Розділ 25 — Завіса піднята (8)

— Ми знизимо натиск ворога.

Тільки тоді вирази обличчя солдатів змінилися на розуміючі.

«Я» засміявся, показуючи божевілля, яке на деякий час вщухло.

Реквієм за нашими ворогами, від котрих не залишиться жодного неушкодженого трупа.

Якщо впадете на підлогу та забруднитесь в бою, то змиєте цей бруд кров'ю.

Будьте одержимі своїми ворогами та прагніть їхньої крові у шаленстві.

Бо це єдиний спосіб для нас вижити.

— Налякайте своїх ворогів.

Жорстокість викликає страх у тих, хто її бачить.

Страх, що щось подібне може статися з тобою, і жах перед майбутнім болем. Тривога, яку можна відчути від уявлення майбутнього, в якому ти нездатний зберегти своє тіло неушкодженим навіть після смерті.

Ці емоції призведуть до вагань, а вагання будуть заважати рухатися вперед.

— Звичайно, спочатку буде важко. Ви не зможете втекти від божевілля, що поглине вас, за бажанням, тож це може звести вас з глузду.

— ...

— Якщо вам важко залишатися у ясній свідомості, ви можете покладатися на алкоголь та наркотики. Поки вас не спіймають, виживання в теперішньому часі важливіше за покарання пізніше.

Ах, цей погляд у ваших очах, який каже: «Ти все ще командир, раз кажеш таке?»

Мені байдуже.

Тому що я не хотів бути командиром чи кимось подібним.

Тому можу без вагань говорити речі, які звичайний командир не сказав би ніколи.

— Це Імперія поставила нас у таку небезпечну ситуацію, тому ми не будемо вигукувати гасла на кшталт «Слава Імперії!»

Якщо тільки начальство не спостерігатиме безпосередньо, це буде гаслом нашого підрозділу відтепер.

Слова, схожі на закляття, які змусять вас почуватися менш винними, що б ви не робили.

Брудне, але дуже корисне твердження, яке показуватиме кінець раціональності, що виправдовуватиме наші майбутні дії.

— Все заради виживання.

***

Я кліпнув очима.

Мені впала в око незнайома стеля, але якимось чином я вже бачив її раніше.

Тільки тоді я зрозумів, що це Перше місто, і що кімната, в якій я лежав, була кімнатою, наданою управителем, тому я повільно встав.

« ... сон?»

Мені наснився сон.

Гадаю, це був сон з якимось неймовірним змістом, але, як не дивно, я не дуже добре його запам'ятав.

Насправді, у мене навіть не було часу знову подумати про сон.

Щойно я розплющив очі, то відчув, що на моїх губах була волога, і що хтось витирав мені рот хусткою. Щойно зрозумів, що це була кров, почав трястися всім тілом і випльовувати рідину, що накопичилася всередині мене.

— Кхеккк! Уеехх! Кххе!

Це був справді ледь не приступ.

Ед, який був поруч і витирав кров, запанікував і швидко підняв відро.

А потім, можливо, через те, що йому стало так ніяково, він забув, що в Бена є намисто з магічним каменем, і вибіг із кімнати, сказавши, що покличе його. Як і очікувалося, вони одразу зіткнулися, і невдовзі Ед з Беном зайшли пліч-о-пліч в кімнату, тримаючи один одного за коміри.

Це не була галюцинація. Я побачив щось марне не тому, що мені було боляче.

Вони справді зайшли, тримаючи один одного за комір.

«Що ви робите?»

Я втратив дар мови через цю абсурдну ситуацію.

Насправді, правильна відповідь була такою: навіть якби я хотів це сказати, я б не зміг.

— Кеухик кеееек!

Як можна говорити, коли кров ллється зі швидкістю, що може наповнити відро?

У будь-якому разі, вони вдвох відпустили коміри одне одного і підійшли до мене, ніби домовившись про щось, адже побачили, наскільки мій стан був незвичним.

— Вибачте, пане Аруте.

Ед витирав кров, що стікала по моєму підборіддю, а Бен оглядав моє тіло.

Коли Бен сказав, що перевірить кров, Ед виявив здоровий глузд, нахиливши відро.

Чому тоді вони зайшли в кімнату, розмахуючи руками і стукаючи ногами, тримаючи один одного за барки?

Бен, який дивився на магічний камінь і перевіряв мокру грудку крові, одночасно натискаючи на різні частини мого тіла, встав і сказав:

— Лікування було завершено, поки ви були без свідомості. Тепер виходить кров, що накопичилася всередині. Вам не потрібно надто хвилюватися, бо ви просто випльовуєте непотрібну погану кров.

Що ти маєш на увазі під лікуванням?

Що ж сталося, поки я був п'яний?!

Ед заговорив замість мене, який був зайнятий відкашлюванням крові.

— Тепер, згадуючи це, ви вдарились досить сильно. Вас відкинуло на два метри, тому природно, що внутрішня кровотеча була значною.

— Так, це були колосальні два метри.

