Розділ 253 — Значення Героя (2)

Йонхва на мить стулив рот.

Незрозумілий погляд був спрямований на Серін. Серін впевнено зустрілася з ним поглядом, ніби їй не було чого боятися.

Почалася дивна психологічна війна.

— ...

— ...

Цікаво, скільки часу минуло відтоді, як вони обмінялися беззмістовними поглядами, але Йонхва першим відвів очі, перервавши коротку тишу. На попереднє твердження пролунала запізніла відповідь.

— ... Вбивство Деон Харта — це природно.

Він глянув на вираз обличчя Серін.

— Але гадаю, ти не це мала на увазі.

— Це означає, що вбивство Деона Харта є «найвищим пріоритетом».

У його полі зору з'явився суворий вираз.

Серін мала особисту образу на Деона Харта. І це було її єдиним недоліком як радниці. Король королівства Шан був напоготові, розмірковуючи, чи не вплинули на поточну суперечку особисті емоції.

Серін не могла цього не знати. Тому навіть не дочекавшись запитання, вона почала пояснювати, ніби це було очевидно.

— Що зміниться, якщо ми просто оборонятимемося та триматимемося? Як ви знаєте, час не на нашому боці. Якщо це переросте у війну на виснаження, саме наша сторона буде у невигідному становищі. Людство повинно якомога швидше вигнати демонів з наших земель.

— ...

— Поточна ситуація, відверто кажучи, безнадійна. Герой і Король Демонів на одному боці.

Це не те, про що можна було просто сказати: «Це шокує» і рухатися далі.

— Герой — єдиний супротивник Диявола. Це не тільки не те, що не можна вирішити простим терпінням, але й терпіти за таких умов стає складно. Просто поглянути на цю сцену зараз достатньо, щоб зрозуміти.

На мить її погляд упав на Деона Харта, який розпалював хаос на полі бою.

Куди б він не йшов, за ним залишався слід із тіл. Навіть полководці не були винятком. Навпаки, якби вигляд їх обладунків не відрізнявся, їх смерть мала б такий безглуздий вигляд, що ніхто б навіть не подумав, що то генерали.

— Якщо так продовжуватиметься, жодної надії не залишиться.

Ніхто не бачив надії в цій сцені.

— Наша єдина надія — убити Деона Харта.

Посеред відчаю єдина надія — раптово «вбити Деона Харта», хоча це може здатися дещо несподіваним... але це має сенс, якщо розглядати це як вбивство «Героя», а не «Деона Харта».

Вираз обличчя Йонхви змінився, коли він здогадалася, про що думала Серін.

— Два Герої не можуть існувати одночасно.

— ... Так.

Він вгадав. Вона кивнула.

У кожному поколінні є лише один Герой. Наступний великий Герой народжується лише після смерті попереднього.

У будь-якому разі, нинішній Герой — «ворожий», тому це теж саме, що його відсутність.

— Радше, єдина надія — убити Героя, котрий знаходиться на боці Короля Демонів, тим самим зменшивши силу Царства Демонів, одночасно чекаючи на народження наступного великого Героя.

— Так, це правда. Не можу сказати, що в мене взагалі немає особистих почуттів, але... хіба цього недостатньо, Ваша Величносте?

— ... Так.

Цього достатньо.

Проблема в тому, як убити цього монстра...

Якраз коли король збирався загубитися у своїх думках, заблимало світло на комунікаторі. Їхні погляди зосередилися на одному місці.

— Це...

Комунікаційний пристрій, підключений до чинного імператора Імперії.

Серін, яка зрозуміла, що це за комунікатор, тихо промовила:

— Здається, є хтось, хто думає так само, як і я.

— ... Гадаю, це все ж таки пропозиція союзу.

Вони вже мали б почути новини про Деона Харта.

Йонхва не став одразу відповідати і на мить задумався.

— Як би там не було, нам слід об'єднатися. Лише з воїнами королівства Шан з Героєм самотужки не впоратися. Хіба ні, люба?

— Це на краще. Було б добре переконатися в цьому заздалегідь. Тепер, коли Деон Харт вперше за довгий час вийшов у світ людей, це можливість. Коли час пройде і він повернеться, іншої можливості може й не бути.

— Переконатися...

Йонхва, який дивився на світло комунікаційного пристрою, підвів погляд і поглянув на Серін.

