Розділ 37 — Почесний Граф Деон Харт (2)

Для початку я намагався максимально стримувати роздуття щік, але в ситуації, коли будь-хто б образився і пішов, герцог примудрився привітати мене лагідною посмішкою.

— Це наша перша зустріч віч-на-віч, чи не так? Приємно познайомитися, графе Харте. Я багато чув про вас.

— ...

— Графе?

Щойно герцог підійшов, Круель зробив крок назад, і його погляд буквально впився в мене.

Обличчя дами Лієн посиніло, а обличчя людей навколо нас також зблідли.

«Я знаю, знаю».

Було зрозуміло, що це виглядало так, ніби звичайний почесний граф наважився жувати у присутності герцога!

Так не піде. Якщо я продовжуватиму в такому дусі, в мене лише з'явиться ще один ворог. Навіть якщо в мене болітиме горло після цього, я маю змиритися з цим, швидко проковтнути їжу і відповісти.

Я поспішно проштовхнув пудинг, яким був набитий весь рот, в горло.

У ту мить, коли я змусив його опуститись далі по стравоходу.

— Графе!

— Кухуп!

Це була потужна атака.

Напівз'їдений пудинг знову вискочив у мене з рота.

Я здивовано витріщився на червону рідину з грудочками, яка зіпсувала підлогу бенкетної зали, а потім обережно звернувся до людини, яка ляснула мене по спині.

— Кахах... Ваша Королівська Високість принцесо...

***

— Давно не бачились, пане Іллюстере.

— Так, Ваша Високосте... Але...

— Останніми днями ви не відвідували імператорський палац, здається, ви були дуже зайняті.

— Вибачте. Але, Ваша Високосте...

— Невже щось сталось?

— Ні, Ваша Високосте. Це...

— Ах, перепрошую, не варто було мені питати про особисте. Вибачте.

Принцеса перевела погляд на графа Харта, а кронпринц — на герцога.

Все це було сплановано ними на місці, щойно герцог заговорив з графом Хартом.

Герцог Іллюстер — голова аристократичної фракції. Яку він міг отримати користь від розмови з графом Хартом, «мечем Імператора»? Мабуть, він мав зловісний намір.

Кронпринц і принцеса планували відгородити графа Харта від його темного плану.

Але, схоже, принцеса поводилась надто наполегливо.

— Ваша Високосте принцесо, але почесний граф Харт...

— Гм?

У цей момент почулися крики принцеси.

— Аааа, графе! Кров, у вас кров!

— !?

Здавалося, що граф Харт намагався пробурмотіти щось на кшталт: «Ні, це не так...», але його голос не мав жодного впливу і був похований у метушні.

Це була не просто кров, це кров з грудками. Хто міг це проігнорувати?

— Лікаря!

Кронпринц поспішно покликав королівського лікаря та глянув на принцесу.

Його погляд так і говорив, що варто було бути обережнішою, коли вона постукала його по спині ззаду. Неодноразово говорилось, що тіло графа Харта було схоже на скло через прокляття Короля Демонів.

«Я розумію твоє бажання спокусити графа Харта, але... це було занадто».

Пообіцявши, що як тільки цей інцидент буде вирішено, він знову попросить принцесу сісти та зверне її увагу на це, кронпринц поспішно підійшов до Деона Харта.

***

— Аааа, графе! Кров, у вас кров!

— Ні, це не так...

— Нічого не кажіть...

Це не кров, це пудинг...

Перш ніж я встиг пояснити, дама Лієн прикрила мені рота хусткою.

В збентеженні я зумів відсмикнути її руку, вона з розгубленим виразом обличчя подивилась на неймовірно чисту хустку. Я відвернув голову.

У бенкетній залі панував хаос.

— Лікаря!

Починаючи з того, що кронпринц викликав придворного лікаря.

— Що відбувається?

З'явився навіть клятий Імператор.

Чоловіком, який йшов за ним, явно був генерал Немезеус, головнокомандувач військом і мій командир під час Восьмирічної війни. Хоча я давно його не бачив, як я міг забути той шрам на його обличчі?

Отже, враховуючи клятого Героя Круеля та герцога Старба, можна було сміливо сказати, що я тепер привернув увагу всіх великих людей Імперії.

«Якби я справді блював кров'ю, це не було б великою проблемою...»

Проблема полягала в тому, що це не кров.

Думаю, вони вважали, що запах крові був перекритий ароматом парфумів, які наповнювали бенкетну залу, але я не знаю, що станеться, якщо вони дізнаються правду.

