Розділ 21 — Завіса піднята (4)

Кімната була чудова.

Можливо, її й не можна було порівняти із Замком Короля Демонів, але оскільки той від початку був поза всіма стандартами, я вирішив це не враховувати та підійшов до вікна із захопленим зітханням.

За вікном на небі вишикувалися три місяці.

«Ще день».

І це серед білого дня.

Звичайно, у Царстві Демонів не було сонця, але це не означає, що різниці між днем і ніччю не існувало.

Це можна було чітко побачити, поглянувши на три місяці, що займали небо.

Якщо всі три місяці було видно одночасно, це був день. Якщо вони перекривали одне одного та виглядали як один, це ніч.

Зараз, коли вони вишикувані в ряд, означало, що нині був день.

«Чому б не зробити цього вдень? Вживання алкоголю вдень також має свою чарівність».

Я зняв свою задушливу мантію і швидко глянув на одяг, який був на мені. Дуже звичайний одяг, який виглядав зручним для руху.

Я не був проти піти ось так.

До цього моменту я був такий схвильований, що забув про одну дуже важливу річ.

— Це неможливо.

— Це місто, яке «треба захищати». Ви що, плануєте його зруйнувати власними руками?

Що в мене два клятих сталкери.

... Трясця!

***

— Це командирка Дев'ятого загону?

— Так, це вона.

Джайкар холодно подивився на труп.

Він зараз знаходився на передовій.

Вони прибули сюди як підкріплення, відправлене Королем Демонів, який підозрював, що зв'язок з командиркою Дев'ятого загону втрачено, але вже було занадто пізно.

Командирка Дев'ятого загону померла.

«Ось «це» — командирка Дев'ятого загону».

Однак, була причина, чому тіло когось, хто колись був живою істотою та колегою, називали «цим».

Тіло, було настільки понівеченим, що було важко розпізнати, хто то взагалі був першочергово.

Воно було більше схоже на шматок м'яса, ніж на труп, і «утримувалось» в грубій труні, яка, здавалося, була поспішно зроблена.

— Їй відрубали голову одним ударом, а точніше двома, а пізніше її розчавило копитом коня.

— ...

— Чим ви, хлопці, займались, раз навіть не змогли дістати тіло свого командира?

— Вибачте.

Вираз обличчя Джайкара був не дуже добрим, коли він побачив, що це справді була командирка Дев'ятого загону.

Це не тому, що це була жорстока смерть. Було багато разів, коли він особисто коїв ще більш жорстокі вчинки.

Це також не через те, що тепер бракуватиме великої сили командирки Дев'ятого загону. Звичайно, це мало певний вплив, але була більша проблема.

— Командире Першого загону! Ворог!

— ... знову?

Потужний наступ противника перевершив очікування.

Зітхання вирвалося з його вуст.

Не встигнувши підготуватись, Джайкар прив'язав меч, який міцно тримав в руках, до пояса та вийшов з намету.

Його вигляд під сонячним світлом був жахаючим.

Кров розбризкана по всьому тілу, а шматки плоті прилипали то тут, то там.

Вони тільки прибули, але вже були змушені кинутися в бій, навіть не встигнувши розпакувати речі.

Хоча він шалено розмахував мечем, йому ледве вдалося загасити терміновий напад. Ситуація була настільки жахливою, що довелося вступати в ще одну битву.

Це все через одну людину.

Одна з козирних карт Імперії, яка з'явилася на полі бою без жодного попередження.

Ймовірно, якби сюди прийшли інші командири загонів, окрім нього самого чи Нульового командира, їх би безпорадно відтіснили.

Миттєво.

— ... Прошу Короля Демонів про підтримку.

Чітко й похмуро пролунав низький голос, ніби він придушував свої емоції.

Він не хотів цього визнавати, але мусить це зробити.

Він не міг втратити своїх солдатів через безглузду впертість.

— З'явився «справжній Герой», а командирка Дев'ятого загону мертва.

Відтепер йому було потрібно робити лише одне. Чекати на допомогу.

... Поки їх власний «Джокер» не прийде та не знищить їх.

Думаючи про Демона Арута, командира Нульового загону, який уже мав бути в місті, Джайкар пильно подивився на дивну, схожу на вовка істоту, що шалено бігала серед отари овець, ніби збирався її вбити.

***

Минуло два дні відколи я приїхав сюди, але навіть алкоголь пити не можу.

На це було аж дві причини. І ці дві причини здіймають галас і спостерігають за мною цілий день!

Кляті хлопці.

Мені набридло наполегливе переслідування Еда та Бена, тому я глянув на карти в руках сухими очима та тихо заговорив.

