Розділ 48 — Передвіщення (3)

Я мало не виплюнув чай.

Я трохи втратив пильність, а він раптово сказав щось таке. До речі, про нього, навіщо він це сказав?... Коли я завмер, не в змозі звикнути до розмови, яка раптово стала напруженою, кронпринц продовжив говорити.

— У мене не було іншого вибору, окрім як зайняти місце кронпринца, але ж люди про це не знають, чи не так? Різниця у віці між Його Величністю та мною становить лише вісім років. Коли Його Величність опиниться у віці, щоб передати престол, я також буду достатньо близьким до віку, коли йдуть у відставку.

Різниця у вісім років.

Кронпринцу Елпідію Дезерту двадцять років, і він на вісім років молодший за двадцятивосьмирічного Імператора.

Час від часу посланці з інших королівств, які прибували до палацу, не дослідивши належним чином інформацію, схиляли голови та запитували оточуючих, чи не є принц біологічним сином Імператора. Але хіба це можливо?

Кронпринц — племінник Імператора.

«Ні, але чому ти мені це кажеш?...»

Я не маю жодного стосунку до твоєї важкої особистої історії.

Він ніяк не міг не помітити мого виразу обличчя, сповненого занепокоєння, але клятий принц не звернув на це уваги і продовжив говорити.

— Якщо настане день, коли я зійду на трон, це означатиме, що в житті Його Величності виникла проблема. Я цього не хочу.

— ...

— І точно я усвідомив це, коли побачив, як Його Величність працює. Я не зможу робити це так, як він.

В очах кронпринца, який це сказав, була суміш невідомих емоцій.

У чому я можу бути впевнений, так це в тому, що це аж ніяк не негативна емоція.

— ...

Враховуючи, що Імператор убив усіх своїх братів і навіть їхніх дітей, щоб ті не залишили після себе наступників, було дивним не лише існування живого племінника, але й те, що цей племінник не ненавидить свого дядька, але це можливо. На це була причина.

Бо був лише один брат, який не загинув від рук нинішнього Імператора.

Коли Імператор, тоді лише дев'ятий принц, направив меч на свою родину, єдиний брат, перший принц, вже був мертвий.

Я не багато знав про це, але, враховуючи чутки, що ходили навколо, ніби «Якби перший принц був живий, дев'ятий принц не вихопив би меча», можна зробити висновок, що стосунки між ними були досить хорошими.

Окрім цього, ходило багато чуток про першого принца.

Член королівської родини, який не був схожий на людину свого статусу. Єдиний кровний родич, який був добрим до дев'ятого принца, до якого нікому не було діла.

Навіть після одруження та народження дітей він відвідував його щодня та піклувався про нього, тому не дивно, що нинішній Імператор добре ставився до кронпринца та принцеси, які були дітьми першого принца та його племінниками.

Він, мабуть, відчував певну прихильність до них. Можливо, він ставився до них, як батько або брат.

Отже, він насправді визнав їх «кронпринцом» та «принцесою».

— Тож, будь ласка, попіклуйся про Його Величність.

— Так... Що?

Я здивовано підняв голову.

В очах кронпринца, в які я наважився поглянути, була незрозуміла мені довіра.

«Мене й раніше цікавило це питання... Але звідки ця безкінечна довіра? Хіба підозрювати всіх не є нормальною поведінкою для члена королівської родини?»

Навіть людина, приглядати за якою він просить, — Імператор. Той самий Імператор, який особисто вихопив меч і завоював континент під час Восьмирічної війни!

Ця ситуація приголомшувала.

— Брате, навіщо так тиснути на графа?

— Ваша Високосте принцесо...

— Навіть якщо б ти не сказав цього, граф і так добре піклувався про Його Величність!

Абсолютно ні. Тож не дивись на мене так, ніби питаючи: «Чи добре я впоралась?»

Чому кронпринц закивав головою!

— Я був грубим.

— Ох ні.

Я вирішив. Мабуть, мені варто втекти. Якщо все буде йти таким чином, продовжуватимуть підніматися лише обтяжливі теми.

Оскільки не можна просто піти, нічого не сказавши, краще придумати гарний привід, відлучитись на деякий час, а потім повернутися. Тоді принаймні атмосфера зміниться.

Випадково сталось так, що я випив забагато чаю і мені закортіло до туалету, тож я міг би використати це як привід піти.

Я обережно відкрив рота, спостерігаючи за поглядами принца та принцеси.

— Можна мені на хвилинку до вбиральні?

— Якщо подумати, ти випив багато чаю. Звісно, йди.

Я вклонився принцу та принцесі, які махали руками, і поспішив з саду, де відбувалось чаювання.

«Я вижив! Я думав, що задихнусь».

Думки про повернення туди знову робили моє майбутнє знову темним, але, принаймні, зараз я зміг звідти вибратись!

Я бадьоро йшов коридорами імператорського палацу, думаючи, що мені не слід занадто поспішати після того, як зроблю всі свої справи.