Коли я відчув, що моє серце ось-ось зупиниться, бурмотіння Імператора стало ще гіршим.

— Це через прокляття Диявола?

Ні, мене ніколи не проклинав Диявол.

У день, коли я повернувся до імператорського палацу, несучи тіло Героя, я був такий слабкий, що виблював кров перед Імператором. Якимось чином всі прийняли це за прокляття Короля Демонів, і все закінчилось ось так...

«Боже мій, невже це знову сталось в палаці?»

Я знову все зруйнував.

Влаштувавши переполох в палаці.

***

Придворний лікар оглядав людину перед ним з рідкісним серйозним виразом обличчя.

Насправді, було б точніше сказати, що його вираз обличчя затвердів, а не що він був серйозним.

Зрештою, Його Величність Імператор, Його Королівська Високість кронпринц і принцеса, герцог Іллюстер, голова аристократичної фракції, генерал Немезеус і навіть Герой Круель Харт одержимо стежили за кожним його рухом.

Його пацієнт — відомий граф Деон Харт, про якого ходило багато дурних чуток.

Якщо його щось потурбує, життя лікаря на цьому скінчиться.

Ось чому він дуже нервував і проводив ретельний огляд.

«Чому...»

Хіба не все в порядку?

Його тіло було надто слабким, але насправді жодних серйозних проблем не було.

Якби він виблював кров'ю, мав залишитись відповідний гіркий запах, але, як не дивно, запаху крові не було.

Спочатку лікар подумав, що аромат парфумів замаскував його. Все сталося в бенкетній залі, яка була наповнена запахом усіляких парфумів.

Навіть сильний вишневий аромат, що йшов від нього, мабуть, також був результатом використання певних пахощів.

«У такому випадку запах аж ніяк не міг йти від рота!»

Коли Деон трохи відкрив рота, щоб лікар перевірив, чи справді той зблював кров'ю, його вразив сильний аромат вишні, а не запах крові.

Тому палацовий лікар був упевнений, що граф Харт не зблював кров'ю.

Проблема полягала в червоній рідині та грудочках, що вийшли з його рота...

«Вони мали вишневий запах, тож це, мабуть, пов'язано з вишнею».

Якщо подумати, він пам'ятав, що серед десертів був вишневий пудинг.

Здається, йому стало погано, коли він їв цей пудинг...

Лікар поглянув на червоні грудочки, які прибирали слуги, а потім знову відвів погляд.

«Чи варто мені про це сказати?»

Це лише питання часу, коли інші це помітять.

Навіть якщо вони від початку не помітили цього, бо були приголомшені, а навколо витав запах парфумів, зрештою, більшість людей тут мали справу з кров'ю раніше.

Тиран Едуардо Дезерт, який не лише прийшов до влади завдяки повстанню, а й розпочав Восьмирічну війну майже одразу після сходження на трон; генерал Немезеус, який був головнокомандувачем під час Восьмирічної війни; і, звичайно ж, Круель, Герой, який ніяк не міг уникнути битв.

Якщо дати їм трохи часу, вони самі зможуть швидко зрозуміти ситуацію, оскільки вони так уважно спостерігали за нею.

Ось чому він так серйозно про це задумався.

Придворний лікар мимоволі підняв голову та зустрівся з яскраво-червоними очима, що дивилися на нього.

« ... Хік!»

Це точно був той погляд, який волав про те, що його вб'ють, варто йому лишень розкрити рота!

Він рефлекторно перевів подих. Вирази обличчя тих, хто сприйняв це серйозно, стали ще похмурішими, але палацовий лікар не мав часу турбуватися про такі речі.

Чи варто йому збрехати Його Величності чи сказати правду, ризикуючи бути вбитим?

Подумавши деякий час на перехресті життя і смерті, він мовив:

— Ви згадували, що на графа стався напад по дорозі в палац. Схоже, він кашляв кров'ю через втому та внутрішні травми, які отримав тоді.

Лікар щільно заплющив очі та обрав власне виживання.

***

— Ви згадували, що на графа стався напад по дорозі в палац. Схоже, він кашляв кров'ю через втому та внутрішні травми, які отримав тоді.

Я вижив! Здається, мій щирий благальний погляд спрацював.

Хоча він трохи заїкався, лікар чудово впорався з поясненнями.

Чесно кажучи, коли він щільно заплющив очі, моє серце стиснулося, бо я подумав, що він розкаже правду.

Справді, що б сталося, якби він розказав правду?

Я б, мабуть, почувався збентеженим і накликав на себе гнів інших, але ще до цього реакція Імператора була б непередбачуваною.

