Розділ 34 — Наймогутніший меч Імператора (1)

Але він вже знав про це.

В'ялий голос продовжував говорити у задушливій тиші.

— Так... Якщо подумати про це, я вже чув, що він став Героєм...

— ...

— Ха-ха-ха! А-ха-ха-ха!

Що це за вдача така? Він не зміг стримати сміх.

Деон пам'ятав, що сказав Король Демонів, коли оголосив новину про появу нового Героя та наказав йому йти на поле бою.

[Як відомо, Герої та демони не ладнають, чи не так?]

Сміх припинився.

— Мій дорогий брате.

— ...

— Схоже, ти навіть зміг отримали фрагмент Героя.

Він пройшов через ворота.

Через величезний тиск, який він відчував через своє становище та наказ Його Величності, вартовий навіть не міг подумати зупинити його і міг лише спостерігати за цим заціпеніло.

Погляд вартового зустрівся з Кривавими Лицарями, які шепотілися між собою про те, що робити далі.

— ...

— ...

Настала незручна тиша.

***

Гуп.

З кожним кроком у колись чистих коридорах імператорського палацу залишалися червоні сліди. Краплі крові були розбризкані навколо слідів, ніби прикрашаючи їх.

Солдат, який охороняв двері бенкетної зали, був зляканий виглядом здавалося б абсолютно звичайної людини перед ним і спробував націлити на нього спис, але коли зрозумів хто це був, поспішно відступив.

Почесний граф Деон Харт.

Чому він прийшов саме в цей день, коли відбувався бенкет?

Він зупинився перед дверима та байдужим голосом заговорив, витираючи червону рідину, яка постійно затуляла йому зір.

— Відчини двері.

— ...

Чи можна було йому їх відчинити?

Сумніви охоронця тривали недовго, але граф Харт не чекав навіть цього короткого часу.

Він підійшов до дверей і відчинив їх сам обома руками.

Солдати, які бачили, як двері відчиняються, і як Деон Харт входить в залу без найменших вагань, одразу помітили червоний відбиток руки на дверях і поглянули на нього з приголомшеними виразами обличчя.

— Невже я... сплю...

— Я розумію твоє бажання втекти від реальності, але це справді відбувається, друже...

— ... Він справді кровожерливий, як і кажуть чутки. Але чому він виглядає таким засмученим?

— Подумай, хто зірка цього бенкету.

— Ах.

Круель Харт.

Увійшовши, Деон на мить зупинився й озирнувся навколо.

В бенкетній залі панувала мирна атмосфера, ніби ніхто ще не помітив, як він зайшов. Ні, здається, один чи двоє людей побачили його, бо він почув неподалік важке дихання.

Але його це не хвилювало.

У будь-якому разі, це прості люди, які не зможуть до нього заговорити, навіть якщо все їхнє життя пройде повз. Була лише одна людина, про яку варто було турбуватися.

«Імператор...»

Он там.

У полі зору з'явився чоловік, який сидів на вишуканому троні на подіумі, дивлячись вниз з нудьгуючим виразом обличчя.

Світле волосся та золоті очі. Він був таким молодим і красивим, що виникали сумніви, чи дійсно він той самий кривавий монарх.

Йому було лише двадцять вісім років.

Розмірковуючи про подібні речі, Деон почав повільно рухатись.

По прямій лінії через середину бенкетної зали до місця, де знаходився Імператор.

Червоні сліди, що залишались після його кроків, були неймовірно чіткими.

Молода жінка, яка його помітила першою, тихо скрикнула, і увага в бенкетній залі поступово почала зосереджуватися на ньому.

— Ох.

— О, Боже мій. Що це...

— Як можна бути таким грубим?

Гнів і неприхований страх від його грубості заполонили кімнату.

Серед поглядів, сповнених усіляких негативних емоцій, спрямованих на Деона, була пара очей, сповнена зацікавленості.

«Зрештою, ти повернувся живим».

Герцог Старб Іллюстер подивився на Деона Харта, зовнішній вигляд якого демонстрував нещодавню битву, з легкою посмішкою.

«Добре, що я послав лицарів зустріти його».

Подумав Імператор Едуардо Дезерт. Він спостерігав за Деоном Хартом із ледь помітною посмішкою на губах.

У якийсь момент погляди Імператора та герцога зустрілися, ніби вони про щось домовлялись. Однак погляд Імператора пройшов повз нього і повернувся на своє початкове місце, знову зосередившись на Деоні Харті.

Герцог теж відвів погляд, ніби нічого не сталося.

Деон Харт швидко дістався до місця призначення, опустив свою червону маску, став на одне коліно і схилив голову.