Як і очікувалося, Бен дав відповідь.

Він говорив з великою кількістю сарказму, ніби він все ще злився, як тоді, коли тримав Еда за комір.

— Що ж, у біса, робив лейтенант, коли це сталося з паном Арутом?

— ... Ха, пан Арут, кашляв кров'ю, тож чому ти швидко не прийшов щось із цим зробити?

— Я здається сказав, що лікування вже завершилось! Ти підозрюєш мене, особистого лікаря, назначеного самим Королем Демонів?!

— Але ти не кинувся до нього, коли його так сильно рвало кров'ю, як ніколи раніше! Ох, невже ти такий недбалий, бо це не Король Демонів?

— Ти!

Бен схопив Еда за комір. Не бажаючи відставати, Ед також схопив Бена за шиворіт.

Відчуваючи, як блювота повільно вщухає, я збентежено подивився на них двох.

«Мені байдуже, чи б'єтеся ви, чи ні, але чому б вам не пояснити, що це за інцидент із «польотом на два метри», га?»

Що ж такого я зробив після випивки, що змусило тебе сказати про внутрішню кровотечу чи щось подібне?

Ах, кровотеча нарешті зупинилася.

Я виплюнув останню кров, що накопичилася в роті, і підняв голову. Двоє чоловіків, які з подивом спостерігали за цим видовищем, одночасно повернули голови і подивилися на мене.

Я ледве стримався, щоб не відсахнутися під цими обтяжливими поглядами, і твердо заговорив.

— Спочатку поясніть все, відколи я напився.

Як би ви себе почували, якби напились до безпам'ятства, втратили свідомість, а прокинувшись, виявили, що вже все скінчено?

Я не знав, як на це реагувати.

Це було просто до безглуздого смішно.

— ... Тобто ви кажете, що я випив багато алкоголю і з радістю вибіг битися з монстрами, які як раз атакували?

— Саме так.

— У процесі мене відкинув монстр на два метра і я врізався в стіну.

— Вірно.

— ...

Отже, якщо коротко...

«Я збожеволів».

Так, це божевілля.

Куди, заради всього святого, подівся мій розум? Він втік, коли просто сховатись було недостатньо?

Було б краще, якби я неправильно почув, але, дивлячись на їхні вирази облич, ймовірність цього зводилась до нуля.

Погляньте тільки в ці яскраві очі.

Насправді, пояснення майже повністю стосувалося моїх подвигів. Вони так високо їх оцінювали і хвалили мене, що це відчувалось як черговий тягар на моїх плечах.

Звичайно, половину історії я пропускав повз вуха. Бо, мабуть, сталося якесь непорозуміння.

Важливо те, що, поки я був п'яний, мене мало не вбило чудовисько, і я ледь не потрапив до пекла.

Тим не менш,тоді мені здалося, що все в порядку, бо я встав і чудово бився далі, але кажуть, що я знепритомнів, щойно битва закінчилася.

«Ні. Мене вдарив монстр, який мав намір атакувати мене, і мене відкинуло на два метри. Як я міг бути в порядку?»

У будь-якому разі, Бен поспішно оглянув мене і побачив, що мої нутрощі були пошкоджені, тому він надав мені першу допомогу на місці, а потім переніс мене до кімнати, щоб повністю вилікувати... Не уявляю, як почувався Ед, адже в мене почалася кровотеча, щойно я прокинувся.

Якби я, його безпосередній начальник, помер би, відповідальність лягла б на нього, тому Еду варто було вибігти з кімнати з криками: «Ти, клятий ідіоте!»

В результаті, щойно він зустрів Бена в коридорі, Ед схопив його за комір зі словами: «Що ти робиш, чому зволікаєш?» А Бен, в свою чергу, схопив Еда за комір, кажучи: «Як ти смієш залишати пацієнта самого?»

Звичайно, мій стан був на першому місці, тому вони забігли пліч-о-пліч до моєї кімнати, не відпускаючи комірів один одного, і це була найабсурдніша сцена, яку я бачив, хоча й блював кров'ю в той момент.

— У будь-якому разі, полювання на монстрів завершилося успішно. Ці хлопці злякалися та втекли. Члени загону зайнялись їх ліквідацією, наскільки це можливо.

— Ах так.

Було приємно і радісно чути, що все скінчено... але відтепер мені доведеться дотримуватися норми випивки.

Якщо я не буду обережним, то помру, навіть не усвідомивши цього.

«Тепер, якщо згадати, хіба мій ліміт не становив п'ять пляшок?»

Я чітко пам'ятав це, бо це був такий міцний напій.

Популярний напій у світі людей. Я втратив пам'ять, випивши рівно п'ять пляшок цього досить міцного алкоголю.

Але цього разу мої спогади обірвались, навіть коли я не спустошив й однієї.

«Здається, я не пив так довго, що втратив імунітет».

Навіть попри це, це дуже різка зміна, хоча й не дуже серйозна проблема. Не було потреби витрачати свої фізичні й моральні сили на щось неважливе.

