Розділ 42 — Почесний Граф Деон Харт (7)

— Граючи в ігри зі зброєю в тренувальній залі, вони зламали одинадцять мечів та повалили чотири дерева, що пізніше перетворилося на гру, спрямовану проти наших лицарів.

Я мовчки дивився на члена Кривавих Лицарів.

Потім хлопець, який збентежено відводив погляд, раптом вирішив бути безсоромним і випнув груди.

— Тренування є тренуванням.

— Замовкни! Ви тренуєтесь, атакуючи, навіть тих, хто відпочивав?!

— Ніби ворог буде зважати на ваш відпочинок. Тобі треба звикнути до подібного.

— А як щодо того, що ви вкрали нашу частку їжі!

— Тренування на випадок нестачі їжі?

— Угх, де мої ліки від шлунка...

Цьому міцному лицарю вже потрібні були ліки від шлунка... і це зайняло лише тиждень. Я не міг приховати своїх зітхань.

Сер Каїн, який знайшов у себе в кишенях ліки від шлунка та випив їх, відчайдушно звернувся до мене.

— Кількість лицарів, яким необхідні ліки від шлунка, зростає. Будь ласка, зробіть щось з цими покидьками... тобто лицарями.

— Ти назвав нас покидьками, чи не так?

— Ні.

— Це жахливо! Я тобі покажу, хто тут покидьок!

Здається, лицарі маєтку мали гарний колір обличчя ще тиждень тому.

Поглянувши на виснажене обличчя сера Каїна, я повернув голову та знову пильно подивився на скаженого собаку.

Хлопець помітив мій погляд своїми тваринними почуттями і, здавалося, сам по собі заспокоївся, а потім почав чухати голову та вигадувати безглузді виправдання.

Власне, це не можна було вважати виправданнями.

— Все ж таки, ми вели себе поміркованіше, ніж коли перебували в імператорському палаці...

— Ви робили подібне в імператорському палаці?!

А точніше, вчиняли ще гірше? Ви, божевільні покидьки!

Кап.

Пішла кров.

Ну що ж. Я сьогодні дуже втомився через різні дратівливі речі, тож не дивно, що мій організм не витримав, коли кров'яний тиск підвищився.

— Графе!

— Капітане, ні... графе!

Я швидко зажав ніс і відкринувся на спинку стільця.

А я вже хотів сказати, що в мене давно не було кровотечі.

Зір в мить розмився. Мої повіки ніби поважчали, і невдовзі настала темрява.

Останніми проблисками я побачив тих, хто виглядав як Ремембер і дама Лієн.

«Це добре. Швидше вдарте цього покидька прямо переді мною...»

Відчувався знайомий запах ковдри. Коли я розплющив очі, звична стеля заповнила моє поле зору.

Я не міг зрозуміти ситуації, тому на мить закліпав очима.

— Ви вже не спите?

Почувся спокійний голос.

На моїй пам'яті була лише одна людина, яка мала такий спокійний голос.

— Ремембере.

— Так, графе.

— Як довго я пробув без свідомості?

— Це було не так довго. Рівно одна година і двадцять чотири хвилини.

Мені здавалося, ніби минуло багацько часу відтоді, як я знепритомнів від кровотечі з носа, хіба ні?

Мабуть, вони викликали лікаря, коли я втратив свідомість, адже один з них, який чекав поруч, підійшов і почав оглядати моє тіло.

Ніби йому було байдуже до лікаря, Ремембер чітко дивився на мене і спокійно говорив.

— Що б ви хотіли зробити?

— ... що?

— Лицаря, який образив графа, взято під варту дамою Лієн. Якщо ви накажете, я негайно скажу привести його.

Сріблясто-блакитні очі таємниче сяяли.

Я подивився на нього, навіть не кліпнувши, потім опустив погляд і відповів.

— Тоді не міг би ти викликати його?

— Так, я негайно накажу привести його до вас.

— Ні. Скажи йому чекати в кабінеті, хай не заходять сюди.

— ... Як накажете.

Він виглядав здивованим, але нічого не запитав.

Ремембер трохи прочинив двері та поговорив зі слугою, який чекав зовні. Потім, замість того, щоб піти, він повернувся назад і став за крок від ліжка.

Я дивувався, чому він наполягав залишитися тут, і здавалося, що це через лікаря.

— Саме тіло слабке, і дуже втомлене, але серйозних проблем немає. Мені нема що сказати, окрім того, щоб ви були обережнішим із втомою та стресом.

— Невже? У Його Світлості ще так багато паперової роботи, тож це проблематично.

Здавалося, що він залишився не тому, що хвилювався за мене, а тому, що хотів почути результати обстеження і зрозуміти, чи не вплине мій стан на роботу з документами...?

