Розділ 252 — Значення Героя (1)

Незалежно від того, наскільки близькі командир загону та його лейтенант, вони зазвичай не показували своїх слабкостей один перед одним. Хіба якщо це не особливий випадок, такий як командир Дванадцятого загону або колишній командир Восьмого загону, нині загиблий. Навіть якщо вони звикли один до одного і довіра між ними зміцнилася, природно приховувати свою останню слабкість.

Óрел також знала, що сльози були однією з небезпечних слабкостей, які могли б змусити лейтенанта дивитися зверхньо на свого начальника, тому, як і інші командири, вона ніколи не показувала сліз перед своїм лейтенантом Дерніваном.

Можливо, саме тому?

— ... Я пошукаю підходящу людину у світі людей.

Дерніван прийняв нехарактерно ірраціональне рішення.

***

Деон рушив шляхом, який ще не був захопленим, але вже був вільним від пасток.

Пасток дійсно не було. Але час від часу Революційна армія або війська королівства Шан влаштовували засідку та атакували, але перш ніж він встигав дістати зброю, командир Десятого загону, який бажав вислужитися, влаштував шаленство зі своїми військами та знищував їх усіх, тож Деон не мав можливості вступити у битву сам.

Хоча він був дедалі більше роздратований спекотною літньою погодою, Деон все ж благополучно дістався до місця призначення та приєднався до інших військ, що пройшли тут до нього, і, перш ніж прийняти командування на себе, перевірив стан фронту.

З самого початку ситуація перетворювалася на затяжне протистояння, тому й була відправлена підтримка. Але її було знищено, перш ніж вона встигла дістатися до місця призначення, що вплинуло на «моральний дух» військ з обох сторін. Оскільки це були не просто сили підтримки, а війська, що належали командиру загону, наслідки мали бути незвичайними.

Як і очікувалося, ця ситуація вплинула на напружену бойову обстановку.

Дуже невелика різниця, яка спочатку не була помітною. Але вона створила прогалину, котра невдовзі спричинила помітні наслідки.

«Мабуть, тому зараз все так».

Тільки погляньте на цю терміновість. Кожен може бачити, що вони зазнавали поразки.

А як щодо виразу облич солдат, які почули новину про прибуття підтримки?

Якими б обмеженими вони не були, вони все одно демони. Знову усвідомивши важливість «морального духу», Деон відкрив рота.

— Гейзітелю.

— Так, я піду. Я зроблю все можливе, щоб пану Деону не довелося турбувати себе особистим втручанням...

— Ні.

Він похитав головою, дивлячись на хлопця, який намагався все владнати.

— Дій помірно.

— Що...?

Його вираз обличчя був збентежений і запитальний, ніби той не розумів.

Деон спокійно перевірив свою зброю під поглядом, який здавався трохи пекучим, склав руки разом, потягнувся, ніби розминаючись, і заговорив:

— Тому що я також братиму участь у війні.

— А...! Так! Ми створимо сцену, де пан Деон зможе виділятися!

Як і очікувалося, він швидко все зрозумів.

З мовчазним заохоченням Деона, Гейзітель на коні повів війська за собою, стрибнувши в самий хаос битви. Дан, який спостерігав за ситуацією збоку, заговорив:

— Гадаю, їх самих достатньо. Господарю, ви справді збираєтеся особисто виступити? Не будете відпочивати?

— Було б непогано відпочити, але... не знаю.

Наразі війська королівства Шан розвернули табір перед замком.

Судячи з того, що вони підійшли аж до краю зони магічного придушення та закріпилися там, схоже, вони готувалися до зустрічі з командиром Восьмого загону...

— Тому що під час облоги рідко коли можна зустріти таку сцену.

— А, господар і я... Благородні Лицарі мають перевагу у такому типі ближнього бою.

— Так. Оскільки ми тут, чи не варто нам привітатися?

Якщо хочете, щоб люди знали про вашу присутність, найкраще залишити сильне перше враження.

«Це щось, що називається дідівщиною?»

У будь-якому разі, у цьому сенсі поточна ситуація була дуже гарною сценою.

Тим паче, що вони не можуть бути впевнені в існуванні демона, який може використовувати здібності, подібні до здібностей командира Восьмого загону.

— Ти залишишся тут.

Для тих, хто добре б'ється, демонів буде достатньо, а руйнування атмосфери — це спеціалізації Деона зі скаженими псами. Навіть якби Дан приєднався до бою, від нього не було б особливої користі.

Дан, який спостерігав за тим, як Деон легковажно підтвердивши своє рішення, обхопив однією рукою іншу та потягнувся, раптом поставив питання, коли побачив, що той вже збирався йти:

— Отже... обладунки ви не одягнете?

— Для Героя вони не мають сенсу. Це просто незручно.

Раніше він теж не вдягав їх, але з іншої причини, адже було очевидно, що Деон мав погану витривалість. Якби до цього додалися б ще й важкі обладунки, він не зміг би ухилитися від атаки, яку можна було б уникнути, і, ймовірно, помер би.

