Розділ 29 — Новий Герой (4)

— !

Рірінель, яка сиділа на стіні Третього міста та жалібними очима дивилася на монстрів, що били по бар'єру, підскочила, ніби загорілась.

Її очі були широко розплющені та безжально тремтіли.

— Рірінель? Що сталося? Якщо в Четвертому місті є якісь проблеми...

— Воно зламалось.

— Що?! Ви кажете, що бар'єр зламали?!

— Намисто, яке я дала пану Аруту, зламане!

— ... що?

На мить думки заступника зупинилися.

Пан Арут? Якщо вона про нього, то Арут... Так, Демон Арут. Командир Нульового загону армії Короля Демонів.

Було пізно задумуватись про це навіть на мить, бо це було чимось незбагненним, як небо.

То що ж вона йому дала? Ні, питання не в цьому, коли? Також, воно зламалось? Чому?

— Що нам робити? Воно реагує лише на атаки, здатні спричинити «миттєву смерть»!

— Ах... чи справді...

... він в небезпеці?

Вираз обличчя лейтенанта став ніяковим.

Навіть якби він і хотів поспівчувати, було важко це зробити щиро.

Командир загону в небезпеці? Йому загрожує смерть? Скільки б він про це не думав, просто не міг уявити.

Більше того, якщо те, що вона сказала, правда, це вже серйозна справа.

Той факт, що щось здатне довести Нульового командира до межі смерті, означає, що воно також може становити загрозу для Короля Демонів!

— Мабуть, мені треба йти!

— Що? Ні, просто заспокойтесь на мить... ох, будь ласка.

Рірінель махнула рукою кудись.

Навіть так, вона послала сигнал армії, яка наполегливо працювала над знищенням монстрів, щоб вони поспішали!

Ніби цього було недостатньо, лейтенант швидко спіймав її, коли вона вже збиралася кудись рушити, і глибоко, щиро зітхнув.

«Справді...»

Оскільки Король Демонів не віддавав нових наказів, і загін не був знищений, вони повинні виконати місію та повернутися згідно зі встановленими процедурами. Це здоровий глузд.

Вона цього не знала чи просто вдавала, що не знає? Лейтенант не знав, який саме варіант був вірним, але в одному міг бути впевнений.

Обидва варіанти — нісенітниця.

«Я хочу звільнитися з посади лейтенанта...»

Чиєсь зітхання, сповнене болю, безшумно розвіялося в повітрі.

***

— Я планував убити тебе одним ударом.

Холодний голос пролунав з-під шолома.

Незважаючи на очевидну провокацію, Деон продовжував стояти нерухомо і зосередив погляд на уламках, що літали навколо нього.

Це була сцена, якої навіть він не очікував.

Деон був спокійним і досить розумним, коли йшлося про питання виживання.

Тому, замість того, щоб піддаватися на провокацію іншої людини, він зосередився на розумінні того, що з ним відбувалося.

Отже, варто згадати те, що сталося трохи раніше.

Раптом навколо тіла з'явилася прозора плівка, яка в мить розірвалася, а намисто з магічним каменем, яке дала йому Рірінель, розсипалося і тепер літало навколо.

Це означало одне.

«Воно виконало свою роботу».

Це означало, що магія, що містилась в магічному камені, була використана.

Іншими словами, прозора мембрана, створена мить тому, була різновидом захисної магії, яка запобігла сильному раптовому нападу, а магічний камінь, виконавши свою роль, був повністю знищений.

... Вона сказала, що це дозволить уникнути миттєвої смерті хоча б один раз?

«Це означає, що я мало не помер від одного удару».

Погляд, що дивився вниз на намисто, піднявся, щоб уловити головного винуватця нападу.

Його обличчя не видно, бо воно було закрите шоломом, але він, мабуть, той «новий Герой», про якого схвильовано говорили солдати.

Подумавши про це, куточки губ Деона, приховані чорною тканиною, піднялися вгору.

— Ти новий Герой.

— Мене незаслужено так називають.

— ... Гм.

Кинджал у його руці легко обернувся.

На відміну від попереднього, Деон злегка насупився і направив зброю на супротивника.

Все в його вигляді чітко показувало його дискомфорт.

— Твій голос звучить дивно знайомо. Це дратує.

— Мене це справді ображає. Я ніколи раніше не зустрічав демонів.

— Зніми шолом.

— Ти кажеш мені зняти шолом перед ворогом?

Чітка відмова.

Каанг! Іскри пролетіли перед очима Круеля.

Їх зброя зіштовхнулась.

Кинджал і довгий меч перепліталися, видаючи дратівливий звук.

У цьому стані Деон наблизив обличчя до Круеля і заговорив голосом, сповненим сміху.

Сміх, який був надзвичайно незвичним, містив глибоке та яскраве божевілля.

— Ти сказав, що не заслужив титул «Героя», так?

— ...

— Я перевірю, чи це справді так, чи ні.

На Круеля почали сипатися штормові атаки.

