Розділ 26 — Новий Герой (1)

Кордон, де зустрічалися світ демонів і світ людей. Таким чином, це місце, де постійно відбувалися конфлікти з Імперією, було небезпечною територією, яку зазвичай називали «лінією фронту».

Командир Першого загону Джайкар подивився на командира Нульового загону Демона Арута, який тримав його за руку.

Оскільки світ людей, де знаходилось сонце, розташовувався прямо перед ними, він був одягнений у чорне вбрання, а куточки його рота були злегка підняті, ніби він посміхався, що було рідкістю.

«Як і очікувалося, твій вираз обличчя став радіснішим відтоді, як ти покинув Замок Короля Демонів».

Мабуть, це було неприємно, бо в Замку Короля Демонів не було кровопролиття. Отже, через це у нього завжди був напружений вираз обличчя.

Дивлячись на його проясніле обличчя, Джайкар подумав собі, що полювання на монстрів, мабуть, вгамувало його спрагу до крові, і тепер Арут може насолодитися справжньою битвою. Оскільки він мав такі високі очікування, командир Першого загону мав переконатися, що візьме участь у битві, що б не сталося.

Ця думка швидко перетворилася на слова та вирвалася з його вуст.

— Ти, мабуть, чув новину про смерть командира Дев'ятого загону.

— Так.

— Через це ситуація загострилась. Я хотів би, щоб ти приєднався до битви, щойно вона почнеться, тебе це влаштовує?

***

Мене звати Деон Харт.

Для початку, я нічим не примітна людина, яка обіймає незаслужену посаду командира Нульового загону армії Короля Демонів.

Чесно кажучи, ця ситуація була обтяжливою. Думаючи про те, що вся правда буде розкрита, я вже боявся. Ось чому я так беріг себе.

Однак, хоча я й хвилювався про тягар та наслідки, я ніколи не обурювався цією посадою.

Так було донедавна.

«Чорт...»

Чи був колись час, коли я був незадоволений цією посадою так сильно, як сьогодні?

Я порожньо дивився на чорну тканину, обмотану навколо моєї руки, беземоційним очима. Цей предмет мені був дуже знайомий. Зачарована тканина, яку я використовував, коли мені потрібно було мати справу з людьми або виходити на відкрите сонячне світло.

Кажуть, її виготовив сам Король Демонів за допомогою магії. Яка там магія, він казав?

— ... Це магія, яка не тільки блокує світло, але й підтримує відповідну температуру?

— Так, і Король Демонів нещодавно додав ще одну функцію.

— Неочікувано... Стоп, що? Яку...

— Це функція автоматичного відновлення. Він сказав, що, якщо мантія буде повністю розірвана, або матиме великі розриви, її важко буде полагодити, але незначні подряпини, що виникли під час битви, наприклад, відновляться самі.

— Ох...

Я зовсім не радів цьому.

Ед, який був поглинутий замотуванням мене в тканину, зовсім не розумів моїх справжніх почуттів. Вона була більше схожа на чорний бинт, ніж на чорну тканину, тож мене швидко обернули в неї.

«Ти можеш бути трохи повільнішим...»

Слова, що затримувалися в моїй голові та знову й знову намагалися вирватися з моїх вуст, невдовзі перетворилися на зітхання, сповнене покори, та тихо розчинилися в повітрі.

Добре, зупинимося на цьому.

Що я можу сказати такому нетактовному хлопцеві? Навіть якщо скажу про це, у мене тільки заболить рот. Швидше, пощастить, якщо це не матиме негативного ефекту.

Якщо сказати йому сповільнитися, він відповість: «Що ви таке кажете!» і почне ще пристрасніше обмотувати тканину навколо мене.

— Можете спробувати поворушити рукою?

Не встиг я отямитися, як на мить подивився на чорну тканину, яка була ретельно обмотана навколо кожного пальця, а потім стиснув і розтиснув кулак. Еластичний матеріал відповідно стискався і попускався.

