Розділ 248 — Тому що емоції завжди когось вбивають (3)

Так розпочалася невчасна битва поглядів.

Деон дивився на рослину-монстра, ніби мовчки тиснучи на неї, а рослина-монстр дивилася на Деона, не відводячи погляду. Його впертість стосовно рослини була настільки сильною, що здавалося, ніби він залишиться так стояти цілий день. Зрештою, після дивної конфронтації, він підняв руку і ткнув дивну рослину.

— Кьюк!

Рослина-монстр, яку тицьнули в самий центр найніжнішої квіткової бруньки, вибухнула гнівом.

Цього разу стебло люто злетіло, ніби збиралося вдарити його. Деон, який відбивався від стебел, що атакували різними способами, то замахами, то уколами, зрештою відвів очі та глянув на тих, хто стояв збоку. Трійця, яка незграбно спостерігала за ним, зустрілася з ним поглядами.

— Вийдіть.

Пролунав легкий наказ.

Причин його не виконати просто не було. Навіть якби рослина нападала на нього сотню днів, вона анітрохи не подряпала б Деона. Бен розвернувся, нічого не кажучи.

Дан також вийшов назовні з багажем, а Ед несхвальним поглядом подивився на рослину-монстра. Тихе невдоволене бурмотіння пролунало.

«Як можна було навчити рослину наважитися напасти на свого господаря?»

Ед бачив, що Деону це подобалося, тому поки що просто спостерігав, але за звичайних обстави він вже б зчинив галас. Як і тоді давно, навіть якби сад згорів, і Король Демонів намагався задушити винуватця, сказати було б нічого. Невже цього було достатньо? Винуватець, мабуть, був готовий взяти на себе відповідальність, померши.

Але...

«Це ж подарунок того садівника-інкуба, чи не так?»

Навіть якби піднявся шум, він би не помер. Тому що він той, про кого Деон таємно піклувався.

«Як і очікувалося, мені в цьому хлопцеві нічого не подобається».

Його брови насупилися так, ніби Ед бачив його перед собою.

Ед чемно схилив голову і вийшов, зачинивши двері, рішуче налаштований не звертати уваги на рослину.

Настав спокій.

Деон тихо подивився вниз на рослину-монстра, яка в якийсь момент припинила атакувати. Хоча він не міг сказати напевно чи справді в неї були очі, він відчував, як монстр дивився на нього своїм мертвим поглядом. Деону раптом дещо спало на думку.

Навіть якщо він сам почав всю цю безглузду гру, і хоча рослина не становила для нього жодної загрози своїми атаками, невже причина, чому він тримав поруч із собою цю безрозсудну та небезпечну істоту, яка навіть наважувалася на нього нападати, полягала в тому, що Деон знав, що її погляд сповнений доброзичливості...? Така дурна думка.

... Він знову підняв палець, відчуваючи себе ніяково з невідомої причини.

— Кьюк?!

Зелене стебло поспішно схопило його зап'ястя.

— Кьююююккк!

— ... добре.

Зараз не час.

Деон зняв рослину, яка все ще була обмотана навколо його талії, і поставив її на стіл. Знову запанувала тиша.

« ... »

Тук. Тук. Тук. Білі пальці стукали по столу поруч із квітковим горщиком. Деон, який дивився на дивну рослину незрозумілим поглядом, раптом відкрив рота, ніби його щось привабило.

— Не люби мене.

— Яйк?

Що це означає?

— Не люби мене.

— Кьюк.

Як це зробити?

— Ти...

— Кьюк-кю-кю-кю-кю!

Словами! Скажи це словами!

Зелене стебло, що слугувало рукою, ляскало по тильній стороні долоні, що тримала його, не завдаючи болю.

... Що воно зараз робить? Деон, який тихо спостерігав за цим, відвів руку з глибоким зітханням.

— Не те щоб ти не помітив. Ти, мабуть, знав, що я тоді вдавав, що не зрозумів.

[Я тобі подобаюся?]

[Яйк!]

[Трясця.]

Слова, які він пробурмотів після тієї розмови.

[Ви ж маєте розуміти, що воно говорить...]

Зазвичай Деон добре розумів рослину, тому й того разу він ніяк не міг не зрозуміти. Це було явне відторгнення.

— Кю... Кьюк?

— Не вдавай, що не знаєш.

Рослина схилила голову, ніби не знала, де знаходиться.

Ого... Рослина швидко похилилася від суворого голосу. Деон порожньо дивився на неї, а потім повільно почав говорити:

— Якщо я візьму тебе на поле бою ось так, ти зробиш усе, щоб захистити мене.

