Розділ 28 — Новий Герой (3)

Бен оглянув те, що було в моїй склянці, і щойно отримав підтвердження, що рідина була отруєна, здійняв великий галас стосовно вмісту всієї пляшки, але в мене все ще була надія.

Особисто на мою думку, ситуація була такою.

Ед пив ще до того, як я увійшов до цієї казарми.

Це означало, що до того моменту в його склянці не було отрути, отже зловмисник отруїв наші склянки, поки ми з Едом розмовляли.

Тепер, якщо подумати про це, було справді небезпечно, адже його навички до переховування були на такому рівні, що навіть Ед його не помітив, чи не так?

... у будь-якому разі.

«Наскільки я пам'ятаю, був лише один раз, коли стіл опинився поза моїм і Еда полем зору одночасно».

Коли почувся звук.

Я рефлекторно повернув голову, щоб знайти місце, звідки доносився цей шум.

Однак, це було дуже швидко, і це був абсурдно короткий проміжок часу для вбивці, щоб підійти безпосередньо та отруїти наші склянки.

То як йому вдалося їх отруїти?

«Ймовірно він підсипав отруту здалеку».

Вбивця мав видатні навички, які Ед не зміг вловити. Іншими словами, він мав бути достатньо вправним, щоб «підсипати» отруту.

Але навіть так, часу було недостатньо, і ризик високий, щоб кинути її в пляшку з вузькою шийкою.

Вбивці мають сильну схильність утримуватися від ризику, тому він не ризикував би, намагаючись отруїти пляшку.

... Це була моя думка.

«Тоді варто перевірити».

Я тихо взяв пляшку алкоголю.

Мене гризла совість за те, що я намагаюсь випити її на самоті, коли власника не було поруч, але, гадаю, він все одно намагався запропонувати мені її.

З цією безсоромною думкою я продовжував нюхати її.

Як і очікувалося, сліду отрути не було.

Це змусило мене посміхнутися.

«Гадаю, він приготував препарат, який сам по собі не мав кольору та запаху».

Тверді ліки, які легко носити з собою, потребували спеціальних інгредієнтів для збереження своєї форми, незалежно від того, чи виготовлені вони з очищеної рідини, чи порошку.

Зазвичай такі препарати вважалися безбарвним і без запаху, але...

«Якщо мати досвід вживання великої кількості наркотиків або неймовірно хороший нюх, це буде помітно».

Можна сказати, що вони мали унікальний запах медикаментів.

У будь-якому разі, цей лікер взагалі не мав жодного ледь помітного лікарського запаху. Це означало...

Я посміхнувся.

«Цей напій тепер мій».

Склянки поруч не було, але це не проблема.

Боячись, що хтось може підійти і потурбувати мене, я трохи опустив тканину, що закривала нижню частину мого обличчя, і без вагань нахилив пляшку.

***

— Він небезпечний.

— Гм...

Вбивця зробив рішучий висновок.

Круель мовчки слухав доповідь вбивці без жодного особливого виразу обличчя.

На відміну від його безвиразного обличчя, його пальці постукували по столу, ніби розкриваючи його складні думки.

Вислухавши всі пояснення після тривалого мовчання, він повільно відкрив рота.

— Добре, можеш бути вільним.

— Так.

Після того, як вбивця пішов, задумливий вираз обличчя Круеля виглядав не дуже добре. Воно було й зрозуміло.

Зрештою, хіба навички командира Нульового загону не такі ж хороші, як у того вбивці?

Вбивця, якого він послав, аж ніяк не був легкою людиною.

Через характер роботи, він міг бути слабким у бою віч-на-віч, але його навичок переховування та прихованого вбивства було достатньо, щоб змусити самого Круеля нервувати.

«Це суцільний головний біль».

Командир Нульового загону справжній, і його навички не брехня.

Що може бути гіршим за це?

Він повільно заплющив очі та відкинувся на спинку стільця.

«Рішення...»

Вже було прийняте. Однак, на його думку, це було трохи марнотратно.

Він нахилив голову, злегка насупившись, потім розплющив очі та повільно встав.

Відчуваючи, що атмосфера змінилася, підлеглий обережно запитав про його рішення.

— Що ви хочете зробити?

— ... Мені наказано «захищати територію Імперії».

По цій причині Круель брав участь у битві, і в результаті він вийшов за рамки захисту своєї території та прорвався у Царство Демонів.

Начальству, здається, це подобалося, але якщо наказ не був чимось на кшталт «Розширити територію до Царства Демонів», не було потреби форсувати конфронтацію.

— Я намагався максимально розширити нашу територію, готуючись до того, що демони знову атакуватимуть пізніше, але тепер немає вибору.

Ця можливість минула.

Жадібність породжувала гнів. Круель був більш розсудливим і раціональним, ніж будь-хто інший, щоб піддатися їй.