— Я ж чітко сказав, що надаю всім свободу дій?

— Так, я чітко вас чув.

— Члени загону були щасливі.

— Отже, ця «свобода» включає і вас двох.

— Був наказ не покидати вас ні на мить.

— Я ваш супровід...

Чорт забирай!

Я нервово поклав карти, змахнув золоті монети, що нагромадились переді мною, і роздратовано мовив.

Хлопець, який сидів навпроти мене, тримався за голову, але минуло багато часу відтоді, як я виявляв щедрість, щоб перейматися такими речами.

— Тоді як щодо того, щоб хоча б Ед пішов?

— Супровід...

— Одного Бена достатньо.

Будь ласка, йди звідси.

Я задихався і божеволів. У мене навіть не було особистого життя?!

Відчував жар всередині. Мабуть, через те, що був засмучений. Я швидко перевів погляд на гору золотих монет поруч зі мною.

«Гм...»

Мій розум заспокоювався.

Все це моє. Гадаю, мені деякий час не доведеться турбуватися про гроші.

«Насправді, гроші не так вже й мені потрібні...»

Все ж таки є дещо, що називається настроєм.

Я ніжно погладив купу золотих монет, що лежала поруч, сперся на спинку стільця та схрестив ноги.

Як ви вже, можливо, помітили, я зараз перебував у гральному домі.

Спочатку я намагався позбутися своєї тривоги щодо монстрів за допомогою алкоголю, але тепер, коли мені доводиться стримуватись, я мало що міг зробити, тому вперше в житті прийшов до грального залу у невеликому акті непокори...

— Ви знову виграли.

— Як і очікувалося, ви неймовірні.

Чому я такий вправний у цій грі?

Можливо, мені просто варто кинути усі справи і просто зосередитись на цій грі? Хіба це не дозволить мені добре їсти і гарно жити?

« ... Може й справді все кинути?»

Схоже, мій виграш був значним. Очі демонів у гральному залі, які спостерігали за мною, ледь помітно змінилися порівняно з моментом, коли я тільки прибув сюди.

Особливо погляд хлопця, який сидів навпроти мене.

— Чому б нам просто не вдати, що я програв, і не покінчити з цим тут?

То ось як? Ти мав сказати це одразу.

Справа не в тому, що він програв, просто багато втратив.

Але не було потреби сперечатися через щось подібне, тому я посміхнувся і кивнув.

Гра закінчилася, тож я саме клав до кишені золоті монети, які Ед тихо простягнув мені ззаду, коли хлопець, який тихо пересів на сидіння поруч зі мною, простягнув мені склянку, яку тримав у руках.

— Ти справді неймовірний! Хіба ти не використав якийсь трюк? Ох, звісно, не сприймай це як образу. Я просто вражений, бо ти так добре грав.

— Я справді не використовував жодних трюків, але... це...

— Ох, я спочатку планував випити це, але програв, хіба ні? Мабуть, я втратив апетит. Тому пропоную тобі випити це за всі твої труди.

— Це неможливо.

Я щойно сказав це.

Ви, кляті покидьки-сталкери...!

Тепер, коли я думаю про це, Ед ще не пішов. Чому ти досі тут? Хіба я не казав тобі йти?

Зав'язуючи мішечок із золотими монетами, які виграв, на поясі, я підняв голову та пильно подивився на Еда.

... Тож, щойно наші погляди зустрілися, я розслабив очі, але в будь-якому випадку.

— Хіба я не казав тобі піти, Еде?

— Але... для вашої безпеки...

— Безпеки? По дорозі до цього міста я побачив, що Бен теж дуже добре б'ється.

Це було майже як божевілля берсерка.

Тож я не хотів бути з ним наодинці, але тепер, коли мене мучать ці двоє вже два дні, я передумав.

Якщо це продовжуватиметься, я сам стану берсерком. Мені потрібно швидко відправити хоча б одного хлопця геть.

— ... Це...

Ед вагався, опустивши голову.

Я глянув на Бена і побачив, що він дивиться на Еда з виразом тріумфа переможця на обличчі.

Це був мій шанс!

Цілком природно, я схопив склянку, ніби там була вода. І перш ніж Ед та Бен встигли звернути на це увагу, швидко продовжив говорити.

— Навіть якщо з обов'язком Бена нічого не поробиш, хоча б Ед може відпочити, хіба ні? Ти, мабуть, багато страждав весь цей час, то чому б не зробити перерву тут? Хіба це не можливість, яка ніколи більше не випаде?

— ...

— Так?

— ... Добре.

Він похмурнів і повернувся спиною.