— Кьюк.

— Навіть якщо це означатиме втратити власне життя.

— ...

Тук. Тук. Тук. Тук.

Швидкість пальців, що постукували по столу, сповільнилася. Деон опустив погляд і повільно кліпнув. Червоні очі глибоко запали під довгими віями.

Можливо, це було через настрій, але його голос прозвучав трохи похмуро.

— Знаєш... Чиясь чиста прихильність в мій бік — це занадто для мене.

Якщо це людина, демон або навіть невідома рослина.

Просто те, що хтось піклується про нього — це вже тягар. Хіба він не казав?

Ось чому Деон почувався найкомфортніше з Даном, стосунки з яким були певним чином розрахункові. Божевільні пси... Ні, Благородні Лицарі були з ним ще до того, як він усвідомив цей тягар, тому він просто тримав їх поруч, будучи готовим до наслідків, які можуть колись настати.

«Є й ті, які залишаться поруч, навіть якщо їх відштовхнути, тому я залишив їх у спокої».

У будь-якому разі.

Якби хтось пожертвував своїм життям заради нього, керуючись чистими емоціями, а не розрахунком, Деон би задихнувся під цією вагою. Можливо, задихнувся б на смерть. Те, що вони для нього роблять, зрештою призведе до його смерті.

«І...»

Він ледь помітно посміхнувся створінню, яке нахиляло свою квіткову бруньку, ніби не могло зрозуміти. Ще одна причина, яку він тримав у собі, вислизнула крізь його вуста.

— У мене немає впевненості, що я в змозі повернути стільки, скільки отримав.

Деон Харт у відчаї навчився, що таке «прихильність» завдяки смерті свого старшого брата Круеля.

Саме таку прихильність він знав, тому у нього навіть не вистачало сміливості її наслідувати.

— Яйк...!

— Не повертати ще важче.

Рослина поникла.

Деон тихо посміхнувся і ніжно потер бруньку пальцем.

— У будь-якому разі, історія проста. Якщо хочеш піти зі мною, я можу тебе взяти. Але ти не повинен висуватися вперед, особливо для мого блага.

— Кью...

— Якщо ти все ще хочеш, щоб я тебе взяв.

Перш ніж Деон встиг договорити, стебло витягнулося вперед. Воно обвилося навколо його тіла та повисло на квітковому горщику.

Деон засміявся, зрозумівши чіткий вияв його волі, і злегка підняв руки, щоб рослині було легше триматися. Зачекавши, поки квітка влаштується, він удав, що не погладжує квітковий горщик, що висів у нього на талії, і пішов до дверей до тих, хто чекав на нього.

— ... До речі.

— Яйк?

— Якої ти статі насправді? Тоді я цього справді не зрозумів.

— Кьюк-кю.

— ... У цьому писку не було сенсу, чи не так?

— Кью... Кю?

Цей дурень.

***

Він не знав, куди пішли Дан та Ед, тож коли Деон відчинив двері та вийшов з кімнати, єдиним хто чекав на нього, був Бен.

Деон оглянув порожній коридор, а потім зупинив свій погляд на Бені. На його обличчі з'явилося питання, і перш ніж він встиг розкрити рота, Бен заговорив першим.

— Ед і Дан пішли першими, щоб ще раз перевірити, чи належним чином пан Деон упакував необхідні йому речі. Вони попросили мене передати вам свої вибачення.

Якщо бути точним, Ед потягнув Дана геть.

Те, як він тягнув ноги з легкими заздрістю та гнівом, кажучи, що оскільки він сам не може допомогти пану Деону, то Дан повинен подбати про нього...

[Я вже все перевірив!]

[На всякий випадок, було б непогано перевірити ще раз.]

[ ... ]

Це було трохи абсурдно та смішно, але жоден з них насправді не мав хорошої особистості, і цей конфлікт їм обом потрібно вирішити між собою. Бен, який не відчував потреби втручатися, вирішив просто відвернутися.

Деон Харт пробурмотів: «Я повинен вибачитися...» Тим часом Бен глянув вниз і побачив рослину, що звисала з талії Деона. Зелене стебло обвилося навколо нього, висіло і трясло квітковий горщик.

Брунька, здається, відчула його погляд і повернулася до нього. Те, що можна було вважати очима, зустрілося з очима демона.

— ...

— ...

Почалися дивні дивоглядки.

У Деона чудовий смак... Бен, який бездумно розглядав рослину, зробив складний вираз обличчя.

