Розділ 45 — Почесний Граф Деон Харт (10)

— Графе, з вами все гаразд?!

Навіть посеред великої паніки Лієн розрубала потенційно небезпечного монстра навпіл і поспішно перевірила стан Деона.

Стріла глибоко ввійшла йому в плече, ніби влучила прямо в ціль. Дивлячись на місце, куди вона влучила, схоже, що вона прилетіла ззаду.

Якщо це так, означало, що її випустили не з боку кордону...

Невдовзі все закінчивши, Лієн, яка знову покликала Деона, на мить зупинилася, спостерігаючи за його реакцією.

— Вуххх...

— ... Графе?

Вона здригнулась й зробила крок назад, навіть не усвідомлюючи цього. Лієн охопило жахливе відчуття відторгнення.

Це було так, ніби аури всіх Кривавих Лицарів об'єдналися в одну.

Збудження та божевілля, які неможливо було приховати, проявлялися у повільно видихуваному повітрі.

Вона почула дивний тріск і поглянула вниз, щоб побачити, як він тримається за своє плече, ніби бажає розчавити його.

Хоча його гострі нігті робили рану сильнішою, а рука, що закривала його плече, була вся в крові.

Деон Харт посміхався.

— Дамо Лієн.

— Га, так!

— Відріжте це.

— ... що?

— Швидше.

Лієн на мить завагалася, дивлячись на древко стріли, яке ніби підштовхувало її до дій.

Зважаючи на його слова, здавалося, що їй слід було повністю відрізати виступаючу частину, щоб позбавити Деона дискомфорту. Якщо відрізати древко стріли таким чином, на деякий час йому буде легше рухатись, але наслідки після виймання наконечника пізніше, будуть значними.

Чим більше рухатись, тим глибше ввійде наконечник стріли в плоть, і щоб витягнути його, доведеться зробити великий надріз навколо нього та розширити рану.

Було очевидно, що час відновлення відповідно збільшиться.

Враховуючи той факт, що Деон Харт — меч Імператора, вона повинна була зупинити його від таких необдуманих дій.

Щойно Лієн зустрілась поглядом з яскраво-червоними очима, що повільно рухалися та фокусувалися на ній, вона витягнула меч і замахнулась ним, ніби чимось одержима.

Древко стріли, що стирчало з плеча та тремтіло, впало, і Деон задоволено посміхнувся, коли громіздка річ зникла.

— Добре тоді, хлопці.

Коли його кінь зробив крок уперед, він злегка нахилив голову.

Потім, ніби з нізвідки, ще одна стріла ледь не зачепила його вухо та застрягла в землі поряд.

Залишивши командування Лієн, Деон відкинув капюшон своєї білої мантії закривавленими руками та озирнувся на членів команди.

Його очі звузилися під світлом, ніби сильне раннє літнє сонце було для нього занадто сильним, але його губи все ще посміхалися.

— Час приймати ліки.

Це справжня битва! Погляд лицарів змінився.

Лієн затремтіла, бо здавалося, що це вже не ті хлопці, яких вона колись знала.

Деон ліниво витер свої закривавлені руки об поділ мантії і неквапливо зачекав, поки вони закінчать приготування.

Тим часом нападники, які не мали наміру гаяти більше часу, почали атакувати верхи, але ніхто, крім Лієн, не виявляв нетерпіння.

— У тебе є ще ліки?

— Тільки мої.

— Чорт забирай. Тоді, Клетере, у тебе залишилися якісь наркотики...

— Це все, що я приніс із собою про всяк випадок. Ти впевнений, що нічого не взяв з собою?

— Йшлося про приборкання монстрів. Я не думав, що ми матимемо справу з людьми.

Мілан грубо похитав головою, ніби його це непокоїло.

Однак він був не єдиним, хто не прийняв наркотики, кілька інших лицарів також ходили серед товаришів, питаючи, чи не залишилось у кого зайвих.

Деон, який спостерігав за цим, чистими руками вийняв з кишені мішечок.

— Мілане.

— Так? ... Хах!

Мілан рефлекторно схопив щось, що полетіло в його бік, зрозумів, що це насправді був мішечок, і уважно перевірив його вміст.

Він був наповнений білосніжними таблетками.

Мілан, який одразу зрозумів, що це таке, підняв голову і здивовано подивився на Деона.

— Невже навіть ви, графе, не можете обійтися без цього? Але чому...

— Я отримав це від наркомана, коли пішов виконувати наказ Його Величності.

— Справді? Ах... У будь-якому разі, я вдячний.

