Розділ 255 — Хто вбив емоції я чи ти? (1)

Вся магічна сила була використана і витривалість була на межі.

Тим не менш, Óрел повільно кліпнула очима в дивно спокійному емоційному стані. Погляд, що дивився в порожнечу, повернувся до Тровера.

— Після моєї смерті ти перебільшиш цю ситуацію на свою користь і доповіси про це Королю Демонів.

— ...

— Тоді, природно, існує велика ймовірність того, що дитина, відправлена до людського світу, також опиниться в небезпеці.

— ... У тебе справді все так серйозно.

Жодного бурмотіння про те, що це було нудно, не послідувало за цим.

Хоча Король Демонів не був тим, кого б хвилювала така дрібниця, як життя немовляти, відправленого у світ людей, вона не могла бути впевненою, що він не стане раптово примхливим. Óрел вже поставила на карту забагато, щоб залишити все на таку невизначеність.

Крім того.

— Навіть без наказу Короля Демонів ти зможеш знайти дитину та вбити її.

Вона бачила тіло супротивника, яке виглядало так, ніби може розламатися, якщо вона його хоч раз вдарить. Це навіть не було перебільшенням. Було зрозуміло, що його тілу, схожому на порцеляну з безліччю тріщин, знадобиться чимало часу на відновлення.

Тому, з помсти Óрел, яка так пошкодила його тіло, він міг би розшукати дитину та вбити її. А можливо, просто з цікавості потягнутися до неї.

— Ну...

Тровер знизав плечима. Заперечення не було.

Óрел ніжно стиснула кулаки, лежачи на землі.

Це життя, яке вона б прожила, якби відмовилася від своєї дитини. Іншими словами, життя, принесене в жертву заради дитини.

«Принаймні, щоб моя жертва не була марною».

Потрібен надійніший захист.

Звичайно, щоб взаємодіяти з чимось на відстані, необхідна магія, а її мана була вичерпана...

«Все гаразд».

Тому у демонів є потужна магічна сила, яку вони можуть використати раз в житті, незалежно від кількості мани, якою вони володіють.

Це найчистіша магічна сила, отримана від першоджерела демонічної раси, і найбазовіша сила, яка формує їх тіло.

— Тровере... ти маєш бути вдячним, що не можна безпосередньо торкнутися чужого життя за допомогою магії.

Якби це було можливо, вона б, мабуть, використала її, щоб вбити його.

Це справді дивно. Кажуть, що людське чаклунство вимагає великої платні, але, зрештою, здається, здатне безпосередньо вплинути на чуже життя, то чому магія так не працювала?

«Тому що магія лише створює ситуацію, в якій можна померти».

Якщо не вдасться його вбити напевно, краще забезпечити безпеку дитини.

Згідно зі здоровим глуздом, чаклунство вважалося зворотною версією магії, але чи правда це так? Óрел продовжувала ставити непотрібні запитання до самого кінця, черпаючи магічну силу, з якої складалося її тіло.

Довго молитися не було потреби.

[Сподіваюся, дитина не захворіє, доки не стане дорослою.]

[Сподіваюся, вона не постраждає, не захворіє і залишиться здоровою.]

Все, що їй потрібно робити, це жити здоровим життям. Доки вона безпечно росте, її це влаштовувало.

Тровер, який помітив, що Óрел використовувала магію, з якої складалося її тіло, дивився на неї з підозрою. Він не відчував небезпеки, тому, замість того, щоб одразу простягнути руку до неї, він, здавалося, розмірковував, чи варто її зупинити, чи просто залишити в спокої. Але Óрел не зважала на нього і ледь помітно посміхалася.

«Ах».

Інтуїція підказала.

«Вдалося».

Останнє заклинання було успішним. Дитині, яка зараз десь знаходилася, дали міцний, невидимий щит. Щойно вона стане дорослою, він зникне безслідно, але до того часу, що б не сталося, їй ніколи не загрожуватиме небезпека. Цього достатньо.

