Розділ 232 — Тріщина (4)

«Де пан Деон?»

В кабінеті його не було. Він у своїй кімнаті?

Ед зачинив двері кабінету і знову почав перетинати коридор. Офіс і кімната Деона Харта були близько, тому йому не знадобилося багато часу, щоб дістатися до місця призначення.

Там Ед зупинився. Хтось відчиняв двері та виходив.

— Дане?

— ... Лейтенанте?

Дан, несвідомо відреагувавши на знайомий голос, здивовано озирнувся. Демон, який виглядав виснаженим, як ніколи раніше, стояв посеред темного коридору.

В чому справа? Невже рани, які накопичувалися через те, що господар продовжував відштовхувати його, зрештою вибухнули?

Подібне Дан бачив вперше. Навіть коли Деон Харт став головнокомандувачем і був похований під горою документів, до подібного не доходило, тому Данові не залишалося іншого вибору, окрім як запитати, хоча він і знав, що співрозмовник не ставився до нього прихильно.

— Ти виглядаєш трохи втомленим... Щось сталося?

— А.

Тільки тоді Ед усвідомив свій стан і підняв руку, щоб розгладити обличчя.

Там, де пройшлася рука, з'явився звичний акуратний вираз, як завжди. Він відповів спокійно, ніби нічого не сталося.

— Стався конфлікт між командирами Дев'ятого та П'ятого загонів.

— А...

Зрештою, все пройшло за планом. Вираз обличчя Дана став дивним.

Тоді, невже цей демон пішов туди, щоб зупинити їх бійку?

У цьому не було потреби, але Ед як завжди сам заподіяв собі труднощів.

Проте Дан розумів. Для звичайного головнокомандувача, конфлікт між основними внутрішніми силами був би неминучою втратою, тому Ед, який нічого не знав, зупинив їх заради Деона Харта. Дан придушив звук, який ось-ось мав вирватися з вуст.

«Що це за демон такий відданий...»

Його совість, про існування якої Дан зовсім забув, тихо вколола його.

Дан, який намагався уникати зорового контакту з Едом, раптом помітив, що в погляді того було якесь збентеження, але вдав, що не помічав цього.

— Мабуть, було важко.

— Не дуже...

Заперечення не прозвучало до кінця. Ед замовк, на мить відвів погляд, а потім поставив запитання, ніби завершуючи розмову.

— Пан Деон всередині?

— Ні, господар, мабуть, на ексклюзивному тренувальному майданчику Благородних Лицарів. Я теж планував туди йти. Хочеш піти зі мною?

— ... ні. Іди першим.

Оскільки їм все одно немає про що говорити, незручна атмосфера триватиме протягом усього шляху. Оскільки вони не дуже ладнали, було б зручніше та краще для них обох, якби вони пішли окремо.

Дан, який зрозумів, що мав на увазі Ед, знизав плечима та зробив перший крок. Зачекавши якусь мить, Ед пішов за ним на певній відстані.

Незважаючи на те, що вони рухалися окремо, їм довелося зупинитися в одному місці, перш ніж вони досягли пункту призначення.

Першим зупинився Дан, який йшов попереду.

Мозок, який отримав шокуючу сцену через очі, на мить перестав працювати. Усі рухи тимчасово зупинилися.

— ... божевілля.

— Гм...?

Ед, який ішов, не маючи жодних думок, підвів голову, почувши неочікуваний вигук.

І сказав те ж саме:

— Божевілля.

— Що це...

Відстань між ними знову скоротилася, але зараз це не мало значення.

Ед намагався тримати очі, які нещадно тремтіли, спрямованими прямо перед собою, щоб зрозуміти ситуацію. Його погляд був спрямований на Благородних Лицарів та Деона Харта.

Лицар, який «тримав» Деона Харта, крикнув.

— Усі впіймали хоча б по разу? А тепер підкидаймо! Хто впустить, хай готується померти! Звичайно, не від моєї руки, а від капітанової!

— Думаєш, ми впустимо нашого капітана? Ми не раз чи два тренувалися, і навіть кілька разів пробували це на практиці.

— Ні, практика і реальне життя все ж відрізняється. Ми завжди тренувалися з мішком, наповненим камінням та піском. Ми ніколи насправді не підкидали капітана.

— Домовились? Тоді нумо? Капітане, розслабте своє тіло!

Деон Харт підлетів у небо. Член ордену, який чекав на його падіння, безпечно спіймав його. Деона Харта знову на мить підкинуло в повітря.

«О... ні, оце так».

Невже вони не знають, що Деон Харт не принц?