— Ти впевнена, що якщо ми об'єднаємося з іншою державою, ми зможемо вбити Деон Харта?

— ... «Впевненість» — таке небезпечне слово. Я обмовилася. Ніхто ніколи раніше не намагався вбити Героя таким чином, і це не Король Демонів, тож я не знаю, чи спрацює це на Герої, який зараз перебуває у світі людей...

— ... Що ж.

Король Шан раптово задумався.

Чи був коли-небудь випадок в історії, коли Герой гинув від рук людини?

***

Героя, який убив Короля Демонів, настільки любили люди, що саме його існування стало релігією. Багато могутніх людей доклали всіх зусиль, щоб убити Героїв, які загрожуввли їхнім позиціям.

Від тиску чисельністю до використання дуже людської психології: спонукати Героя закохатися, а потім вдарити ножем в спину рукою цієї людини.

Однак, єдиний, хто може вбити Короля Демонів, — це Герой, а єдиний, хто може вбити Героя, — це Король Демонів.

Все це було марним перед талантом Героя, інстинктом виживання та бажанням жити.

Навіть сотня клинків звичайних солдат не працювала. А носіїв фрагменту Героя було дуже мало, тому практично неможливо придушити його силою.

Тому люди звернулися до психології та виявили одну спільну характеристику всіх Героїв: бажання вижити.

Висновок, який виник після дослідження, полягав у тому, що «бажання вижити» також належить до сфери «таланту», який є фундаментальним для становлення Героєм.

Якщо озирнутися на історію, то всі Герої, по суті, мали сильне бажання вижити.

Вірний лицар, який був готовий пожертвувати своїм життям за свого пана, ставав Героєм, і коли його пан намагався його вбити, він відсікав йому голову.

Інший Герой, який мав нерозділене кохання, настільки сильне, що міг би віддати життя, якби кохана людина цього захотіла, образився та розчарувався, коли його спробували вбити руками цієї людини. І зрештою, замість того, щоб відпустити своє бажання жити, виявивши зраду, він вбив ту людину своїми руками.

Тому дехто казав.

Можливо, слабкість Героя — це сам Герой?

— Зі старої книги —

***

« ... Тут одні лиш марні слова».

Елпідій закрив книгу.

Він намагався знайти випадок, коли Героя справді вдалося вбити, але зрештою виявив лише абсурдні історії. І тепер відчував себе дурнем, адже дочитав до кінця про всяк випадок.

«Це остання книга, але такий поганий посмак».

Він кинув книгу, яку закінчив читати, на стіл. Інша була покладена зверху на стопку.

Відкинувшись на спинку стільця, щоб перепочити, він помітив стіл без жодного документа. Хоча за назвою та зовнішнім виглядом це був стіл імператора, замість документів тут були розкидані всілякі старі книги.

Якщо прем'єр-міністр це побачить, він схопиться за голову. Чоловік подивився на стопку книг, які закінчив читати, а потім перевів погляд на молодшу сестру. Здавалося, вона теж майже закінчила читати і перегортала останній розділ книги.

«Тоді ще трохи почекаю».

Елпідій сонно опустив очі.

У спокійному та тихому просторі час від часу можна було почути шелест і перегортання паперу. Його осяяла думка.

«Це була остання книга, пов'язана з Героями, тому я сподіваюся, що в книгах, які читала Алетея, було те, що нам потрібно».

Було очевидно, чому вони раптом почали переглядати старі книги.

Деон Харт, який залишався у Царстві Демонів після вбивства колишнього імператора, нарешті вийшов у світ людей.

Кажуть, що його повернення на поле битви було вражаючим.

Ця новина означала, що для двох членів королівської родини нарешті з'явилася можливість убити Деона Харта. Очі Алетеї та Елпідія засвітилися від цієї можливості, про яку вони ніколи не підозрювали.

Потік їхніх думок був схожим на потік думок короля Шан.

[Герой на боці Короля Демонів все одно марний. Він радше завдасть лише шкоди.]

[Щоб з'явився наступний великий Герой, потрібно вбити цього.]

Може існувати лише один Герой у поколінні, і нинішній Герой знаходиться на боці Короля Демонів. Виходячи з цього, план, розроблений для очікування Героя наступного покоління, випадково збігся з їх особистими бажаннями.

[Ми повинні вбити Деона Харта. Це також «головний пріоритет».]