Може здатися трохи жалюгідною картина, як високий чоловік став таким сумним, але...

«Мені тебе не шкода».

Я відчував холод всередині.

Скільки натхнення приносить, коли людина тієї ж статі, а не протилежної, стає похмурою?

Я переможно посміхнувся і підніс склянку в руці до рота.

« ...?»

А потім зупинився.

Я на мить застиг на місці, перш ніж рідина потекла мені в рот.

Водночас Ед повернув голову і подивився в мій бік, ніби на потилиці в нього були очі. Раптом наші погляди зустрілися, і я завмер в тій самій позиції, в якій тримав склянку.

— ...

— ... Ха-ха-ха.

Його очі охололи, ніби від розчарування.

Водночас погляд Бена, який був спрямований на Еда, також повернувся сюди.

У мене не було іншого вибору, окрім як тихо поставити склянку, яку тримав у незручній позі, коли їхні пекучі погляди переходили між склянкою в моїй руці та моїм обличчям.

— ... Я просто намагався відчути запах.

— Так, я вірю.

— ...

— Тим не менш, я повторю вам це ще раз, про всяк випадок, але ми тут заради безпеки міста. Будь ласка, утримуйтесь від вживання алкоголю наскільки це можливо.

— Так...

Гаразд, тоді швидше забирайся звідси.

Я грубо махнув рукою з цим наміром.

Ніби мене добре зрозумів, Ед, який знову спохмурів, встав зі свого місця, а Бен, який мовчав, повторив слова, які я чув стільки разів.

— Ви чули? Тож, будь ласка, не чіпайте склянку.

— Так, я зрозумів. Так і зроблю.

Коли я сів і відштовхнув склянку кінчиками пальців, його вираз обличчя ледь помітно змінився.

Ніби він питав: «Що відбувається?»... Яким був мій звичайний образ?

Я відчув себе ображеним.

Смикнув головою, відвів погляд від Бена і подивився на хлопця, який запропонував мені випити.

Цей хлопець дивився на мене виразом, повним знаків питання. Я подивилася прямо в його невинне обличчя і повільно заговорив з похмурим виразом.

— Я люблю алкоголь, але мені не дуже подобаються наркотики.

— ...!

Ти думав, що запах алкоголю замаскує це, чи не так?

Хоча це виглядає саме так, запах ліків разюче помітний.

Чому? В мене багато досвіду з ними.

Тож гарантую. Ця склянка містила два види наркотичних препаратів.

Ймовірно, снодійне або паралізуючий препарат. Оскільки він був зосереджений лише на результаті, ймовірно, використав наркотичні властивості.

Цей напій, повний побічних ефектів, який зовсім не враховує, яка людина його питиме. Тож ти справді сам планував випити його?

— Ти приніс це, щоб використати, якщо програєш?

— ...

Його обличчя зблідло.

Тиша запала над галасливою гральною залою.

«Наркотики» — це делікатна тема, яка може змусити людей перестати відвідувати гральний заклад. Погляди всіх звернулися в цьому напрямку.

— Це...

Тиша важко тиснула на нього.

Хлопець, який вкривався холодним потом, поки незліченна кількість очей стежила за ним, зробив неправильний вибір.

— Про що ти говориш? Ти маєш на увазі ліки?

Одним словом, це була помилка.

Було дурістю заперечувати це, коли докази були прямо перед ним.

Звісно ж, Бен, який тремтів від гніву поруч, безжально оголосив мат ледь чутним голосом.

— Тоді можеш спробувати сам.

— ...

Гра закінчена. Я клацнув язиком, дивлячись на хлопця, який нічого не міг сказати і лише закусив губу. Дурень.

Ну, він був настільки дурним, що спробував згодувати щось подібне комусь, хто прийшов сюди не сам.

Він міг спробувати поцупити гаманець з золотом поки Бен ніс би непритомного мене, або використав би мене як заручника задля досягнення своєї мети, але ж той був диявольським лікарем.

Ох, це не зовсім мало сенс, коли кажу, що він лікар, тому виправлю себе й скажу, що він берсерк.

Берсерк із Замку Короля Демонів. Хіба він не виглядає хитрим, навіть коли прикидається невинним? Використовувати проти нього такий поверхневий трюк смішно з цієї точки зору.

Я відсунув стілець і повільно встав.

У будь-якому разі, я заробив багато грошей і не випив ні краплини алкоголю, тому насправді нічого не втратив.

Я не хотів погіршувати ситуацію, тому вже збирався піти, не сказавши ні слова...

Але зчинився тотальний хаос!

Інцидент стався ще швидше.