Розділ 235 — Ефект метелика (3)

Дан кивнув.

— Так, я теж так думаю.

— Але... мій старший не з тих, хто залишив би своє положення...

Деон нахилив голову.

Він був людиною, яка більше за всіх трималася гідності та честі. Все це, мабуть, виникло з огиди до того, що він «незаконнонароджений» та «напівшляхетний».

Було чітко сказано, що він «мандрує континентом по самих занапащених місцях». Жоден монарх при здоровому глузді не витрачав би свою дорогоцінну силу на щось подібне, тому це можна інтерпретувати як те, що він більше нікому не підкорявся. Іншими словами, якщо людина, яка стоїть за чутками, справді Стигма, це означає, що він відмовився від титулу дворянина.

«Той самий Стигма Приміро відмовився від свого титулу?»

Деон на мить задумався і похитав головою.

— Хіба це не просто чутка, або це якийсь інший герой?

— Для початку, це не просто чутка. Існує багато свідчень очевидців. Можливість того, що це інший герой... не зовсім виключена, але, чесно кажучи, така ймовірність дуже мала. Зелене волосся не така вже й поширена ознака. Навіть кажуть, що герой, про якого йшлося, мав елегантність, яку неможливо було приховати в його діях...

— Це старший.

Коли просто думаєш про «елегантність», Стигма перший, хто приходить на думку.

Цього не можна заперечувати. Хоча він нерішуче визнав це, Деон висловив сумніви щодо незрозумілої ситуації.

— Чому він відмовився від свого дворянського титулу...?

— Я не знаю, але він, мабуть, щось має на думці. Наприклад... прагне більшої честі, щоб титули та подібне більше не мали великого значення.

— ... Більшої честі?

— Так, чесно кажучи, Імперія руйнується. Залишившись в такому місці, він був би лише «Героєм зруйнованої країни». Як ви думаєте, він би задовольнився цим?

— Звичайно... якщо це старший, він прагнув би залишити після себе честь, яку не забудуть навіть після його смерті.

У минулому, особливо під час війн, люди не звертали уваги на зруйновані країни і легко забували про них. Навіть якщо це стосувалося імператора, простого героя забули б, навіть не залишивши імені в історії.

Якщо це був Стигма Приміро, йому, можливо, саме це не сподобалося, і він просто пішов звідти.

Це було схоже на правду. Деон погладив підборіддя і кивнув на знак розуміння.

...

Дан додав з посмішкою:

— Власне, крім цього, я не можу придумати жодної причини, чому він мав би відмовитися від свого статусу дворянина.

— ... Це правда.

Я теж про це думав, але не зміг придумати більш правдоподібної гіпотези, ніж та, яку висловив Дан.

... Ну, це зараз не важливо. У будь-якому разі, залишимо осторонь гіпотези, які навіть не є певними.

«Це правда, що Стигма Приміро блукає континентом».

Завдяки цьому мені спала на думку одна можливість. Ця думка прийшла мені в голову без особливих роздумів, тому я одразу ж відкрив рота та поділився нею, ніби міг забути її, поки на мить відволікся.

— ... Як би там не було, це не змінює того факту, що ми повинні відправити командира Восьмого загону, Геля, до людського світу. То як щодо того, щоб відправити його до стін королівства Шан, де, як кажуть, затримався наступ, і розібратися з ним за допомогою старшого?

— Здається, що він справді зміг би вбити командира Восьмого загону, звільненого від обмежень, але... чи справді він зробить те, чого ми хочемо?

— Зробить. Хіба людина, яка відкинула свій титул заради більшої честі, втратить можливість убити командира загону? Якщо надати йому сцену, він з радістю на неї зійде.

Навіть якщо це не так, цього достатньо, щоб він почав діяти.

Мій голос був сповнений впевненості.

Промовляючи це вголос, я відчував, що мої безладні думки належним чином упорядковуються. Я продовжував бурмотіти, ніби розмовляв сам із собою.

— Восьмий загін — це щитовий підрозділ, тому не варто надсилати його в підтримку Гелю, було б краще залишити їх в Замку Короля Демонів... Натомість, ми могли б просто відправити разом із ним звичайний загін. Зрештою, ключ — це командир Восьмого загону. Ти знаєш місцезнаходження старшого?

— Ми, принаймні, знаємо селище, де він зупинився. З ним важко навіть зустрітися поглядом, не кажучи вже про контакт.

— Він Герой, тому він легко позбудеться липких поглядів. Цього достатньо.

У будь-якому разі, єдине місце, де він міг зупинитися — це заїжджий двір. Навіть якщо ситуація буде несприятливою, він не з тих людей, хто б залишився на вулиці, якщо є заїзд.

