Розділ 38 — Почесний Граф Деон Харт (3)

Почесний граф Деон Харт вийшов з бенкетної зали, і бенкет вже добігав кінця.

Серед вельмож, які один за одним виходили із зали, Старб Іллюстер та Круель Харт тихо прогулювалися відкритим садом імператорського палацу.

Герцог крокував попереду, а Круель Харт слідував за ним, і Старб, який деякий час мовчки йшов до безлюдного місця, в якийсь момент зупинився.

— Коли ви попросили мене стати вашим покровителем і заявили, що ви на моєму боці...

Він повернувся і зустрівся поглядом із Круелем Хартом.

На обличчі Старба також з'явилась незрозуміла посмішка, коли він дивився прямо в тверді зелені очі.

— Я запитав вас, чому.

— ...

— Ви сказали, що для захисту.

Вони єдині двоє, що вижили з зруйнованої родини.

Круель Харт — єдиний, хто вижив, окрім Деона Харта, який і був головним винуватцем трагедії.

Коли він втратив усе і прийшов до герцога, щоб той став його покровителем, замість того, щоб одразу вигнати його чи погодитися, Старб запитав чому.

Відповідь була по-грубому короткою.

Просто для «захисту».

[Кого?]

Це була коротка фраза без вказаного об'єкту захисту, але Старб більше не ставив запитань.

Люди, яким є що захищати, стають вірнішими за будь-кого іншого. Він не був настільки дурним, щоб копнути вірного собаку, який підбіг до його ніг.

Могло здатися, що він приблизно знав, ким був неозвучений об'єкт, але навіть якщо ні, колись він би дізнався, тому не було потреби питати і змушувати його відчувати відразу.

І сьогодні, в ту мить, коли він побачив погляд Деона Харта, який виходив за рамки ворожості та був сповнений вбивчого наміру, він переконався, ким був «об'єкт».

[Мене.]

[Щоб захистити себе.]

Розум придушив інстинкт, який кричав, що це ще не все і було щось ще.

— Це було для того, щоб захистити самого себе від Деона Харта?

— ...

У відповідь була лиш тиша.

Герцог Іллюстер усміхнувся, ніби цього було йому достатньо. Круель дивився на нього і тихо заплющив очі, ніби проганяючи втому.

М'який голос герцога було ледь чути.

— Я б не говорив про це недбало, бо не знаю обставин інших людей, але... це дурість.

Якби метою було лише власне виживання, існувало безліч інших способів.

«Тим не менш, з моєї точки зору це вдалий вибір».

Старб засміявся.

Він був герцогом і головою аристократичної фракції. Він має силу, яка здатна подолати безліч проблем, і також достатньо причин, щоб усунути Деона Харта, «Імператорського пса».

Ні. «Імператорський пес» — це лише додаткова причина, навіть якщо виключити її...

«Деон Харт — це людина, яка має померти».

Він — ніби отрута для землі.

Він торкнувся області коло серця і легко посміхнувся.

— ...

Круель не потрудився відповісти.

Перш ніж він це усвідомив, сцена, свідком якої він став, промайнула в його очах.

Вхід до маєтку, охорони ніде не видно. Коридор, залитий кров'ю. І всередині кімнати хлопчик витягує кинджал, встромлений в серце його батька, і озирається назад.

[Брате.]

... Деон.

Його власний молодший брат.

Круель глянув на тіла своїх матері та батька, які були відносно цілими порівняно з іншими, розірваними на шматки, і знову підвів погляд.

Кров, що стікала з червоного волосся по лобі, на мить затримувалась в кутику ока, а потім далі стікала по щоці.

Не дивлячись на сльози, що стікали по його обличчю, Деон посміхався.

Кров капала з кинджала, який він тримав обома руками.

[ ... Ти.]

У ту мить, коли Круель спостерігав за цим і збирався щось сказати, Деон кинув кинджал, який тримав.

***

Щойно я вийшов з імператорського палацу, я відмовив дамі Лієн, яка запропонувала провести мене, і пошкандибав назад до маєтку самостійно. На мить я засумнівався в своєму зорі і протер очі.

В моєму домі було багато людей, яких тут не могло бути. З моїми очима щось не так?

На них навіть був не звичайний одяг, а білосніжна лицарська форма.

Залишимо осторонь той факт, що цей одяг виглядав знайомим.

«Чому подвір'я мого будинку, з яким було все гаразд, коли я пішов, зараз горить?»

Чи це якась галюцинація? Це, мабуть, галюцинація. Здається, я дуже напружений останнім часом. Або, можливо, я старію.

— ... Цього не може бути. Що це, чорт забирай, таке!

Жар, який я відчував шкірою, не міг бути галюцинацією.

На мій крик хлопці, які тулилися разом з одного боку палаючого подвір'я, ніби оточуючи щось, обернулися.