І, незважаючи на мою захопливу прогулянку, я подумав:

« ... Де я?»

Я заблукав.

Було не дивно заблукати, навіть попри те, що мені часто доводилось бувати в імператорському палаці.

Я завжди одразу зустрічався з Імператором і одразу повертався додому, не маючи потреби йти іншим шляхом.

Отже, чи маю я можливість знайти вірний шлях самостійно?

«Було б погано змушувати королівську родину довго чекати...»

Моє життя в біді.

Якщо вони випадково подумають, що я від них спеціально втік, хіба це не буде великою проблемою?

Я поспішно озирнувся навколо в розгубленості.

На щастя, невдовзі я знайшов працівника, який стояв у кутку одного з коридорів.

— Гей, ти!

— ...!

Ох, я був такий щасливий, що навіть закричав.

Він злякався і подивився на мене широко розплющеними очима. Я злегка посміхнувся, ніби вибачаючись, але з якоїсь причини він почав тремтіти.

... Можливо, мені лише здалося.

Боячись, що він може втекти, я не стер посмішку з обличчя, і збільшивши крок, наблизився до нього.

Мене трохи непокоїв тривожний вираз його обличчя, можливо, через мою репутацію, але зараз мені було не до цього.

Здається, я ось-ось вибухну.

Але мені навіть не дали пояснити.

— Де..

— Ааааа!

... Де туалет? Ти божевільний.

Я поглянув на хлопця, який раптово вихопив ніж і кинувся на мене, з виразом обличчя, повним радше збентеження, ніж здивування.

***

— Він пішов.

— Здається, так.

Він, мабуть, втік. Здається, розмова була досить обтяжливою для нього.

«Чесно кажучи, це було раптово».

Але він нічого не міг з собою вдіяти, бо знав, що подібна можливість поговорити може з'явитись не скоро.

Кронпринц Елпідій ледь помітно посміхнувся, тихо піднявши свою чашку.

Йому було шкода обтяжувати графа, але він не мав наміру брати свої слова назад.

На відміну від мирної поверхні води, на глибині відбувався якийсь підозрілий рух, лезо якого було чітко спрямоване на його дядька, Імператора.

Рух, який триває з моменту, як дядько став Імператором, і досі.

[Ми не дозволимо вам сидіти на троні.]

[Якщо це продовжуватиметься, ви, можливо, не зможете сидіти на імператорському троні до кінця свого життя.]

[Опір знаті посилюється.]

[Будь ласка, покарайте тирана.]

Восьмирічна війна закінчилася. Навіть у розпал подій вони продовжували відвідувати його.

Це не означало, що його могли вразити ці абсурдні слова, але навіть він не міг гарантувати, як довго зможе витримувати це.

Вони можуть прийти і похитнути його, використавши слабкість, про існування якої навіть він не знав.

Слабкість є такою не даремно. Якщо цей момент настане, він, ймовірно,...

Минуло десять років відтоді, як влада змінилась. Навіть якщо вони не змогли нанести удар під час війни, бо становище не дозволяло, зараз у них було достатньо часу, щоб знайти одну-дві слабкості.

Досі кронпринц служив сильним захистом для Імператора.

Щоб повалити Імператора, потрібна не лише правдоподібна причина, а й «член імператорської родини», який зайняв би місце на порожньому троні. Тому, якщо кронпринц не погодиться на їх пропозицію, їхні дії завершаться простим бунтом.

Вони могли б замінити його принцесою, але кронпринц мав би більше влади, щоб переконати інших, крім того, вона теж ніколи б не погодилась на це.

Через це «дії» підривних елементів не мали іншого вибору, окрім як відступити на деякий час.

Але у всього був свій ліміт. Ні, ліміт вже був перевершений.

Минуло два роки відтоді, як їхні дії почали змінюватися з «умиротворення» на «погрози, замасковані під умиротворення».

Як кронпринц, який не знав, коли його можуть спіймати на слабкості та змусити вчинити небажаний вчинок, він мусив поспішати та скласти заздалегідь підготовлений план.

Тому для нього було природно звернути увагу на Деона Харта, Героя, якому особливо довіряв Імператор.

«Я радий, що все ж не сказав цього йому».

Він не зміг би подолати тягаря цих слів і втік би. Якби він почув ці слова, то, мабуть, вибіг би з імператорського палацу в ту ж мить. Він, мабуть, не захотів би бачити кронпринца до кінця свого життя.

«Якщо є хтось, хто заважає допомогти Імператору...»

Навіть якщо це член королівської родини.

« ... Варто позбутись його».

Він дав принцесі печиво та солодко посміхнувся.

Принцеса зустрілася поглядом з братом, а потім кивнула, прикривши очі у формі півмісяця, ніби знаючи, про що він думав. Вигляд того, як він кивнув головою у відповідь, видався б будь-кому ознакою хорошого брата.

