Розділ 260 — Щоб вбити (4)

Гра проходила в тій самій формі, що й минулого разу.

Дошку з реалістичними топографічними особливостями було складено, на ній розмістили фігури. Йонхва, який не замислюючись, оглядав місцевість, помітив дещо, що привернуло його увагу, і насупився.

«Це збіг?»

Маршрут постачання такий самий, як і минуло разу.

Місцевість на дошці приймала лише основні характеристики мапи, а інші невідомі частини, такі як от продовольчі склади, розміщувалися випадковим чином у порожніх місцях. Якби кількість переміщень секцій дошки була такою ж, як і минулого разу, їх розташування могло б і не змінитися, але оскільки цього разу на кубиках випало зовсім інше число, відмінне від попередньої партії, ці секції, природно, мали би бути в інших положеннях.

І все ж маршрут постачання той самий?

«Я маю перевірити».

Потягнувшись до своєї фігури, Йонхва подумав, що йому слід діяти відразу, як ця гра закінчиться.

Маленька війна розпочалася.

***

Повернувшись після нічної гри, Деон розклав шахову дошку на столі та взявся за фігури. Глибоко запалі очі швидко вигнулися в легкій посмішці, ніби він знову переживав гру з королем Гірського королівства, що відбулася мить тому.

Коли ж він помітить?

«Сподіваюся, ти зрозумієш це якомога швидше».

Гейзітель копав швидше, ніж очікувалося. Кажуть навіть, що він знайшов водяну жилу під час копання. Зважаючи на кількість води, що ринула з неї, здавалося, що якщо її поєднати з течією водного шляху, правильно побудувати греблю, а потім підірвати її, потоп був би дуже потужним...

Деон просто подумав, що земля трохи волога, але хто б міг здогадатися, що там справді могло би бути водне джерело?

Він віддав цей наказ, щоб виграти час, але якщо зволікати ще більше, все виявиться марним.

Навіть якщо можна дати іншу команду, й завершити роботи, все ж краще було б закінчити все одразу без жодних проблем.

«Мені здається, що він щось помітив, тож, мабуть, можна з нетерпінням чекати».

Деон не спав. Час минав, місяць ховався, а сонце сходило, навіть дивна рослина мовчала.

На щастя, король Шан не розчарував його очікувань.

Невдовзі після світанку зовні намету стало шумно.

Все було надто хаотично, щоб бути простим рухом демонів, які прокинулися від сну. Деон, який інтуїтивно щось відчув, вийшов з намету.

— Що це за галас?

— А, пане Деоне! Кажуть, на шлях постачання напали!

— ... ось як?

Деон Харт приклав кулак до рота та опустив очі, ніби здивований чи заглиблений у думки. Однак Дан, який спостерігав за ситуацією збоку, чітко бачив.

Куточок його рота, який був прихований під рукою, повільно підійнявся.

Деон Харт посміхався.

Нарешті.

***

Ігри під місяцем вночі продовжилися й після цього.

В грі невелика кількість фігур Деона вийшла за межі табору, щоб роздобути матеріали для облогової зброї. Наступного дня королівство Шан напало на добувальників матеріалів.

Місце, де утримували полонених, було розкрито на ігровому полі. Коли настав ранок, полонених врятували.

Дивна гра між королем Гірської країни, який не мав уявлення про наміри Деона, але користався ними, та командиром Нульового загону, який постійно зливав інформацію, закінчилася лише після нападу на Деона Харта після їхньої чергової зустрічі.

Були люди, які помітили, що Деон Харт таємно перетинав стіни замку.

— Що ж це, заради всього святого, відбувається? — голос Пола, лідера Революційної армії, звучав збентежено. — Що він планує...? невже вони об'єдналися?

Ні, це було б надто односторонньо, і лише демони зазнали б втрат. Битва була все ще достатньо запеклою, щоб її можна буловважати спланованою двома сторонами.

Але...

Він дивився на документ зі звітом, ніби не міг не відчувати тривоги.

— ... Я не знаю причин, але дивлячись на цю ситуацію зараз, я не можу гарантувати, що подібного об'єднання не станеться.

Якщо існує найменша можливість, не варто просто ігнорувати її.