Обличчя Еда зблідло, коли він став свідком того, як Деона Харта підкидали і ловили.

Одного цього видовища було достатньо, щоб замислитися, чи не подуріли вони, але лицарі ще й безсоромно сперечалися з Деоном Хартом.

— Капітане, ми тренуємося, як будемо переносити вас у надзвичайній ситуації, якщо ви не зможете рухатися. Якщо ви продовжуватимете крутитися і перевертатися, у нас нічого не вийде.

— ... Такого більше не станеться.

— Ви не можете знати напевно, чи не так? Ну ж бо, довіртеся нам і розслабте своє тіло. Просто стійте нерухомо, і ми про все подбаємо.

Він не такий важкий, тож його можна підкинути досить високо. Ед перестав думати в цей момент.

Поки Ед втрачав залишки здорового глузду, Деон, який знову завис у повітрі, недбало пробурмотів, ніби він теж був частково розгублений, але вже з іншої причини.

— Я Герой. Якщо я опинюся в ситуації, коли мені буде важко рухатися, ви вже...

— Гм, тоді можна включити голову та потренувати стрибки, перш ніж виникне така ситуація! Капітан може опиратися... Не соромтеся крутитися, капітане! А ми будемо тренуватися не впускати вас!

— Якби я справді почав опиратися, ви б не витримали.

— Ви так опиратиметесь, що ми постраждаємо?

— ... так.

— Відповідь запізнилася.

— Так.

— Вже надто пізно. Я нічого не чув. Тож почнімо знову!

... Коли Дан підійшов до кімнати, він почув, як було шумно за вікном. Він подумав, що хлопці шуміли, бо господар навідав їх. Дан, який ледве встиг отямитися, похитав головою.

Прийшовши до тями, він нарешті помітив присутність інших демонів з іншого боку тренувального майданчика. Очі Дана знову затремтіли, коли він із запізненням усвідомив, що це командири Одинадцятого та Восьмого загонів.

Якщо з командиркою Одинадцятого загону, Рірінель, все було зрозуміло, то чому командир Восьмого загону тут? Він навіть сидів у крові, обіймаючи коліна.

Дан повільно підійшов до них двох.

— Вітаю.

— Так, привіт.

— ... Я... не зможу...

— ... Вибачте, командире Восьмого загону, що з вами? Ні, перед цим, що з господарем, чому він такий приголомшений?

Деон Харт за звичайних обставин нізащо не став би ігнорувати їхню божевільну поведінку. Ймовірно, незалежно від того, які виправдання вони б не придумали, щойно вони б спробував зробити щось подібне, він би вихопив кинджал і покарав їх.

Відповідь на його запитання, як і вираз обличчя були розпливчастими, тому було очевидно, що Деон загубився. Дан був упевнений.

Як і очікувалося, Рірінель знизала плечима.

— Схоже, він дуже здивувався, почувши, що Культу Арута вдалося прикликати командира загону. Відтоді він такий. Лицарі подумали, що це тому, що пан Деон у поганому настрої, тому вони почали метушитися, щоб підбадьорити його.

— Що?!

— Хіба ти щойно не чув криків? «Почнімо знову, поки він не схаменеться!» Голос щоправда був трохи тихішим посередині.

— Я не чув... ні, не в цьому справа.

Дан знав, що Культ Арута постійно намагається прикликати високопоставлених демонів, але невже їм справді це вдалося?

Подолавши таку рідкісну ймовірність, вони зрештою викликали командира загону?

— ... Оскільки тут з'явився дехто, хто раніше тут ніколи не був, і поводиться так, це означає, що, ймовірно, викликали саме командира Восьмого загону? Ви навіть контракт уклали?

— Так, це правда. Коли мене викликали, ситуація була жахливою, тому я підписав контракт похапцем.

Дан не знав, якою саме була ситуація, але що він знав точно, так це те, що кров на тілі командира Восьмого загону мала до цього якесь відношення.

Вони тільки почали закладати основу у Царстві Демонів, але з'явилася величезна змінна у вигляді командира загону, якого не тільки змогли викликати, а він навіть підписав контракт, тому господар, зрозуміло, був у шоці. Якщо людський світ впаде надто швидко, у них не буде достатньо часу на підготовку.

Дан, який сумно дивився на Деона, якого підкидували то вгору, то вниз, опустив погляд, коли раптом почув голос.

Командир Восьмого загону присів, ніби збирався перетворитися в кульку.

— Це правда, що пану Деону погано... Зрештою, навіть коли виклик вдався, це виявився я...

— Га? Це так?

— Звичайно, я ж...!!

