Розділ 239 — Ефект метелика (7)

Найн не знав, який вираз обличчя зараз мав.

Кров капала зі стиснутої долоні. Намагаючись не розтрощити камінь зв'язку, Найн змусив себе розтулити губи, які не хотіли відкриватися.

[ ... Вибачте, але я зміню повідомлення. Підтримка не потрібна.]

[Що? Що це...]

[Кількість тих, хто вижив, щойно змінилася. Вцілілих немає. Повідомте про повне знищення.]

[Лейтенанте, ви ж ще живий, то що ви маєте на увазі...]

Тук. Розбитий камінь зв'язку впав на землю, його розчавив військовий чобіт.

Цей комунікаційний камінь все одно не вдасться повернути до союзників. Принаймні, варто запобігти його потраплянню до рук ворога. Найн, який розтер його в пил, підвів погляд і побачив чужі очі.

Його погляд зустрівся з карими очима, які були далеко не дружніми.

« ... »

Чоловік відкривав рота. Оскільки відстань була досить великою, Найн нічого не почув, але чітко міг прочитати слова по руху губ.

[Ти не втік.]

— ...

Замість відповіді він зробив крок вперед. Найн вибухнув сміхом, йдучи прямо до того клятого героя. Два ока, широко розплющені, ніби він не збирався здаватися, палали.

« ... Я знаю, як правильно вчинити».

Він знав, що мав би втекти. Лейтенант командира загону служить його заступником, а також є кандидатом на посаду наступного командира. Хоча він не рівня командиру, він все одно був незамінною силою.

Його керівник дав йому достатньо часу, щоб втекти, тому йому слід було це зробити. Це було правильно.

«Але».

Тим не менш, з самого початку серед його варіантів дій не було такого, як втекти так залишити свого керівника. Найкраще, що він міг зробити, це триматися подалі, щоб не втручатися в бій, та викликати підтримку.

Але командир помер.

Голова, що сивіла, ставила питання у потоці свідомості. Якою була їхня остання розмова з ним?

[Це займе багато часу, тож йди першим.]

Здається, він був справді спокійним.

[Це, мабуть, дратувало, але ти наполегливо працював, щоб піклуватися про когось на кшталт мене... Я дуже вдячний.]

На тінь завжди наступають чиїсь ноги. Гель був тінню.

Він сказав, що сумнівається, чи зможе такий як він стояти над кимось і пліч-о-пліч з іншими. Також сказав, що це було незручно.

Якби на його місці був інший амбітний лейтенант, він, побачивши, яка у Геля була низька самооцінка та наївність, він би подумав, що так навіть краще, і спробував би піднятися за його рахунок. Коли Найн тільки став лейтенантом, якби Король Демонів не наказав йому допомогти командиру повною мірою використовувати свої здібності, він би, можливо, теж спробував поглинути його.

Незалежно від того, як це почалося і якими були справжні почуття, Найн виховував його вмовляннями, використовуючи його низьку самооцінку, щоб зробити його справжнім командиром загону.

... Він командир загону, якого він виховав.

— Чому ти повернувся? Я б тебе відпустив, якби ти просто втік.

— ... Спочатку прибери ногу.

— Як грубо.

Він зробив крок назад.

Очі Найна затремтіли, коли тіло Геля повністю відкрилося огляду. Хоча він вже бачив його смерть здалеку, бачити його мертве тіло зблизька було ще більш шокуючим.

Жаль стискав його серце.

« ... Я мав би залишитися, навіть якби мені довелося змусити себе це зробити».

Супротивник був монстром.

Це було правдою, навіть враховуючи, що використання магії було придушене, оскільки поруч був замок.

Коли Гель, використовуючи свою унікальну здібність, ховався в тінях, супротивник відчував його місцезнаходження і встромляв меча в землю, щоб поранити його.

Навіть якщо він переміщався в тінях, той реагував, щойно Гель з'являвся. Навіть поява у нього за спиною та здійснення раптової атаки виявилося марним.

Відчуття такі ж гострі, як у тварини, ніби спеціалізовані для бою.

Це була битва з великою ймовірністю програшу. Було б правильно її уникнути.

Сам Гель знав про це краще за інших. Тоді чому?

[ ... Ах.]

Найну перехопило подих, коли йому спало це на думку.

Вони — проблема.

Вони — причина, чому Гель, якого виштовхнули на поле бою і який міг би проскочити, якби був сам, продовжував залишатися тут, маючи справу з цим героєм. Щойно він усвідомив цей факт, Найн крикнув солдатам.

[Усі відступаємо! Неважливо, якщо ми розділимося! Зустрінемося в попередньому замку...]

[Я забув сказати.]

Його швидко перебив спокійний голос.

«Герой», який точно встромив свій меч у тінь, де ховався Гель, плавно посміхнувся. Коли він витягнув меч, на лезі була кров.

[Вам не втекти.]

