Розділ 22 — Завіса піднята (5)

— Гей ти!

Спочатку я подумав, що щось трапилось з Беном.

Я думав, що це цілком заслужено, оскільки він був дуже ретельним щодо мого «здоров'я» і мав вигляд берсерка, але те, що я почув далі, вселило в мене сумнів.

— Майле! Я ж казав тобі ніколи більше не робити таких брудних речей!

Гм? Бен здається навіть знав ім'я цього хлопця?

До речі, якщо подумати про це, його голос здавався зовсім іншим.

Не може бути, що він змінився прямо тут...

Я озирнувся.

« ... Бен тут, чи не так?»

Хоча він все ще кипів від гніву, демон, який спокійно стояв позаду мене, явно був Беном.

Це означало, що той, хто схопив наркомана на ім'я Майл за горло, був зовсім іншим демоном.

Краддантантантан!

Ого, здається, вони справді знайомі, але це не зробило іншого чоловіка менш безжальним.

«Він кинув його прямо на підлогу?!»

Чоловік, який схвильовано тримав і тряс його за комір, перевів подих, потім повернув голову і подивився в мій бік.

Я був внутрішньо шокований, споглядаючи за наркоманом, який забився в куток, і за іншим демоном зі спотвореним виразом, але це тривало лише мить.

Хлопець одразу пом'якшив вираз обличчя і обережно заговорив з жалем у голосі.

— Мій друг зробив велику помилку. Вибачте.

— Ні... все гаразд.

— Ні. Це ледь не спричинило великі проблеми. Я думав, що подібне ніколи не повториться після того, як це сталося одного разу. Вибачте. Мені потрібно якось компенсувати це...

Я справді був у порядку.

Я просто хотів швидше повернутися до кімнати та відпочити, рахуючи золоті монети, які виграв сьогодні.

Тож, що б мені не запропонують, я швидко відмовлюсь і спробую піти звідси, але...

— Ох, ви ж казали, що любите алкоголь, так? До речі, тут на другому поверсі є бар. Я куплю вам випити.

— !

— Можете пити скільки забажаєте.

Я застиг на місці.

Увесь рух зупинився. Нічого не міг з цим вдіяти. Бо це як інстинкт.

— Скільки забажаю?

— Так, скільки забажаєте.

— ...

Це форс-мажор.

— Пане Аруте...?

Ніби відчувши щось зловісне, Бен обережно покликав мене.

Тільки тоді я ледве прийшов до тями.

Ні. Ед так часто казав, що я мушу стримуватись.

Я мушу це витримати заради Бена, який так старанно стежить за мною. Я маю бути терплячим. Не дам себе обдурити диявольським шепотом...

— Це щире вибачення, тож не варто себе обтяжувати. Якщо ви відчуваєте себе некомфортно, було б добре, якби ви могли дати мені якусь інформацію про те, як це почуття прибрати.

— У мене немає подібної інформації.

— Ах, справді хіба не занадто розпитувати про особисту інформацію при першій зустрічі?

Ні. Це не тому, що ми вперше зустрілись, справа дійсно не в цьому.

— Тоді давайте спочатку познайомимося.

Його голос був із дивними нотками грайливості, що робило його ще більш дружелюбним.

Подумав я, спостерігаючи, як його очі грайливо блищали.

Цей хлопець — гравець.

Очевидно, що він добре вмів приваблювати людей.

Нормальній людині це, природно, сподобалося б, але зі мною, хто все знає, це не спрацює!

«Принаймні я так думав...»

Коли я отямився, то вже був на другому поверсі, рука об руку з ним.

Я попався! Чому?!

Чому, в біса, такий дурень, як я, має так страждати, навіть знаючи про все?

Нестерпне почуття сорому змусило мене захотіти рвати на собі волосся. Звичайно, моє волосся було дорогоціннім, тому я просто почав стискати і розтискати кулаки.

— Про що ви думаєте?

— ... ні про що.

Ні. Якщо добре подумати, це має сенс. Бо я давно не пив алкоголь.

Особливо для того, хто любить алкоголь, як я, це було того варте.

Тож, мабуть, мені варто випити трохи алкоголю, щоб знову не попастися на цей трюк...

— Пане Аруте...

— Угх.

Настільки засліплений думками про випивку, я забув про існування власного супроводу.

Я обливався холодним потом, поглянувши на Бена, обличчя якого було неймовірно серйозним.

Якби він був більш наполегливим і надокучливим, принаймні, я б не відчув жодних докорів сумління, але бачити його погляд з таким покірним виразом обличчя, викликало в мене відчуття провини.

Насправді, це було ще страшніше.

Тому я намагався піти на компроміс якомога обережніше, стежачи за його почуттями, боячись, що він сильно образиться.

— Я вип'ю лише один келих.

— ...

— Я не нап'юся.

— Це залежить від вас.

— Так! Головне ж просто не сп'яніти? Чому б тобі теж не випити?

— ... Саме так.

Важке зітхання пролунало за столом.