Востаннє розім'явши зап'ястя, він вихопив спис у солдата-демона, що стояв поруч. Хлопець, який раптово залишився без зброї, залився холодним потом від неочікуваності, але Деон не звернув на це уваги і просто легенько повернув спис.

— Позичу його на деякий час.

— Так! Це честь для мене!

Тримаючи спис у правій руці, він підняв ліву руку та клацнув пальцями.

— ...!

Хоча це був сигнал рукою, якого вони давно не бачили, Благородні Лицарі швидко його прочитали і природно підлаштувалися під крок.

Туп, туп.

Неквапливі кроки, нерівномірні і зовсім непридатні для напруженого поля бою, злегка гупотіли по землі.

Ті, хто відчував щось дивне, повертали голови в пошуках джерела звуку. Невдовзі, ті, хто стояв на їхньому шляху, розступилися як Червоне море. А Деон, який зупинився у відповідному місці, вдарив об землю ратищем списа та посміхнувся.

— Нумо, хлопці.

Шурх.

Ніби всі знали, що він скаже, за спиною почувся звук зброї, яку витягували.

— ...

— ...

Навколо все стихло. Не лише Благородні Лицарі, які мовчали, ніби не збиралися пропускати жодного слова командира, але навіть ті, хто спостерігав за ними зосередженими поглядами, які були не в змозі відвести, мимоволі тримали язики за зубами.

М'який голос луною прозвучав у безвітряному просторі, ніби навіть саме повітря задихнулося.

— Час приймати ліки.

Давайте вперше за довгий час пошаленіємо на повну.

Вбивці засміялися зі слів, яких вони давно не чули. Їх відповідь була очевидною.

Надзвичайно потворна фраза, значення якої тепер зникло.

— Все заради виживання.

... тоді.

Деон Харт задоволено кивнув головою та неквапливо закрокував вперед, віддаючи додаткові накази.

Навіть ті, хто зацікавлено нашорошив вуха, бо побачив, як він тримає в руці зовсім незвичну для нього зброю, зрозуміли все чітко, навіть не потребуючи отримання команди.

Зміст був простий.

— Питання, пов'язані з моральним духом військ з обох сторін, я залишу вам.

Коротше кажучи, хіба це не означало дозвіл на шаленство? Таке жорстоке, наскільки це можливо!

Така команда не була новою. Ті, хто легковажно відпив приготовані ліки, зникли, спалахнувши червоними, налитими кров'ю очима. Крики про те, що хвилюватися не варто, йшли бонусом.

Оскільки їх союзниками зараз були демони, Деон спостерігав за лицарями якусь мить, боячись, що дія ліків може збити їх з пантелику, через що ті атакують не тих. Він розмахнув списом у повітрі та невдовзі стрибнув на поле бою.

Це було схоже на стихійне лихо.

***

Погляньте.

Він використовує поле бою як сцену, щоб шаленіти та кричати всім тілом.

Доказом того, що світ покинув людство, було те, що Герой, який відвернувся від людей, повернувся з групою вбивчих демонів.

Деон Харт повернувся.

Ніби доводячи, що він пішов у бій у дуже молодому віці, чоловік, відносно малий для генерала, шалено кинувся проти генералів, які зазвичай були великої статури.

Відштовхнувшись від землі, він залишався в повітрі, ніби ширяв. Коли він підстрибував, використовуючи спис як опору, ставало ще гірше, аж до того, що почали виникати сумніви, чи не має він змоги справді літати.

За таких умов, щоразу, коли він розмахував ногами, кількість людей, які помирали від переломів шиї, збільшувалася. Іноді попадалися воїни, яким вдавалося блокувати його атаку, але коли це траплялося, хлопець просто здіймав іншу ногу та обвивав її навколо шиї ворога, переносив усію свою вагу та скручував в'язи.

Як добре він володів списом? Все в радіусі досяжності списа було повністю під його владою. Як на долоні, де життя і смерть залежали від його волі.

Оскільки відстань була важлива, коли йшлося про битву списом, іноді траплялися супротивники, які намагалися прорватися... Але хіба вони не бачили, що відбулося нещодавно? Ногами він також користувався досить вправно. Всі, хто намагався наблизитися до нього, померли зі зламаними шиями.

Він не залишався на одному місці, а рухався по всьому полю бою, тож хто б наважився його стримати?

— Його стиль бою зовсім відрізняється від Деона Харта, якого я знав досі...

Лінія фронту, яку нескінченно відсували, тепер стала достатньо близькою, щоб її було чітко видно зі стін замку.

Король Йонхва з королівства Шан, який спостерігав за полем бою зі стіни замку, проливав сльози.

Хіба його початковий стиль бою не базувався на «жорстокості»?

