Розділ 259 — Щоб вбити (3)

— Ви знаєте, що навіть якщо хтось прийде, вони нічого зі мною не зможуть зробити.

Його Величність не ідіот, який не може належним чином оцінити різницю у бойових навичках і силі.

Диявол прошепотів це під білим місячним світлом.

— Я впевнений, що ви не плануєте марно витрачати свої війська.

— ...

— Тож, якщо ви пообіцяєте зберігати спокій і не викликати охорону без причини, влаштовуючи метушню, я вас відпущу. Якщо ви згодні, будь ласка, кліпніть двічі.

— ...

На диво для нього самого, спокійні очі двічі зникли під повіками і знову з'явилися. Із задоволеною посмішкою Деон прибрав руку, що закривала рот чоловікові, і відійшов назад.

Йонхва, ніби його це дратувало, протер підборіддя тильною стороною долоні, і люто подивився на нього. Низький, приглушений голос пролунав.

— ... Які твої наміри?

— Я ж казав, що просто хочу зіграти в гру.

— Багато хочеться сказати... але перед цим.

Це була очевидно відверта ворожість та роздратування.

— Це не кумедно, тож залиш ці незграбні почесті.

Чому б це той, хто був на стороні Царства Демонів, почесно звертався до короля людського світу? Чути таке звертання від істоти, яка принижувала іншу людину одним лише своїм існуванням, було неприємно. Він ніби так вказував, що досі не відмовився від людського буття.

— Як ти смієш говорити до короля країни?

Так, так набагато краще.

— Як ти, той, хто посмів відвернутися від людства, можеш так говорити? Я не бажаю чути від тебе жодних почестей.

— ...

Деон Харт тримав рота закритим. Хоча його силует все ще був підсвічений місячним світлом, його обличчя було не видно. Менш з тим, відчувалося, як атмосфера навколо нього стала ще спокійнішою.

Провокувати його далі не варто було. Йонхва подивився на те, що було у його руках, задоволений тим, що зміг вколоти його.

Хіба він не сказав, що прийшов сюди, щоб пограти в гру? Король був не впевнений, але це, ймовірно, якийсь інструмент для гри.

— Ти збираєшся грати тим, що тримаєш в руках?

— ... Так, вірно.

— Ця кімната не підходить для ігор, тому ми продовжимо в кабінеті.

Спочатку це місце було створене, щоб правитель міг відпочити під час роботи в кабінеті. Це був невеликий простір, в якому поміщалося лише одне ліжко, тому місця для ігор тут не було. Інша людина слухняно кивнула, ніби теж розуміючи, що це місце невідповідне.

На столі в кабінеті було розкладене ігрове поле.

Деон не потрудився прибрати комунікатор, хоча той був поруч. Це був прояв своєрідної впевненості: бажаєш когось покликати — будь-ласка.

Йонхва також знав, що виклик невмілих охоронців призведе лише до втрат, тому ситуація розвивалася мирно, без жодного конфлікту.

— Тоді почнемо.

Після короткого пояснення правил, Деон усміхнувся йому.

— ... так.

Здалеку королю здавалося, що той мав незвичайну зовнішність, але коли роздивився його зблизька, то побачив, що нічого особливого в ньому не було. Відчуття було таке, ніби його затягне, якщо він продовжить дивитися Деону в обличчя. Йонхва лише невиразно дивився на його довге волосся, потім відвів погляд і оглянув ігрове поле.

Йому пояснили, що перед початком гри, кожен з гравців по черзі штовхає секції дошки, щоб визначити місцевість. Два двадцятигранні кубики лежали збоку, їх накривав стакан.

Деон першим легенько потряс стакан.

— Задля справедливості, Ваша Величносте, будь ласка потрясіть один раз.

— ...

Йонхва поклав руку на стакан і сильно стряхнув його. Кубики застукотіли всередині.

Результат — двадцять чотири.

Це означало, що потрібно було двадцять чотири рази пересунути секції по черзі.

— Хто буде першим?

— Ти.

Король не знав, чому він раптом прийшов і захотів зіграти в гру, але, мабуть, у нього був якийсь прихований мотив. Хіба він не дізнається про це по ходу гри? Йонхва широко розплющив очі.

Секції почали рухатися і місцевість почала змінюватися.

Розміщуючи сховище продовольства у вигідній позиції, він поглянув на Деона.

— Це унікальна гра у стилі головоломки-п'ятнашок. Де ти її взяв?

— Зробив її.

— ... а правила гри?

— Вони засновані на шахах, але поки що так.

— У неї є назва?

— Шахи.

— Шахи...?

— Ш-а-х-и.

— ...