Можливо, він спробував би вбити мене за приниження.

— Немає іншого лікування, окрім відпочинку, тому найкращим буде добре відпочити...

— Зрозуміло.

Я спокійно відповів і встав із стільця, на якому сидів.

Нарешті це сталося. Це здавалося надто обтяжливим. Мені підставили стілець, сказавши, що пацієнт повинен сидіти, але хто зміг би сидіти в оточенні членів королівської родини, не маючи достатньо сильного серця при цьому?

Навіть Імператор стояв поруч!

Можливо, якби Імператор не сказав, що це наказ, я б твердо продовжував стояти до самого кінця обстеження.

«У будь-якому разі, схоже, все якось вирішилось».

Тепер я можу використати це як привід піти додому. Вони ж не намагатимуться утримувати хвору людину?

Я повернувся до Імператора. Вже збирався вклонитися і сказати, що вирушаю додому, але, на жаль, моє тіло виявилось в більшій напрузі, ніж я очікував.

Було так погано, що мої ноги підкосились!

Було зрозуміло, що моє серце без жодних вагань схилялося перед Імператором. Тоді чому й моє тіло падало вперед?

Я вилаявся собі під ніс, відчуваючи, як безпорадно втрачаю опору.

«О чорт».

Постати у такому вигляді перед Імператором. Яким смішним я, мабуть, виглядав для людей у бенкетній залі?

Оскільки я ніколи не відвідував світські заходи, цей інцидент міцно закарбується в їхній пам'яті.

Як почесний граф ганебно впав перед Імператором.

«Моя репутація в соціальному колі зруйнована».

З цією думкою я порожньо дивився на підлогу, що наближалася.

Ні.

«Вона не наближалась?»

Час завжди йшов так повільно?

Ох, це воно? Чи ні. Якби я побачив світло в кінці тунелю, то й спогади про минуле мали б пронестись перед очима.

Розмірковуючи про різні нісенітниці, лише через кілька секунд я зрозумів, що хтось тримав мене за руку.

Хто це? Чи був хтось серед людей поблизу, хто міг би мене спіймати... Це дама Лієн?

Я зосередився, перевів погляд на долоню, що тримала мене за руку, і відкрив рота.

— Дяк...

... Ну вже ні!

Я проковтнув слова вдячності, які ледь не виривалися з моїх вуст, щойно я побачив обличчя іншої людини.

Мої очі, сповнені доброти, коли я хотів подякувати, стали холодними, і майже одразу я висловив крайню огиду та струсив руку, яка підтримувала моє тіло.

— ...

— ...

У крижаній тиші Круель мовчки подивився на мою руку, потім на мене, а потім зробив крок назад. Я також закусив губу і зробив кілька кроків назад.

Я не хотів робити щось подібне перед Імператором, але нічого не міг з собою вдіяти. Бо це був рефлекс.

Перебуваючи на полі бою вісім років, я знову і знову нагадував собі про цю ненависть до нього.

Як я міг спокійно витримати доторк цього хлопця, коли огида була настільки глибоко вкоріненою, що залишала відбиток на моїй душі?

Навіть якщо це було, щоб допомогти мені.

На щастя, тишу швидко порушили.

— ... Здається, ти не дуже добре почуваєшся. Як щодо того, щоб повернутися додому та відпочити?

— Вибачте.

Я слухняно вклонився та висловив свою повагу.

Те, що сказав Імператор, можна сприймати як наказ господаря бенкета гостю.

Ці слова, які можуть бути як образою так і проявом уваги залежно від того, як їх вживають, зараз були спрямовані на мене.

Незалежно від того, як я ставився до Круеля, зіркою цього бенкету був він, а господарем — імператорська родина.

Таким чином, моя грубість, яка легко могла б стати великою проблемою, була замаскована під «нездужання», і Імператор взяв на себе ініціативу зробити мені легку догану, тим самим запобігши будь-чиїм доріканням в мою сторону.

Імператор точно захистив мене таким чином.

«Тому що він щедрий до талантів».

Ось чому я почувався ще більш обтяженим. Я не такий талановитий, яким він мене вважав.

Я справді боявся, як відреагує Імператор у ту мить, коли його очікування стосовно мене не виправдаються, а лопнуть як бульбашка.

З новим усвідомленням я відчув, що мої ноги знову втрачають силу, тому я поспішно вийшов з бенкетної зали, не відкинувши руку дами Лієн, яка підтримувала мене збоку.

Я навмисно намагався забути про все, що стосувалось Круеля.