Розділ 236 — Ефект метелика (4)

Що це? Вираз обличчя Деона похолодів.

Він сумував за ліжком у своїй кімнаті. Він спостерігав за ситуацією з очима, повними жалю, і підійшов до все ще зневіреного командира Восьмого загону, щоб швидко вирішити ситуацію та повернутися до своєї кімнати.

— Я знаю, що тобі бракує віри в себе, але це не означає, що ти не підеш на війну. Вставай.

— Але...

— І ти досить добре впораєшся, тому нема сенсу про це хвилюватися.

Гель, який сидів навпочіпки, повільно підняв голову.

Тривимірна чорна тінь, рот якої навіть не було видно, невпевнено заговорила.

— Ви серйозно?

— Так.

Деон поклав руку йому на плече. Червоні очі сяяли щирістю.

— Якщо ти не довіряєш собі, довірся мені. Я думаю, у тебе все вийде.

— ...!

Тіло Геля на мить заціпеніло.

Він завмер настільки, що Деон злякався, що той може перетворитися на кам'яну статую, але потім його тіло почало тремтіти. Пролунав плачучий голос.

— Я розумію... Я розумію...! Я ніколи... вас не розчарую!

... Це вразило Деона.

На мить він ледь не задихнувся, коли побачив, як його мотивація зростає. Деон порився в кишенях, вийняв цигарку, взяв її в рот і заплющив втомлені очі.

Навіть із заплющеними очима він чітко відчував кров, яка поглинула його щиколотки і піднялася ще вище. Він почув, ніби хтось прошепотів йому на вухо: «Лицемір».

— ...

Деон не показував цього.

Він відмахнувся від шепоту, який називав його лицеміром і покидьком, підняв куточки губ і спокійно відповів.

— ... Добре.

...

Повіки піднялися, і тьмяно-червоні очі охопили Геля.

Знову ж таки, мені пощастило, що Гель з тіні. Оскільки він здавався об'ємною тінню, мені вдалося уникнути зорового контакту з ним.

У тіней немає очей. Якби в Геля були очі, я не зміг би подивитися на нього.

Несвідомо я простягнув руку.

— ... пане Деоне...?

Рука зависла над місцем, де мали б бути очі.

Почувши збентежений голос, я зігнув пальці та стиснув кулаки. Я міг уявити погляд його очей, навіть не бачачи їх.

Ясний, чистий та вмотивований... Такий погляд, який зазвичай називають надзвичайно «людяним». Що було б, якби я зіткнувся з цим поглядом особисто? Я з легкістю зрозумів, що не витримав би.

Як можна встояти перед поглядом цих очей, коли захоплива невинність настільки потужна навіть в діях та тоні голосу?

— Гель.

— Так, пане Деоне.

Замість того, щоб одразу відкрити рота, я ледь помітно посміхнувся йому.

... Окрім зовнішності, яка різниця між демонами та людьми?

Демони не є «абсолютним злом», яким їх вважають. При уважному спостереженні вони здаються в деяких аспектах чистішими за людей.

Коли моя свідомість дійшла до цієї точки, на мить... у мене виникла така думка.

«Було б краще, якби ви справді були лихими».

Тоді ніщо б не заважало при виконанні плану, і тягар гріха здавався б куди легшим.

Це було схоже на те, як чорний камінь, який перебував у світі білого каміння, перекотився у світ чорного каміння, але виявилося, що все каміння навколо сіре. Відчуття усвідомлення того, що немає каменя чорнішого за мене, і усвідомлення того, наскільки я чорний.

« ... Це через ліки? Все здається якимось неправильним».

Я сам не знаю, про що думаю.

Навіть якби вони були справді злими, ситуація нічим би не відрізнялася. План все одно треба виконати, а тягар гріха із разу в раз піддавався б обмірковуванню, щоб не забути. Мабуть, це втомило б мене ще більше, ніж зараз.

...

У цей момент Деон, який перестав думати про це, грубо загасив цигарку і подивився на демона, надзвичайно схожого на людину, перед собою. Поради, які не були порадами, повільно потекли.

— ... Надійшло повідомлення, що передова група, яка рушила першою, мала проблеми через пастку. Про всяк випадок, тобі теж слід бути обережним.

— Ах...! Так, я розумію!

«Лицемір».

Пролунав голос, і кривавий сморід защипав ніс. Деон дістав нову цигарку та посміхнувся, ніби відповідаючи на голос.