Коли в мене побігли мурашки по шкірі, а моє тіло затремтіло, здивований лікар прибіг назад і почав обстеження.

Я ледве зміг відірвати його від себе, кілька разів сказавши йому, що все гаразд.

До речі, цей хлопець, мабуть, вже прибув до офісу. Мені варто з ним якнайшвидше зустрітися.

Коли я встав з ліжка, Ремембер природно пішов за мною.

Оскільки він був моїм дворецьким, це було очевидною дією...

«Але чому він йде за мною?»

З якоїсь причини лікар теж послідував за мною. Коли я обернувся, то був здивований, побачивши його.

Він вагався і вже деякий час стежив за мною, але, можливо, тому, що був дуже вразливою людиною, він пропустив слушний момент піти і зрештою послідував за мною, не усвідомлюючи цього.

Я цокнув язиком, глянувши на нього, відчинив двері кабінету та не зміг не похвалити вибір лікаря, який пішов за мною.

— Йойййки...

Обличчя члена Кривавих Лицарів опухло, ніби його добряче побили.

Через це я спробував стримати сміх, який мав ось-ось вибухнути, але з носа знову потекла кров.

Лікар швидко простягнув мені хустку.

Я виконав його вказівку затиснути нею ніс та знову подивився на лицаря з серйозним виразом.

«Обличчя знайоме... але як його звали? Міл? Молон? Мілс?»

— Як тебе звати?

— Що? Ви впевнені, що забули моє ім'я? Я Мілан. Як із усіх імен в світі, ви могли забути саме моє?

— Ти!

Дама Лієн, яка відповідала за Мілана, виглядала так, ніби збиралась будь-якої миті вдарити його ще раз.

Що я міг зробити з таким хлопцем? Було б легше, якби вона певною мірою здалась, як і я.

Я поспішно зупинив її та увійшов до кабінету й сів на стілець.

Незважаючи на мою кровотечу з носа, на щастя, документи були цілими.

... На білому папері були червоні плями, але з текстом усе було гаразд, тож все добре.

Як би там не було.

— У мене є питання до тебе, Мілане.

— Питайте що завгодно.

— Що ви, заради всього святого, робили в імператорському палаці?

Ось чому я його покликав.

По-перше, я не мав наміру його карати.

Хоча вони й поводили себе так, ми воювали разом на полі бою під час Восьмирічної війни та здіймали метушню, рятуючи один одного.

Особливо враховуючи, що ці хлопці здійняли галас, сказавши, що будуть захищати такого бездарного й нікчемного командира, як я, тож як я міг їх суворо карати?

— Е-ем... ви ж не збираєтеся мене сварити?

— Ти!

— Дамо Лієн, все гаразд. Я не буду тебе сварити, тож розповідай швидше.

Чесно кажучи, я трохи хвилювався.

Я питав, яких неприємностей вони могли завдати Імператору, адже це були такі люди, яким було байдуже на догани.

Про всяк випадок, якщо у мене знову підніметься тиск, і я втрачу рівновагу, тримаючись за голову, я глянув на лікаря, який намагався піти, і доброзичливо посміхнувся.

Потім Мілан, який відводив очі, почухав щоку і повільно зітхнув.

— Почну з дрібниць: ми зруйнували кілька будівель, намагаючись захопити повстанців.

— Дрібниці... ні, перед цим. Революційна армія?

Чому вони напали на карету, в якій я їхав, і підкинули бомби в маєток?

Я розумів, чому Революційна армія цілилась в мене, але чому ці хлопці так галасують, щоб спіймати повстанців?

— Як я вже казав вам під час нападу на карету, Його Величність доручив нам придушити Революційну армію, яка лютувала в імперській столиці, в обмін на їжу.

— ...

Він казав це? Я не знав. Бо моя пам'ять про той час була відсутня.

Тоді, мабуть, саме ці хлопці мене врятували. Я дивувався, як опинився у бенкетній залі імператорського палацу, коли думав, що помру тоді. Мені було так ніяково, коли я отямився.

«Тоді чому моє тіло було вкрите кров'ю в той час...?»

Коли я подивився на хлопця примруженими очима, той, ніби його вдарили ножем без причини, почав виправдовуватися, випалюючи якусь нісенітницю.

Зміст, звісно, був сповнений провокаційних слів.

— Але ви казали нам не задавати питань. Прем'єр-міністр пильно спостерігав за нами, але...

Мабуть, він став обережніше висловлюватись, коли усвідомив, що я пильно дивився на нього.

До речі, хіба цих хлопців не слід негайно відправити до імператорського палацу? І щодо тих кількох будівель...

Мабуть, моє мовчання було досить тривожним.

Хлопець, який рясно пітнів і озирався навколо, почав голосно вигукувати, що це все, що він знає.

