Розділ 242 — Ефект метелика (10)

— Ти прийшов набагато швидше, ніж я очікував. Зустрічі майже наклалися одна на одну.

Поважний тон містив легке відчуття грайливості, ніби він імітував, що скаржиться.

Старий чоловік з лагідним виразом обличчя посміхнувся.

— З віком я сплю менше. Навіть якби наші зустрічі наклалися, я був би готовий почекати. Гадаю, це я сам прийшов раніше. Менше з тим... — сріблясто-блакитні очі різко засяяли. — Яка у тебе справа, того, про кого ходять стільки чуток останнім часом, до цього старого?

— Ходять чутки... Не буду цього заперечувати, але не думаю, що про це слід казати тобі.

«Стигма Приміро» — був не єдиним прикладом чутки, пов'язаною з «людиною, яка блукає континентом». Стигма підняв куточки рота, ніби напоказ. Але його очі не посміхалися.

Існувала ще одна чутка, яка не стала широко відомою, оскільки була похована під розмовами про «героя», але поступово розповсюджувалася під поверхнею. Здається, чутка про старого, який вбиває монстрів? Вона була ще абсурдніша ніж розмови про «героя», і не давала жодної надії чи очікувань людям, тому її безпорадно поховали, але це була абсолютна правда.

Старий перед Стигмою, Ремембер, з якоїсь причини блукав континентом.

— Якщо ти шукав мене після того, як запізно почув новину про посередника для найманців, я мушу тебе засмутити, ти запізнився. Цей старий вже вийшов на пенсію і більше не має впливу.

— Такий висновок можна зробити, просто поглянувши на те, як посередник мандрує з місця на місце, а не залишається на одному. Справа не в цьому.

... Тоді з якою метою він його шукав?

Тепер, коли Імперія, яка примусово використовувала найманців і отримувала від цього вигоду, опинилася на межі краху, Ремембер відмовився від своєї посади посередника та пішов у відставку в обмін на те, що наразив Есперанез на небезпеку.

Казали, що він мандрує континентом, щоб скласти історичну хроніку, відкладаючи повернення до королівства через свій статус і зв'язки, але він більше не мав жодної влади.

На обличчі старого, у якого залишилися лише навички бою, з'явилося питання. Стигма говорив так, ніби відповідаючи на нього.

— Я чув, що ти хочеш написати історичну книгу.

— Я насправді цього й не приховував, тому не дивно, що ти чув. Але чому...

— Я пропоную тобі мій супровід.

— ... Що?

Старий, якого було важко здивувати, трохи розширив очі.

Елегантний чоловік ніжно підняв куточки губ. Він простягнув руку з жестом, сповненим елегантності.

— Я мандрую континентом, і ти також мандруєш, тому не буде проблем, якщо ми подорожуватимемо разом, правда?

Там будуть монстри, з якими буде важко мати справу в такому віці.

Ходімо зі мною.

***

— Власне, це правда.

— ?

Коли Дан повільно звикав до тиші, що заполонила простір, він раптом підвів погляд на звук голосу.

Незалежно від того, чи впав його погляд на чоловіка, чи ні, Деон продовжував гратися з «шахами» на столі, навіть не звертаючи уваги на Дана. Бурмотіння, яке було майже розмовою з самим собою, продовжувалося.

— Я знав, що це стане тягарем.

— ...

Дан зрозумів, про що була мова, і обрав мовчання замість поспішної відповіді. Рот, який відкрився, ніби він збирався відповісти будь-якої миті, знову закрився.

Оскільки він насправді не очікував відповіді, Деон продовжував говорити, не звертаючи уваги на мовчання.

— Хоча я знав це, я зробив це навмисно...

Хоча він знав, що це стане тягарем, він відправив регулярні війська до командира Восьмого загону. Хоча він знав, що було б ефективніше відправити його самого, Деон зробив це, щоб запобігти йому вчинити так.

— Те саме стосується віри.

З огляду на це, він знав, що Гель зробить усе можливе, щоб виправдати його очікування.

Шлях відступу був заблокований, щоб він не міг легко здатися та повернутися. Щоб звичайні війська не були покинуті, як зайвий тягар, він заздалегідь наклав на командира кайдани.

Кров, що накопичилася на підлозі, заплескалась. Деон, який звично почав шукати щось у кишенях, бо відчував, що в нього болить голова від запаху крові, зрозумів, що цигарок ніде немає, і опустив порожні руки. Роздратований голос просочився крізь зуби.

— ... Чорт забирай.

Хлоп.

Зелене стебло поплескало його по тильній стороні долоні. Деон застиг і подивився вниз.

— ... Заспокоюєш?

Хлоп.

