Розділ 237 — Ефект метелика (5)

Кордон між Царством Демонів і світом людей, який був місцем обережності ще до війни, став ретельніше контролюватися після її початку.

Хоча неможливо було закрити всі кордони через обмеження військ, стежити за ними вдень і вночі, щоб у разі чого негайно повідомити, було можливо. Тому імперський солдат, який завжди спостерігав за кордоном, виявив групу, яка вийшла під покровом темряви, і негайно повідомив про це своєму начальству. Імператор Елпідій, який одразу зрозумів, куди вони прямують, зв'язався з королівством Шан, яке було союзником і було очевидною мішенню армії Короля Демонів.

— Це підкріплення із Царства Демонів...

Король Шан, який перервав зв'язок, спокійно пробурмотів.

— Схоже, Король Демонів не має наміру припиняти цю війну.

Інакше не було б потреби підкидати дрова туди, де і так були ознаки початку помірного протистояння.

Його голос здавався спокійним, як завжди, але трохи стурбованим.

— Це підкріплення вирушило одразу, як надійшла звістка про те, що демона викликали в Імперії. Цілком ймовірно, що саме цього демона вони використали.

— Згодна з тим, що ви сказали. Більше того, враховуючи, що відправлені звичайні війська, він, мабуть, дуже впевнений у своїх здібностях.

Регулярні війська насправді були лише помічниками, щоб збільшити чисельність. Ключем, ймовірно, був «демон, що уклав контракт».

— Якщо рівень впевненості такий високий...

— Це означає, що демон, який уклав контракт, має принаймні рівень генерала.

— Сподіваюся, це не командир загону.

— Не те щоб взагалі такої можливості не було, але...

Йонхва, король королівства Шан, який тихо дивився вниз на комунікатор, підняв голову. Він зустрівся поглядом із Серін, яка дивилася на нього стурбованими очима.

— ... Ми можемо тільки сподіватися, що це не так.

— ...

— Тоді давай спробуємо передбачити їхній маршрут.

Він сплеснув в долоні та вказав на карту на стіні. Водночас погляд Серін, який був дещо серйозним, також перемістився туди.

Про те, як реагувати, якщо демоном-контрактником виявиться командир загону, вони не говорили.

Якщо мати справу з командиром загону, на якого поширювалися різні обмеження, було важко, то як вони впораються з тим, який законно увійшов до світу людей і зменшив свої обмеження через контракт з людиною? Якщо існувала людина з фрагментами Героя, вона від початку не була звичайною істотою, а колишній імператор Едуардо, пообіцявши виняткове ставлення, зібрав усіх талановитих людей біля себе, тож у країні не залишилося жодного з тих, хто міг би протистояти такій силі.

Тому вони неявно відклали невизначені та незручні теми та подивилися на карту. Палець короля торкнувся однієї точки та обережно провів лінію вздовж вулиці.

— Хлопці, які зараз стукають у ворота, обрали цей маршрут.

Серін кивнула та заговорила.

— І по дорозі було багато пасток.

— Про цей факт, найімовірніше, повідомили їхньому начальству.

— Так, тож маршрут руху їхнього підкріплення..

Йонхва відвів руку від карти та подивилася на Серін.

Очі двох людей одночасно засяяли, ніби вони думали про одне й те саме.

— Буде тим самим.

— Буде тим самим.

На губах Йонхви з'явилася задоволена посмішка.

— Чому ти так думаєш?

— Це найшвидший і найкраще підготовлений маршрут, і вони вирішать, що більшість пасток було знищено під час руху передових сил.

— Це вірно.

Чи знаєте ви, чому королівство Шан називалося також Гірським королівством?

Країна розташована в гірській місцевості. Хоча вона не була оточена гірськими хребтами, як Есперанез, тут достатньо гір, щоб перешкоджати руху транспорту. Тому король країни, яка не була самодостатньою, подолав опір та занепокоєння численних підданих у минулому та побудував дорогу, щоб полегшити подорож для знаті.

Це був би дуже хороший шлях для атаки демонів.

— Але є дещо, що вони пропустили.

Звісно, король не міг не розуміти, що ця дорога могла бути використана ворогами як маршрут атаки. Саме тому піддані спочатку протистояли цьому.

На добре вимощеній дорозі були встановлені пастки, які активувалися, якщо нею скористається стороння особа. Тому посланці або торговці, які користувалися цим маршрутом, мали зв'язатися з королівством заздалегідь, щоб робота пасток тимчасово припинилася.