«У що ця рослина вірить, що так впевнено поводиться...?»

Вона здавалася створінням, яке здатне самостійно впоратися з дрібними шкідниками, але на цьому все.

Навіть якщо це рослина з Царства Демонів, яка здатна розрізняти магічну силу демонів, але навіть так, встановлювати прямий зоровий контакт таким чином.

Бен був не просто особистим лікарем, його магічна сила перевершувала середній показник серед демонів. Тому іноді, коли він прогулювався по саду, рослини схилялися або уникали його тіла, тому він не міг не вважати поточну ситуацію трохи абсурдною.

«Не може ж бути, щоб ця рослина не була із Царства Демонів...»

Неоднозначний спостережливий погляд і гордий погляд зіткнулися в повітрі.

Ця одностороння енергетична битва з рослиною закінчилася, коли Деон зробив крок уперед.

— Тоді ходімо.

Він йшов з квітковим горщиком, що звисав у нього з талії.

Бен, який приголомшено дивився на рослину, не відводячи від неї очей, навіть коли вона віддалялася, тихо засміявся і швидко побіг за Деоном.

«Це справді цікава рослина».

Вона була неймовірно смілива.

Бен частково зрозумів, чому Деон піклувався про цю рослину, і з насмішкуватим виразом обличчя поглянув на квітку, яка все ще спостерігала за ним.

«Яйк!?»

Рослина здригнулася від несподіваної провокації.

— Кьюк!!

— Чому це ти раптом?

***

— Ця штука може й не бути рослиною...

Це сказала Рірінель, коли побачила рослину, обмотану навколо верхньої частини тіла Деона.

Хустка, яку вона принесла із собою, щоб віддати Деону, стверджуючи, що вивчала культуру людського світу, була жорстоко пошматована на дрібні шматочки її білими зубами.

Вона теж нормальною не була. Гейзітель, командир Десятого загону, спостерігав за цим з нудьгуючим виразом обличчя.

Командирка П'ятого загону Óрел, яка вийшла подивитися, що відбувається, схилила голову, почувши ці слова.

— Це не рослина? Тоді що це?

— ... Не буквально, я просто так сказала.

—Просто сказала? Чому?

— ... Дерніване!

Її настрій був і без того поганий, але ще й відповідати на шквал запитань часу просто не було.

Дерніван, який спостерігав здалеку, почув нервовий крик і негайно відвів Óрел від Рірінель. Він досить добре вмів відволікати її увагу і скеровувати іншими історіями, ніби знаходився поруч із нею далеко не перший день.

Тільки тоді Рірінель, яка прибрала хустку, яку кусала, помітила Деона, і її очі засвітилися, коли вона побачила, що він наближався до неї. Нова бойова форма! Зав'язане волосся! Він виглядав зовсім не так, як під час попередньої експедиції!

— Рірінель, чому ти тут? Невже прийшла мене провести?

— Так! Я чула, що пан Деон вирушає на місію, тож якщо я не далеко, я маю його провести! Нещодавно я вивчала культуру людського світу і приготувала дещо для пана Деона... Ах.

Вона запізно відчула вологу на хустинці в руці та закрила рота. Рірінель таємно розгорнула хустинку та зі сльозами на обличчі зім'яла її. Якби вона просто була вологою, вона б спробувала показати хоча б вишивку, але оскільки вона так сильно її кусала раніше, навіть більша частина вишивки була пошкоджена, і все це перетворилося на безлад.

Серце було вишито червоними нитками на чорній хустинці спеціально для Деона. Атмосфера навколо неї раптом стала похмурою.

« ... Цю хустинку приготували для мене».

Деон, який не пропустив ні дій Рірінель, ні хустинки, яку на мить розгорнули, швидко зрозумів ситуацію. Він не знав, чому вона була в такому стані, але червона вишивка на чорному тлі... Здається, він знав, що було вишито на ній.

«Ну, не дивно, адже вона лідерка Культу Арута...»

Це не той подарунок, який йому дуже б сподобався, тож його це не турбувало.

Однак.

— ...

— ...?

Він порожнє подивився на неї.

Ніби здивувавшись його мовчанню, Рірінель повільно підняла голову. Переконавшись, що вона готова слухати, Деон нарешті сказав те, що не міг сказати через попередню атмосферу.

— ... Чийсь крик лунає в тебе з рук прямо зараз.

— А.

— Рірінель! Рірінель! Ти мене не чуєш?! Годі розмовляти з паном Деоном, дай мені шанс! Фанатичка!