Здається, він не особливо над цим задумувався. Якість самої гри була хороша, але...

Знову була його черга, і Йонхва штовхнув секцію, не кажучи ні слова. Ландшафт знову змінився, і Деон Харт, дивлячись на змінене поле, перемістив іншу секцію.

Очі Йонхви звузилися від дивно знайомого відчуття.

«Гадаю, це...»

Здається, вони створювали ландшафт цього місця, де зараз стикалися королівство Шан і Царство Демонів. Йому здавалося, що Деон дивним чином змінював положення секцій, але, схоже, це й було його метою.

Він простягнув руку, відчуваючи наполегливий погляд, прикутий до кінчиків його пальців. Усвідомивши цей погляд, чоловік торкнувся секції та штовхнув її. Місцевість перемістилася в не дуже вигідне для нього положення.

І коли він підняв голову, то зустрівся поглядом з Деоном Хартом.

— Все ж таки, — він посміхався з широко розплющеними очима, ніби вже розгадав відповідь. — Ви кмітливі.

— Гадаю, ти не збираєшся розповідати мені про свої наміри.

— Тоді продовжимо гру.

— ... Цк.

Коли його наміри стали зрозуміли, гра пішла швидше.

Підрахувавши кількість разів, що залишилися, вони по черзі штовхнули секції. Щойно остання секція була переміщена, запланований ландшафт був завершений.

Деон Харт підсунув білі фігури, які тримав за межами ігрового поля, до опонента.

— Тоді давайте починати.

— ...

Йому доведеться відтворити цю безнадійну ситуацію з ворожим командиром за допомогою гри. Йонхва подивився на ігрове поле складним поглядом, а потім розпочав.

Справжня гра почалася.

Скільки часу минуло?

— ... Це справді детальна гра.

Йонхва, який пересунув свою фігуру та захопив частину військ Деона Харта, висловив тихий вираз схвалення.

— Вона може бути корисною у багатьох відношеннях.

— Дякую за комплімент.

— Але хіба правила не включають дезертирів? Чим довше тримає війна, тим більше стає дезертирів.

— Не те щоб я не думав про це, але місця вже не залишалося, щоб це включити. Зокрема, кількість дезертирів збільшується, чим довше військо перебуває в обороні, тож як додати це в гру?

— Гадаю, це правда... але.

Гострий погляд оглянув дошку.

Позиції Йонхви витісняли. Але...

— Ти надто безжально поводишся зі своїми військами.

— Гм?

Якби це була реальна ситуація, і обидві сторони командували військами, у таборі Деона Харта, ймовірно, з'явилася б велика кількість дезертирів. Йонхву не відтіснили б теж так далеко.

Можливо, він би навіть переміг.

— Гадаю, ти не розглядав повстання, бо це гра. Але в реальному житті, якби командир так поводився б, точно почулись би невдоволені голоси. У найгіршому випадку може спалахнути повстання.

— Аха.

Тук, тук.

Деон, який відкрив новий маршрут, щоб замінити заблокований шлях постачання, засміявся.

— Якщо сам командир не щадить свого тіла і шаленіє на полі бою разом із усіма, такого не станеться.

— ...

Йонхва не відповів.

Далі гра проходила мовчки.

Після закінчення гри Деон встав, зібравши всі інструменти для гри, які приніс з собою. Йонхва, який спостерігав, як він, здавалося б, збирався піти через вікно, з підозрою запитав.

— Ти справді просто йдеш?

— А ви бажаєте, щоб я ще щось зробив?

— ... Ні, звісно.

Але він настільки слухняний.

Поки король думав про те, щоб переграти попередню партію, на випадок, якщо щось пропустив, Деон Харт, стоячи ногами на віконній рамі, озирнувся.

Почувся голос, який ніби випльовував слова:

— Я прийду ще наступного разу.

— ... ще раз?

Коли Йонхва підвів очі, бо не повірив своїм вухам, Деона вже не було.

Лише широко відчинене вікно вказувало на його присутність. Мирна тиша огорнула простір, ніби те, що щойно сталося, було лише сном.

***

— Ви вже повернулися?

— Чому не спиш?

— Ви не поверталися, тож як я міг лягти спати?

Легко буркочучи, Дан взяв гру з рук Деона і глянув на вираз обличчя співрозмовника.

— То як пройшло?

— Розум у нього непоганий, але не настільки, щоб його було не неможливо перемогти.

Через обмеження в часі гра закінчилася нічиєю, але ситуація на дошці була на користь Деона.

Звичайно, ситуація могла змінитися залежно від можливостей людини, яка тримала фігури, але Деон, який зрозумів схильності короля Гірського королівства під час гри, був впевнений. У нього була фатальна слабкість.