Хоча я цього не показував, я потайки здригнувся.

Це все ще неможливо? Судячи з реакції Бена, він здається досить ображеним.

Я нічого не виграв і втратив його прихильність. Це найгірше.

У мене вирвалося зітхання. Бен, який, мабуть, знову це почув, затремтів і подивився на мене.

— ...

— ...

Той, хто мав би зітхати, знаходився по той бік столу, але він ніби питав одним лиш поглядом, чому зітхаю я сам.

З якоїсь причини мені не вистачало повітря, і я знову глибоко вдихнув, не усвідомлюючи цього, а він повільно заговорив злегка тремтячим голосом.

— Тоді... один напій.

— Що?

— Це може розчарувати вас, але наступний раз краще спланувати. Вибачте.

Знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що він сказав.

Чи правильно я почув, що хлопець, про якого я думав, що він ніколи не поступиться, дає мені дозвіл? Невже мої вуха почули те, що хотіли почути?

Після кількох секунд роздумів у голові, щоб підтвердити правду його слів, я відповів з радістю, ледве приховуючи своє хвилювання.

— Так.

Нарешті!

Я сів за стіл, наспівуючи подумки пісеньку.

Коли я вже збирався перевірити меню, хлопець, який дивився то на мене то на Бена, ніби йому було цікаво, підняв руку і покликав когось.

— Все, що є в меню, по одній пляшці.

Я тебе, чорт забирай, обожнюю.

Коли я запитав, чи це не надто велика трата, він сказав, що якщо щось залишиться, він просто віддасть їх своїм друзям.

Де ще у світі може бути такий янгол?

Напої швидко принесли.

Я проігнорував стурбований погляд Бена і схвильовано переглядав пляшки. І раптом у мене виникла депресія.

«Не можу повірити, що можу скуштувати лише один з цих усіх напоїв».

І це не просто одна пляшка, це одна склянка.

Можна було застосувати екстремальний підхід, змішавши їх разом, але тоді буде важко відчути унікальний смак кожного напою.

Я не міг завершити довгоочікуваний момент так неоднозначно, тому схопив одну пляшку, а потім іншу, відчуваючи, що зараз розплачуся.

Це так дратувало.

— Гм... Якщо вам важко обрати, чи можна мені щось порекомендувати?

— Так?

— Якщо вам подобається гіркий смак, ось це підійде. Якщо вам до душі чистий післясмак, тоді це. Якщо — солодке, ось це. А якщо щось, що м'яко тектиме по горлу, ось це. І...

Пояснення тривало нескінченно.

«Гей... ти покидьку...»

Хіба це не дивовижно?!

Цей хлопець, здається, також дуже любить випити.

Чомусь, відчуваючи радість від зустрічі з ним, я слухав його довгу промову мовчки до кінця із задоволеним виразом обличчя.

Поруч зі мною Бен виглядав втомленим, але це було неважливо.

Для мене зараз цей вибір — як вибір усього життя. Можливість, яку мені дали вперше за такий тривалий термін, була надто дорогоцінною, щоб робити поспішний висновок через його увагу.

Після довгих роздумів я нарешті вибрав один напій і нарешті взяв склянку в руку. Чому рідина, що переливалась всередині, була такою яскравою?

Оскільки я не міг бути впевненим, коли знову зможу його випити, я пив зі сльозами на очах, аж хлопець, який пив зі мною, раптом відкрив рота.

— Тут трохи шумно, хіба ні?

— Гм?

— Тут багато грубих хлопців, тому вони починають бійку, коли вип'ють.

— ... а.

Демони бились по один бік від нашого столу.

Але хіба бійки в барах не є нормальним явищем? Коли я нахилив голову і знову подивився на нього, він примружив одне око і кудись вказав пальцем.

Там було двоє хлопців, які боролися з надзвичайною жорстокістю.

— Бажаєте зробити ставку, хто з них двох переможе? Ох, звісно, ваш друг теж бере участь.

— Я пас.

— Не відмовляйтесь так легко.

Він хитро посміхнувся і делікатно обійняв Бена за плече.

Тільки тоді я зрозумів його намір.

Напій доповнював наполовину порожню склянку.

Він примружив очі, розпрямивши плечі, і налив мені ще один келих.

Можливо, для демона це було б образливо, але мене це не стосувалося.

«Неможливо, щоб у світі існували такі янгольські демони»,

Коли я поспішно спорожнив свою склянку, вона знову наповнилася.

Я знову випив, він знову долив, знову випив, знову долив.

Скільки разів це повторилося?

Мої спогади на цьому обірвалися.

***

Його посмішка була невинною, а червоні очі ясними.

Вираз обличчя був розслабленим, але рухи такими ж напруженими, як завжди.

Небезпечно.

Мої інстинкти били на сполох. Я відчув, ніби на мить завмер через страх, який охопив усе моє тіло, і не міг навіть пальцем поворухнути.

Я ледве прийшов до тями, коли пан Арут випорожнив три пляшки алкоголю та випив ще половину однієї.