[ ... Що за нісенітниця...]

[Я залучив найманців. Вони оточили цю територію. Це корисні люди, яких ретельно відібрали. Сильний демон, як-от командир загону чи його заступник, їм не по зубам, але вбити звичайного демонічного солдата, який навіть не здатен користуватися магією, їм під силу.]

[ ... ]

[Ну, якби я помер, вони б просто розійшлися, бо не залишилося б клієнтів, які їм би заплатили.]

Його керівник готувався. Він відчував, як зміцнювалась його рішучість. Це небезпечна ситуація, в якій якщо щось піде не так, усі можуть загинути. Найн стиснув кулаки.

Який найкращий результат можна досягти в поточній ситуації? Яку стратегію використати?

У нього паморочилася голова. Мозок розумів, що не вдасться врятувати всіх, щоб Найн не робив, тому він вирішив відмовитися від відносно легшого і зберегти важливе.

[Пане Гелю, я залишуся.]

Пожертвувати звичайними солдатами та лейтенантом і врятувати командира загону.

Він сам впорається, а Гель хай тікає. Оскільки командир загону важливіший за лейтенанта, це було об'єктивно правильне рішення.

[Мені це не подобається.]

Але причина, чому він не зміг цього зробити, полягала в тому, що його начальник був надзвичайно впертим.

[Пан Деон сказав, що вірить у мене.]

[ ... ]

[Принаймні, я маю вберегти своїх підлеглих.]

Ах. Щойно Найн почув ці слова, він зрозумів усе.

Зрештою, побічні ефекти проявилися. Він відчув себе безсилим.

Звичайно, коли тебе визнає хтось здібний та шанований, це куди ефективніше, ніж похвала підлеглого, але...

«Пане Деоне...»

Він стримав крик, який ось-ось мав зірватися, повернувся до реальності та поглянув на людину перед собою. Він пильно подивився на «героя».

Чоловік нахилив голову, ніби не розумів значення цього погляду. Зелене волосся майоріло в такт його руху.

— Схоже, твій начальник хотів врятувати хоча б одного з вас...

— ...

— Ти плануєш зробити його смерть марною?

— Замовкни.

Усі звичайні солдати загинули.

Наказ зібратися разом і зосередитися на одній області замість розділення виявився марним. Найманці зібралися раніше, ніж демони прорвали облогу.

На жаль, вони діяли групами і мали сигнальні ракети.

— В тебе немає права так говорити.

— ... Похвальна вірність.

Стигма відчував себе лиходієм. Хоча загарбниками явно були демони. Він тихо пробурмотів:

— Так, якщо ти справді хочеш померти, я нічого не можу з цим подіяти.

— Я не хочу помирати.

— Це тверда відповідь. Але битися один на один проти супротивника, якого не можеш перемогти, що це, як не бажання померти?

— ... Я просто...

Найн завагався, не закінчивши речення, він зрештою на мить замовк, не в змозі знайти потрібних слів.

Він не знав, як назвати емоції, які породили цю ірраціональну поведінку.

Пошукавши за межами здорового глузду Царства Демонів і навіть людського світу, він нарешті знайшов правдоподібну аналогію.

— ... Який батько просто піде, зіткнувшись з вбивцею своєї дитини?

— ... Розумію.

Стигма зітхнув.

Мета вбивства командира Восьмого загону вже досягнута, тому немає причин проливати більше крові, але цього було не уникнути.

— У такому разі, у мене немає іншого вибору, окрім як розібратися з тобою.

Оскільки сигнальні ракети вже були випущені, варто було швидше з цим покінчити.

Можливо, хтось міг би побачити сигнал і послати розвідку. Наприклад, королівство Шан чи Революційна армія. Затримавшись на довше, він міг би вплутатися у проблеми, тому Стигма легенько розмахнув мечем, обтрусив кров і, як завжди, елегантно націлив лезо.

***

Тіло впало. Зір став розмитим, а подих застряг у горлі.

Це була мить, коли поразка була неминучою. Насправді, це було майбутнє, яке було вирішено з самого початку.

«Я скоро помру».

Найн ледь помітно посміхнувся.

Це нормально, бо біль, який неминуче настане в нинішній ситуації, був стерпним. Оскільки він вже підготував себе до смерті, це не мало великого значення.

Однак...

Він подивився на тіло Геля, що лежало поруч, і відкрив рота.

— Ти знаєш, яка найпотужніша магія, яку можуть використовувати демони?

— ... гм?

— Це магія, яка використовує магічну силу, що формує тіло демона.

Тіла демонів створені з магічної сили Короля Демонів. Незалежно від того, чи складаються вони з чистої магічної сили, чи з мани в поєднанні з чимось, факт у тому, що кількість задіяної магічної сили, ніколи не змінюється.

Іншими словами, магія, створена таким чином, є найпотужнішою магією, яку можуть використовувати навіть демони, що використали всю свою ману.