І я, не розуміючи ситуації, мало не схопився за голову, коли побачив, як їхні обличчя світлішають, варто було їм мене помітити.

— Капітане!

Ох, ви, кляті покидьки.

— Це наш капітан!

— Він більше не капітан, а граф!

— Графе!

— Ваша Світлосте, графе!

Я зітхнув.

У мене заболіла голова, тому я поклав руку на скроню та оглянув їхні обличчя втомленими очима

Чому в моєму будинку були скажені собаки? З яких це пір мій маєток став собачою будкою?

Благородні Лицарі. Ні, Криваві Лицарі.

Усі члени ордену зайняли моє подвір'я, ніби це був їхній природний обов'язок.

Вартові спостерігали за ними, рясно пітніючи.

«Якого біса ви не зупинили їх?...»

Яка взагалі тоді користь від охорони в маєтку?

Мені вже почало здаватися, що ця абсурдна ситуація насправді сон, але події, що сталися сьогодні, були надто реалістичними, щоб можна було зробити подібний висновок, а жар вогню та присутність дами Лієн, яка стояла на крок позаду, також надто яскраві.

Вона навіть кричала на тих, хто сходив з розуму.

— Шикуйтеся!

— !

Ох, погляньте тільки, як вони вишикувалися миттєво в лінію.

Дама Лієн керувала ними з такою впевненістю, що було невірно казати, що вона отримала цю посаду тільки завдяки зв'язкам.

Вона різко крикнула, і її акуратно зібране волосся розвіялось по вітру.

Ох, вона не просто кричала. Вона чітка віддавала накази.

Бах!

— Якого біса ви робите?!

— Хе-хе, лідере....

— Я не лідер, я ваш командир. І якщо ви зустрічаєте свого пана, вам варто як слід привітатися, а не волати, ніби розшукуєте дружину, яка втекла з дому! Чому горить графський двір?

Члени ордену були шоковані її безжальним ставленням і із запізненням привіталися зі мною.

Я по черзі поглянув то на палаючий двір то на членів ордену і, зітхнувши, звернувся до дами Лієн.

— Дамо Лієн.

— Так, графе.

— Вріжте їм.

— Добре.

— Що? О ні, хвилинку! Графе! Поговорімо хвилинку! Кеуук!

Що стояло за цим?

Мені хотілося вийти і побити їх власноруч. Але я стримався, бо подумав, що якщо я це зроблю, то тільки травмую свої руки.

В будь-якому випадку, що це взагалі таке?

Я дивився, як вони почали качатися по землі один за одним під безжальними ударами дами Лієн.

Їм не було на що скаржитись. Але мені було цікаво, чим вони були захоплені.

Через жар я не міг підійти ближче, тому просто напружив зір, і зміг розгледіти щось, чого не було видно, коли вони тулилися разом.

Одяг з вишитим білим птахом на синьому тлі...

«Революційна армія?»

Чому член Революційної армії на моєму подвір'ї? Можливо, ці скажені собаки його притягли?

Тепер, якщо згадати, ці хлопці намагалися щось пояснити раніше, здається?

— Дамо Лієн, зачекайте хвилинку.

— Так.

Я зупинив її з наміром почути всю історію.

Дама Лієн негайно припинила свої дії, як гарно навчена лицарка, але оскільки ці кляті покидьки вдавали, що плачуть, я зміг почути повну історію інциденту лише після того, як завдав їм ще кількох ударів.

— Цей хлопець підкинув бомбу на моє подвір'я?

— Так! Ми випадково помітили його і одразу ж зловили!

— Що ж... поки що зрозуміло. Але...

Впевнені очі дивилися на мене так, ніби вони вчинили вірно.

Я зустрівся поглядом з кожним із них і без вагань висловив свої сумніви.

— Чому ви опинились тут саме в цей час?

— Е-е...

— Чому Революційна армія напала на мій маєток, поки мене тут не було? У моєму маєтку немає нічого, що могло б їх привабити.

— Це...

Усі з них відвернули голови та поглянули в інший бік, навіть дивно стало, куди подівся той впевнений погляд.

Хлопець, якому не пощастило зустрітися зі мною поглядом, залився холодним потом, його очі затрусились.

— Я чую, як шестерні в твоїй голові рухаються.

— !

Завдяки цьому я зміг певною мірою здогадатися про причину нинішньої ситуації.

Було шкода цих хлопців, але я не такий вже й дурний.

— Ви ж крутились тут ще до того, як заявився член Революційної армії, чи не так?

— ...!

— Як...!

Крім того.

Ці хлопці опинились тут не через Революційну армію, член Революційної армії прийшов сюди через цих хлопців.

Революційна армія бажає завдати шкоди Імператору, і найефективнішим способом для цього було б завдати шкоди мені.

Щоб нашкодити мені, найпростіше було б напасти на лицарів, які були моєю найбільшою силою, а оскільки місцем події був мій маєток, не було б причин вагатися.