Перевіряти та керувати тим, чи була пастка вимкнена або активована можна було в замках, що знаходилися по дорозі.

Зрозуміло? Це й називалося «управлінням». Йонхва підняв куточки губ.

— З самого початку пастки не були одноразовими.

Одноразовим був лише запуск.

Коли пастка спрацьовує, стріли летять, і котиться каміння. Це не все, але було достатньо для одного разу.

Не всі заготовані стріли та каміння витрачаються за одну активацію. Після використання певної кількості стріл та каміння пастка перестає працювати до наступного спрацьовування.

Ось і все. Якщо трохи торкнутися пристрою, вихід, з якого котиться камінь, зміниться, як і напрямок стріл. Це означає, що запам'ятати розташування пасток неможливо.

— Це було розраховано на підкріплення, яке могло з'явитися під час війни або на відступ ворога, але ось як зрештою це стало у нагоді.

Як і очікувалося, було гарною ідеєю спроєктувати все таким чином, хоча це й коштувало багато грошей.

Така пастка не зможе нічого зробити з «демонами-контрактниками», але її буде достатньо, щоб завдати достатньої шкоди регулярним військам.

— Менше з тим, головна проблема полягає в цьому «демоні-контрактнику»...

Чи варто знайти та знищити його?

Сподіваючись, що кількість підкріплення від демонів значно зменшиться до його прибуття, Йонхва почав розмірковувати про рівень майстерності демона, з яким був укладений контракт, і про те, як найкраще з ним боротися.

***

Гель, командир Восьмого загону, якого викликали в світі людей і перевели до військ, що наступали з Царства Демонів, зараз переживав значні труднощі.

Клац.

Почувся зловісний звук, і звідкись посипався град стріл. Гель швидко витягнув спис з усієї зброї, прив'язаної до його спини, і відбив стріли. Використовуючи магію, він створив тимчасовий щит у місцях, які були поза досяжністю списа. Хоча обмеження були зменшені, можливо, тому, що це був світ людей, його магічна сила різко зменшилася.

Потім, коли вони пройшли трохи далі, з обох пагорбів покотилося каміння та палаючі колоди. Він спробував заблокувати їх магією, але пізніше зрозумів, що магія не працює, тому дістав свій щит, став попереду та відбив їх. Проте, загинуло більше солдат, ніж раніше.

Це було руйнівно.

[Пан Деон... сказав, що вірить...]

Гель сів на землю.

Якби не підбадьорення лейтенанта Найна, він би витратив багато часу, поки приходив до тями.

[Пане Гелю, ви зараз добре справляєтеся. Якщо магія не працює, це означає, що ми перебуваємо в зоні дії поля її пригнічення.]

Це означає, що неподалік є замок.

[Тобто, ми майже на місці. Чому б вам не спробувати ще раз?]

Як далеко вони просунулися вперед завдяки цим словам втіхи? У той час, коли всі нервово дивилися вгору, не знаючи, що може прилетіти будь-якої миті, земля провалилася.

Знизу була різноманітна стара та зламана зброя та гостро вирізьблені кілки, встромлені в землю та спрямовані вгору.

«Я впевнений, що це можна застосувати ще хоча б раз...», — подумав Найн, лейтенант командира Восьмого загону, вибираючись з моторошної ями, втиснувшись у бік Геля.

Він чув, що попередні війська проходили цією дорогою, але ніби всі пастки були встановлено наново, адже вздовж дороги вони всі працювали справно.

... Можливо, вони і справді не були одноразовими.

«Ну, це добре прокладений шлях, тому було б дивно, якби не було такого рівня захисту».

Він міг зрозуміти... але проблема була в тому, що їх війська значно скоротилися через це.

Найн відчував, як тремтіла рука, яка його тримала. Він тихо зітхнув. Несвідомо виривалась лайка.

Клята гірська країна.

«Вони так ретельно встановили пастки, щоб... вбити наших командувачів і зчинити галас?»

Погані, мерзенні виродки. Потвори. Люди, як люди.

Поки Найн подумки вилив яку тільки можливу лайку, Гель, у якого деякий час тому відібрало мову через пастку, порожньо озирнувся на війська під його керівництвом.

На перший погляд, здавалося, що їх кількість помітно зменшилася порівняно з початком. Його голова важко опустилася.

... Раптом йому спала думка.

«Якби я діяв сам...»

Віг зміг би використати свою унікальну здібність, щоб швидко дістатися до місця призначення без жодних серйозних проблем.