Якби моральний дух імперської армії був високим, можна було б побачити, як вони спільно діють, але, на жаль, хоча моральний дух їх супротивників був на висоті, їх власний був на дні.

— Що ж це за Нульовий командир?

Якби єдиною проблемою були його бойові навички, Герою було б менше про що турбуватися.

Їм дійсно не пощастило, адже, здавалося, що командир Нульового загону міг впливати на моральний дух армії однією лише своєю присутністю.

Якщо боротися з ними в подібній ситуації та в цій атмосфері, жахливої поразки не уникнути.

Не те щоб в Імперії не було нікого, хто міг би вирішити цю проблему, але оскільки їх зараз тут не було, можливості Круеля були надзвичайно обмеженими.

— Нам потрібен «той хлопець», щоб перемогти армію Короля Демонів, яку очолив Нульовий командир.

— Ах...

— Але не зараз. Прохати про підтримку також вже пізно.

Це стосувалось ще одного Героя Імперії.

Думаючи про когось, хто став Героєм до нього, Круель на мить закрив рота, а потім повільно заговорив.

— У нинішній ситуації найкраще зупинити бої. Це єдиний спосіб утримати командира Нульового загону від участі у війні. Однак неможливо укласти відкриту угоду з демонами, і вони ніяк не будуть просто сидіти склавши руки і спостерігати, коли отримають шанс контратакувати...

Тук тук тук тук.

Його вказівний палець стукав по столу.

Це також було пов'язане з ваганням, викликаним титулом «Герой».

Хоча він заслужив цей титул і мусив його захищати, той, здавалося, часто його стримував, тому Круель насупився, але врешті-решт розкрив план, який виник у його голові.

— Ми відступаємо.

— Що?

— Однак, тих, хто переслідуватиме нас, вбиватиме беззастережно. Ми повинні вбивати їх з такою рішучість, що це не можна буде порівняти ні з чим іншим, що ми зробили досі. Ми ніколи не повинні виглядати так, ніби нас перемогли.

Вони будуть повільно відступати, не показуючи своєї слабкості.

Вони повинні повернутися на свою первісну територію, у світ людей, і показати, що не будуть продовжувати битву, якщо демони самі не вторгнуться у світ людей першими.

— Якщо ми зараз відступимо, хіба це не буде надто очевидно? Навіть демони помітять.

— Тому я й сказав це. Обов'язково вбиватимемо тих, хто буде нас переслідувати.

— ...

— Вони мають усвідомити, що будуть нещадно знищенні, якщо атакуватимуть нас, коли ми відступатимемо.

Вони відступатимуть не після новин про Нульового командира.

Їх не перемагають, і вони не поспішають назад, бо щось пішло не за їх планом.

— Навіть якщо ми завоювали її, не має сенсу піднімати меч за цю нікчемну землю, на яку не проникає жоден промінь сонячного світла.

— ...

— Наш відступ означатиме саме це.

Хоча офіційні угоди не можуть бути укладені між людьми і демонами, неявні угоди все ще були можливі.

Це було те, чого герой Імперії не повинен робити, але Круель не зациклювався на таких речах.

Натомість, було важливішим не зіпсувати свій дебют у ролі Героя.

— Звичайно, це буде можливо лише за умови, що командир Нульового загону не зійде з глузду в процесі, але він частина підтримки, яка прийшла після того, як армію Короля Демонів було відкинуто, тому, ймовірно, все буде гаразд. У нього не буде причин діяти, коли все повернеться на свої місця.

— Ну... Я чув, що командир Нульового загону дуже рідко вступає в бій.

— Це добре.

Начальству потрібні лише результати. Замість того, щоб розглядати процес, який посприяв досягненню цих результатів, їх хвилювали лише наслідки.

У цьому сенсі, якщо війська під командуванням Круеля будуть відкинуті армією Короля Демонів, що дозволить їм знову вторгнутися у світ людей, начальство обов'язково знову почне обговорювати його кваліфікацію як Героя.

«Ось чому це складно».

Чому ти прийшов сюди?

Круель тихо закусив губи та відкрив рота, щоб віддати ще одну команду.

Але не вимовив жодного слова.

— Командире!

Через непроханого гостя, який швидко зайшов до намету.

Побачивши його бліде обличчя, важке дихання та брудний одяг, Круель мовчки встав.

Чекаючи, поки солдат переведе подих і доповість, він одягнув тимчасово зняті рукавиці та повісив меч на пояс.

У нього не було жодного зауваження до підлеглого, який неочікувано увірвався до його намету.

Щоб новини швидко та ефективно досягали адресата, саме він наказав, щоб кожен міг вільно увійти, якщо це було терміново чи важливо.

Тому, замість того, щоб зробити йому догану, Круель тихо приготувався до битви та чекав на його наступні слова:

— Армія Короля Демонів наступає! Їх веде командир Нульового загону...

Пролунав гуркіт.