Кінчики її пальців почали розсипатися. Обміркувавши попередню розмову, Тровер із запізненням усвідомив ситуацію і виглядав знудженим.

— Ти щось залишила цьому людському покидьку на самий кінець? Демон, та ще й командир загону, а поводить себе, як слабка людина.

— ...

— Це не весело.

Він тихо клацнув язиком і повернув голову.

Вона все одно зникне, не залишивши по собі навіть тіла. А, оскільки це демон, створений виключно з магічної сили Короля Демонів, деякі рештки залишаться.

У будь-якому разі, Тровер не мав наміру дивитися на непривабливий стан тої, що навіть тіла після себе залишити не в змозі, тож він змусив свої ноги, які тремтіли так, ніби от-от підкосяться, рухатися.

Саме коли він зробив три чи чотири кроки, він почув знайомий голос.

— ... Óрел?

... ах. Чорт забирай.

Невдалий час. Тровер насторожився через знайомий голос та обернувся.

Він не знав, коли той прийшов, або як дізнався про все, але Дерніван тихо спостерігав за руйнуванням тіла Óрел.

— ...

У нього був такий самий беземоційний вираз обличчя, як завжди, і його очі навіть не здригнулися, не кажучи вже про тремтіння. Але чи це йому лише здалося? Тінь ніби впала лише навколо того місця де він стояв?

— ...Óрел.

Він повільно підійшов і став на одне коліно перед Óрел. Він схопив її за зап'ястя, ніби намагаючись її підняти, але коли побачив, що вони розсипаються, одразу ж відвів руку.

Óрел засміялася.

— Ти повернувся?

— ... Так. Наказ... виконано.

— Так, молодець.

— ...

Він стиснув губи, ніби не знав, що сказати, а потім тихо опустив очі. Навіть у такий момент Óрел, якій видавався кумедним її незграбний коханий, який рідко міг дібрати слів, хихикнула і тихо покликала його на ім'я.

— Дерніване.

— Так, Óрел.

У будь-якому разі часу на довгу розмову не було. Вона підняла зламану руку і піднесла її близько до обличчя чоловіка. Потім, оскільки було зрозуміло, що навіть легкий дотик пришвидшить руйнування, Дерніван негайно спробував відсторонитися, але вона відкрила рота швидше.

— Ти маєш стати наступним командиром П'ятого загону.

— ...

— І...

Попіклуйся.

Голос, слабкий, як шепіт, лоскотав барабанні перетинки.

— ...

Вона просила попіклуватися про посаду командира П'ятого загону чи про дитину?

Дерніван, який замість того, щоб поспіхом відповісти, намагався вгадати пропущене слово, опустив погляд від раптового відчуття дискомфорту. Óрел заплющила очі, ніби її втомлювало навіть тримати їх відкритими.

Він рефлекторно підняв руку і підніс палець їй під ніс. Через деякий час, коли йому здалося, що він сам ладен задихнутися, він відчув слабкий видих.

«Зрозуміло, вона ще жива».

... Чому ж тоді здавалося, ніби вона вже померла?

Він тихо відвів руку. Запала задушлива тиша.

Швидкість, з якою вона зникала, ставала все швидшою і швидшою, і тепер руйнація досягла верхньої частини її тіла. Він мав щось швидше сказати, поки не стало надто пізно. Хоча він і знав це, Дерніван не міг спокійно заговорити і тримав язика за зубами, спостерігаючи, як її тіло розсипалося.

Він мовчки дивився на зруйновані рештки, аж раптом його гострі очі звернулися вбік.

— Стій.

— ... цк, — Тровер, який намагався тихо піти, зупинився.

Він впевнено обернувся і розвів руки в сторони, ніби не розумів проблеми.

— Що тебе не влаштовує?

— ...