У той же час кров, що стікала з кінчиків його волосся, почала капати вниз.

— Хай сяє Імперія. Ваш слуга, граф Деон Харт, вклоняється перед нею.

Запанувала тиша.

Єдиний звук, який можна було почути, це стукіт крапель крові по підлозі.

Імператор, дивлячись на кров, що капала з волосся Деона Харта, нахилив верхню частину тіла вперед, його гострі очі засяяли.

— Деоне Харте.

— Так, Ваша Величносте.

— Що це за грубість?

Це були слова Імператора, а не когось іншого. Усі в бенкетній залі затамували подих.

В атмосфері, де навіть повітря здавалося крижаним, Деон спокійно відкрив рота.

— На шляху до палацу стався напад.

— Напад кажеш...

Це була вистава.

Хоча він уже знав про все, Імператор насупився, ніби вперше чув цю новину.

Він поправив позу і повільно забурмотів. Слова, що повільно зривались з вуст, були сповнені стиснутого життя.

— Схоже, в резиденції графа є шпигун.

— Вибачте.

— Якщо хочеш, я можу розібратися з цим за тебе?

— Ваша Величносте, не варто вам бруднити руки.

— Гм, якщо ти так кажеш.

Імператор повільно підвівся.

Він подивився на Деона Харта, який все ще опускав голову, і ледь помітно підняв куточки губ.

— Я впевнений, що тобі є що доповісти мені.

— ...

— Я також бажаю багато чого почути від тебе. Це буде довга розмова, тож давай змінимо місце.

***

Імператор розташувався у щойно приготованій вітальні та подивився на Деона, який сидів навпроти нього.

Він був людиною, про яку багато говорили і яка мала багато проблем. Все що він чув про нього, не було нічим іншим, як переходом від крайності до крайності.

«Його називають графом-вампіром, чи не так?»

Це дуже влучне прізвисько.

Бліда шкіра та червоні очі. Навіть під час бою він демонстрував жагу крові, то ким же ще він може бути, якщо не вампіром?

Це ще не все.

«Лідер Кривавого авангарду», «Майстер вбивчого загону», і навіть протилежні титули «Герой Імперії» та «товариш останнього Героя».

Крім того...

«Той, хто зупинив Диявола та повернув тіло Героя».

Власне, саме через це йому й дали звання Героя.

Герої — це не лише ті, хто має фрагменти Героя.

Наявність фрагмента слугувала лише додатковою перевагою, важливим було те, скільки майстерності людина проявила, та які вчинки здійснила.

У цьому сенсі Деон Харт був найкращим.

Під час Восьмирічної війни він досяг невимовних успіхів у авангарді.

Коли він вирушив у свою подорож як товариш Героя, він виконав завдання, яке ніхто інший не зміг успішно виконати: він повернув тіло Героя.

Зазвичай тіло Героя, переможеного Дияволом, навіть після смерті не могло знайти спокій.

Кінцівки відрізали, тіло кидали на поживу монстрам, а на обличчя голкою й ниткою пришивали усмішку, перш ніж кинути голову на кордоні між Імперією та Царством Демонів.

Це, ймовірно, сталося б і з Героєм цього покоління, якби Деон Харт не зміг його врятувати.

«Це справді велике досягнення... але натомість його прокляв Король Демонів, і його тіло ослабло».

Мати справу з Дияволом, несучи мертве тіло, було нелегко, яким би сильним він не був.

Зрештою, Деону Харту вдалося повернути тіло Героя, але він не зміг захистити власне.

Через прокляття Короля Демонів, яке роз'їдало його тіло, він постійно блює кров'ю, і навіть незначні потрясіння створюють величезне навантаження на його організм.

Для Імператора, який цінував талановитих людей, це було справді прикро.

— ... Ти знайшов спосіб зняти прокляття?

Ось чому він не міг зупинити Деона Харта піти до Замку Короля Демонів, щоб знайти спосіб зняти прокляття.

Натомість він хотів використати це як можливість зробити його шпигуном.

— Я ще не знайшов його.

— У якому стані Король Демонів?

— Такий, як завжди.

Імператор повільно посміхнувся, піднімаючи чашку перед собою.

— Тоді скажи мені, що ти хочеш сказати. Хіба ти не довго чекав?

— Дякую, що послали лицарів зустріти мене...

— Я не про це.

— ... У Замок Короля Демонів прокрався зловмисник.

Брови Імператора злегка насупилися, ніби це була не та відповідь, яку він очікував почути.

— Ти кажеш про кандидата в Герої? Нічого страшного. Він був дурнем, який влаштував безлад, повіривши в силу фрагмента Героя.