— Що я можу сказати, у нього є межа. Він занадто прямолінійний.

— ...?

— Можна навіть сказати, що він вкрай не бажає забруднювати руки в крові. Не може так просто покинути свої війська.

Задля цього йому довелось би покинути частину військ, але він не міг.

Ретельність у турботі про кожного солдата і рішучість не робити нічого брудного чи дріб'язкового, навіть під загрозою смерті.

— Тож його легко передбачити і легко відреагувати.

Навіть якби Дан вийшов зіграти, він би легко переміг. Ну, взагалі-то Деон йшов туди не з такою метою, тому не було потреби звертати на це стільки уваги.

— У будь-якому випадку, він не неуважний, тому, гадаю, він розбереться, якщо підкинути ще кілька натяків.

— Не знаю про що ви, але... це ж добре?

— Ха.

— Тоді це добре.

— Так.

Однак оцінка короля Шан виявилася марною.

Настав день, минув деякий час, і в наступній битві армія Короля Демонів зазнала великої шкоди від королівства Шан, яке кинуло частину своїх військ як приманку.

***

Про вторгнення Деона Харта Йонхва розповів лише Серін, радниці.

Звісно, спочатку та здійняла галас. Проходячи через надзвичайно особисті почуття, такі як «Треба було вбити його, коли він прийшов сам», вона почала з питання щодо того, чому король нікого не покликав, до захоплення від того, що він навіть зміг зіграти з ним в гру.

А коли вона трохи заспокоїлася, то зрозуміла, що в нього не було іншого вибору, окрім як вчинити так, тож Серін почала знову поводитися як тактовна людина.

[Ви грали в гру з Деоном Хартом?]

[Так.]

[У такому разі, він, мабуть, розпізнав схильності Вашої Величності.]

[Мабуть, так.]

Він, мабуть, прорахував його стиль командування військами.

Навіть якщо це не так, це була чесна тактика, яку було легко передбачити, тому, якщо подивитися на це так, це все одно що виявити слабкість.

[Це не має значення.]

Серін також знала слабкість Йонхви. Звичайно, вона була готова до цього.

Тож вона сказала.

[У наступній битві нам доведеться показати, навіщо королю поруч хитра людина.]

Навіть якщо зараз королівство Шан перебувало в обороні, це не означає, що вони не можуть завдати удару у відповідь.

То чому б не спробувати?

[Ваша Величносте, будь ласка, придумайте розумний план. Я візьму на себе відповідальність за дріб'язковий і підступний план.]

Після цього вона використала частину військ як приманку, щоб привернути увагу Деона Харта, і пограла з армією Короля Демонів, яка була далеко від нього.

Ставлення було жахливим, криків покинутих людей не чули.

Управління репутацією, яке жертовно відмовлялося від красивих слів.

Що можна було отримати таким чином? Зауваження Йонхви ненавмисно викликало явну реакцію Серін.

[Смерть Деона Харта.]

Вона була готова пожертвувати всім, а це означало, що Серін бажала лише його смерті.

« ... Так, смерті людини позаду мене».

Поки він дивився на мапу на стіні, король раптом помітив тінь у формі людини під своїми ногами, і обернувся. На підвіконні сидів чоловік із білим волоссям і махав рукою.

— Нещодавній жарт дійсно був кумедним.

— Дійсно... ти знову повернувся.

— А ви гадали, що я брехав?

Його довге, розпущене волосся майоріло на прохолодному вітрі. Коли він повернув голову, його прекрасне обличчя постало під місячним сяйвом.

Непрошений гість, який прийшов, коли зійшов білий місяць.

Хоча незвичайне обличчя в поєднанні з казковим тлом створювало сцену, яка могла б з'явитися в якомусь популярному романі, реальність дуже відрізнялася від фантазії.

«Не можу повірити, що, ставши королем, я не можу виконати єдиного побажання радниці і мушу просто безпорадно спостерігати».

Замість того, щоб виконати бажання своєї підлеглої, його власне життя зараз опинилося під загрозою.

Йонхва гірко посміхнувся.

— Ви дивилися на мапу?

— А якщо так?

— Я б сказав, що це було чудове рішення.

Ігрове поле було зроблене з використанням реальної місцевості не просто так, тому король спробував відтворити ігрову ситуацію, наклавши її на мапу, і, схоже, це було правильне рішення.

— Ти тут, шоб зіграти в гру?

— Так.

У цій грі можна отримати чіткіше уявлення та впевненість у тому, що він хотів насправді сказати.

— Я йду до кабінету. Йди за мною.

Він без вагання повернувся спиною.