Каанг канг! Кааанг!

Швидка атака та захист у відповідь.

Посеред нападу, не встигаючи перевести подих, Круель спокійно блокував усі атаки одну за одною.

Просто блокував.

Командир Нульового загону не дав йому жодного шансу на контратаку.

Однак Круель не був сліпо в невигідному становищі.

«Його атаки легкі».

Не було відомо, чи це тому, що він зосередився лише на швидкості, чи це був початковий рівень атаки, але удари були дуже легкими.

Здавалося, що навіть атаки звичайних солдатів були важчими, тому, хоча швидкість була неймовірною, їх блокування не було великою проблемою.

Кааанг!

Коли він сильно вдарив по кинджалу в потрібний момент, той безпорадно вислизнув з рук командира Нульового загону та впав далеко від них.

Однак, попри втрату зброї, командир Нульового загону анітрохи не збентежився. Натомість він розмахнув кинджалом в іншій руці, щоб збільшити відстань, сховав вільну руку під мантією, а потім вийняв ще один кинджал, який виглядав так само.

Це був звичний та природний рух, ніби він знав свої слабкі сторони.

«Думаю, щось станеться, якщо докладу всю свою силу та витривалість».

Коли Круель прийняв це рішення, Деон також не залишився на місці.

«Ми маємо відступити».

Цей голос настільки роздратував його, що на битву довелось витратити більше часу, ніж Деон очікував. Будь-хто з гострим розумом уже помітив би цю слабкість.

Але він все одно не мав наміру перемагати.

Деон дуже добре знав своє тіло. Яким би слабким воно не було, він мав добре його знати. Тільки тоді можна ефективно використовувати його.

На його думку, його поточний фізичний стан був не таким вже й задовільним.

Дихання починало ставати дедалі важчим. Руки тремтіли через втрату сил через те, що він вже кілька разів зіткнувся з суперником.

Він міг би це зробити, якби хотів битися трохи довше, але оскільки не було причин ризикувати через щось таке марне, він без вагань вдарив Круеля ногою в живіт, збільшив відстань і відступив.

— На жаль, на сьогодні все.

— ... Хто сказав.

— Якщо хочеш, можемо побачитись завтра, чи не так?

— ...

Втрати були занадто великими для цього.

Незалежно від того, якими були справжні навички Нульового командира, саме цінність його імені зрештою визначила моральний дух на полі бою.

Навіть якщо цього разу вони лише сильно обпеклись, якщо він знову буде битися, моральний дух імперської армії, ймовірно, буде ще нижчим, ніж зараз.

Однак, у нього не було впевненості, що зможе завершити битву, якщо почне переслідувати командира Нульового загону, який вже відкрив собі таку можливість для відступу.

Круель вже відчув його швидкість за одну битву. Тому він знав, що той втече швидше, ніж він до нього дістанеться.

Деон, здавалося, прочитав вагання Круеля і весело посміхнувся.

Він сховав кинджал під мантією і пробурмотів щось, ніби розмовляючи сам із собою, голосом, достатньо гучним, щоб ворог почув.

— Ну, насправді, я прийшов сюди тільки для того, аби повернути нашу територію назад до Царства Демонів. Чи хотів би я залишитися в такому місці надовго? Я не дуже люблю жорстокі речі.

Ого.

Брови Круеля насупились.

— Хіба ваша сторона не розпочала першою? Цієї битви не було б, якби демониця, яка вважалась командиром Дев'ятого загону, не перетнула кордон. Я б ніколи сюди не прийшов в іншому випадку.

— Ах...

Деон чув, що командирка Дев'ятого загону часто здіймала галас через нудьгу, але ніколи не думав, що вона перетне кордон.

Ймовірно, вона спровокувала іншу сторону, постійно входячи та виходячи зі світу людей, при існуючій лінії кордону перед ними. Отже, Імперія, чутлива до переміщень демонів, не могла проігнорувати цю ситуацію.

Деон на мить завагався і заговорив, передбачаючи те, що сталося до прибуття Героя перед ним.

— Якщо ви повернете землю Царства Демонів, я накажу нашим хлопцям не переслідувати вас.

— ... Якщо це такий вид вибачень, то не варто. Це все одно було корисно для мене. Натомість, з радістю прийму цю пропозицію.

— Добре тоді.

Розмова закінчена.

Круель подивився на чоловіка в чорній мантії, який миттєво зник з поля зору, потім повернувся і заговорив.

— Ми також йдемо.

До лінії кордону.

***

Імператорська армія відступала.

Це була справді освіжаюча картина.

Скільки труднощів вони пережили з моменту прибуття сюди? Враховуючи проблеми, які спіткали їх досі, задовольнитися цим було неможливо.

Здавалося, те саме стосувалося і демонічних солдатів, які гналися за імперською армією з радістю на обличчях.

Замість того, щоб спробувати зупинити їх, командир Першого загону Джайкар, який намагався переслідувати імперську армію за інерцією, невдовзі щось підтвердив і швидко змінив свої накази.