— Це була провина Óрел, хіба ні? Вона першою принесла сюди дитину і намагалася вбити мене, коли я спробував повідомити про це. Це не моя вина. Причина очевидна, і все вже сталося, тому навіть Король Демонів, якому найважливіший результат, скаже, що вже нічого не поробиш. Ти переживеш це.

— ...

— Взагалі-то ти заслуговуєш на смерть за те, що допоміг у викраденні дитини, але оскільки ми билися в цей момент, я триматиму язик за зубами, якщо ти будеш тихим.

То що думаєш? Збираєшся тихо піти?

Запитав він неявно. Очі Дернівана заспокоїлися, коли він без труднощів зміг прочитати решту запитань.

— ... Ти сказав, що Óрел намагалася вбити командира Дев'ятого загону, коли він намагався доповісти?

— Так.

— ...

Це була безсоромна брехня.

Якби це було так, інцидент не стався б в настілки віддаленому місці, а радше в Замку Короля Демонів. Він би не став тягнути Óрел аж із Замку Короля Демонів, щоб запитати про тіло дитини.

Голос пролунав ще тихіше, ніж зазвичай.

— ... Як ти й сказав, Короля Демонів цікавить лише результат.

— ...? Не може бути....

— Тож навіть якщо я вб'ю командира Дев'ятого загону, мені це зійде з рук.

— ... Чорт забирай!

Оскільки його реакція була спокійною, а емоційні зміни майже були відсутніми, Тровер думав, що смерть Óрел не зачепила його, але, схоже, це було не так. Тепер він бачив, що цей хлопець спокійно відвів погляд.

Якщо він буде битися в такому стані, то точно помре. Тровер завагався і зробив крок назад.

— Якщо ти мене вб'єш, це можна буде розцінити як пряме порушення наказу Короля Демонів! Ти ж був заодно з Óрел!

— Це не має значення. Я завжди можу сказати, що командир Дев'ятого загону, який завжди був незадоволений Óрел, викрав тіло немовляти та понівечив його до невпізнання, щоб підставити її. Він утік з Замку Короля Демонів і спробував стерти сліди. Він навіть убив Óрел, яка помітила це занадто пізно і погналася за ним.

— Ми вийшли з Замку Короля Демонів з Óрел разом!

Хіба він був хлопцем, який так багато говорить?

Тровер скривився, ніби не міг впоратися з власною мімікою, хоча й поспішав щось сказати, аби вижити.

— Там бар'єр, який виявляє вхід і вихід, тож це не спрацює...!

— У такому разі, можна сказати, що ти покликав Óрел, використовуючи викрадене тіло дитини як приманку. Після того, як ви разом пішли, ти знищив тіло перед нею та спровокував її. Після цього ти просто зробив те, про що я казав раніше.... Дякую, за уточнення.

— ...

Командир Дев'ятого загону роззявив рота, ніби заціпенів на місці. Дерніван байдуже подивився на чоловіка, який щойно зітхнув.

Він сам мав це розуміти. Неважливо, наскільки розпливчастий зміст.

Для Короля Демонів важливе лише виправдання, наведене «переможцем». Йому буде байдуже правдиве воно, чи ні.

— Щодо дитини...

Він повернув голову і озирнувся.

Земля була перевернута догори дриґом, дерева вирвані з корінням або зламані й валялися навколо, ніби після тайфуну. Тровер простежив за поглядом Дернівана і з запізненням усвідомив спустошений навколишній ландшафт і поринув у глибокі роздуми. Сухий голос продовжив:

— Буде достатньо сказати, що під час зіткнення двох командирів її тіло безслідно розірвало на частини.

— ... Чорт, хіба ти не вдавав з себе закоханого, щоб догодити Óрел? Тепер, коли Óрел мертва, ти можеш стати командиром загону! Вона, мабуть, тебе дратувала, тож хіба це не має тебе радувати?

— ...

Спочатку він справді підігрував їй. Але...

«Не знаю чому, — Дерніван на мить опустив погляд. — ... Але мені погано».