Особливо враховуючи, що він «герой», який може подолати та уникнути будь-кого, хто прийшов би за ним, тож у нього немає жодної причини уникати заїздів та трактирів.

Однак, якщо хтось спробує зв'язатися з ним, він точно зникне, і я не можу піти туди особисто, оскільки привертаю увагу як у Царстві Демонів, так і в людському світі...

— Передай це всім власникам заїздів у селищі, де він зупинився. Якщо вони побачать елегантного чоловіка з гідною поставою та стилем мовлення, хай передадуть йому повідомлення. За гроші вони всі погодяться.

— Яке повідомлення?

— Ну... надто прямолінійним бути не варто...

Тук-тук. Мій вказівний палець постукав по стегну.

— ... Перед ліхтарем, який стоїть у місці, де бушує вітер, впаде тінь, і тільки ти зможеш її прибрати... Гадаю, цього буде достатньо.

— Добре. Я передам.

— Ах, насамкінець, додай, що це прохання і подарунок від недолугого молодшого. Ти ж знаєш, що діяти потрібно таємно, чи не так?

— Звичайно.

Дан посміхнувся.

— Цього разу все буде виконано ідеально теж.

***

Невдовзі настав час залишати це село.

Стигма був впевнений, що його не спіймають, але саме уникнення цього досить дратувало. Згадавши очі, які нещодавно спостерігали за ним, він понишпорив у кишенях, щоб дістати гроші.

У якийсь момент, мабуть, вони здалися, і кількість очей, які спостерігали за ним, зменшилася, але це все одно дратувало. Враховуючи, що всередині заїзду чекали люди з Імперії, Стигма не міг ігнорувати можливість того, що може статися щось гірше, тому він вирішив покинути селище, перш ніж це стане ще більш надокучливим.

... Однак.

— Що ти робиш, чому не береш гроші?

Чому власник заїзду так пильно дивився на нього?

Те, як він не брав грошей, досить дратувало, тому Стигма насупився. Коли він не витримав очікування і спробував прибрати руку, чоловік раптово схопив її. Стигма розсміявся.

— Що це за фокуси?

Тільки тоді чоловік, який тихо дивився на нього, відкрив рота.

— ... Я намагався зрозуміти, чи ти це, адже сказали, що він «елегантний» чоловік, але... побачивши особисто, в мене пропали сумніви...

— ...

Хоча він розмовляв сам із собою, це явно стосувалося Стигми.

Він закрив рота.

Схоже, хтось попросив власника заїзду передати повідомлення або речі. Що ж, оскільки він так сильно уникав зустрічей, було нормально знати, що зустрітися з ним особисто не вийде. Здається, інша сторона також пішла на компроміс, зробивши крок назад.

Різкі межі трохи пом'якшилися. Знав він це чи ні, але власник заїзду заговорив з ним, виконуючи прохання.

— Дехто попросив мене передати тобі дещо. «Перед ліхтарем, який стоїть у місці, де бушує вітер, впаде тінь, і тільки ти зможеш її прибрати».

— ...

— І також додав, що це прохання та подарунок від недолугого молодшого.

— ... ха.

Він швидко все зрозумів.

Це було в дусі його нахабного молодшого. На губах Стигми з'явилася посмішка.

— Дякую, що повідомив.

Детальний аналіз почутого можна буде провести пізніше.

У Стигми більше не було причин затримуватися тут довше, тому віддавши гроші, він вийшов за двері, щоб сховатися від наполегливого та надокучливого погляду.

Він йшов, уникаючи очей, які слідували за ним, і коли дістався безлюдного місця, нарешті зупинився і почав обмірковувати повідомлення.

« ... Ліхтар, який стоїть у місці, де бушує вітер».

Оскільки це була не особиста розмова, існувала майже стовідсоткова ймовірність того, що повідомлення могло просочитися куди не слід, тож слова були трохи завуальовані. Чи на щастя, чи на біду, зрозуміти їх було не важко.

Зазвичай «ліхтар на вітряній місцевості» означав ситуацію, потрапивши в яку, можна було опинитися в небезпечному положенні.

Але тут був згаданий не простий вітер, а той що «бушує», тому це має бути дуже небезпечна або жорстока ситуація. Стигма легко згадав королівство Шан, на якому зараз особливо зосередилося Царство Демонів.

«Перед ним тінь...»

Царство Демонів надіслало підкріплення?

Повідомлення вказувало на Стигму, кажучи: «Тільки ти зможеш прибрати її», тому схоже, що серед них був командир загону. І не просто якийсь командир, а особливо сильний.