Помірний тиск був дратівливо приємним, тому я повільно кивнув, бурмочучи собі під ніс лайку.

— Це зручно.

— Це добре, тоді, будь ласка, простягніть іншу руку.

Коли я простягнув іншу руку, Ед чемно знову взяв мене за неї і почав обмотувати чорною тканиною долоню.

Як особа, одержима своїми обов'язками лейтенанта, він зосередився на тому, щоб ретельно обмотати мою шкіру, не залишаючи жодних прогалин, замість того, щоб скаржитися на слабкість свого начальства, через що збільшувалось його робоче навантаження.

Коли я це побачив, у мене раптом виникло одне питання.

«Моя незахищена шкіра достатньо вразлива, щоб спричинити проблеми навіть при короткочасному впливі сонячного світла. Хіба він не роздратований?»

Набридливий бос. Слабка людина, навіть не демон.

Тим не менш, я був дурнем, який пройшов аж до передової та наразив себе на небезпеку.

Я не знав, яку мав цінність, щоб Ед продовжував тихо слідувати за мною без жодної скарги.

Не думаю, що таку вірність можна списати на його хороший характер...

«Можливо він і не демон зовсім?»

Ні, це точно не так. Я похитав головою, згадавши голі передпліччя Еда, які я колись бачив.

Обидві руки були вкриті дивними візерунками. Чи варто мені називати це татуюванням? У будь-якому разі, це було абсолютно не те, що люди могли б імітувати.

— Чи не могли б ви утриматися від руху?

— Ах.

Я одразу ж перестав ворушитися. Якщо тканина буде неправильно обгорнута навколо тіла і з'явиться прогалина, програю тільки я.

На цій передовій лінії, де кожна зі сторін вторгається на території іншої по кілька разів на день, чи справді можливо, що ми ніколи не потрапимо під пряме сонячне світло?

Так, як ви, можливо, помітили, я також братиму участь у бою.

«Трясця».

Чому такий хлопець, як я, потрапив у подібну пастку, якщо і так, природно, знав, до чого все призведе?

Я проклинав подумки хитрого Короля Демонів і згадав нещодавню розмову з Джайкаром.

[Ти, мабуть, чув новину про смерть командира Дев'ятого загону.]

До того моменту в мене не було жодних думок. Я просто подумав: «Я чув про це». Все, на чому я міг зосередитися, було дурною думкою на кшталт: «Можливо, саме тому я й прийшов подати заяву на звільнення».

Я планував залишити битву Еду та членам загону і безпечно спостерігати за ситуацією з тилу.

Навіть Король Демонів завжди казав битися, тільки коли сам хочеш, тому проблем не мало бути.

Це точно було так...

[Через це ситуація загострилась. Я хотів би, щоб ти приєднався до битви, щойно вона почнеться, тебе це влаштовує?]

Я завмер з посмішкою на обличчі.

Цього не могло статись. Щось пішло не за планом.

Я спробував заперечити зловісне передчуття, яке нахлинуло на мене, як хвиля, і напружено підняв куточки рота і запитав у відповідь.

[Тільки члени загону, так?]

[Ні, ти теж.]

Чорт.

Заперечити реальність не вдалося, і відступити теж. Як можна не проклинати через таке?

Я голосно засміявся, спостерігаючи за швидкими рухами рук Еда, коли він закінчував зав'язувати вузол.

Це наближало мене до дня моєї смерті. Я відчував, ніби божеволію.

... Чорт.

— Все готово. Тепер обличчя...

— Так.

Ед підійняв інший шматок тканини, який лежав поруч.

Обличчя зникло за ним миттєво.

Він обгорнув носа чорною тканиною, а потім одягнув мантію.

Мантія, яка повністю закривала очі, здавалося, заважала видимості, але завдяки магії, яку сам Король Демонів помістив в неї, проблем із оглядом не було.

Більше того, капюшон не міг злетіти самостійно, тільки якщо я не зніму його сам, тому я думав, що Королю Демонів не було чим зайнятися.