Але була проблема.

«Питання в тому, чи можливо людству вбити Героя...»

Саме тоді почувся звук закриття книги Алетеєю, ніби вона закінчила читати.

Елпідій підвів погляд і побачив, що книг для читання більше не було, і одразу ж відкрив рота.

— Ти знайшла щось?

— Ні. Я виявила випадки, коли країна, конкретна особа при владі або впливова група намагалися вбити Героя...

— Але не було жодного успішного.

Очевидно, що якщо Герой вбиває Диявола та здобуває славу, він очевидно стає скалкою в оці для можновладців, але в історії ніколи не було успішного випадку вбивства Героя.

Навіть був випадок, коли одна нація не змогла вбити свого Героя і натомість зазнала краху.

— Коротше кажучи, це було б важко лише з силою нинішньої «Імперії».

— ...

На мить запанувала тиша.

Відчай був недовгим. Два члена королівської родини міркували, їхні золоті очі засяяли, ніби вони й не думали впадати у відчай.

... Тоді.

— Нам може знадобитися сила, якою володіє не лише «одна країна».

— Так.

Хіба не варто було б спробувати, якби кілька країн об'єдналися?

Це не така широка та довгострокова мета на кшталт «вигнати армію Диявола з цих земель», тому вона не буде неможливою, якщо всі зосередяться на ній протягом короткого періоду часу.

— Нам потрібна єдність.

Масштабний союз.

Елпідій підняв комунікатор.

***

Тиждень — це дуже короткий час для планування та виконання чогось.

Дерніван був зайнятий з того дня, як вирішив викрасти дитину. Процес ускладнився, оскільки йому доводилося уникати погляду Тровера, командира Дев'ятого загону.

Тим не менш, у відведений час йому вдалося обрати людей, яким можна було б передати дитину, і викласти складені ним анкети цих людей перед Óрел у ніч перед закінченням тижневого терміну.

Серед людей, які мали мало спільних рис, оскільки відбір проходив без урахування статусу, професії, віку, статі, країни чи влади, тим, кого він найбільше рекомендував, був літній чоловік.

— Кажуть, що він був лікарем в імператорському палаці. Невдовзі після початку повномасштабної війни він вийшов на пенсію через свій вік і мирно живе в тихому селі. Оскільки він лікар, він зможе негайно відреагувати, навіть якщо дитина, яку йому довірили, захворіє. А місце, де він проживає, також знаходиться на віддалі від запеклих боїв. Тож для нього ймовірність потрапити у гущавину війни здається малою.

Не те щоб ймовірність була «зовсім відсутня», просто вона «ймовірно невелика», але в сучасну епоху навіть це добре.

— ... До речі, Дерніване.

Óрел, яка зацікавлено переглядала документи, раптом підвела голову та спитала:

— Найважливіше — чи хоче ця особа сама виховувати дитину? Ти це перевіряв?

— Усі люди в документах, які я тобі дав, — це, по суті, добродушні люди. Вони не тільки не залишать немовля, покинуте перед їхнім будинком, але й навіть не наважаться знущатися над дитиною під час її вихованням.

— У такому разі...

Óрел кивнула та знову перегорнула сторінку, щоб побачити дані про особу, згадану Дерніваном. Вона якусь мить читала інформацію, але коли перевірила вік, вказаний в документі, зупинилася та нахилила голову.

— Дерніване. Людина, про яку ти говорив... їй понад сімдесят років?

Хіба він не занадто старий за людськими мірками? Яка середньостатистична тривалість людського життя?

Вона трохи насупилася, згадавши середню тривалість життя людей, про яку колись чула. Ця людина вже майже була на порозі смерті.

— Він не помре раніше, ніж дитина виросте?

— Коли він працював палацовим лікарем, він створив міцні зв'язки з жителями села, в якому зараз живе. Тож, навіть якщо він помре, я вірю, що знайдуться люди, які подбають про його дитину. Хіба у людському світі немає приказки «подібне притягує подібне»? Ті, хто близький до нього, ймовірно, схожі на нього.

— Ось як...?

Вона не була впевнена, але побачивши, як Дерніван так каже... Мабуть, тому що вона знала, що часу ставити запитання немає, Óрел проковтнула сумніви. Задоволена, Óрел кивнула і постукала по документу.

— Тоді вирішено! Хай буде ця людина.