Розділ 50 — Передвіщення (5)

— Тоді я піду, Ваші Високості.

— Добре.

Але чому ви говорите між собою так, ніби мене немає поруч? А як щодо мого лікаря?

Навіть герцог вирішив вислизнути.

— Мабуть, мені теж доведеться йти. Вибачте.

Здається, все закінчилось.

Ні, все справді скінчено.

Герцог і Круель непомітно зникли, а принц із принцесою помахали мені руками, ніби говорячи, що мені варто поспішити.

Генерал Немезеус також жестом підборіддя показав мені швидко йти за ними, і, тримаючи чоловіка рукою за комір, підняв розкидані по підлозі документи та почав вести його.

А палацовий лікар, який вагався та спостерігав...

— Я пізніше надішлю вам тонізуючі ліки, тож не забудьте їх прийняти.

— ...?

— Тож, будь ласка, залишайтесь здоровими. Будь ласка.

З якоїсь причини ці слова він прошепотів відчайдушним, але твердим тоном, а потім швидко пішов геть.

Не в змозі адаптуватися до цієї ситуації та стоячи з порожнім поглядом, я глянув на генерала.

Він йшов таким швидким кроком, ніби збирався вбити будь-кого, хто за ним не встигатиме.

«Вбиральня...»

Зважаючи на атмосферу, не думаю, що зможу втекти.

Зрештою, у мене не було іншого вибору, окрім як піти за ним.

***

Герцог вийшов з імператорського палацу та сів у карету, що прямувала до його резиденції. Щойно опинився в екіпажі, він вийняв щось із кишені.

Один із документів, які шпигун впустив хвилину тому.

На аркуші білого паперу був написаний ретельний бюджетний план на час війни.

Круель звернув погляд на нього, ніби відчув, що це за документ, але герцогу було байдуже.

Він не видав жодних емоцій, проглядаючи вміст документа, потім посміхнувся, склав його та поклав назад у кишеню.

У його голові відтворювалася розмова, яка сталась під час аудієнції у Імператора деякий час тому.

— Він сказав, що не планує розпочинати війну зараз.

Але, попри це, дав наказ скласти бюджетний план.

— Він не вміє брехати.

На обличчі герцога з'явилася явна посмішка.

Хіба не варто допомогти йому з цим?

Його Величність, мабуть, найбільше хвилюється за Царство Демонів.

«Принаймні, вони зберігатимуть мовчання, поки Його Величність не захопить половину континенту».

Герцог легко торкнувся ділянки біля серця.

Круель мовчки спостерігав за цією сценою.

***

— Ти виглядаєш недобре. Десь болить?

— Ні.

— З тебе холодний піт струмками тече.

— Все гаразд.

Я ніяк не міг сказати Імператору, що виглядаю так, тому що не зміг сходити до туалету. Я ніколи не зможу сказати про щось таке сороміцьке.

Я спробував вирівняти спину та розгладити напружений вираз обличчя.

Імператор, що сидів на стільці навпроти столу, примружив очі та подивився на мене, ніби намагаючись оцінити мій фізичний стан.

Коли я сів, вдаючи, що все в порядку, він посміхнувся та відкинувся на спинку стільця.

— Якщо це ти, то, мабуть, так воно і є. Я кажу це через занепокоєння, але не приховуй, що ти погано почуваєшся. Ти одна з найважливіших сил Імперії.

— Я матиму це на увазі.

— Тоді запитаю ще раз.

— ...

— Я чув, що ти спіймав шпигуна. Ти почуваєшся добре?

На розслабленому виразі обличчя різко сяяли золоті очі, немов у звіра, що шукав здобич.

Я не міг дивитися йому прямо в очі, тому відповів, трохи відводячи погляд.

— Все гаразд.

Все справді було добре. Хоча мене й зачепив клинок того хлопця, це була буквально просто подряпина, а холодний піт і поганий колір обличчя були результатом того, що десь у моєму тілі ось-ось мало щось луснути.

Якщо він справді хвилювався за мене, то варто було просто дати мені невелику перерву. Тоді все знову було б добре.

Я, очевидно, був щирим, але брови Імператора сіпнулися, він замислився, як сприймати мої слова.

Він помовчав мить, потім знову відкрив рота, піднявши куточки губ.

— ... Добре тоді, дозволь мені запитати тебе дещо інше. Що привело тебе сюди?