Навіть якби йому довелося взяти з собою лише одну особу, це було б краще, ніж зараз.

Гель, який підсвідомо вважав війська, що йшли за ним, тягарем, був настільки вражений власними думками, що швидко почав звинувачувати себе.

— Як і очікувалося... Проблема в мені...

— Ні, пане Гелю. З цим нічого не можна було вдіяти.

Найн звик втішати свого керівника.

— Це межа регулярних військ. Це не Восьмий загін, і не особливий елітний.

— Ні... Я мав би звернути більше уваги та подбати про це...

Можливо, це тому, що він недостатньо хороший... Це складно...

Похмурий голос, власник якого, здавалося, був готовий от-от заритися в землю, було ледь чутно. Найн, який все ще був поруч, торкнувся руки Геля та опустився на землю, а потім глянув на свого начальника.

— Якщо вам важко, як щодо того, щоб передати командування мені?

— ... Що?

— Я поведу війська, поки пан Гель піде першим.

— ...!

Гель, який підвів погляд, шукаючи можливості скинути свій важкий тягар, замовк, ніби щось стримувало його. Після короткої паузи, коли здавалося, що він от-от погодиться, його голова повільно захиталася із боку в бік.

Всупереч очікуванням, його голос пролунав твердо.

— Ні. А що, як ти помреш?

Вираз обличчя Найна дивно змінився.

— ... Я не помру так легко.

— Ти мало не потрапив у пастку нещодавно...

— Це тому, що я був необережним. Мені слід було слідкувати за землею.

Якщо він зробить так, як сказав лейтенант, і Найн ще раз втратить пильність, то він безпорадно помре. Гель, який дивився на свого заступника із закритим ротом, повільно заговорив.

— Пан Деон сказав, що довіряє мені.

— ...

— Я маю взяти на себе відповідальність і довести вас до кінця.

— ...

Найн стулив рота перед його незвичною рішучістю.

... Добре, що він вмотивований, але що йому сказати з цього приводу?

«Пане Деоне, ваші слова про довіру... Гадаю, вони мають дуже хороший ефект».

Але здавалося, що це захопливе відчуття будь-якої миті обернеться проти нього.

Стримуючи зітхання, що загрожувало вирватися будь-якої миті, він подумки звернувся до когось, кого тут не було, і врешті-решт кивнув, не в змозі подолати пекучого погляду, який підштовхував до відповіді.

— Добре.

***

— Як і у всіх галузях, володіння списом на перший погляд може здатися простим, але якщо копнути глибше, воно розділяється на численні гілки, роблячи цю справу складною та неосяжною. Чим більше знаєш, тим більше бачиш.

Гм.

Король Демонів, який прийшов на тренувальний майданчик з Деоном, обіцяючи навчити його володінню зброєю, легенько розмахнув списом.

— Якби я мав пояснити володіння списом простими словами... це був би блок та колючі удари. Існує два типи блоку: відбити назовні або притиснути всередину, що ж до колючих ударів... Мені ж не потрібно це пояснювати, правда?

Першою зброєю, володінню якою він вирішив навчити Деона, був спис.

Особливої причини не було. Він просто почув, що саме до цього виду зброї на тренувальному майданчику був доступ. Оскільки Деон не вибирав конкретний тип, не було про що турбуватися.

— Найважливішим є повернення спису до себе. Через природу колючого удару він оголює найбільшу щілину під час атаки. Якщо ти вчасно його не повернеш, варто очікувати на контратаку, яка може безпосередньо призвести до втрати життя.

— ...

— Запам'ятай. Випад та повернення — це один рух. Рух... ось такий.

Фііть. Спис пронизав простір біля Деонової голови та повернувся назад.

Якби не очі Героя, він би побачив лише залишковий образ. Рух був спритним та чистими, Деон оглянув місце, де пройшов спис, потім підвів погляд і поглянув на Короля Демонів.

Він безсоромно посміхався.

— Побачив?

— ...

Замість відповіді він простягнув руку до списа, який тримав Король Демонів. Той покірно передав спис, і Деон, який його прийняв, кілька разів поправив хват на руків'ї, ніби вимірюючи його центр ваги. В якийсь момент, зі свистом спис пролетів поруч з головою Короля Демонів.

— Ви про це?

— ...

Диявол простежив за рухом списа і невдовзі повернувся до червоних очей, спрямованих на нього.

Яскраво-червоні очі ховалися між вигнутими повіками, ніби чекаючи зустрічі поглядів.