Гель, командир Восьмого загону, повністю підкосився від невинної посмішки Рірінель.

«Ні, ну навіщо?»

Чому командирка Одинадцятого загону, знаючи особистість командира Восьмого загону, так легко підтвердила це?

Дан подумав, поглянувши на командира Восьмого загону, який, здавалося, був готовий заритися в землю. Лейтенант. Їм потрібен лейтенант.

Він пам'ятав, що командир Восьмого загону, якого Дан бачив лише кілька разів, завжди мав поруч свого лейтенанта, який добре його заспокоював. Де ж він?

Дан швидко озирнувся, щоб перевірити, чи не пропустив він десь заступника командира Восьмого загону, але перед цим Ед, який спостерігав за ситуацією неподалік із закритим ротом, першим вийшов уперед.

— Ні. Пан Деон добре знає про видатні здібності командира Восьмого загону. Тож, це точно не тому, що він розчарований вами.

— ... справді...?

— Так.

Командир Восьмого загону повільно підняв голову. Ед охоче зустрівся з його поглядом і рішуче кивнув.

Демони, які потрапляють у світ людей за законним контрактом, стикаються з меншими обмеженнями. Для інших звичайних демонів різниця може бути мінімальною, але якщо демон такого високого рангу, як командир загону, підпише контракт, його сила значно зросте, і діяти стане набагато зручніше.

Війна нині й так демонструвала ознаки застигання, тому ця новина не могла не радувати.

Ед зробив це не лише заради Деона Харта, а й з особистої вигоди.

«Чи не час повертатися до Замку Короля Демонів?»

Рухаючись з Першого міста до Замку Короля Демонів, Ед повільно впорядковував свої думки.

«Якщо пан Деон тримається від мене подалі через ситуацію, тобто обставини, можна ці обставини змінити».

Якщо припустити, що обставини, ймовірно, означали війну з людським світом.

Ед досі не розумів, чому пан Деон віддалявся від нього через це... але він не міг придумати нічого іншого, тому в нього не було іншого вибору, окрім як чіплятися за цю здогадку.

Тому він хотів якомога швидше закінчити війну, але всупереч його бажанням, війна, здавалося, переростала в затяжне протистояння. Доказом було те, що Тровер, командир Дев'ятого загону, який мав бути на кордоні, повернувся до Замку Короля Демонів.

«Тоді все стає більш клопітним».

Затяжне протистояння призвело до повернення командира загону, який не мав роботи. І командир, що повернувся, не в силах подолати нудьгу, створює проблеми з іншими командирами загонів, що призводить до конфлікту.

На цьому все не закінчується, це спричиняє проблеми в управлінні військами. Це означає, що якщо не бути обережним, це може призвести до розбрату у військах. Зменшення сил прискорить створення безглуздого протистояння та битви на виснаження. Замкнене коло повториться.

Для Еда, який хотів швидше закінчити війну з людським світом і повернути колишні стосунки з Деоном, який від нього віддалився, це був кінець, якого він найбільше хотів уникнути.

Тому командир Восьмого загону, який може змінити хід гри, дуже важливий. Ед твердо говорив замість відсутнього заступника командира Восьмого загону, щоб відродити його дух.

— Пан Деон, мабуть, думає про те, як використати шановного командира Восьмого загону у потрібний момент.

— Справді...?

— Так. Хіба ні?

Деон.

Ед озирнувся. Перш ніж він зрозумів це, Деон, який був поруч і спостерігав за ситуацією, повільно кивнув.

Позаду нього стояли члени ордену Благородних Лицарів і скаржилися на біль, потираючи лоб і потилицю.

— Ну... так.

— Ви чули, правда? Тож підводьтеся. Підлога брудна.

Деон кивнув і подивився на командира Восьмого загону, який повільно вставав. Йому хотілося зітхнути, але він стримав це, бо відчув, що якби він це зробив, командир загону з такою низькою самооцінкою знову зарився б у землю.

«У мене не було в планах, щоб когось справді викликали».

Культ Арута був лише одним із виправдань, залишених у світі людей. Деон був справді приголомшений, коли почув, що їм вдалося прикликати демона і підписати контракт.

«Казали ж, що ймовірність низька...»

На мить він зовсім загубився.

Однак, те, що вже сталося, має десь знайти застосування.

Деон покликав Рірінель, яка нишпорила навколо та спостерігала за ним.

— Ти добре попрацювала, тож тобі не потрібно про це хвилюватися. Чудова робота.

— Ах...! Так і має бути! Це все заради пана Деона!

— ... і Гель?

— Вибачте...

Чому він вибачається, якщо його просто назвали по імені?