Розділ 249 — Тому що емоції завжди когось вбивають (4)

Рірінель видала вигук, ніби зовсім забула про це, і дістала камінь зв'язку.

Камінь зв'язку був підключений? Голос і унікальна манера говорити були дуже знайомі. Деон, який спостерігав за цим незрозумілим поглядом, схрестив руки і торкнувся куточка рота.

Перш ніж він встиг подумати, хто б це міг бути, рот вже виплюнув відповідь.

— ... Сіллуа?

— Так, це Сіллуа!

Радісна відповідь негайно пролунала.

... Чому? Обличчя Деона спохмурніло, коли він подивився на камінь зв'язку.

— Я так розумію, ти зараз на кордоні...

Хіба ж вона, командирка Сьомого загону, не воює зараз з «героями» на кордоні? Почувши її крики декілька митей тому йому здалося, що вона мала якусь мету, але його здивувало, чому вона зв'язалася з ним таким чином, коли могла би зв'язатися безпосередньо, якби виникла проблема.

— О, це тому, що нічого особливого не відбувається. Не можна ж турбувати пана Деона особисто, коли нічого не сталося.

Далі послідувало швидке заперечення, ніби вона прочитала значення його слів по голосу, який був таким же непевним, як і вираз обличчя. Голос звучав так, ніби вона махала рукою.

— Я так давно не бачилася з вами особисто, тому хотіла таємно побачити ваше обличчя та поговорити.

— ... Невже?

— Так! Оскільки ви зараз вирушаєте на завдання, я б хотіла вас підбадьорити! Звичайно, якщо пан Деон сам виступає вперед, перемога гарантована, тож немає потреби в підтримці...!

Потім почалась розмова, і вона просто казала ці підбадьорливі слова, тож усе гаразд.

Вона казала, що спочатку хотіла піти разом із ним і що дуже бажала побачити майстерність фехтування пана Деона, і що командир Десятого загону — благословенний покидьок. Проклинала командира Дев'ятого загону, який залишив кордон на неї і повернувся до Замку Короля Демонів сам. Вона продовжувала говорити щось ще більш незв'язне, але оскільки ці слова не містили нічого особливо важливого, Деону в одне вухо влітало, а в інше вилітало.

— Тоді...

Деон, який збирався вже завершити розмову таким чином, зупинився і подивився на камінь зв'язку.

— ...

— ...?

Щось відчувалося неправильним.

І ігнорувати це не вдавалося. Деон, який згадував попередню розмову, постукуючи по підборіддю, раптово зупинив руку в певний момент та відкрив рота.

— ... до речі.

— Так?

— Що означає «таємно побачити моє обличчя»?

— А.

По той бік каменю зв'язку Сіллуа стулила рот, і руки Рірінель затремтіли.

У цьому точно щось є. Деону подобалося, що реакція щира.

Після слів про обличчя, коли він про це заговорив, камінь зв'язку повільно відсунули від нього... Деон посміхнувся, ніби зрозумів, в чому справа, просто побачивши це.

— Ви так дивитеся на моє обличчя, ніби це щось важливе.

Справа не в тому, щоб розкрити своє обличчя комусь, хто не був частиною Замку Короля Демонів.

Тепер вже було неважливо, що станеться витік такої інформації. Бо всі і так знали його обличчя.

Деон зробив крок вперед і злегка схилив голову. Він наблизив обличчя до каменю зв'язку, ніби уважно спостерігаючи, його яскраво-червоні очі сяяли від пустощів.

— Ти односторонньо передаєш зображення обличчя співрозмовника? Ще й за допомогою цього каменю зв'язку як посередника.

Це були гарні здібності. Він ніколи не думав, що після зняття заборони на використання магії, її будуть застосовувати таким чином.

Замість нервової відповіді настала лише тиша.

Ну, він міг зрозуміти. Армія Короля Демонів здавна була чутлива до витоків інформації про зовнішність командира Нульового загону. Але Деону було вже байдуже, він просто знизав плечима.

Опоненткою була Сіллуа, командирка Сьомого загону, але поки вона була на кордоні, це можна було розглядати як витік інформації про зовнішність командира Нульового загону у зовнішній світ, тому було цілком природно, що вона відреагувала саме так.

«Хоча зараз це не має значення».

Він звернув погляд до каменю зв'язку й посміхнувся. Деон відчув, як тремтить маленька рука, яка тримала камінь зв'язку, але він вже звик до цього, бо Рірінель реагувала так не вперше.

— Наступного разу не роби це таємно, впевнено встановлюй двосторонній зв'язок. Ніхто нічого не скаже, якщо ти так зробиш.

— Ах...! Так, я розумію!

За відповіддю одразу ж з'явилася сором'язлива посмішка, ніби напруга трохи спала.

