме він. Стриманий звук зіткнення, що виникає внаслідок навмисних ударів через рівні проміжки часу.

Він поспішно підняв камінь зв'язку.

— Гей, хтось зараз стукає зовні. Можна мені відчинити?

— ...

— Гей?

— Е-ем... е-е...

Так можна відчинити чи ні?

Якщо він відчинить ворота, не перевіривши належним все чином, можна спричинити катастрофу, впустивши монстрів у стіни замку.

Нахмурений вартовий знову рішуче промовив у камінь зв'язку.

— Скажіть прямо. Не відчиняти? Чи потрібно підвести війська, щоб заблокувати монстрів під час відкриття?

— ... Можеш відкрити. Війська не потрібні. Тому що живих монстрів немає.

Реакція була дещо дивна, але саме це сказав хлопець, який перевіряв зовнішню частину безпосередньо зі стіни замку. Не було жодних причин не вірити цьому.

Вартовий схопив пристрій, який відчиняв ворота замку. Було зрозуміло, що відвідувачів буде невелика кількість, тому немає потреби відкривати їх занадто сильно, лише невелику прогалину. Якби їх було багато, вони б заздалегідь склали графік і зв'язалися з містом перед приходом, тому велика кількість гостей неможлива.

Коли пристрій зрушив в місця, пролунав важкий звук, схожий на «кугугунг», і в воротах з'явилася невелика щілина. Ніби він цього й чекав, хтось на коні пройшов крізь неї.

« ... він один?»

Вартовий чекав, думаючи, що залишок групи зайде пізніше, але нікого більше не було.

Побачивши, що вартовий так і стоїть нерухомо, вершник запитав:

— Що ти робиш, чому не зачиняєш ворота?

— Група...

— Нікого.

Ха.

Неймовірно. Він справді прийшов сам? Підозра, що на мить підняла голову, швидко зникла, коли вартовий відчув лиху магію, що надходила від нього.

« ... Він і справді може подорожувати сам».

Сила була приголомшливою, тож хоч напевно сказати було неможливо, але схоже, він був близький по її рівню до вищого керівництва Замку Короля Демонів.

Але навіть попри це, всі зазвичай беруть із собою хоча б одного супутника на випадок непередбаченої ситуації, тож чи не означає це, що він впевнений у своїх здібностях?

У будь-якому разі, раз більше ніхто не ввійде, ворота замку мають бути знову зачинені. Вартовий знову поклав руку на пристрій. Бездумно поглянувши крізь щілину у воротах для останньої перевірки, він завмер.

« ... Ніби буря, повна клинків, пройшла».

Хоча крізь вузьку щілину було видно надзвичайно обмежений огляд, там була розкидана вражаюча кількість решток монстрів

Багато, багато, дуже багато слів пройшло крізь думки твердолобого вартового в момент, коли вершник прокрокував всередину. Лише після того, як його присутність зникла, вартовий зміг дещо згадати.

«Мені не дарма здалася дивно знайомою його магічна сила...»

Він згадав. Це було схоже на лиху магічну силу лейтенанта, який був тут під час візиту командира Нульового загону.

... Зачекайте, що це означає?!

***

Залишок його унікальної здатності, яку Ед зберіг, була використана перед замком. Якщо просто залишити монстрів в спокої, і вони підуть за ним, коли він увійде до замку, виникнуть проблеми.

Він не зміг як слід відрегулювати силу через страх пошкодити стіни замку чи ворота, тому деякі потворні рештки залишилися позаду, але монстрів все одно було знищено.

«Куди мені взагалі йти?»

Залишивши коня, Ед зупинився й озирнувся.

Все, що було перед ним, не було чимось здоровим: алкоголь та азартні ігри. Його повільно осяяла думка, що йому слід було поїхати до Четвертого міста, навіть якщо воно було трохи далі. Четверте місто — курортне.

« ... Ні, як тільки я б туди приїхав, мені майже одразу довелося б повертатися назад».

Ед перестав відчувати жаль і знову задумався.