Він знищував моральний дух своїх ворогів, переступаючи мінімальну межу, яку навіть люди, поглинуті битвою, інстинктивно старилися не переходити, і демонстрував більше жорстокості, ніж будь-хто інший.

Але зараз він демонструє «нормальний» стиль бою. Тільки Криваві Лицарі під його командуванням дотримувалися «того» стилю, про який усі знають.

— Він Герой. Цілком природно, що він розвинув нові навички.

Серін тихо відповіла. На відміну від її спокійного голосу, два ока з вбивчим поглядом пильно дивилися на біле волосся, яке виділялося більше, ніж у будь-кого іншого.

— Проблема в тому, що навіть у звичайній битві він неймовірно пригнічує супротивника, і наш моральний дух різко падає...

— Як риба у воді. Моє рішення, яке я виніс, остерігаючись здібностей так званого «демона-контрактника», виявилося чудовою сценою для цього покидька.

«Демон-контрактник» раптово рушив всередину стіни замку та відчинив ворота. Новини про нього були дещо... ні, досить шокуючими.

Якби він загинув під час звичайного бою, це не було б таким шоком. Але хіба це не означає, що на нього напали, перш ніж він зміг щось зробити? Переміщення в «замок» означало, що навіть магічне придушення не змогло його зупинити. В результаті, не лише причетне королівство Шан, а й увесь людський світ блукав навколо в пошуках рішення, ніби згорав зсередини.

Вони дізналися, що він міг переміщуватися лише на одинці, і що відстань, яку він міг подолати, була обмежена.

Зараз переважним припущенням було те, що війська підтримки були знищені кимось, і що сам демон також загинув. Серед тіл демонів у місці, де була випущена сигнальна ракета, також був труп, який виглядав як «демон-контрактник». Але хоча у жодного з демонів не помічалося таких самих здібностей, як у нього, вони не могли бути впевнені, що іншого такого справді не існує.

Тож люди вийшли і розбили табір на достатній відстані від стін замку.

— Я чув, що Криваві Лицарі дезертирували, але я ніколи не думав, що вони справді у Царстві Демонів...

Він сподівався, що це просто чутки.

Не тільки Деон Харт, а й Криваві Лицарі шаленіли, як риба у воді.

Було б краще, якби вони увійшли до замку і розпочалася оборонна битва. Дивлячись на цю ситуацію, у Йонхви розболілася голова, тому він нахмурив брови. Почувся голос Серін:

— Деона Харта недарма називали «Майстром вбивчого загону». У цьому немає нічого дивного.

Ворожість, яка нарешті проявилася, була чітко виражена в її голосі.

Йонхва опустив руки та знову подивився на поле бою. У той момент він побачив, як Деон Харт врятував одного з Кривавих Лицарів, який ось-ось мав померти, викинувши кинджал з пояса. Це було настільки природне видовище, що він мало не пропустив це.

... Неможливо було повірити, що він такий розслаблений навіть посеред битви.

«Що ж, він собі може це дозволити».

Поточний хід битви коливався від його дій, як від тайфуна.

Він був катастрофою. Тайфуном і блискавкою, що вдарили з ясного неба. Люди безпорадно падали перед обличчям лиха, якому вони не могли протистояти.

Коли лінія фронту наближалася все ближче і ближче до стін замку, король Йонхва виглядав стурбовано.

— Чи варто нам розпочати оборонну битву просто зараз?...

Чи просто відправити більше військ і чекати, готуючись до появи демонів з невідомими здібностями пересування?

Власне, відповідь вже знайдена.

Залишалося лише підтвердити, чи прийняла радниця таке ж рішення. Йонхва повернув голову. Коли їхні погляди зустрілися, Серін відповіла так, ніби тільки цього й чекала.

— Потрібно розпочинати оборону замку.

Впевненість була вселена.

— Якщо визначати пріоритети тих, кого ми повинні стримувати, то «Герой» перед нами, який став нашим ворогом, стоїть вище за можливих демонів, у існуванні яких ми навіть не впевнені. Тепер цей Герой та війська під його командуванням максимально розкривають свої здібності. Це щось, чого ми не можемо собі дозволити. Ми не можемо надати їм оптимальні умови, коли навіть стримувати їх недостатньо, чи не так? Звичайно, ми повинні змінити правила гри.

— Це правда. Ти маєш рацію.

Йонхва щасливо посміхнувся та потягнувся до пристрою зв'язку.

— Приготуватися до оборонної битви. Готуйтеся природно відступати, щоб ворог не помітив, і щойно буде подано сигнал, ви всі повинні негайно піти.

У відповідь пролунало підтвердження виконання наказу. Завершивши короткий зв'язок, чоловік подивився на Серін своїм непохитним поглядом.

Кожен міг побачити, що тій було що сказати.

— Тобі є ще що сказати?

— Так. У нинішній ситуації просто стримувати ворога та триматися — це не вихід.

Серін сказала так, ніби давно чекала цього моменту.

— Ми повинні вбити Деона Харта.