Через те, що він почув ті слова, чи через спробу зрозуміти їх продовження? Він повільно підняв руку і провів по стиснутій грудній клітині, ніби дряпаючи.

Одяг став негарно потрісканим і рваним під гострими кігтями, які невідомо коли з'явилися. Кігті, що були спрямовані на себе, невдовзі природно повернулися до Тровера.

Тровер був приголомшений і швидко прийняв бойову стійку.

— Чому, чому?

Справді. Чому?

Дерніван мав незрозуміле бажання вбити цього хлопця прямо тут і зараз.

Однак, незважаючи на порив, Дерніван мусив втягнути кігті, випущені так, ніби він був готовий напасти в будь-яку мить, назад. Серед нісенітниці, яку вивергнув Тровер, одна фраза зачепила його.

«Командир загону».

Óрел попросила його стати наступним командиром П'ятого загону.

Щоб це сталося, не має бути жодних підозр щодо того, що він повстав проти наказів Короля Демонів. Якщо Тровер помре, яким би ідеальним не було виправдання, до нього неминуче прилипне крихта підозри.

Кандидатів на посаду командира загону більше, ніж один. Зокрема, Ед, лейтенант командира Нульового загону, цілком здібний і має вищий пріоритет, ніж Дерніван. Більше того, оскільки у колишнього командира Восьмого загону, який вже помер, не збігалася головна зброя з іншими демонами в загоні, вважалося не важливим якщо у командира і у його підлеглих вона буде відрізнятися...

«Для того, щоб обійняти посаду командира П'ятого загону, потрібно бути максимально бездоганним».

Дерніван опустив руку.

— ... Ти казав, що мовчатимеш про мене.

— Е-ем... що?

— Пообіцяй мені магією, що формує твоє тіло. Що б не сталося, до моменту твоєї смерті, ти ніколи нічого не розкажеш.

У словах була магія. Сухі очі моторошно світилися невідомим світлом.

«Це...»

Тровер зрозумів. Дерніван протягував йому невидимий контракт.

Короткий, сміливий зміст вливався йому в свідомість. Якщо він поспішно погодиться на це, щоб уникнути нинішньої ситуації, а потім розкриє це пізніше, його тіло справді розвіється. Він помре, навіть не встигнувши нічого зробити.

Тож не слід відповідати недбало, але...

«Чорт забирай».

Що він міг вдіяти? Іншої можливості вижити зараз не було.

Він стиснув зуби та кивнув.

— Звісно.

— Тоді.

Контракт було укладено.

Це також був вид магії, тому магічна сила була повністю вичерпана, але все нормально, оскільки магічний бій не був головною його ціллю. Дерніван, котрий, здавалося, знайшов відповідь, без вагань відвів погляд від Тровера.

Навіть коли той почав повільно віддалятися, він не звернув на нього уваги і зосередився лише на рештках Óрел.

Губи, які здавалося, ніколи більше не відкриються до кінця його життя, повільно розтулилися лише після того, як Тровер опинився достатньо далеко, щоб нічого не почути.

— Кажу це лише зараз.

Пролунав голос, який відрізнявся від звичайного.

— Ти зробила дурний вибір.

Дивлячись на рештки, які більше не могли спитати «Чому?», Дерніван пробурмотів собі під ніс.

— Просто... віддати життя за щось таке.

Слова, що вирвалися пошепки, були сказані надто пізно.

Це була крихітна людська дитина, навіть не демон. Слабка істота, чиє життя могло прийти і піти навіть від холодного вітру.

Це було не те, заради чого командирка загону могла пожертвувати життям.

— Чому...

Вона померла заради захисту когось важливого. Принаймні, вона померла не заради іншого демона.

Кров на землі знову відчувалася брудною, ніби належала комусь чужому. Чудовисько, схоже на ворону з людського світу, кружляло над головою, ніби цілячись в її рештки.

Виглядало неймовірно жалюгідно.

Вона була такою сяючою істотою, тож що це були за почуття?