Подумавши про це, я позбувся будь-яких сумнівів і замовк, дивлячись на комунікаційний прилад Еда, який раптово з'явився переді мною.

Однак через деякий час я прийняв цю кляту штуку з ледь помітним зітханням.

Звичайно, замість того, щоб одразу скористатися нею, я міцно тримав її в руці та спочатку спостерігав за Едом.

— ... Чи можу я просто трохи відпочити і вже потім доповісти?

— Це неможливо.

— Навіть десять хвилин?

— Вибачте. Але доповідь — першочергова справа. Навіть попри це, звіт було затримано через травму пана Арута, тому більше зволікати не можна. Ви зможете відпочити пізніше.

Тож, здавалося, що я не можу зараз відпочити. В мене було відчуття, що щось нове станеться, якщо я цим скористаюся.

Але якою силою я можу їх переконати?

Зрештою, я безсило активував комунікаційний камінь.

Я знайшов гравіювання каменю зв'язку Короля Демонів у списку та підключився, і невдовзі почув його голос крізь пристрій зв'язку.

— Ах. В чому справа?

Його голос так відрізнявся від звичайного. Здається, я невчасно зателефонував.

Я чув це чітко.

Тому мало не вимкнув зв'язок, почувши голос, який, здавалося, видавав, що йому було незручно розмовляти. Насправді, у мене все ще було бажання зробити це.

Але якщо я це зроблю, моє життя також закінчиться. Цього неможливо було уникнути, оскільки зв'язок вже був встановлений.

Зрештою, я дуже обережно відкрив рота, щоб не сказати щось не те.

— Це командир Нульового загону.

— О-о! Аруте! Що трапилося? Ні, ти вже закінчив свою роботу?

На щастя, здавалося все не так вже й погано.

Голос не стих швидко, а радше став яскравішим. Коли напруга спала, я також відповів трохи розслабленим голосом.

— Так. Так сталося.

— Що означає «так сталося»? Скромність також має бути доречною. Зрештою, ти так швидко впорався...

Диявольська балаканина продовжувалась ще якийсь час.

А я, захоплений бурею його похвал, просто відповідав «так, так»...

— Я чекатиму.

— ... Так...

***

Коли отямився, виявив, що опинився на передовій у битві з Імперією.

Командир Першого загону, одягнений у заляпаний кров'ю одяг, простягав мені руку з ледь помітною посмішкою.

Я потис йому долоню, намагаючись вгамувати свій вираз обличчя, який став настільки закляклим, що ніяк не міг розслабитись.

Звичайно, подумки я був поглинутий хаосом.

«Клятий, диявольський покидьку. Ти так налаштований мене вбити!»

Щоб пояснити цю ситуацію, ми повинні спочатку повернутися до того часу, коли я говорив із Королем Демонів.

Король Демонів, який багато базікав, ніби знімаючи стрес, який накопичив досі, природно, в якийсь момент перейшов до суті.

Це була плавна зміна теми без жодного дискомфорту.

— Мені шкода людину, яка щойно закінчила роботу, але є одна річ, яку я хотів би, щоб ти зробив.

У голосі чулося легке вагання, але водночас була тверда рішучість, що він хоче, щоб це було зроблено.

Якщо тобі шкода, не кажи цього.

Я проковтнув слова, що підступали до горла, і повільно кивнув.

Ах, цей кивок не означав згоди, я кивнув сам до себе.

От бачите, моя здогадка виявилась правильною. Я зможу відпочити після звіту? Звучить як нісенітниця.

— Що це?

— Я хочу, щоб ти допоміг командиру Першого загону.

— Якщо це командир Першого загону... передова?

— Так. Він надіслав запит про екстрену допомогу. Було сказано, що у битві брав участь «справжній Герой», а не кандидат. Я б волів послати когось іншого, але, як ти знаєш, Герої та демони не ладнають, чи не так?

Мої спогади на цьому обірвались.

Здається, що я погодився на це. Я тут, отже, звісно, погодився.

Як і до цього, можливо, на мене надавив авторитет Короля Демонів, але цього разу, я пам'ятав, була умова, через яку я ніяк не міг відмовитися. Тож, мабуть, частина мого рішення була пов'язана з нею.

Побоюючись, що може прибути Диявол на поле бою, їхня тактика стала хитрішою.

«Але «новий Герой»? Чесно кажучи, у мене немає іншого вибору, окрім як погодитися».

Я не можу не піти.

Новий Герой, про якого навіть я не знав.

«Звичайно, пізніше я отямився і пошкодував про це рішення після прибуття, але...»

Мене настільки відволікла новина про нового Героя, що на мить я забув про ситуацію на полі бою.

Але що я можу зробити, коли вже тут? Варто побачити хоча б його обличчя, щоб це рішення не видалось цілковито марним.

Думаючи про це, мені здавалося, що моя напівзникла душа поверталась до тіла.

Я з помірною силою пожав руку, яку тримав, і так само посміхнувся командиру Першого загону, Джайкару.