Він взяв перо. Пол тихо пробурмотів, пишучи коментар внизу звіту:

— Про всяк випадок, краще розділити їх.

А якщо вдасться, також вбити Деона Харта.

***

Гра йшла так само, як і раніше.

Єдина відмінність...

Точно.

Кількість фігур значно зросла. Увага Йонхви природно переключилася на появу особливо важливої фігури серед ігрових фішок, яка, незважаючи на те, що була найсильнішою, ніколи раніше активно не проявляла себе.

Її місцезнаходження — біля водного шляху, недалеко від табору армії Короля Демонів.

«Для цієї «гри» така позиція безглузда, але...»

Йонхва підняв очі й подивився на Деона Харта. Той незрозуміло посміхався.

— ... На цьому етапі, мабуть, я не можу не запитати ще раз.

— ...

— Що ти, заради всього святого, задумав?

Замість відповіді повернулася тиша.

Не поспішаючи ставити підняту фігуру, він погрався з нею та вказав на Деона Харта. Кінчик фігури був спрямований в голову супротивника, крізь примружені очі блищала підозра.

— Я весь цей час думав про це, але так і не зміг зрозуміти, що в тебе всередині.

— Я радий, що ви задумалися про це так глибоко.

— Не прикидайся дурнем.

— ... що?

Деон Харт зробив здивований вираз обличчя. У будь-якому разі, Йонхва відвів погляд від його обличчя і повільно заговорив. Ігрова фігура, що зависла в повітрі, зрештою не змогла знайти відповідного положення і впала за межі ігрового поля.

— Ти Герой. Герой, який може ось так просто заходити і виходити з королівської опочивальні. Якщо ти захочеш, то не тільки зможеш відкрити браму замку, але й зможеш сам перевернути все це місце догори дриґом.

Він простягнув палець і торкнувся фігури, яку поставив Деон Харт.

— Гадаю, попередні ігри були задля цього моменту, чи не так?

— ...

— О, немає потреби відповідати на це питання. Я просто ділюся своїми думками. У цьому сенсі...

Спокійні очі дивилися прямо в червоні.

— В моїх очах, смерть «командира загону» здається і є твоєю метою.

— ...

Фігура генерала під його пальцями хиталася туди-сюди, а потім впала. Звук падіння був досить гучним, можливо, через тишу навколо, але жоден з них не звернув на це уваги.

Їхні погляди зустрілися в повітрі. Ніби криваво-червоних очей було недостатньо, щоб хвилювати короля, він виглядав так, ніби міг бачити внутрішню суть Деона Харта, і висловлював питання, які виникали у нього під час гри.

— Ти справді на боці Царства Демонів?

— ...

— Це питання, тож дай на нього відповідь.

— ... В очах Вашої Величності, — Деон посміхнувся. — Хіба я схожий на того, хто на боці людства?

— ... Не використовуй чорно-білу логіку. У світі є багато речей, які не можна так поділяти. Думаєш, якщо звузиш кількість варіантів, я зроблю тобі поблажку? І я ж сказав, не прикидайся дурнем.

— ...

Сміх ховався за абсурдними емоціями.

Червоні очі ніби на мить ковзнули вбік, але потім повернулися назад. Після довгої тиші відповідь, що пролунала шепотом, була короткою.

— ... Я не зрадник людства.

— Тоді?

— Ну, якщо ви запитуєте... хіба «месник» не було б більш доречним?

— Месник?

Обличчя Йонхви спотворилося.

— Знищення королівства Шан входить до твоєї помсти?

— Якщо бути точним, помста — це «знищення усього людського світу».

— Що...

У нього була якась образа на людство?

Якби і було щось, за що він хотів би помститися, хіба це не було б пов'язано зі смертю його родини?

— Хіба помсти, яка зруйнувала Імперію, було недостатньо?

— Ви так думаєте?

— Я думаю, що цього більш ніж достатньо.

— Ну... якщо враховувати лише те, про що знає Ваша Величність, то так.

Причина, чому Деон Харт бажав знищити людство, полягала в тому, щоб помститися світу, який контролює його долю. Вважалося, що люди були найціннішим видом для світу. Хоча це лише здогадка, вона, ймовірно, правдива, враховуючи, що всі інші раси були загнані в темну Безодню, і під сонцем залишилося лише людство.