— Схоже, він також скоїв гріх. Ось чому ви відправили його на смерть?

— Так. Я думав, що він помре по дорозі, і навіть якщо йому вдасться дістатися живим, його спіймають. Крім того, не здавалося, що ти будеш ризикувати, щоб врятувати його. Хіба я помиляюсь?

— ... ні.

Зловмисника ув'язнили, а право розпоряджатися його життям було передано Дияволу.

Деон бачив його лише раз, і йому не було до нього діла.

— ...

— Невже тобі більше нічого сказати, окрім цього?

— ...

— Ходять чутки, що командир Нульового загону з'явився на передовій.

— Вибачте. Я ніяк не міг відмовитись.

— Ні, не в цьому справа. Ти, мабуть, щось бачив.

— ...

Деон Харт підвів голову. Відкрилося все його обличчя, а червоні очі дивилися прямо в золоті очі Імператора.

Імператор неквапливо зустрівся з ним поглядом, чекаючи на відповідь.

Зрештою, випливла тема, на яку він чекав.

— Круель.

— ...

— Чому ви надали йому титул Героя?

У його червоних очах вирував рідкісний гнів.

Деон говорив стриманим голосом, стиснувши кулаки на колінах.

— Ваша Величність має знати про це.

Круель Харт.

Ім'я, яке він ніколи не забуде до самої смерті.

— Найбільшим жалем для мене є те, що я не зміг його вбити.

Він єдиний, хто вижив з родини Хартів, окрім Деона.

... Якщо сказати це так, ніхто не зрозуміє суті, тому варто перефразувати.

Круель Харт — єдиний вцілілий із родини Хартів, яку знищив Деон.

***

Мене душив революціонер, схожий на монстра, і я втратив свідомість, а коли прокинувся... переді мною був Імператор!

Я був такий здивований, що мало не підскочив з місця від паніки.

Імператор був прямо переді мною!

«Що, чорт забирай, сталося?»

Я ледве зміг заспокоїти свої думки і почав оглядатися навколо.

Отже, я знаходився в бенкетній залі.

Я стояв на одному коліні та схиляв голову перед Імператором, і чомусь червона рідина невпинно капала зверху і затуляла мені огляд. Все тіло було липким із запахом гіркого заліза...

«Зачекайте хвилинку, що з моїм тілом?!»

Я відчув, ніби все моє тіло чомусь пульсувало, ніби щось сталось напередодні. Акуратна біла уніформа була заплямована червоним.

Ніби хтось вилив кров зверху мені на голову, це були не просто кілька крапель, я був настільки просякнутий нею, що якби спробувати вичавити мій одяг, кров би стекла струмком.

Коли я зрозумів, що кров, що скрапувала перед моїми очима, стікала з кінчиків мого волосся, я згадав про покоївку, ідея якої не пасувала даній ситуації.

Покоївка, яка намагалася змінити мій публічний імідж, просуваючи образ «хворобливого і слабкого дворянина».

« ... Слабкий?»

Якби на мені було не так багато крові, я міг би сказати щось на кшталт: «Гадаю, мене знудило і я виблював кров'ю, ха-ха-ха». Це навіть спрацювало би, але я був з голови до ніг у крові. Виглядало все так, ніби я вийшов із історії про привидів.

Це виглядало не як хвороба, а як прокляття.

Мій вигляд був настільки жахливим, що я майже сам повірив, що являюсь демоном.

І саме так я прибув до Імператора. Що ж робили вартові, що охороняли двері, замість того, щоб мене зупинити?

«Гнилі покидьки. Вони мали мене зупинити».

Ні, більше того, мені трохи шкода ту служницю.

Здається, вона багато думала про вибір мого одягу.

Навіть моє волосся, яке вона так старанно вкладала, зрештою перетворилося на безлад.

Я мовчки вибачився перед невідомою служницею і залишився стояти на колінах.

Коли ти не впевнений у ситуації, краще залишатися нерухомим, ніж вживати непотрібних дій.

Але що ж я такого накоїв?

— Деоне Харте.

— Так, Ваша Величносте.

— Що це за грубість?

Імператор вимовив жахливі слова.

Я не пам'ятав, що зробив. Не було жодної можливості дізнатися, що розлютило Імператора. Однак, мені не дали достатньо часу, щоб відновити свої спогади.

Іншими словами, все було зруйновано.

Хоча це були лише слова, відчуття складалось таке, ніби перед моїм горлом приставили ніж.

Опираючись бажанню доторкнутися до шиї, я відчайдушно...

... втратив глузд.