Мілан дивувався тому, як він міг піти підкорювати монстрів і зустріти наркомана на шляху, але подумав, що хороша річ — це хороша річ,тож швидко поклав пігулку до рота.

Потім він одразу насупився.

Ці таблетки були того виду, які швидко розчиняються, варто лише покласти їх у склянку з водою.

Іншими словами, це ліки, створені для певної поганої мети. Але завдяки цьому їх було легко ковтати, тому, якщо мислити позитивно, можна було навіть знайти навіть щось хороше в них...

«Такі препарати обов'язково мають побічні ефекти...»

Навіть дорогі ліки мали неприємні побічні ефекти, а ці взагалі виглядали дуже дешевими. Якби той, хто їх дав, не був би графом, він би одразу виплюнув їх.

«Ну... з ліками, які мені дав граф, проблем бути не має, а якщо і будуть, побічні ефекти — не такі серйозні».

Мілан збирався проковтнути препарат, що швидко розчинявся на кінчику його язика, з незручним виразом обличчя. Підійшли й інші, хто шукав наркотики, і всі вже збиралися взяти їх та покласти до рота, коли раптом роздався голос:

— О, там суміш снодійного та паралізуючого, тож переконайтеся, що ви це витримаєте.

— ... Пффф!

— Тхе! Хе-хе!

Звук випльовування чогось чувся одночасно тут і там.

Деякі з них нюхали запах вологих ліків на долонях, перевіряючи їх, а потім знов клали їх назад до рота з виразом полегшення, а інші кидали їх на підлогу з гірким виразом обличчя.

Звідкись пролунало бурмотіння.

— Ми чули, що ви маєте певний рівень імунітету до подібних речей, але хіба це не занадто?

— Це не моя вина, що ви не можете це витримати.

— Тепер, якщо подумати, снодійне та паралізуючі препарати, здається, мають дуже серйозні побічні ефекти. Граф все ще людина?

— Я вже не людина.

— Ах.

— Якщо подумати про те, що ми робимо зараз, вас вже теж не варто вважати людьми.

— У будь-якому разі...

Лієн, яка спостерігала за незрозумілою сценою, що розгорталася перед її очима, заїкнулась, перш ніж відкрити рота.

— Графе... Графе, що це за ліки...?

— Наркотики.

Кхах. Кха.

— Хіба наркотики не заборонені в Імперії? Навіть якщо ви граф,вам не варто...

— Це неявно дозволено лише нашим лицарям. Поки нас не спіймають за їх прийманням, все гаразд.

— Що це...

— Зараз не час турбуватися про такі речі, чи не так?

Деон, який це сказав, зіскочив з сідла коня.

Він легко перестрибнув через Лієн, повернувся в повітрі, обхопив руками шию хлопця, який біг до неї, і разом з ним впав на землю.

Впасти з коня! Якщо не бути обережним, можна не тільки отримати серйозні травми, але й навіть померти!

Коли Лієн, злякавшись, подивилась вниз услід Деону, він вміло приземлився, використавши ворога як подушку, і встромив кинджали йому в обидва плеча, притиснувши того до землі.

Спочатку обидва плеча, потім обидві руки. Поки інша людина корчилась від болю, він опустив погляд і запитав:

— Чи варто мені зробити це і з його ногами?

— ...

Його слова звучали щиро.

Хлопець мало не заціпенів, побачивши блискучі червоні очі, хазяїн котрих ніби міг будь-якої миті вкусити.

Деон посміхнувся йому та встав.

Якби в нього було достатньо кинджалів, він так би й зробив, але, на жаль, залишилося лише два.

Тому він звернув свій погляд на лицарів, які вже вступили в бій, і безтурботно заговорив до Лієн, яка тримала меч, чекаючи наказів.

— Дамо Лієн.

— Так, графе.

— Подбайте, щоб цей хлопець не помер.

— Слухаюсь.

Йому більше не потрібно було про це хвилюватися.

Він бачив, як члени ордену билися, як божевільні.

Якби звичайні люди побачили, як у всіх них змінився погляд, заглибившись у божевілля, вони б подумали, що вони повністю втратили здоровий глузд.

Очі Деона звузилися.

— Що ви зараз робите?

Монотонний голос, який не був дуже гучним, й не містив жодних особливих емоцій. Однак, чомусь, усі погляди звернулись до його власника.

Незважаючи на погляд ворога, якого було досить важко розгледіти через налиті кров'ю від наркотику очі, але Деону було байдуже.

Він зробив крок.

Він повільно крокував до місця, де небезпечне божевілля протікало між розумом та інстинктом.

Наближення до місця, повного вершників на конях, було рівносильно самогубству, але він не показував жодних ознак вагання.