Перш ніж солдат встиг закінчити свій звіт, Круель одразу схопив шолом і вийшов надвір.

Його план пішов шкереберть із самого початку.

Ситуація була жахливою.

Очі Круеля, яким вистачило лише одного побіжного погляду, щоб зрозуміти ситуацію на полі бою, холодно занурилися в шолом.

Не було потреби дивитися уважніше.

Різкий запах крові защипав кінчик його носа, хоча битва ледве почалася. Лінія фронту безпорадно просувалась вперед. Крім того, пролунав відчайдушний крик і сміх.

Хто саме кричав, а хто сміявся?

Круель схопив меч і пильно подивився на поле бою.

Принаймні серед солдатів під його командуванням не було жодного божевільного, хто б сміявся, вбиваючи ворога.

Так, це демони. Вони вчиняли різанину, весело сміючись, ніби щоб вгамувати свій гнів.

«Це кінець».

Атмосфера була цілком захоплена іншою стороною.

На війну сильно впливав моральний дух.

Навіть у несприятливому бою, якщо моральний дух високий, можна відбитися від ворогів, ніби прийнявши наркотик, і навіть у вигідній війні, якщо моральний дух низький, можна зазнати труднощів на полі бою.

Отже, Імперія перебувала у невигідному становищі в цій битві.

«Ні».

Рука, стиснута в кулак, набралась сили.

Так не може тривати далі. Він зайшов так далеко, щоб потім так марно загинути?

Треба було щось зробити.

Але що?

«Щоб вирішити цю ситуацію...»

З усіма його почуттями, що прояснилися, Круель поглянув в певне місце.

Це єдине місце на галасливому полі бою, де було так тихо, ніби простір розділився навпіл.

Там стояв диявол.

***

— Ха ха ха ха!

Кинджал вільно обертався в його руці.

Тримаючи зброю то прямо, то зворотнім хватом, ніби виконуючи трюк, а іноді навіть проходячи нею по тильній стороні долоні, він притягував тих, хто був ним загіпнотизований хоча б на мить, створюючи ще одну жертву.

Скільки людей було принесено в жертву таким чином?

З місця, звідки був витягнутий кинджал, бризнула кров. Слабкі стогони товариша, який більше не міг кричати, почули оточуючі.

Чорний диявол перед ними ніколи не вбивав свого супротивника легко.

Чи то було перерізання сухожилля, відрізання руки чи поріз очей, він повністю унеможливлював будь-яку можливість контратаки та розрізав людину на шматки, радісно посміхаючись.

Навіть якщо він випадково вбивав людину одразу, він рвав тіло на шматки, без вагань виявляючи свою жорстокість.

— Ох, диявол...

Звідкись пролунав тремтячий голос, схожий на стогін.

Це сказав солдат, мабуть, навіть не усвідомлюючи.

Слабкий голос на полі бою не сприяв підняттю морального духу.

Проте ніхто не міг його звинувачувати.

Бо всі солдати, які були тут прямо зараз, відчували те саме.

Тому що їх ледве пригнічені емоції боролися і виривались назовні, тож хтось висловив свою повну згоду з цими словами.

«Так, диявол».

Якщо вони не могли назвати його дияволом, то кого взагалі можна було назвати дияволом?

Руки тремтіли. Ноги ніби застрягли в землі, через що неможливо було й кроку зробити.

Вигляд ворога, який стояв до нього спиною, був надзвичайно беззахисним, але солдат не міг недбало націлити на нього зброю.

Атакувати його могло здатися легкою справою.

Все, що потрібно зробити, це підняти зброю та направити її на цю беззахисну спину.

Але якщо це станеться...

«Мене чекатиме така ж доля».

Він ненавидів і боявся.

Солдат не був впевнений, що готовий зіткнутися з наслідками своїх дій.

Він хотів втекти, але не міг.

Бо всі інстинкти всередині нього підказували, що диявол перед ним, нападе одразу, як він повернеться до нього спиною.

У ситуації, коли він не міг ні атакувати, ні втекти, солдат щільно заплющив очі. Його білі губи тремтіли.

«Хтось, будь ласка, врятуйте мене!»

З легень виривався короткий крик, але його придушили у горлі та проковтнули.

Саме тоді сталося щось дивне.

Дзинь!

— ... га?

Сильний вітер промайнув разом зі звуком розбиття чогось.

Коли він заплющив очі та розплющив їх знову, коли налетів пил, обладунки, які не так давно були на відстані, заповнили все поле зору.

Водночас солдат опустив руку, в якій тримав зброю.

— Ах... ах...

Він живий.

Полегшення ніжно пройшлося охоловшим від жаху тілом.

Солдат стояв, ледве тримаючись на ногах, які, здавалося, готові були підвести його будь-якої миті, і чітко бачив, хто перед ним.

Новий Герой Імперії. Зірка на полі бою. Розсудливий командир.

Круель.

Він прибув сюди.