— Ви знаєте, як важко придушити повстанців, які бігають навколо, розкидуючи бомби, і при цьому нічого не зруйнувати? Кілька зруйнованих будівель — це не велика ціна!

— ... Скільки було цих будинків?

— Е-ем... близько дванадцяти?

— ...

— ...

Дама Лієн, яка стояла поряд, тихенько прошепотіла: «Може, все ж таки побити його?»

Подумавши хвилинку, я похитав головою.

Якщо обвалення кількох будівель він назвав дрібницями, це означало, що сталися інші, більш значущі інциденти, про які мені варто було почути.

— Було ще щось, окрім цього?

— Сталась бійка з Імперською гвардією.

— З Імперською гвардією...

— У нас виникла сварка і все закінчилось невеликою бійкою.

— Невелика бійка...

— Ох, звісно, ми не програли. Все закінчилося нічиєю. Проти Імперської гвардії!

— ...

— Насправді, нам довелося захищатися, але вдалося відкусити вухо капітану гвардії! Як смішно, що хоча він і капітан Імперської гвардії, він ні на що не здатний і легко показує свої слабкі сторони. Звісно, я не втратив такої можливості! Ха-ха!

— Дамо Лієн, приберіть його.

— Чи можу я побити його?

— Скільки забажаєте.

— Га? Капітане? Чому дама Лієн хапає мене за комір...? Граф? Графеее! Ви ж казали, що не будете мене сварити. О ні...

Бах!

Шум швидко стих завдяки Ремемберу, який люб'язно зачинив двері.

Я сказав, що не буду його сварити, але я ніколи не казав, що не розсерджуся. Звичайно, це був повний абсурд.

Цей хлопець з гордістю говорив такі нісенітниці, то ж чому я не можу зробити це з ним?

У якийсь момент я опустив руку, якою масажував потилицю, і торкнувся ділянки під носом.

На щастя, з носа не пішла кров. З потилицею теж все було гаразд.

«Що мені робити з цим хлопцем...»

Ні, проблема в усій групі лицарів. Що мені робити з цими клятими божевільними собаками?...

Глибоко зітхнувши, я сказав лікарю, який все ще метушився навколо мене, щоб він пішов геть, і підняв випадковий документ.

І невдовзі після цього схопився зі свого місця.

«Ось воно!»

Причина, чому ці хлопці постійно зчиняли проблеми, полягала в тому, що вони мали зайву енергію.

У такому разі, хіба цього не було б достатньо, щоб зменшити їхню енергію майже до нуля?

Було відомо, що на території поблизу кордону часто бачили монстрів. Було б гарною ідеєю відправити їх туди. Тим самим зменшу їх енергію і також приберу з власних очей.

Вже через годину я почав писати відповідний наказ, наспівуючи подумки пісеньку, однак...

— Графе! Я бачу там монстра!

— ... Гаразд...

Всупереч плану, мене потягли разом з цими клятими хлопцями на приборкання монстрів.

***

Коли вони отримали наказ вирушити на місію зі знищення монстрів, члени Ордену Благородних Лицарів відреагували інакше, ніж інші звичайні люди.

Приборкати надзвичайно небезпечних чудовиськ. Навіть місце розташування знаходилось поблизу кордону.

Хоча їм доведеться вступати в битву, яка могла закінчитися їх смертю, вони раділи, а не були шоковані чи розлючені.

Вони думали, що граф збирається їх насварити, але він навіть дав їм таке веселе завдання! Хіба це не відпустка!

— Вау, як і очікувалося від графа! Я думав, що збожеволію від нудьги! Він, мабуть, зрозумів, що ми втрапляли в неприємності не просто так!

— Хоча він і зайнятий, він продовжує піклуватися про нас! Хто той покидьок, який образив нашого графа?!

— Хіба це можна назвати образою! Ми просто обговорювали різницю між лицарями маєтку і нами!

— Тож це ти!

Чоловіки, одягнені в охайні білі лицарські мундири, підскочили в повітря. Їх ціллю був Мілан, що присів від страху.

Потім, коли пролунав відчайдушний крик, один лицар, Клетер, який мав більш спокійну особистість, ледве прийшов до тями та підняв забутий наказ, що був захований у дальньому кутку.

Він міг побитися об заклад, що ці покидьки не дочитали до кінця. Тож йому варто було як слід прочитати наказ графа.

Як і очікувалося.

— Вирушають тільки наші лицарі, так? Граф теж не йде з нами.

— ... га?

— Що?

Запала тиша.

Ті, хто бив Мілана, всі поглянули в цей бік.

Дивлячись в круглі очі, ніби ті розмірковували, що це означає, Клетер торкнувся свого чола та похитав головою.

— Ви повинні були дочитати наказ до кінця, довбні...