Ніби застиглий час був порушений, і я нарешті прийшов до тями та опустив погляд.

Я, мабуть, тремтів. Руки під столом все ще періодично тремтіли.

«Я не міг цього зупинити».

Хоча мені вдалося зупинити його, коли він вперше здався п'яним, зараз я просто спостерігав за ним, поки він не випив три з половиною пляшки алкоголю.

Бо в той момент мій найсильніший інстинкт попереджав про небезпеку.

Зовні здавалося, що це ідеальний момент для нападу, але що я міг з цим зробити?

Однак завдяки довгій боротьбі на стороні Короля Демонів, я добре знав, що довіра до своїх відчуттів, а не очей, більше допомагає продовжити життя.

Ось чому я не міг нічого сказати, спостерігаючи, як мій пацієнт наливає собі новий напій.

— Ха-ха-ха...

Оскільки він пив алкоголь без закусок, червоні очі, які спочатку були ясними, трохи затуманились.

Він терся обличчям об стіл і голосно сміявся. В результаті одна з пляшок, що стояла поруч зі мною, впала.

« ... Гадаю, кількість порожніх пляшок останнім часом збільшилася?»

Як і очікувалося, в ряд було вишикувано вже чотири пляшки.

Разом п'ять, включаючи ту, що впала та покотилася по підлозі.

Не можу повірити, що він щойно спорожнив ще більше пляшок. Навіть якщо це швидко, хіба це не занадто?

Відчуття напруги трохи пом'якшилося. Це означало, що найнебезпечніший момент минув.

Однак я не міг розслабитись. Атмосфера напруги лише трохи полегшала, але не зникла повністю.

Моя увага, яка все ще була спрямована на людину переді мною, тепер підказувала, що варто почати хвилюватися вже по-іншій причині.

Як і очікувалося.

— Ти ворог?

— Ні.

— Тоді ти ворог?

— Він теж не ворог.

— Тоді хто ворог?

— Тут немає ворогів.

— Ти ворог?

— Ні.

Почалося марення від пияцтва.

Він казав, що не нап'ється...

Я тихо закрив обличчя. Тим часом питання пана Арута повторювалися знову і знову, роблячи мене ще більш нещасним.

Я дав йому дозвіл випити без жодної причини. Мене охопило непереборне почуття жалю. Те, як він зітхав, змусило мене відчути, що він щось втне, якщо я не буду обережним, тому я просто заплющив очі та дозволив йому випити.

«Цього не слід було дозволяти».

Джокер Диявола. Демон Арут, гордий командир Нульового загону армії Короля Демонів, який убив останнього Героя.

Ті самі питання та відповіді повторювалися безкінечно вже двадцять хвилин.

Дехто може запитати, чому я звертаю стільки уваги на цю людину, яка настільки п'яна, що ледь тримається на ногах.

Але таке питання міг задати тільки той, хто нічого не знав про нього.

Так, він виглядає легковажним. Навіть може здатися безглуздим. Тоді чому б вам не спробувати відповісти на це питання ствердно?

Запитання «Ти ворог?»

Якщо ви не зможете відповісти або скажете «так», командир Нульового загону різко зміниться, ніби ніколи не усміхався до цього, і почне бігти на вас з кинджалом.

У такому випадку, все могло скінчиться, як мінімум, важкими травмами, або ж, якби все було гірше, ваше тіло могло бути настільки знівечене, що його було б важко розпізнати.

То як можна не нервувати?

Зокрема, якщо така ситуація трапиться тут, з цим важко буде впоратися.

«На щастя, це все ще перший рівень...»

Його сп'яніння поділялося на три рівні.

Рівень перший: запитання. Рівень другий: підозра. Рівень третій: розслідування.

Якщо відповісте заперечно на питання «Ти ворог?» на першому рівні, він буде питати далі.

На другому рівні йтиме питання: «Чому?». Якщо ви не відповісте правильно на цьому етапі, розпочнеться атака.

Третій рівень можна розглядати як початок різанини.

Щоб навести простий приклад, на питання «Чому?» варто відповісти: «Ви підлеглий Короля Демонів. Я теж. Тож ми не вороги».

На другому рівні він зупиниться, але на третьому запитає: «Чому так? Ти можеш бути зрадником або шпигуном, чи не так?» І він продовжуватиме запитувати знову.

Як можна відповісти на це, окрім як просто запереченням? Якщо ви втратите дар мови через абсурдність ситуації або повторите прості відповіді, він нападе на вас зі словами: «Ти таки ворог», і це зведе вас з розуму.

«Ніколи не можна допускати, щоб дійшло до третього рівня».

Зважаючи на це, я прийняв рішення і зупинив руку пана Арута, яка тягнулася за новою пляшкою.

Погляд каламутно-червоних очей потемнішав і охопив мене з ніг до голови.

Те, що в ньому містилося, — це явне невдоволення.

Не злість і не гнів, це просто невдоволення. Тим не менш, на мить застигнувши, як миша перед котом, я ковтнув слину і ледве відкрив рота.