— Ха...

... Дожив до того, що його рослина заспокоює.

Деон сором'язливо засміявся, ніби разом зі сміхом випустив і роздратування.

Ніби попереднє почуття були брехнею, йому стало краще, і замість того, щоб відштовхнути рослину, Деон покірно прийняв поплескування, а потім схопив рукою довге зелене стебло.

— Яйк?!

— Чому дивуєшся?

— Кік!

— ...?

Інше стебло, яке насторожено тицялося навколо Деона, раптово зупинилося, побачивши обличчя, повне знаків питання. Щойно Деон нахилив голову, побачивши як рослина затверділа, ніби перетворилася на камінь, сила з міцного стебла знову зникла.

— Кік...

— Чому ти так звиваєшся... Тобі боляче?

— Не схоже, оскільки ви завжди так жартуєте, воно, мабуть, подумало, що цього разу теж так, і було обережним. Але потім зрозуміло, що це не так, і здається, зраділо. Мені здається, що воно грається так, то притягуючи, то відштовхуючи.

— ...?

Тільки тоді погляд Деона зупинився на Дані.

Його обличчя мало такий вираз, ніби він почув дещо абсурдне.

— Притягує та відштовхує...? Це жіноча особина?

— Зважаючи на його манери, воно схоже на самця...

— Тоді... це гермафродит? Ні, ця штука, по суті, рослина. У рослин також є чоловіча та жіноча стать... але...

Так, є...

Пробурмотівши щось, Деон одразу ж спробував заговорити до нього, тримаючи квітковий горщик. Вміст був вражаючим.

— Ти самиця?

— Яйк.

— Ти самець?

— Яйк.

— Ти гермафродит?

— Яйк.

— Що ти таке?

— Яйк.

— Трясця.

Обличчя Дана, який спостерігав за цим, було сповнене здивування.

— ... Що ви робите?

— О, а хіба це не важливо? Запитаю ще раз. Я тобі подобаюся?

— Яйк!

— Трясця.

— Ви ж маєте розуміти, що воно говорить...

— Той, хто б зрозумів, був би диваком.

— Ну... це правда, але...

Тепер, коли йому стало краще, варто повернутися до попередньої теми.

Безглуздий флірт на цьому закінчився.

Деон ткнув пальцем у центр квіткової бруньки, яка була схожою як на мордочку, так і на око, наказуючи рослині гратися самій і не турбувати його. Він відклав сяючого монстра і знову подивився на стіл. Зелена стеблинка зашипіла, але він відмахнувся однією рукою, ніби відганяючи муху, а іншою торкнувся дошки.

Дан втомлено дивився на незнайоме видовище.

«... Все ж, мабуть, маю сказати, що радий, що атмосфера стала трохи легшою».

Буквально мить тому він відчував, ніби задихається.

Завдяки цій рослині, яка втручається щоразу, коли настрій Деона ставав серйозним, Дан останнім часом відчував, що мав трохи більше вільного повітря. Деон Харт також, здається, ставав трохи м'якшим, коли мав справу з цією рослиною. Чи варто сказати, що він став набагато людянішим?

«Не знаю, добре це чи погано».

На цьому етапі не буде перебільшенням сказати, що ця рослина взяла на себе роль других Благородних Лицарів... О, це грубо по відношенню до цієї рослини?

У будь-якому разі, коли він дивився на дивну рослину новим поглядом, Деон, який спіймав летюче стебло і придушив його, притиснувши до столу, підняв голову.

— Дане. Хочеш зіграти?

— Ви говорите про ту штуку на столі? На перший погляд схоже, що це ті самі шахи, які ви зробили минулого разу... але вони дуже відрізняються від попередніх.

— Я просто змінив ігрове поле на п'ятнашки, але основи не змінилися.

Дан глянув на монстра, який затих від виснаження, і повільно підійшов до столу.

Як і раніше, гра базувалася на шаховій дошці з великою кількістю квадратів. Всередині квадратів були вигравірувані гори, річки та поля. Але на позиціях, які були визначені з самого початку, з обох сторін були відсутні частини. Він зрозумів все, щойно побачив.

— Перед початком гри можна визначити місцевість.

— Правильно. Можна змінити місцевість, по черзі штовхаючи секції дошки. Під час свого ходу неможливо одразу повернути секції дошки, які зрушив суперник, на їхні початкові позиції. Кількість рухів дошки... визначається киданням двох двадцятигранних кубиків.

— Землі, багаті на припаси, можна направляти ближче до свого табору, а безплідні та суворі землі — до місць, які легко захищати.

— Саме так. Наступний хід гри після цього не сильно відрізняється від минулого разу, тож може, пропустимо це і просто визначимося з місцевістю?