— Минуло забагато часу відтоді, як я бачила обличчя пана Деона. Я хотіла залишити все командиру Дев'ятого загону, який також відповідав за кордон, і піти побачитися з вами особисто... але командир Дев'ятого загону сам повернувся до Замку Короля Демонів.

Коли вона знову подумала про це, почувся скрегіт, ніби її гнів знову підняв голову.

На відміну від лютого початку, протистояння застигло, але це все ще була лінія фронту, що межувала із світом людей. Як би спокійно там не було, у ситуації, коли війна зі світом людей продовжувалася, два командири загонів не могли бути відсутніми одночасно, тому вона мала б залишити свою частку території тому іншому командиру на деякий час, перш ніж піти. Однак суперник зробив хід першим.

Було зрозуміло, чому вона засмучена, адже на неї звалили усе. Деон мовчки повернув голову, щоб знайти винуватця, і на мить кліпнув.

« ... Немає?»

Він озирнувся навколо про всяк випадок, але Тровера ніде не було.

Оскільки він не той командир загону, який завжди сидів би в Замку Короля Демонів, та й особистість він мав запальну, Деон подумав, що той, мабуть, мав прийти попрощатися з тим, кого бачив не часто. Чи він знайшов заняття цікавіше?

«Ну... я радий, якщо його тут немає. Бо Óрел теж тут».

Можливо, він не прийшов саме через Óрел. Бо вони не могли здіймати галасу, коли Деон Харт вирушав у бій.

Не було потреби турбуватися про речі, які не дуже важливі. Деон викреслив з голови питання про командира Дев'ятого загону Тровера і зосередив свою увагу на Рірінель, яка все ще тримала камінь зв'язку.

Було чітко видно, що вона відводила очі вбік, ніби щось її кололо.

— Радше, Рірінель.

— ... Так, так! Пане Деоне.

— Ти ж не могла робити щось подібне просто так, заради розваги...

— ...

— Не думаю, що ти зробила це без причини...

Він бачив, як тремтіли її очі.

Деон посміхнувся і постукав вказівним пальцем по каменю зв'язку.

— Тут є функція запису відео?

— Ой...!

Зрештою, камінь зв'язку, який вона випустила з рук, впав на землю.

Як він і думав. Деон, який спритно спіймав його, подивився на предмет в його руці новим поглядом. Окрім того, що зв'язок вимкнувся, коли використовувалося кілька заклинань одночасно, було б нормально якби на ньому залишилася одна чи дві тріщини, але як не дивись, камінь зв'язку виглядав цілим.

«Це просто марна трата таланту».

Було дивовижно, що він не зламався, але навіть тріщин немає? І вона використовувала щось подібне лише задля того, аби зберегти запис його обличчя?

Відчуваючи себе трохи приголомшеним, Деон переводив погляд то на Рірінель, то на камінь зв'язку. Ніби розуміючи, що йому було ніяково, замість того, щоб звично наполегливо дивитися на нього з сяючим поглядом, Рірінель тихо відвела очі.

— Ну... якщо ви підете на місію, я не зможу деякий час бачити вас... Тому... — пробурмотіла вона щось схоже на виправдання.

Вона не змогла закінчити речення, адже її змусив замовкнути дехто інший, хто раптово висунув голову збоку.

— Це камінь зв'язку з функцією відеозапису!

Óрел видала захоплений вигук.

Погляд Рірінель охолов. Однак, як безтактна демониця, Óрел просто продовжувала дивитися на камінь зв'язку очима, сповненими зацікавленості і захоплення, і за звичкою покликала свого лейтенанта.

— Ти коли-небудь бачив щось подібне?

— Ніколи. Менше з тим, Óрел, пан Деон розмовляє з командиркою Одинадцятого загону. Втручатися було б негарно з вашого боку.

— Але це так захопливо.

Гм, вираз обличчя Рірінель ставав дедалі більш спотвореним.

Óрел, якщо продовжуватимеш у тому ж дусі, у тебе буде лише більше ворогів. Кажуть, що посада командира загону може придушити багатьох, але якщо супротивник такий самий командир загону, це вже інша історія. Вона та, у кого насправді немає лихих намірів... але все ж...

— Я хочу це.

— У тебе й так багато марних речей на складі, які ти привезла і просто звалила в купу.

— От знову! Ти знову називаєш марними речі, які можуть колись стати в нагоді!

— ...

Дерніван трохи відвів погляд. Здавалося, ніхто не погоджувався з її аргументами.

Дерніван теж мав багацько проблем, бо йому дісталась така керівниця.

Чи, краще сказати, кохана...?

«Понад усе... погляд Рірінель незвичний».

Здавалося, вона от-от вибухне. Як це взагалі зупинити?

Для початку треба прогнати Óрел. Тільки Деон збирався відкрити рота, як позаду нього почувся знайомий голос.