«Я знаю».

***

Коли Деон Харт проводжав командира Восьмого загону, Ед, який зазвичай був поруч із Деоном і допомагав йому, прогулювався в саду.

Хієн, який спостерігав за ним здалеку, нахилив голову.

Іншим могло здатися, що все нормально, але Хієн, який прожив своє життя, звертаючи увагу на думки інших більше, ніж будь-хто інший, міг це помітити. Той був пригніченим.

«Що відбувається...?»

Хієн знав, що Ед його ненавидів, тому він розумів, що йому слід бути обережним і уникати його, але... бачити його таким вперше збивало інкуба з пантелику.

Можливо, тому постійне підглядання Хієна почало його дратувати.

«О, він щось підійняв».

Ед нахилився, підняв камінь з землі та замахнувся рукою в його бік.

Фііть! Щось промайнуло поруч із головою Хієна з гуркотом. У той же час він почув писк маленької рослини, що вмирала.

— ...

— Забирайся геть.

Голос, який був схожий на гарчання тварини, повністю суперечив його звичайній охайній манері.

Він був схожий на поранену тварину, яка оголює ікла, щоб приховати свою слабкість. Хієн зупинився та підняв голову, і лише коли він зустрівся з його пильним поглядом, інкуб отямився та повільно пішов геть.

Саме тоді він почув лукавий голос.

— У тебе поганий характер.

Бен, тримаючи в одній руці медичну сумку, неквапливо помахав іншою рукою та став між Хієном та Едом.

Обличчя Еда спотворилося, ніби він був незадоволений його діями, а Хієн, який раптово зник з поля зору Еда, на мить виглядав збентеженим, а потім швидко пішов геть.

Ед, який тихо спостерігав за фігурою, що швидко віддалялася, повернув голову до Бена та без вагань показав своє роздратування.

— Ти теж, швидше забирайся.

— Страшно. Пан Деон повинен дізнатися про твій темперамент.

Це були легковажні слова, але реакція була лютою.

— ... Стулися.

Навіть так, це було найгірше зауваження для того, хто чутливо ставився до питань, пов'язаних з Деоном Хартом.

Навколишнє повітря стало холодним. У його голосі відчувалася вбивча жага.

Однак Бен, берсеркер і лікар, який звик сперечатися з командирами загонів, спокійно зайняв своє місце збоку. Він невимушено прийняв ситуацію і поплескав по сидінню поруч, ніби пропонуючи сісти.

— Не будь зі мною таким суворим, давай вип'ємо як два вільних демона.

— А що, як у тебе немає алкоголю...

— Гм?

— ...

Ед закрив рота, побачивши пляшку алкоголю, що стирчала з медичної сумки.

Слова «Чому вона взагалі там опинилася?» були вже на кінчику його язика, але Ед стримався і відвернув голову, виражаючи так свою відмову розмовляти.

— Пройдисвіт.

— Що?!

Зрештою, він не зміг стриматися і виплюнув одне слово.

Бен розлютився, запитуючи, чому це він пройдисвіт. Еду, здається, стало краще, споглядаючи за цим, тому він тихо подивився на нього та додав кілька слів.

— Я сказав, що у священній сумці для відвідувань пляшка алкоголю. Здається, лікар останнім часом лікує своїх пацієнтів спиртним.

— ... Будь ти проклятий.

Бен подивився то на Еда, то на пляшку так, ніби серйозно хотів вдарити нею його по голові, потім зітхнув і взяв її в руку.

Ед широко розплющив очі, побачивши його спокійнішу, ніж очікувалося, реакцію і на мить подивився прямо перед собою, перш ніж заговорити після короткої паузи. Трохи приглушений голос поширився порожнім садом.

— «Вільні демони»... Схоже, ти теж став більш вільним. Пан Деон став Героєм, тож це цілком природно.

— Так, я майже безробітний.

Це були слова, більше схожі на розмову із собою, і легко могли бути сприйняті негативно, але реакція Бена була надзвичайно м'якою.

Ед на мить закрив рота, а потім повільно поставив запитання.

— Тобі не сумно?

— Ну, як лікар, я насправді щасливий. Це доказ того, що пан Деон здоровий.

Хіба що з психікою залишалися проблеми.

З тихим бурмотінням він дістав дві склянки зі своєї медичної сумки і налив їм напій. Дивлячись на це, слово «пройдисвіт» знову закрутилося в нього на язиці, але цього разу Еду вдалося його стримати.

