Розділ 233 — Ефект метелика (1)

Зрештою Деон зітхнув.

Від зітхання, в якому чітко чулося розчарування, Гель повільно згорнувся калачиком, озираючись навколо. Деон здивовано подивився на чорну тінь, що повільно припадала до землі, а потім заплющив очі.

— Я не збираюся тебе сварити... Я просто хочу поставити тобі кілька запитань. Вставай швидше.

— Так...

— Немає жодної причини тебе сварити. Будь-хто бачить, що це гарна подія, тож чому всі так на мене дивляться?

— Пан Деон здавався розчарованим... Мабуть, призвати мали іншого командира загону, а не мене...

— Ні, тебе достатньо.

Деон взагалі не розумів, чому мав заспокоювати цього хлопця.

Він відчував скептицизм, але знав, що якщо висловить його, ситуація повернеться до того, з чого все почалося, тому він яскраво посміхнувся, утримуючи вираз обличчя, який постійно намагався зникнути.

— Ти сказав, що ситуація, коли тебе викликали, була жахливою. Отже, ти здатен підписати контракт навіть в таких умовах, чи не так? І навіть в такій метушні запобіг передачі інформації ворожим силам.

Ось чому Гель був зараз весь у крові.

Час збігся ідеально, адже одночасно з його викликом солдати Імперії, які отримали інформацію про те, що Культ Арута викликає демонів, поспішили на місце події. Перш ніж належним чином зрозуміти ситуацію, він мав ідентифікувати, відділити та знищити ворога.

— Цього достатньо, щоб довести твої здібності.

— ...

— В мене був такий розчарований вираз обличчя, тому що твій контрактор виявився несподіваною людиною.

Насправді, він здавався більш здібним, ніж інші командири загонів, але Деон не знав, чому в нього була така низька самооцінка.

Він такий талановитий, що в Деона від цього боліла голова.

— Справді?

— Так.

Не відправити його в світ людей просто не можна.

Наразі демони наполегливо працюють над завоюванням людського світу, який здається недосяжним. Навіть для головнокомандувача, якщо прийняти рішення, яке важко пояснити, його одразу ж розкритикують. А точніше, саме тому, що він головнокомандувач, і буде так багато критики.

Демони засиплють питаннями, а Король Демонів з ввічливою посмішкою стане грайливо перевіряти його.

Деон, який дивився на Геля, командира Восьмого загону, який вагався, почав повільно говорити:

— Спочатку... давай спробуємо зрозуміти тип і обсяг твоїх здібностей, які можна використовувати у людському світі.

***

— Знищені...

— Так.

— Віряни Культу Арута не могли бути настільки сильними, щоб знищити імперську армію. Тому їм, ймовірно, вдалося викликати демона.

І це сталося якраз коли прибули солдати.

Здається, вони весь час зазнавали невдачі раніше, тож і цього разу ніхто не очікував успіху. Елпідій змучено торкнувся чола.

— Оскільки їх було знищено, немає можливості дізнатися, наскільки сильним був викликаний демон...

Він підозрював, що щось було не так, але не очікував, що все буде так погано.

Яким же здивованим він був, коли прем'єр-міністр Ардал забіг із блідим виразом обличчя та закричав, що негайно слід відправити солдатів до Культу Арута. Коли Елпідій запитав, що це означає, прем'єр-міністр представив йому документ, ніби тільки й очікував на це питання. Там була інформація, в яку важко було повірити.

«Культ Арута... ті ж люди намагаються прикликати демонів».

Йшла війна з Царством Демонів, а ворог опинився ще й всередині.

Так, люди бувають різними. Він розумів це, але... Елпідій стиснув кулаки. Невимовне почуття розчарування тиснуло на його серце. На перший погляд, у ньому був відтінок відчаю.

«Навіть без цього ситуація погана».

Ні, можливо, саме тому, що ситуація була поганою, все так і закінчилося.

Прагнення до виживання, властиве всім живим істотам, мабуть, призвело до бажання триматися за сильного.

Тож... він розумів. Найпростіший інстинкт живої істоти переміг людяність.

Тож Елпідій повільно відкрив рота.

— Ми нічого не можемо вдіяти з тим, що вже сталося, тож рухаймося далі. Давайте завершимо це, надіславши попередження королю Шан, щоб він був обережним.