«У будь-якому разі, кількість його магічної сили — як у монстра...»

Він міг це зробити, бо він Король Демонів. Якби це були інші демони, вони б навіть не подумали витрачати свою магічну силу на щось подібне.

Магічна сила демонів обмежена, і її запаси, що спожила магія, не відновлювались.

Магія порушувала правила світу.

Це могло здаватися простим фокусом, але магія, яка не дозволяла капюшону впасти, кидала виклик гравітації. А магія, яка забезпечувала гарний огляд, порушувала правила, встановлені світом, які сприймалися як належне: ви не можете бачити через непрозорі предмети.

Таким чином, ціна була значною. Незважаючи на постійне споживання магічної сили Диявола, дата появи Героя невпинно наближалась.

«Хоча Король Демонів знає про це, він все одно вчиняє так».

Як я, не будучи ні Героєм, ні Королем Демонів, міг пов'язати використання магії з появою Героя?

Король Демонів сказав про це своїми власними вустами.

Ну, той факт, що він використовує так багато магії, означав, що він впевнений, що переможе, навіть попри появу Героя.

«Ну... це не моя справа».

Я встав, поправляючи капюшон, який закривав мені очі.

— Я сходжу до військового намету, щоб перевірити тіло командира Дев'ятого загону.

Звісно, це було виправдання. Моїм початковим наміром було знайти місце, де можна сховатися та перечекати.

Якщо почнеться битва, часу на мої пошуки ні у кого не буде, тому мені потрібно лише вчасно вгадати момент і сховатися до того часу.

Я вийшов на вулицю з такими марними надіями.

— Ого...

— ... Це справжній командир Нульового загону....

— ...

Погляди всіх зовні одночасно звернулися до мене. Я чітко це бачив.

Жар розквітав в очах солдатів, які мене бачили.

Споглядаючи, як невпинно зростав їх моральний дух, я тихо зрадів, що носив капюшон.

... Сховатися не вийде.

***

— Командир Нульового загону?

Військовий намет командира був нагромаджений всілякими звітами.

Круель, нововизнаний Герой Імперії, підняв голову, не усвідомлюючи цього. Сухі, запалі очі були спрямовані прямо на солдата.

Холодний та твердий погляд не відповідав м'якому, але водночас сильному титулу «Герой», але його було достатньо, щоб принести перемогу у війні, тому солдат випрямив свою поставу без жодного сумніву.

— Так, це правда. За словами розвідника, моральний дух армії Короля Демонів зростає завдяки ньому. З іншого боку, наш моральний дух...

— ... Це суцільний головний біль.

Хоча він невиразно вимовив кінець своєї фрази, це не означало, що він не міг передбачити, що відбувається. Круель тихо торкнувся чола з роздратованим зітханням.

Хіба командир Нульового загону не дуже відома людина?

Джокер Диявола. Істота, відома тим, що сильніша за командира Першого загону, правої руки Диявола.

Хоча він надзвичайно відомий, коли намагаєшся дізнатися про нього більше, нічого не випливає, що робить його ще більш підозрілим.

Якби така істота приєдналася до бою, військова ситуація миттєво змінилася б.

— Якщо існування Нульового командира підтвердиться, ситуація зміниться. Нам потрібно буде думати не про перемогу, а про поразку.

— ...

— Битися лоб в лоб з ним небезпечно.

Отже, чи є якийсь спосіб впоратися з ним, окрім прямої конфронтації?

Власне, відповідь вже була відома.

Хтось міг би знайти кращу відповідь, але принаймні його розум кричав, що це найкращий спосіб.

Тим не менш, причина цих вагань полягала в тому, що його стримувало банальне звання «Героя».

Несвідомо його вказівний палець плавно постукував по столу.

На мить у наметі запанувала тиша та лише легкий шум ззовні. Він акуратно зібрав документи зі столу, відклав їх вбік, дістав один лист, написав щось і заговорив.