Як завжди, день кронпринца сьогодні пройшов мирно.

***

Ще кілька хвилин тому шпигун Іреона пробрався наодинці до палацу.

Поки Імператор був відсутній, приймаючи відвідувачів, він прокрався до його кабінету та зумів скопіювати та викрасти важливі документи.

У серце самої «Імперії»! Простий шпигун з маленької країни! Він здійснив неймовірний подвиг!

Звичайно, це було нелегко.

Хоча він навіть не мріяв від початку потрапити до кабінету Імператора, а натомість планував проникнути до офісу прем'єр-міністра, охорона все одно була посиленою.

Також складності додавав ліміт часу для розслідування, який був встановлений на один тиждень, враховуючи можливість того, що тиран-Імператор розпочне війну у відповідь на безсоромні вимоги королівства Іреон, навіть не зваживши прибутки та збитки.

«Тепер я можу повернутись до своєї батьківщини, прокляті покидьки!»

Тепер, коли він досяг своєї мети, йому залишається лише повернутися, але, здається, у цьому світі все не так просто.

— Гей ти!

— ...!

Гучний голос чітко звертався до нього.

Невже його помітили?

На обличчі шпигуна, який несвідомо сильно затремтів від того, що його можливо викрили, із запізненням з'явився вираз жалю.

Його просто покликали, але він виглядав дуже здивованим. Хіба це нікому не здасться підозрілим?

«Що мені робити?»

Він досі тримав важливі документи. Якщо його так спіймають, він не зможе їх просто позбутися.

Чи варто йому спробувати втекти? Але це буде, ніби кричати вголос: «Я підозріла людина».

«Ні, заспокойся. Це може бути напрочуд дурна людина, яка нічого не зрозуміє».

Тому він оглянув іншу людину і зрозумів, що нічого не вийде. Йому треба тікати.

Шпигун спробував вирівняти свій втомлений вираз обличчя.

Червоні очі, біле волосся. Що за невдача. Із всіх людей, йому пощастило натрапити саме на «Деона Харта».

Він відомий тим, що божеволіє від крові. З давніх часів існують історичні докази того, що божевільні люди мають гарну інтуїцію, і хіба те саме не стосувалось людини перед ним? Він навіть провів вісім років на полі бою, тож його тваринні інстинкти мають бути неперевершеними.

Тим не менш, він спробував покластися на удачу, але...

«Це... він зараз посміхається?»

Посмішка, ніби він чітко розгадав особу цієї людини.

Шпигун закрив рота і вкусив внутрішню сторону щоки. Неквапливо посміхаючись, той крокував в його сторону, ніби кажучи, що що б шпигун не намагався зробити, він був у нього як на долоні.

Він ніколи не впорається з ним. Щойно він тільки спробує, то точно стане іграшкою цього покидька.

«Я не можу просто втекти».

Одним з небагатьох людей, кваліфікованих носити зброю перед Імператором, був Деон Харт. Мабуть, навіть зараз він мав її при собі.

Він відомий тим, що вміє не лише розмахувати кинджалом, а й кидати його, щоб вразити ціль, тому він точно не дасть цілі, що повернулась до нього спиною, втекти.

Ймовірно, щойно він відвернеться від нього, щоб побігти, кинджал полетить прямо в його спину.

Деон Харт, ніби відчуваючи його складні почуття, крокував до нього з посмішкою на обличчі.

Це означало, що він більше не дасть йому часу на роздуми?

Думки шпигуна мчали з неймовірною швидкістю, щоб якось дійти найкращого висновку.

Вдавати з себе слугу та мати з ним справу означало б грати наперекір волі цього покидька, а спробувати втекти — варіант не кращий.

У такому разі єдиний вихід — «напасти на нього».

«Звичайно, він супротивник не мого рівня, тож варто спробувати його збентежити».

Той, мабуть, легковажно думав, що незграбний шпигун, який навіть виявив ознаки здивування, не наважиться напасти на нього. Варто скористатися цим.

Якби це був раптовий напад, яким би вправним він не був, це застане його зненацька і шокує. Якщо так станеться, виникне тимчасова прогалина.

Скористатися цією прогалиною та втекти.

Як тільки план було складено, не було потреби хвилюватися далі.

«Спочатку послухаю, що він скаже, і якщо перше слово видасться дивним, атакую негайно».

Коли людина починає говорити, її пильність зазвичай неусвідомлено знижується.

Подумавши таким чином, шпигун підняв голову і поглянув на Деона Харта.

Ледь помітна напруга пронизала його, і Деон Харт повільно відкрив рота.

— Де...

— Ааааа!

Не було потреби слухати до кінця.

Шпигун, який одразу ж дістав ніж, без зволікання кинувся вперед.

«Як ти смієш питати мене, де документи?»

Замість того, або слухати щось подібне до кінця, було б набагато вигіднішим скористатися моментом, коли він послабив пильність, заговоривши.