— Минуло стільки часу, а ви ще не втратили глузд...

— ...

— А може, це тому, що ви відчуваєте, що можетн битися як люди, тепер, коли стали лицарями.

— !

На мить Деон зник, потім з'явився прямо біля коня ворога та встромив кинджал в стегно супротивника. Коли несподіваний біль вивів його з рівноваги, граф скористався нагодою, щоб встромити свої нігті в його рану, схопив за одяг й стягнув його вниз.

Вигляд кинджала, який без вагань увійшов в плоть, був достатнім, щоб навіть ті члени ордену, які вже звикли до цього, адже робили подібне самі, відвернулись.

Так, саме так.

Якби вони справді збожеволіли, вони б не відводили погляду.

На губах Деона з'явилася глузлива усмішка.

— Чому ви пригнічуєте дію наркотиків?

Якщо поведінка після прийому препаратів нічим не відрізнялась від звичайної, не було жодного сенсу приймати їх.

Очі лицарів розширилися, ніби вони не знали, що відповісти. Деон прослідкував за кожним поглядом, спрямованим на нього, і сказав так, ніби йому було шкода.

— Ви, хлопці, ще не такі вправні.

Вони не мали достатніх навичок, щоб вижити, не вдаючись до жорстокості.

Однак, вони й не були застраховані від наслідків. Відчуваючи провину за те, що вчинили.

Тож необхідно було прийняти препарат. Й позбутися всіх спогадів і почуттів.

— Я ж казав вам неодноразово.

Почувся моторошний звук.

Яскраво-червоні зіниці вигнутих у формі півмісяця очей поглянули вбік.

Можливо, вороги планували скористатися тих, що граф відволікся, щоб здійснити несподівану атаку, але хлопець, який наблизився до нього зі зброєю в руках, тільки застиг на місці з широко розплющеними очима, ніби не міг повірити у те, що бачив.

Коли він намагався замахнутися зброєю, кинджал встромився в його серце.

Деон зібрав усю свою силу в руці, повернув кинджал і витягнув його. Багато крові бризнуло, залишаючи червоні плями на його білому волоссі та щоках.

Але він на цьому не зупинився, він схопив хлопця за волосся, відкинув йому голову назад і почав раз за разом різати кинджалом по його обличчю.

На відміну від його грубих дій, що межували з божевіллям, його голос був спокійним і незвично рівним.

— Розуму має залишитися рівно стільки, щоб розрізняти друга від ворога.

Кров, яка ще не встигла всотатись, стікала по його чубчику та капала на обличчя.

І щойно вони зустрілись з червоними очима такого ж кольору, лицарі не могли не завмерти, ніби почули слова, які так сильно закарбувалися в їхній пам'яті:

[Дозвольте божевіллю вас поглинути.]

***

Поки Деон та Криваві Лицарі мали справу з ворогами, що раптово з'явилися, у королівстві за кордоном запанувала велика метушня.

Командувач, який відповідав за важливу роль охорони кордону, порожньо дивився в одне місце та розсіяно щось бурмотів.

У його голосі чулася глибока недовіра, ніби він сам не міг повірити в це, навіть коли говорив.

— Це Деон Харт? Герой Імперії.

— Враховуючи його біле волосся, здається, що так.

— Зважаючи на цей стиль бою, мені теж здається, що це він.

— Я не можу розгледіти кольору його очей, бо він далеко, але ця біла уніформа...

— Уніформа хлопців поруч з ним точно належать Кривавим Лицарям. Тож, мабуть, це справді він.

— Трясця.

Чому він взагалі опинився тут?

Назвати їх появу тут простою місією по підкоренню монстрів здавалося підозрілим.

Підкорення монстрів передбачало двох або більше лицарських загонів, але хіба це не занадто мало?

Якраз коли він схилявся до гіпотези, що вони прибули шпигувати, як невеличкий елітний загін, а не просто підкоряти монстрів, виникла ще одна проблема.

— Що вже знову?!

Людині, яка виглядала як Деон Харт, в плече влучила стріла, що раптово з'явилась.

Спалахнула ще одна битва з новими, підозріло виглядаючими людьми.

Як би заплутано все не виглядало спочатку, тепер все стало ще гірше.

Що відбувається? Якщо вони збирались завдати шкоди Герою Імперії, за ними мала б стояти високопоставлена особа. Це внутрішня боротьба? Невже в Імперії багато внутрішніх чвар?

Чи це була демонстрація сили для іншого королівства? Ні, стріла влучила досить глибоко, щоб це можна було вважати простою демонстрацією сили. Ймовірно, деякий час йому буде важко користуватися рукою.

... Га? Деякий час...?