Я дивився на винуватців цього інциденту холодним поглядом.

Хотілося в цю ж мить вдарити їх по потилицям та запитати, чому вони прийшли...

— ... Спочатку приберіть за собою.

Затушіть вогонь в тому числі.

Хоча я тримався на відстані, мої очі трохи боліли.

Я мимоволі підняв руку, щоб протерти очі, але відчув у руці сторонній предмет, якого там не мало бути. В цю ж мить роздався відчайдушний крик.

— Графе!

— ...?

Дама Лієн кричала так лише тоді, коли траплялось щось незвичайне.

Я зупинив рух, керуючись інстинктами.

Саме в той момент я зрозумів, що тримаю в руці щось, чого ще мить тому там не було.

— ... що це?

Знайома форма була досить зловісною. Де я це бачив?

... Так, я згадав.

Я викинув предмет майже одразу. Відчайдушно, ніби моєю єдиною метою було вирвати цю жахливу річ з рук.

Те, що, як мені здалося, я підкинув угору, полетіло мені за спину, приземлилося на підлогу, перекинулося і зупинилося, вдарившись в чиїсь ноги.

Бах!

— Графе!

— Ви в порядку?!

Дама Лієн та члени ордену кинулися перевіряти моє самопочуття.

У будь-якому разі, я порожньо дивився на місце вибуху.

«Я мало не помер».

Навіть якщо хтось кинув бомбу, я ніколи не подумав би, що вона впаде прямо мені в руку. Я вижив тільки завдяки тому, що випадково її спіймав, але, чесно кажучи, мене це не дуже радувало.

Дама Лієн, яка якимось чином зрозуміла значення мого погляду, підійшла до мене, торкнулась обвугленого трупа піхвами свого меча та сказала:

— Вам не потрібно почуватися винним. Цей хлопець — повстанець.

І те, як вона дивилась на мене... Здавалося вона кричала: «У вас таке добре серце!», одними лише очима.

Але це було не так.

— Ми й на мить не подумали, що в нього могли бути напарники. Здається, поки один хлопець кинув бомбу та спричинив хаос, інший планував втекти зі своїм полоненим товаришем... але ви можете бачити результат.

Я простежив очима за поглядом дами Лієн.

І врешті-решт зміг побачити, як старий дворецький безжально здолав солдата-революціонера, який тікав, несучи свого товариша.

... Що, Ремембер?!

«Хіба старий на таке здатен?!»

— У будь-якому разі, я вражена.

— ... що?

— Я була приголомшена від думки, що з графом станеться щось серйозне. Але я ніколи й подумати не могла, що ви спіймаєте бомбу.

— Ах... Це...

— Як і очікувалося, ви дивовижні.

Це був збіг обставин.

Погляд її яскравих очей був досить обтяжливим.

Не в змозі дивитися їй в очі, я зрештою втік, залишивши лише кілька наказів, щоб вона розібралась в ситуації.

— Я проведу вас.

— ...

Звісно, вона ускладнила навіть це.

Думаю, мені потрібно почати шукати ліки від головних болей, щойно дістануся до своєї кімнати.

Трясця.

***

— Чорт забирай, навіть якби я помер, я мав би вбити пса Імператора...

Голос, сповнений жалю, вирвався з вуст повстанця, якого повністю придушили.

На шляху до повалення Імператора було кілька головних перешкод. Якби треба було обрати лише найважливіших, їх було б близько трьох.

Немезеус був головнокомандувачем під час Восьмирічної війни, а зараз є особистим охоронцем Імператора.

Прем'єр-міністр Ардал стабілізував громадські настрої щодо Імператора завдяки чудовій політиці та методам фінансового управління, як під час війни, так і зараз.

Почесний граф Деон Харт, який був лідером авангарду під час Восьмирічної війни, а зараз є собакою Імператора, виконуючи будь-який його наказ без застережень.

Найбільш надокучливий з них — Деон Харт

Двоє інших використовували сонячні ділянки як основну сцену, тому їхні дії були обмеженими, і їх можна певною мірою передбачити та легко контролювати, але головна сцена Деона Харта знаходилась в тіні.

Іншими словами, важко передбачити, що він зробить, і його важко контролювати.

Все почалося з того, що вони не мали уявлення, де він був і що робив весь цей час.

«Звичайно, він вирушив з міста не лише для того, щоб приборкати монстрів...»

Було важко постійно втрачати контроль над подібними речами.

Тому Революційна армія наполегливо працювала над усуненням Деона Харта, небезпечної змінної.

Криваві Лицарі на мить зупинилися та озирнулися на голос, який не містив жодного сліду жалю.

Граф і командирка увійшли до маєтку, а дворецький очолював людські сили, щоб загасити пожежу у дворі.

Іншими словами, нікому було підслухати цю розмову чи зупинити їхні дії.

— Кого це ти назвав псом Імператора?

Дикі собаки одразу ж вишкірили зуби.