Казали, що навіть колишнього імператора Едуардо Дезерта Стигма міг подолати, але це було лише тому, що він був особливим. Стигма був найсильнішим серед Героїв. Такий рівень впевненості в собі був природним.

«У такому разі це може бути командир Першого чи Третього загону, або ж командир, який уклав контракт з людиною».

Слова, додані в кінці: «Прохання та подарунок від недолугого молодшого», висловлювали надію, що Стигма зрозуміє, що людина, яка відправила це повідомлення, — Деон Харт, а отже вислухає його, а не проігнорує.

Без труднощів зрозумівши їх значення, він м'яко посміхнувся, ніби проявляючи зарозумілість. Теплий вітерець промайнув по його завжди холодному та аристократичному обличчю.

— Так... Оскільки він навіть порушив тему стосунків старшого та молодшого, це означає, що він хоче, щоб я почав діяти.

Важко було розглядати прохання Деона Харта цілковито як подарунок.

Це правда, що Стигма діяв заради честі, але в нинішній ситуації він хотів уникнути зв'язку з можновладцями. Ось чому він не з'являвся на вирішальних полях битви, де його ім'я могло б бути широко відомим.

Молодший, як він гадав, додав слово «прохання», маючи це на увазі. Це було так дивно та мило, що неможливо було хоча б не поглянути.

— Добре, молодший. Цього разу я тебе послухаю.

У будь-якому разі, зрештою, коли вони знову зустрінуться, Стигма вчинить дещо, про що шкодуватиме. Тож, думаючи про це, виконати подібне прохання не важко.

Ні, навпаки, одного цього недостатньо, щоб замінити майбутнє почуття провини.

Стигма знову почав рухатися, пообіцявши знайти щось на заміну до дня їхньої наступної зустрічі.

« ... Заради більшої честі».

Існує поширене непорозуміння серед тих, хто має туманне уявлення про Стигму Приміро.

Стигма не був одержимий «дворянськими титулами». Можливо, спочатку так і було, але з часом, коли він почав дивитися глибше, він тримав титул в руці лише тому, що це був доказ його «честі».

Ім'я «Стигма», пляма для родини, разом із походженням «незакононародженої дитини», робили його одержимим ідеєю «честі», яка б звеличила його ім'я.

Іншими словами, для нього, котрий прагнув залишити своє ім'я та честь навіть після смерті, його нинішній дворянський титул було трохи шкода втрачати, але це те, що він міг викинути будь-коли, коли це буде необхідно.

«Все аби тільки закарбувати своє ім'я в історії цього континенту».

Як тільки він потрапить туди, де відбувається битва, він знатиме, що робити.

Заради свого нещасного, милого та викликаючого жаль молодшого він обрав небажане місце своїм пунктом призначення.

***

— Все закінчиться миттєво...

Командир Восьмого загону Гель зневірено бурмотів. Деон, який мовчки слухав його, нахилив голову.

Про що він?

— ... Звичайно, я...

Про себе?

Що Деону вдіяти, якщо він поводиться так у день бою? Його лейтенант, здавалося, думав те саме і поспішно поплескав його по спині.

— Пане Гелю, у вас все вийде.

— Я не впевнений, що в мене все вийде...

— Як можна таке казати, якщо ви такий талановитий?

— Я не знаю... Чи нормально, що хтось на кшталт мене береться за таку важливу місію?...

Його самооцінка падала донизу. Лейтенант Геля, Найн, обережно зітхнув, щоб цього не помітив його делікатний начальник.

Деон також бачив цю ситуацію, і сьогодні вона особливо серйозна. Невже це тому, що це найважливіша місія, яку він коли-небудь отримував?

Що з цим робити? Деон зітхнув і підвів погляд, йому на очі потрапив лейтенант командира Дванадцятого загону, який проходив повз, шукаючи свого керівника.

— Хіба я не казав вам, будь ласка, подумайте двічі, перш ніж говорити! Якщо не виходить, я радив вам просто тримати язик за зубами. Але що ви зробили перед іншим командиром загону? Він сприйняв це як образу і ви мало не побилися!

— ...

— Дідько, ви навіть більше не відповідаєте мені! Я збираюся звільнитися з посади лейтенанта...

— Вибач...

— Я вас не чую.

— Вибач!

Дахар, лейтенант командира Дванадцятого загону, який бив себе в груди, раптом перевів очі в той бік, звідки відчув погляд. Він зустрівся поглядом з лейтенантом командира Восьмого загону, який втішав свого начальника.

Було легко зрозуміти ситуацію одне одного.

Вони обмінялися співчутливим поглядом.

« ... Ти багато пережив».

«Ти теж...»