— Усім військам, повертаємось.

Була одна причина.

Командир Нульового загону Демон Арут. Тому що він здалеку посилав сигнали руками, закликаючи відступати.

Це була людина, яка зробила цю ситуацію, яка була низкою проблем, легшою для дихання. Було природно поважати його думку.

Крім того, той факт, що він, хто так сильно тиснув на Героя, здався на півдорозі та повернувся, мабуть, мав вагому причину.

Понад усе...

«Немає потреби йти проти його волі та створювати проблеми».

Джайкар повернув голову й побачив командира Нульового загону, який швидко наближався.

— Гарна робота.

— ...

Відповіді не було.

Щойно Джайкар, який здивовано підняв брови, знову відкрив рота, губи командира Нульового загону повільно розтулилися.

— Ах...

— ... Ах?

Перш ніж він встиг висловити свої сумніви, ноги Нульового командира підкосилися, і він почав падати уперед.

Коли збентежений Джайкар спробував поспішно його спіймати, чиясь рука швидко допомогла йому втриматись.

Рука, яка природно підхопила його, ніби її власник підготувався до цього заздалегідь.

Хіба це був не Ед, лейтенант командира Нульового загону? Ніби це траплялося не раз, він вміло спіймав командира, який руйнувався, як піщаний замок, і обережно заговорив.

— Ви в порядку?

— ... Чорт... це тіло...

Від доторку до його тіла, линула ледь відчутна вібрація. Доказ того, що майже всі його сили вичерпані.

Ед порожньо подивився на нього, потім поправив позу, щоб стати зручніше, і солодко прошепотів.

— Схоже, ви перестарались. Будь ласка, відпочиньте.

Тільки тоді напруга, здавалося, спала. Тіло командира загону обм'якло.

Ед, який майже ніс його, кивнув головою комусь. Звичайно, лікар Бен підійшов і розпочав огляд.

Уся ця низка процесів була настільки природною, що Джайкар міг лише спостерігати за цим у заціпенінні, забувши навести лад серед військ.

— Схоже, що втома накопичилася через перенапруження в ослабленому тілі. Він просто знепритомнів.

Лише приблизно через три секунди він зрозумів, що рапорт Бена був адресований йому.

Джайкар коротко зітхнув і потер потилицю. У цій дії було почуття сорому за те, що він на мить відволікся.

— Переконайтеся, що належним чином потурбуєтесь про командира Нульового загону.

— Так.

Спочатку він хотів поставити одне питання, але турбувати непритомну людину допитами не довелось, адже дуже скоро відповідь віднайшлась сама по собі, тому будити командира Нульового загону не стали.

Причина, через яку він віддав команду не переслідувати імперські війська.

Він, ймовірно, зробив це, бо знав, що його фізичний стан погіршився.

Якщо б він бився надто завзято та впав перед ворогом, ситуація знову змінилась б, ніби їх переваги ніколи раніше й не було.

Ось і все. Як змінилася б думка імперської армії після побаченого?

Поступово виникла б думка, що командир Нульового загону може бути не такою вже й важливою проблемою, як вони думали.

У такому разі участь Нульового командира у війні більше не похитне їх дух.

Рішення не продовжувати битву була справді зрозумілою, і слідувати його наказу також було чудовим вибором.

Що б сталося, якби вони не послухалися?

Джайкар похитав головою, відкидаючи припущення, про яке він навіть не хотів думати, і подивився на Демона Арута, який безсило лежав в обіймах Еда.

«Думаю, це був чудовий вибір — поважати його».

Командир Нульового загону раптово з'явився і зайняв своє місце.

Багато командирів були стурбовані цим.

[Чи варто мені визнати та поважати його чи відмовитись?]

Хоча він цього не показував, Джайкар думав про те ж.

Зокрема, у нього не було іншого вибору, окрім як глибше замислитися про це, оскільки він був командиром Першого загону, найвищим по рангу командиром в історії.

Тож він прийшов до висновку.

[Я визнаю його.]

Вибору не було з самого початку.

Навіть якщо залишити осторонь той факт, що він запобіг самознищенню Героя чи вбив колишнього командира Сьомого загону, його запросив сам Король Демонів. Як він міг не визнати його?

І вибір справді був правильним.

Нульовий командир не був генералом, який сліпо переслідував ворога. Він був командиром, який належним чином оцінював ситуацію та знав, як придушити власні бажання.

«Він точно хотів ще побитись».

Можливо, якби трохи перенапружився, то зміг би протриматися трохи більше.

Тим не менш, причина, чому він зупинився, ймовірно, полягала у ризику, який зріс би.

Тому що поразка командира Нульового загону — це не просто поодинока поразка, вона безпосередньо була б пов'язана з моральним духом усієї армії Короля Демонів.

Джайкар, який дивився на Арута новим поглядом, невдовзі злегка посміхнувся та повернув голову.

Йому було ще над чим працювати.