— ...

Замість відповіді, Дан подивився на Деона.

«Що ж він так довго намагається сказати...»

Дан знав, що гра не була головною метою. Схоже, Деон наповнював рот тим, що хотів сказати, а потім знову і знову ковтав це, не в змозі виплюнути, тому він, мабуть, запропонував пограти, щоб потягнути час.

«Не думаю, що людина, яка проявила майже дно своєї людяності, вагалася б висловлюватися, тому що її мучить совість або не хотіла б показувати свою потворну сторону...»

Ніби здивувавшись відсутності відповіді, червоні очі повернулися в цьому напрямку.

Їхні погляди зустрілися.

Навіть якщо він буде підштовхувати його, це лише обернеться проти нього. Зрештою з цього нічого не вийде, та й ставити питань він не мав права. Дан слухняно кивнув і сів за стіл.

— Добре.

***

Рот Деона відкрився швидше, ніж очікувалося.

Він неодноразово відкривав і закривав губи протягом гри, але коли дійшов до середини, спробував випробувати удачу, штовхнувши секцію дошки, щоб змінити розташування місцевості, яку Дан намагався зайняти.

Голос з явним відчуттям вагання повільно заповнив простір.

— У той час... коментар, який ти зробив перед екраном.

— Так.

— ... Ти серйозно?

Якби це був один чи два коментаря, але їх було набагато більше, тож що він мав на увазі?

Дан не знав, про що Деон говорив. Дан штовхнув дошку, щоб пройти поворот, а потім мовчки подивився на Деона.

Деон, який із запізненням усвідомив свою помилку, додав:

— Ти пояснював, чому Круель відправив мене до Царства Демонів.

— А.

Тепер було зрозуміло, про що він.

— Ти справді так думаєш?

Він справді так глибоко думав про мене і зробив це для мене?

Дан точно знав, що не мав здатності читати думки,тому не розумів, чому чув слова, які Деон проковтнув, не вимовивши вголос. Дан зітхнув.

— Ви плануєте вирушити до світу людей?

— ...

— Виглядає так, ніби ви питаєте, звідки я про це дізнався. Але крім цього, немає причин знову про це думати. Схоже, ви розглядали можливість участі в битві...

Він підняв руку і потер підборіддя. На мить стиснув кулак і підніс кісточку вказівного пальця під губи, лукаво посміхаючись.

— Здається, тепер, коли ви прийняли рішення, відчуття інші?

— ... Ти швидко помітив.

— Я знаю господаря не день чи два.

Він гордо знизав плечима, дивлячись на Деона Харта, який тихо критикував його за проникливість і був заглиблений у роздуми.

... Коли гріх герцога був викритий перед усіма, Пол запитав, чому Круель Харт відправив Деона Харта до Царства Демонів, а не обрав щось інше.

Відповідь, яку Дан тоді дав, була приблизно такою.

[Оскільки його смерть була неминучою, він, ймовірно, хотів відправити людину, яку хотів захистити, у найбезпечніше місце.]

Це було незначне зауваження, але, здається, воно вразило Деона Харта інакше.

Гра вступила у свій останній хід, але прогресу не було, бо Деон Харт не рухався. Дан, який дивився на нерухому дошку, підняв голову і зустрівся з червоними очима, що дивилися на нього.

— Якої відповіді ви хочете? Ви все й так знаєте.

— ...

— Поки був живий, Круель Харт ретельно дурив і ховав господаря від власних очей. Через це господар дізнався правду лише після його смерті та усвідомив його жертву та турботу. Якби я запитав вас тут, чи вважаєте, що те, про що ви дізналися, це все?

Цієї відповіді було достатньо.

Він холодно посміхнувся Деону, який завмер з широко розплющеними очима.

— Можливо, він зробив більше, ніж ви думаєте. Для вас. Власне, враховуючи те, що я дізнався досі, мені здається, що він міг би зробити навіть більше...

— ...

— У будь-якому разі, він поставив безпеку та виживання господаря на перше місце. Ось чому він обрав Царство Демонів. І ви вижили, як він і задумав, і стали Героєм, рятуючись від небезпечної ситуації.

Чи просто він врятувався? Була лише одна особа, яка могла загрожувати його життю.

Він опустив погляд.

Місцевість на дошці вже була вибудувана на користь Деона. Вказівним і середнім пальцями Дан торкнувся останньої секції, якої Деон Харт не зайняв, і власноруч зсунув її, кажучи:

— Тож не хвилюйтеся, що знову підете проти волі свого брата, і рушайте. У вас є власний досвід боротьби у світі людей, тож чому ви поводитеся як людина, яка тільки зараз йде?