— Надішлемо вбивцю.

— Дуже малоймовірно, що це спрацює.

Відповідь пролунала від чоловіка, який стояв, як ширма, в кутку.

Незважаючи на рішучі слова, Круель відповів негайно, не змінюючи виразу обличчя, ніби очікував цього.

— Якщо навички командира Нульового загону справжні, то так.

— ...

— Але що, як його навички перебільшені? Або, можливо, він втратить пильність, бо навколо так багато демонів, або, можливо, присутність Нульового командира була зімітована демонічною армією, щоб підняти їхній моральний дух.

Якби хоча б одна з цих можливостей підтвердилась надсиланням одного вбивці, це вже була б перемога.

Замість того, щоб дорікнути своєму кмітливому підлеглому, який мовчав з моменту згадки про навички командира Нульового загону, Круель знову наказав холодним голосом.

— Надіслати вбивцю.

***

На полі битви настало затишшя.

Причина полягала в тому, що четвертий Герой Імперії, Круель, який наполегливо вів бій, на деякий час припинив наступ, почувши новину про вступ командира Нульового загону у війну.

Метою цього було перевірити, чи справжні навички Нульового командира, чи фальшиві, і вбивця, відповідальний за це важливе завдання, зараз дуже нервово входив до армійського намету Короля Демонів.

[Пам'ятай. Голова командира Нульового загону не є пріоритетом. Головне переконатися, що його навички справжні.]

Коли він почув це, то подумки пирхнув.

Це не може бути правдою. Можливо він і справді був сильним, але те, що було відомо громадськості, було занадто дивовижним, щоб бути правдою.

Він сильніший за командира Першого загону, і навіть Диявол нічого не може з ним зробити?

Якби це було правдою, армія Короля Демонів уже поглинула б Імперію.

«Сьогодні я лопну цю бульбашку».

Це була впевненість людини, яка була більш вправною, ніж будь-який інший вбивця. Той факт, що він прибув сюди з таким важливим завданням на плечах, є тому доказом.

Навіть якщо він не зможе принести голову, вбивця був упевнений, що зможе хоча б завдати смертельної рани та втекти, тому він одразу ж пішов до командира Нульового загону та розпочав свою роботу...

«Це божевілля».

Він почав панікувати вже через тридцять хвилин.

Знайти командира загору було нескладно. Все, що потрібно було зробити, це прослідкувати, куди спрямовані очі всіх солдатів.

Проблема полягала в його здатності уникати вбивства.

Спочатку він чекав, поки Нульовий командир, який зайшов оглянути тіло командира Дев'ятого загону, вийде з намету, а потім планував вчасно кинути свій кинджал.

Звичайно, він очікував, що це буде нелегко. Це була просто атака, щоб визначити його навички на випадок, якщо вони виявляться не фальшивими.

Навіть попри це, оскільки це була вправна атака, якби його навички були посередніми, він би помер, навіть не дізнавшись, коли і як на нього напали.

Однак.

«Ах».

Хіба він не нахилився дуже природно у потрібний момент, ніби він цього очікував?

Завдяки цьому кинджал пролетів крізь повітря і встромився у стовбур невинного дерева.

Якби він просто мовчки вклонився, вбивця б подумав, що той справді дуже майстерний.

Проблема полягала в тому, що він сказав, ухилившись від кинджала.

— Що це за камінь...

Він перечепився через камінь?!

Ні, ні. Подібні слова нікого не обдурять. Навіть якщо він і сказав це, хіба він не оглянув кожен куточок військового табору в пошуках нападника?

Він, мабуть, шукав вбивцю, говорячи так, боячись здивувати своїх підлеглих.

Тож відтепер це битва розумів.

Знайде він його або буде вбитий, перш ніж це станеться.

Примітка перекладача: хотілося б пожартувати про те, що тепер кожен раз, як буде з'являтись Круель, буде грати Sexy Back на фоні, але я лише поражду забути про слово "комедія" в жанрах. Смішно далі не буде.