Гірка посмішка з'явилася на його обличчі, ніби він трохи втомився.

— Єдиний об'єкт помсти, що залишився, — це Король Демонів.

— ...!

— А той, кому я хочу допекти, — це «світ».

Очі короля Гірської країни розширилися від почутих слів самі по собі.

Здавалося, він був шокований більше, ніж Деон очікував. Невже аж настільки, що король не міг контролювати свого хвилювання? Деон, який мовчки дивився на нього, додав, ніби заспокоюючи.

— Все ж таки, людський світ ніколи не буде поглинутий демонами.

— ... Чому?

Тому що до того моменту Царство Демонів вже буде знищено.

Чому істоти, народжені з помсти, мають отримати людський світ безкоштовно лише тому, що він гарний?

Йонхва, який дивився на обличчя, що просто посміхалося, не відповідаючи, глибоко зітхнув.

— Я не знаю, яка за цим стоїть історія чи яка правда прихована... але я знаю одне.

— ...

— Ти божевільний.

Це божевілля.

Цього разу відповіді теж не було. Деон Харт просто посміхнувся. На противагу милій посмішці, його яскраво-червоні очі сяяли божевіллям.

... Він набагато небезпечніший, ніж король думав спочатку. Відчуваючи моторошне відчуття, що пробігло по його хребту, Йонхва обережно стиснув руку, яка лежала на коліні під столом.

Деон Харт засміявся, прочитавши чітке попередження в його очах.

— Дякую за вашу турботу, але я не збожеволів.

— ... Ще ні.

— Не думаю, що зараз це важливо.

Повітря стало легшим.

Йонхва засміявся від безсоромного зауваження.

— ... Добре, зараз це не важливо.

Якщо він так впевнено про це розказував, це означало, що доля королівства Шан вже була вирішена.

Чоловік штовхнув фігуру генерала, яка впала. Вона покотилася навколо водного шляху.

Водний шлях...

«Навіть якби вони захотіли, струмок нічого подібного зробити не зміг би, а от річка...»

Але якби поруч була річка, він би дізнався про неї першим. Вони знайшли десь водну жилу?

Розмірковуючи окремо від слів, він заговорив:

— Чи означає це, що королівство Шан сильно похитнеться, або навіть впаде через цей твій хід?

— ...

— Навіть якщо я використаю це на свою користь та позбудуся «генерала», «Герой на боці Царства Демонів» особисто вийде вперед і знищить Гірське королівство, щоб взяти на себе відповідальність за це.

— Як «головнокомандувач» чотирьох армій Короля Демонів, я маю взяти на себе відповідальність за втрату такої великої сили, як «командир загону».

Він підтвердив, що фігурою в цій грі був «командир загону». Командир загону був там і щось замишляв.

Вираз обличчя Йонхви затвердів від цього розслабленого твердження.

— Це глухий кут.

Незалежно від того, чи залишатиметься він осторонь, чи діятиме, королівство Шан впаде.

Деон Харт посміхнувся та кивнув, ніби це була правильна відповідь.

— Це так. Цікаво, що ж ви оберете.

— ...

— Ну, вже пізно, тому мені час йти. Не знаю, чи побачу вас колись знову.

Раніше він закінчував словами про те, що вони ще побачаться, але цього разу прощання було інакше.

Залишивши мовчазного короля Гірської країни без жодного вибору, він зібрав свою гру та виліз у вікно.

Йонхва, який довго дивився у вікно, де той зник, чекаючи, поки в кімнаті знову запанує тиша, простягнув руку до комунікатора. Почулося тихе бурмотіння, ніби крізь стиснуті зуби.

— Ні, я впевнений, що ми ще побачимося.

Зв'язок було встановлено, і пролунав знайомий голос.

— Що спонукало вас зв'язатися зі мною в таку пізню годину?

— Перепрошую за свою грубість. Я розумію, що це неввічливо, але ситуація термінова, тому в мене не було іншого вибору, окрім як зв'язатися з вами. Чи можу я запитати, як проходить переконання Реуче?