Це місто розваг може бути таким же гарним, як і місто відпочинку для деяких, але не для нього. Ед подумав хвилинку, а потім пішов з наміром випити вперше за довгий час.

Барів було багато, тому не було потреби витрачати час на їх пошуки.

Ед зайшов у привабливий бар, сів і замовив лише один напій. Вміст алкоголю не такий вже й високий.

— Брате, і це все?

— Мені треба буде скоро повертатися.

Оскільки він прийшов сам, без демонів, які могли б попіклувалися про нього, напиватися не можна було.

Бармен, відчуваючи, що через тверду позицію клієнта місця для подальших переконань просто немає, клацнув язиком і відвернувся. Ед підняв склянку, яка невдовзі з'явилася перед ним.

Тільки коли він зробив ковток, довга змієподібна рука лягла йому на плече.

— Що сталося з демоном, який навіть не п'є алкоголь? Здається, тебе щось турбує?

Тонкий чорний хвіст затріпотів в куточку його поля зору.

Чорний хвіст із загостреним кінчиком — характерна риса інкубів та суккубів.

... Так, це було місто розваг. Йому слід було піти до Четвертого міста. Вираз обличчя Еда затвердів.

— ... Ейга.

— Так, давно не бачилися.

Інкуб ліниво закотив очі та махнув рукою.

... Одного разу Ед мало не вибухнув ворожістю до Хієна та попередив його більше не наближатися до Деона. Тоді Хієн сказав щось не те, тому Ед ледь не задушив його, а Бен встиг його зупинити. У той час Бен сказав ось що.

[Спробуй зрозуміти. Його пов'язують погані спогади з інкубами та суккубами.]

[Це ти про той випадок, коли сплутав суккуба з інкубом, і помилково зізнався....]

Інкуб на ім'я «Ейга» прямо перед ним був винуватцем того клятого інциденту.

Демон, якого він справді покохав, коли думав, що це суккуб.

Його перше кохання, перед яким він не зміг стримати переповнених незнайомих емоцій і врешті-решт зізнався в почуттях, розкрив, що він інкуб, і лише посміявся з нього.

Інкуби і суккуби можуть змінювати свої тіла відповідно до смаків інших, і якщо інший не має зовнішніх уподобань, їх базовий стан тіла не сильно змінюється, тому не було можливості не переплутати стать Ейги, який мав худий тип статури. На той час у Еда не було жодних зовнішніх уподобань, і він думав, що базове тіло інших сукубів було саме таким.

Цим і скористалися.

— ... І тобі вистачає сміливості чіплятися до мене з таким обличчям?

— О, не будь таким суворим. Все ж, хіба я не можу бути другом, який вислухає твої занепокоєння? У тебе ж немає особливих упереджень щодо інкубів чи суккубів.

— Завдяки тобі вони з'явилися ще дуже давно.

— Мені так шкода.

Його хвіст торкнувся шиї Еда, ніби той вибачався, але в ньому не було ні краплини каяття. Гострий кінець грайливо тицьнув його в щоку. Ед смикнув його та загарчав.

— Перед упередженими демонами краще так хвостом не крутити. Це одна з причин, чому на вас дивляться зверхньо.

Ніби жити, паразитуючи на інших було недостатньо, був також хвіст, який мали всі інкуби та суккуби, котрий ніби просив упізнати їх та дискримінувати. Зовнішній вигляд, який демонструє почуття єдності серед вільнодумних демонів, був тим самим, що й прохання визнати їх і дискримінувати.

Незважаючи на лихий дух Еда, Ейга посміхнувся, ніжно виляючи хвостом, щоб звільнити його з рук того.

— Твоя реакція на подібне м'якша, ніж очікувалося. Відпустив хвіст так легко.

— ...

— Хочеш, я тобі дещо скажу в обмін на те, що ти не вдарив мене головою об стіл, щойно побачив? Не знаю, у чому проблема, але якщо це проблема саме в приватних стосунках, а не в службових, то справа точно в твоєму ставленні.

— ...

— Тому що у вирішальні моменти твоє ставлення завжди не було певним.

Не те щоб особистість демона легко змінювалася. Ейга клацнув язиком.