— ...

— Знову відправте війська до Культу Арута. Навіть якщо ми один раз послабили пильність і дозволили цьому статися, другого разу бути не повинно. Цього разу відправимо більше кваліфікованих людей, ніж минулого разу, щоб точно з усім розібратися.

Судячи з того, що документи, які Ардал приніс із собою тоді, зафіксували розмову, в якій віряни виказували свою рішучість досягти успіху саме цього разу, це означало, що це був їхній перший вдалий виклик. Це добре.

Другого разу не буде. Ардал, який зрозумів значення наказу, здивовано підняв голову. Елпідій не бажав уникати зорового контакту, а натомість дивився йому прямо в очі та говорив так, ніби забивав гвіздок:

— Немає потреби їх заарештовувати. Знайдіть і вбийте всіх вірян, які брали участь у виклику демона, а також тих, хто має хоч найменший зв'язок з культом.

— ... Коли ви кажете «тих, хто має найменший зв'язок»... ви маєте на увазі вбити навіть тих, хто не являється вірянином?

— Маю на увазі, що це включає навіть людей, які отримали шматок хліба від Культу Арута.

— ...

З цим нічого не можна було вдіяти. Їм необхідно було відфільтрувати тих, хто симпатизує демонічному культу. Тільки тоді вони зможуть запобігти можливості його відродження або появи другого чи третього культу.

Він додав, дивлячись на Ардала, вираз обличчя якого був напруженим.

— Якби на моєму місці був дядько, він віддав би такий самий наказ.

— ... Знаю. Але він, принаймні, відчув би провину.

— Так, але це справді марне почуття. Наказ все одно не буде скасований, тож в чому потреба створювати собі дискомфорт?

Відчувати провину стосовно вірян демонічного культу — це розкіш. Прикро, що невіруючі також помруть, але на цьому все.

Причина, чому люди стоять вище за інших живих істот, полягає в їх розумі, який може придушувати інстинкти. Оскільки вони втратили свій розум і підкорилися інстинкту, вони — звірі.

«Якщо вони відвернулися від людства через своє бажання вижити, у нас немає іншого вибору, окрім як також використати цей інстинкт».

Це не безглуздий наказ, заснований на його бажаннях, а наказ, відданий з необхідності. Не було жодної причини почуватися винним.

Ардал зітхнув, відчуваючи темперамент тирана, чітко помітний в поведінці Елпідія.

— Ви кажете страшні речі. Це може здатися зайвим, але почуття провини є важливим для імператора. Це те, що допомагає знаходити кращі рішення. Без почуття провини, було б легко віддавати подібні накази. У майбутньому, навіть не думаючи про пошук іншого рішення, ви можете наказати без вагань покинути народ Імперії, просто тому, що так легше та швидше.

— ... Ти вже довго до мене чіпляєшся.

Елпідій підпер підборіддя і криво нахилив голову. Вся його поза кричала про те, що він не слухатиме нотацій. Ардал подивився на іншу особу, ніби просячи про допомогу.

Алетея відчула на собі його погляд і незграбно посміхнулася.

— Його Величність Імператор.

— Ну... По-перше, я вважаю, що наказ Його Величності неминучий. Я погоджуюся зі словами прем'єр-міністра, але не думаю, що є потреба відчувати провину, принаймні стосовно вірян демонічного культу.

— ... о, Боже.

— Монарх повинен піклуватися про свій народ. Немає потреби турбуватися про звірів, оскільки вони поза сферою його діяльності, чи не так?

Вона відкрито назвала вірян демонічного культу звірами. Ардал заціпенів.

Було б краще, якби вона назвала їх злочинцями.

Люди не мають права принижувати цінність інших людей, прирівнюючи їх до звірів. Імператор не був винятком. Те, що вона сказала, навіть імператор не мав права говорити.

Думати таким чином і промовляти вголос — це різні речі. Це було настільки небезпечне твердження, що воно здатне відродити рабство, яке було скасовано давним-давно.

Невже вони справді брат і сестра, народжені від Першого принца, який, як кажуть, був м'якшим за всіх інших?

Журився Ардал подумки.

Принаймні, коли Імператор був живий, здавалося, вони були хорошими дітьми, але що зробило їх такими?

Що б не думав Ардал, Елпідій не звертав уваги і відкрив рота.