— Щодо території Харт....

— Якщо ти хочеш повернути її або попросити про щось подібне, то я заздалегідь відмовляю. Те саме стосується й речей, пов'язаних з Благородними Лицарями.

— ... Тоді дозвольте мені піти у відставку.

— Цього також не можу дозволити.

Я очікував відмови, але ніколи не думав, що отримаю її, перш ніж хоч щось скажу.

Мені хотілося схопити його за комір і сказати: «Я віддаю це тобі, тож чому б тобі просто не забрати?!» Мені хотілось кричати. Звичайно, якби я так вчинив, моя голова не змогла б залишитись на своєму законному місці.

Як тільки я збирався обміркувати, що з цим робити, знову почувся сміх Імператора.

— Однак, якщо ти задовольниш моє прохання, я дозволю тобі одну річ, яку ти бажаєш. Як щодо того, щоб тоді запитати ще раз?

В мене було погане передчуття стосовно прохання Імператора.

Але оскільки не було іншого способу переконати його, я повільно кивнув.

Тоді Імператор поставив ще одне питання з ледь зрозумілим виразом обличчя.

— Круель Харт також вирішив взятися за це завдання, тому, якщо ти також візьмеш участь, я виконаю прохання того, хто впорається першим. Тебе це влаштовує?

— ... Я зроблю це.

Він збирався виконати бажання Круеля? Цього абсолютно достатньо, щоб я також прийняв участь. Бо я поняття не мав, що він міг попрохати в Імператора.

Якщо я не буду обережним, це може виявитись прохання, яке завдасть мені шкоди.

Якби суперник був звичайним дворянином, я міг би це проігнорувати, але Круель — «Герой», як і я.

Було нескінченно мало шансів, що Імператор стане на мій бік перед обличчям законних вимог великої «талановитої людини».

Ось чому я звернувся до нього з усією серйозністю.

— Що я маю зробити?

На губах Імператора, який дивився на мене з безвиразним виразом обличчя, ніби щось намагаючись знайти, з'явилася ледь помітна посмішка.

Він взяв документ у Немезеуса і простягнув його мені. Коли я, природно, пройшовся очима по тексту, мій погляд зачіпився за слова зверху, які здавались схожими на якусь назву.

[Церква Спасіння]

— ... Церква Спасіння?

— Так, Церква Спасіння. Це псевдорелігійна організація, яка нині процвітає в нетрях. Її необхідні знищити.

Ліквідація псевдорелігії.

Я був повністю приголомшений такою місією, якої ніколи раніше не отримував.

***

Деон Харт, який, здавалося, вже обмірковував, що робити, відступив із задумливим виразом обличчя, а Імператор, який сидів і перечитував документ, підвів очі й подивився на Немезеуса.

Його вираз обличчя виявляв рідкісну негативну емоцію.

Імператор відклав документ, який тримав у руках, і тихо промовив.

— Ти все ще незадоволений цим?

— Я проти.

Це була негайна відповідь.

Імператор насупився на рішучу відповідь.

Немезеус ненавидів Деона Харта. Ні, скоріше був занадто обережний з ним.

Імператор заговорив втомленим тоном.

— Але хіба він не краща кандидатура, ніж Круель Харт? Той служить герцогу.

— Здається, Ваша Величність має проблеми з фанатиками нині. Пан Круель сказав, що він готовий пожертвувати своїм періодом відпочинку заради Його Величності. Хіба фанатиків не слід ліквідувати, до того, як починати війну?

— ... Ти заходиш надто далеко. Я не маю наміру розпочинати війну.

— Мабуть, я помилився. Вибачте.

Імператор злегка насупився, згадавши, як герцог безсоромно розпоряджався своїми підлеглими.

Було очевидно, чого він прагнув.

Герой з підтримкою герцога легко переможе фанатиків. А оскільки це та справа, що спричиняє головний біль Імператору, тому він повинен буде їм відплатити.

Вимагаючи цієї «відплати», рішучість герцога буде настільки сильною, можна навіть сказати «абсолютною». Це, ймовірно, було прохання, яке було вигідним для самого герцога.

Спочатку Імператор планував залучити Деона Харта іншим способом, але завдяки цій змінній, заманити його стало простіше.