Вони взяли склянки і зробили по ковтку. Довга, але й коротка, тиша, що запанувала між ними на деякий час, раптово порушилася Беном.

— А що, як?

— ...

— Якби Король Демонів і пан Деон стали б ворогувати, на чий бік ти став би?

— ... Це неввічливе питання.

— Я сказав «якби».

— Це питання не варте відповіді.

Ед різко кивнув головою і підніс склянку до губ. Бен, який тихо спостерігав за сценою, випалив:

— Ти уникаєш відповіді.

— ...

— Чи можна зрозуміти це так, що ти не можеш обрати жодну зі сторін?

— ... Я вірний обом. Я не можу обрати жодного з них. У будь-якому разі, бути вірним пану Деону — це також бути вірним Королю Демонів, тому проблеми немає.

— Тому я й зробив припущення, виходячи з передумови «а що, якби?» Ти нерішучий.

У пориві гніву Ед сам хотів запитати, кого б Бен обрав, але шоковано замовк, бо йому в голову прийшла думка.

— ... це твоє припущення.

Атмосфера стала важкою.

Бен помітно замовк, а Ед щільно заплющив очі.

... Коли він думав про те, чому Деон раптово віддалився, одне питання залишалося невирішеним. Він розмірковував, чи справді поточна ситуація була достатньо серйозною, щоб виправдати його дистанціювання від нього.

Що, якби... справді, а що, якби.

«Що, якщо я справді чогось не знаю?»

Головоломка складалася докупи, ніби відсутню підказку було знайдено.

... Ні, ні, ні. Слід утримуватися від спекуляцій. Ед, який свідомо зупинив думки безпосередньо перед тим, як дійти висновку, насилу продовжував говорити.

— Це означає, що пан Деон розглядає можливість зради?

Отже... тому він тримається від нього подалі?

Щоб відновити стосунки, Ед чекав на закінчення війни з людським світом, але ставлення Деона може не повернутися до початкового стану навіть після цього.

Він намагався зберігати спокій, але кінчики його пальців трохи тремтіли. Що Еду робити, якщо ця гіпотеза справді правдива? Було зроблено найгірше припущення, яке природно спало на думку.

— Відповідай мені.

— ... Я припустив найгірше.

Бен, який тихо дивився на нього, посміхнувся та знизав плечима.

— Це не обов'язково має бути зрада. Хіба невеликі розбіжності також не можуть викликати конфлікту?

— ... Ти серйозно?

— Так.

Їхні погляди зустрілися в повітрі.

Ед довго дивився Бену в очі і нарешті зітхнув. Ніби вся його відновлена енергія була знову вичерпана, він спитав слабким голосом:

— Тоді чий бік обрав би ти?

— Ну.

— Гм, ти так мене підштовхував, а зрештою, ти теж...!

— Я його лікар.

Коротка фраза зупинила Еда від продовження його промови.

Бен посміхнувся йому, котрий тихо дивився на нього із закритим ротом.

— Для лікаря його пацієнт понад усе.

Одного разу Бен зробив фатальну помилку.

Він наважився запропонувати випити алкоголь пацієнту, лікуванням якого займався. Зауваження Деона тоді були настільки шокуючими, що він досі їх пам'ятав. Бен ніколи не зможе цього забути.

[Добре подумай, чий ти лікар.]

[Ну... я від початку не мав жодних очікувань.]

Це був інцидент, який підірвав довіру до нього як до лікаря, тож як Бен міг це забути?

Йому було байдуже, що Деон тоді тиснув йому на груди рукою. Було нормально приставити кинджал до його горла та погрожувати йому смертю.

Однак його ідентичність як лікаря похитнулася, а довіра була втрачена. Серце Бена стиснулося від зауваження, яке вказувало саме на це.

Після цього він кілька разів обіцяв собі, що ніколи більше не припуститься тієї ж помилки.

Хоча Король Демонів є володарем усіх демонів і тим, хто відправив Бена до Деона, зрештою, його пацієнт — пан Деон, а не Король Демонів.

Тому що лікар має опікуватися лише пацієнтом, за котрого відповідає.

— ... Це здається дещо небезпечним твердженням.

— Це єдине, що лікар може зробити заради своїх пацієнтів, тож який це ризик?

— ...

Бен лише посміхнувся, закарбовуючи свою обіцянку в куточку серця.