— Пані Óрел, Король Демонів кличе вас.

... Ед!

Голос був настільки знайомий, що його неможливо було не впізнати. Деон озирнувся з радісним обличчям і на мить застиг, побачивши видовище, що постало перед ним.

— ... Еде...?

Він, здається, казав, що піде перевірити, чи все було належно зібрано перед відправленням.

«Що ти, заради всього святого, зробив?...»

Чи може хтось стати таким просто через перевірку припасів? Хлопець, який збирався вирушити на місію, виглядав так, ніби от-от звалиться з ніг від виснаження.

Перед ним стояли Ед з полегшеним виразом обличчя і змучений Дан.

«Гадаю, мені потрібне пояснення...»

Погляд, сповнений нерозуміння, звернувся до того, хто, здавалося, був причиною цього. Ед тихо відвів погляд, ніби його теж щось вкололо. Деон знову поглянув на хлопця поруч і помітив, як Дан зробив крок до нього. Його швидкість була досить високою, ніби він намагався вирватися з кігтів Еда.

У будь-якому разі, Óрел, яку не цікавило нічого, окрім власних інтересів і наказів, звернула увагу на те, що сказав Ед.

— Король Демонів...?

— Так.

— Ем... ем.

Вона лише схилила голову, ніби не в змозі навіть спитати «Чому саме зараз?» вголос. Скільки б вона не думала, відповіді вона не знайде. Óрел, яка перестала мучити себе здогадками, розвернулася.

— ... Дізнаюся, коли зустрінуся з ним! Ходімо, Дерніване.

— Так.

Нарешті вона пішла.

Деон, який спостерігав, як два демони віддаляються, подивився на камінь зв'язку, який він все ще тримав у руці, а потім знову поглянув на Рірінель. На її обличчі все ще був похмурий вираз.

... Через обмежений час він думав вже відпустити її, але якщо вона піде ось так, то обов'язково щось станеться пізніше.

Неважливо, якщо її емоції щодо Óрел зрештою вибухнуть і їх стосунки погіршаться, але це стане проблемою, якщо наслідки поширяться і на нього.

— Рірінель.

— ... Так, пане Деоне?!

Він взяв Рірінель за руку і повернув її долонею вгору. Рірінель ледь помітно підскочила, коли Деон так раптово схопив її руку, але він не звернув на це уваги і просто вклав камінь зв'язку їй в долоню.

— Мені треба йти.

— Так... так!

— Мені потрібно дещо перевірити. Я був дуже радий, що ти прийшла провести мене, але чому б тобі вже не повернутися всередину? Холодно.

— ...!

Посміхаючись та дивлячись на Рірінель, Деон зігнув її пальці один за одним, змусивши тримати камінь зв'язку. Обличчя Рірінель вибухнуло.

— Я більше не буду мити цю руку... ні, не це... камінь зв'язку, це скарб всього мого життя... о, і це теж не те... так, так! Я зайду прямо зараз!

Шух! Командирка Одинадцятого загону зникла з місця ніби за помахом чарівної палички. Дан, який спостерігав за всією цією сценою позаду, зітхнув.

«Де він взагалі навчився таким речам...?»

Ще до того як він став Героєм, ознаки такої поведінки іноді проявлялися, але після того, як це сталося, Деон справді звик використовувати свою зовнішність. Мабуть, особливо тому, що командирка Одинадцятого загону реагувала таким чином. Але сказати їй так не реагувати він не міг.

Дан лише зітхнув і повернув голову, коли чиясь рука торкнулася його плеча. Його очі зустрілись з іншими, тремтячими.

— Це все так мило, що...

Тремтячий палець вказав на Деона Харта.

Ах. Дан коротко зітхнув подумки.

— Це... справді наш капітан...?

— ... На жаль, так.

— Чому...?

— Навіть якщо ви запитаєте, чому...

Якщо подумати, це був перший раз, коли скажені пси бачили свого господаря таким. Деон Харт був тим, кого вони знали з його дитинства, тож це досить шокувало.

... Ні, «досить шокувало» було не достатньо для опису їх стану, Благородні Лицарі кричали і рвали на собі волосся.

— Як не поглянь, він бабій...! Чому? Де наш невинний капітан, який тільки й знав, як вбивати та виживати?!

— Це справді камінь зв'язку? Не бомба?

— Можливо, ми неправильно щось почули? Він же зазвичай просто сміється і наказує померти!

— Або вбити когось!

Гейзітель, командир Десятого загону, який почув увесь цей гамір неподалік, неуважно пробурмотів.

— Здається, це відрізняється від відомого мені поняття «невинності»... Чи у людському світі у слова «невинність» є омонім...?

— Для початку, це, мабуть, зовсім не те, про що ви думаєте.

Омоніми можливо й існують, але тут справа була точно не в них...

Дан тихо закрив обличчя руками.