Найн не мав наміру витрачати це даремно, тому швидко заговорив, перш ніж у нього закінчилося дихання.

— Це також магічна сила, безпосередньо пов'язана з душею... хоча вона використовується не дуже часто.

Його слова обривалися через брак дихання.

Чи це був дозвіл сильнішого, чи милосердя до того, хто бажав сказати свої останні слова, його не перебивали.

Він ледь помітно посміхнувся людині, яка мовчки слухала, як його голос поступово стає слабшим, замість того, щоб просто перерізати йому горло.

— [Щоб досягти того, чого ти справді прагнеш.]

— ... Гм?

— [Тобі доведеться відмовитися від свого життя.]

Командирка П'ятого загону якось сказала: «Я чула, що люди найбільше цінують надію та життя».

Кажуть, що бажання — це ціль та віха життя. Без нього людина не знайде причини жити і навіть відкине своє дорогоцінне життя.

Найн не мав наміру просто піти, не маючи змоги помститися людині, яка вбила Геля. Тому він прокляв його, щоб той відмовився або від своєї надії, або від свого життя. Тож що він обере?

Тіло почало руйнуватися. Найн заплющив очі, відчуваючи запаморочення, коли його зір почав розсіюватися.

В кінці, він неясно почув голос.

— ... Ти дав мені вибір, над яким мені навіть не потрібно думати.

Все очевидно.

***

Зв'язок обірвався.

Деон подивився на кров, яка піднялася вище, а потім підвів голову. Він зустрівся поглядом з Королем Демонів.

Вдаючи байдужість, поки нишпорив у кишенях і діставав нову цигарку, він промовив:

— Вибачте.

— ... за що?

Король Демонів, який мовчки дивився в червоні очі, ледь помітно знизав плечима.

— Це не твоя провина. Хто б міг подумати, що Другий Герой Імперії з'явиться з нізвідки?

— ...

— Менше з тим... цигарки.

Ні, чи варто називати це ліками?

Диявол навіть сам забрав одну, кажучи Деону не робити цього. Тож бачити, як він знову так гордо дістає їх...

— Здається, залежність від ліків зростає...

— ... Герої не можуть мати залежності від ліків.

— Тіло, можливо, але розум — ні.

— ...

— Що мені з тобою робити?

З легким стогоном він вихопив цигарку з руки Деона.

Примітка перекладача: спочатку скажені собаки, потім домашня рослинка-монстр, а тепер ще й Король Демонів... Спочатку Деону не давали випити, а тепер покурити.

Король Демонів на цьому не зупинився, а обшукав його кишені і забрав усе. Він посміхнувся і потрусив тим, що було в його руці.

— Забагато. І що ж це тоді, як не залежність?

— ...

— Я неодноразово попереджав тебе досі, але ти ігнорував це. Досі базове поняття «самоконтролю» було нечітким, тому я просто закривав на це очі, але не цього разу.

Хрусь.

Пачка цигарок зім'ялася в його руках.

— Відтепер я забороняю тобі курити. Кажу про всяк випадок, але ліки теж заборонені. Ти можеш вжити наркотики не у формі цигарок, і наполягати на тому, що це ж не «цигарки». Ти маєш розуміти, з яким наміром я віддаю цей наказ.

— Що...!

— Деоне, — перебив його тихий голос. — Скільки часу минуло відтоді, як я дав тобі знак більше не курити?

— ...

— Це було не годину чи тридцять хвилин тому, не кажучи вже про день. Ти нікуди не виходив. Ти тихо стояв тут і знову дістав цигарку.

Король Демонів злегка посміхнувся, а його очі розширилися. Очі, що виднілися між повіками, холодно блищали.

— Оскільки ти повністю проігнорував мої бажання, хіба ти не вважаєш, що таке покарання виправдане? Тобі немає що мені на це відповісти.

— ... Але.

— Командире Нульового загону.

Посмішка зникла з очей Короля Демонів.

— Тобі слід послухати Короля Демонів, чи не так?

— ...

Не «Герой» чи «Деон». Ні, він назвав його командиром Нульового загону.

Деон, зрозумівши, що він мав на увазі, пробурмотів собі під ніс. Чорт забирай.

— ... Зрозумів.

— Добре.

Його очі знову вигнулися в посмішці, ніби раніше нічого не сталося.

Це видовище було огидним. Деон, якому не пощастило, вилаявся собі під ніс.

— Цк.

— ...?

О, навіть так.

— Тоді я повернуся до своєї кімнати, щоб переглянути план на цьому етапі.

— ... Просто... Цк.

— Що? Я?

Ну... Диявол був впевнений, що нерви Деона тепер загостряться, коли ліки забрали.

Король Демонів, на обличчі якого на мить з'явився приголомшливий вираз, і він злегка посміхнувся, простягнув руку, дозволяючи йти.