— Ти чув? Швидше готуй війська.

— ...

— Покажи мені чіткий приклад того, який кінець чекає тих, хто наважиться зрадити людство заради демонів.

Золоті очі, схожі на очі того, хто в минулому називав себе тираном, але з більш лютим поглядом, злісно спалахнули.

...

Цей наказ не просто приклад. У небезпечній ситуації, коли вони не знали, якого демона було викликано, найкращий спосіб — убити контрактора, який був звичайною людиною.

Якщо вбити всіх, хто пов'язаний з культом, серед них також може загинути й контрактор.

Коли Елпідій отримав звістку про знищення загону солдат, і припустив що виклик демона був успішним, він подумав:

«Хто контактор?»

***

Після смерті колишнього імператора Едуардо Дезерта, Революційна армія безпрецедентно збільшила свою силу, залучивши талановитих людей з країн, що стали жертвами завойовницької війни. Пол, її лідер, який не приєднався до певних її дій через його занепокоєння, почув новину про те, що Імперія відправила військо до Культу Арута. Він наказав зібрати додаткову інформацію.

«У ситуації, коли кожна військова одиниця на вагу золота, вони не могли безглуздо витратити війська на псевдорелігію, від якої можна позбутися пізніше».

Здавалося досить дивним, що їх залишили без уваги, а потім раптово відправили війська, тому мала бути якась причина.

Отримана додаткова інформація була досить шокуючою.

Культ Арута постійно намагався прикликати демонів.

— Вони збожеволіли.

Пол, якого повідомили, що їм успішно вдалося викликати демона, і що імперська армія, яка прибула одразу за цим, була знищена, холодно пробурмотів.

— Поки одні намагаються зупинити Царство Демонів для загального блага, інші намагаються притягнути Царство Демонів у світ людей.

Революційна армія робила все можливе, щоб захистити світ людей, ретельно втручаючись у дії армії Короля Демонів, яка намагалася напасти на королівство Шан, тому ця новина була особливо неприємною.

Перечитавши зміст і перевіривши обидві сторони звіту, щоб побачити, чи не бракує якоїсь інформації, він підвів погляд.

— Чи є якась інформація про викликаного демона чи контрактора, пане Іраме?

— Ще ні. Навіть Імперія, яка безпосередньо відправила війська, здається, нічого не знає.

— Так, їх військо повністю знищили...

Демони, які прийшли у світ людей завдяки контракту, були небезпечними не лише з точки зору їх особистої сили, але й з точки зору їх застосування.

Найгірше сталося б, якби людина-контрактор викликала демона у важливому місці операції. Навіть існують записи про те, що обмеження для демонів, які укладають контракт, у світі людей зменшені. Це було жахливо.

— Незалежно від того, буде це демон, чи контрактор, з одним із них потрібно розібратися. Будь ласка, повідомте мене, як тільки з'явиться інформація.

— Добре.

Контрактор — це прохід для демона, тому, якщо важко впоратися з демоном, вони повинні хоча б ліквідувати цей прохід.

Отримавши підтвердження від Ірама, Пол відкинувся на спинку стільця з довгим зітханням.

« ... »

Він заплющив очі та насолодився довгоочікуваною тишею, потім повільно розплющив їх й подивився на Ірама. Ніби відчуваючи його погляд, Пол ніяково посміхнувся іншій людині, чиї очі були прикуті до документів.

— До речі, пане Іраме.

— Так?

Це була рідкісна хвилинка вільного часу, але він мав спитати це. Це питання, яке можна поставити лише у вільний час.

— Місцезнаходження Шії досі не відомо?

— ...

Ірам закрив рота.

Хоча він, здавалося, добре контролював свою міміку, Пол не міг не звернути уваги на злегка тремтячі очі та зміг прочитати хвилювання в погляді іншої людини.

Ха. Він голосно засміявся. Він знав, що все буде так.

Вдавши, що нічого не помітив, він вимовив кожне слово з натиском:

— Пройшло чимало часу з тих пір, як я просив вас знайти Шію, але від вас жодного слова.

— ...

— Хіба це не... дивно? Розвідка нашої Революційної армії не настільки некомпетентна, щоб не знайти одну-єдину дівчину.

Ірам, який лише зараз вийшов із заціпеніння, зітхнув і опустив очі.

— Вибач.