Він був, безсумнівно, на боці «імперіалістичної фракції», а точніше, Едуардо Дезерта. Його навички чудові, тому йому не потрібно турбуватися про програш у змаганні з Круелем, а оскільки його опонентом буде саме він, Деон також буде переповнений мотивацією.

Це була справді ідеальна можливість.

Але Немезеус.

— Я думаю так само.

— ...

— Але він небезпечний.

Немезеус був непохитний.

Цього разу він наважився подивитися прямо на Імператора, його очі засяяли, ніби він точно мав намір його переконати.

Це була явно груба поведінка, але Імператор не зробив йому догани.

Бо це не був зневажливий погляд.

Як можна дорікати комусь, коли він звертається до тебе з проханням вислухати його?

Нетерплячий голос продовжував, ніби його переслідували.

— Ви знаєте, що він робив протягом восьми років війни?

— Я чув, що він виявляв жорстоку вдачу, зокрема рубав своїх ворогів. Причина в цьому?

— Ні. Це, мабуть, був його власний спосіб виживання та стратегія. Тож це не має значення.

Маленький хлопчик, який ще більше виділявся своїм білим волоссям та червоними очима.

Це був перший раз, коли дворянин вступив до лав звичайних солдат, і оскільки він був під його командуванням, вся увага командира була прикута до нього.

Ця слабка дитина від природи не була пристосована до того, аби вбивати інших людей.

Навіть коли звичайні люди скоюють своє перше вбивство, наслідки переслідують їх протягом тривалого часу. Однак, на полі бою, яке завжди було в русі, не було часу отямитися.

Ось чому навіть дорослим чоловікам було важко, то як бути з дитиною, яка обрала «жорстокість» як спосіб виживання?

Розум дитини набагато слабший за розум дорослого.

Однак така дитина мала власними руками створити труп, на який було боляче навіть дивитися.

Йому доводилося тримати кинджал, який здавався важким у його маленьких руках, і сповна поглинати відчуття, коли він завдавав удару іншій людині.

Йому довелося неодноразово впадати в божевілля і виходити з нього.

— Цей хлопець...

Він, мабуть, збожеволів тоді.

Він, мабуть, відчував, що його здатність залишатися в здоровому глузді досягає межі.

Продовжував жорстоко вчиняти і страждав від непереборного почуття провини за те, що його поглинуло божевілля... Він мав вигадати як зберегти здоровий глузд.

Який же метод обрала б дитина в такій ситуації?

— Ти... ти в порядку?

— Так? Що ви маєте на увазі?

— Це...

— Ох, якщо ви про моє поранення, то все гаразд. Це була не така вже й велика травма.

— Ні, справа не в цьому, я стосовно того, що було на полі бою нещодавно...!

— Командире.

— ...

— Я не знаю, про що ви говорите.

Немезеус не міг приховати тривоги в своєму погляді.

— Цей хлопець розділив свою особистість!

Здавалося, розгублена дитина, чіпляючись обома руками за свій тремтячий розум, щось вирішила, зайшла в намет з алкоголем та наркотиками і пробула там три дні, створивши дві особистості.

Ні, навіть називати це особистістю було б невірно. Правильніше було б назвати це «постаттю».

Вони поділяли спільні спогади і могли перемикатися за бажанням, тож важко називати це «двома окремими особистостями».

Дитина створила для себе дві окремі постаті.

«Шалена постать», яка божеволіла від крові і піклувалась лише про битву та виживання, і «нормальна постать», яка пам'ятала лише звичайні битви та своє нормальне «я».

— Іншими словами, він відмовився від провини, яку мав нести!

Якщо спробувати нагадати йому про те, що він робив у шаленому стані, дитина, яка перебувала в «нормальному» стані, зробила б вигляд, що нічого про це не знає.

Але ж він знав. Він усвідомлював, що робив.

Він просто вдавав, що нічого не знає, під виглядом «раціоналізації».

Заперечуючи та ігноруючи те, що він накоїв.

— Що, на вашу думку, станеться, якщо дух цього хлопця зламається?

Почуття провини, яке йому довелося б нести, було для нього занадто важким, тому він його і відкинув.

Психічна стабільність цього хлопця, мабуть, була хиткіша за піщаний замок. Було очевидно, що якщо змусити його зіткнутися з реальністю, він повністю розвалиться.

Що станеться, якщо продовжувати так використовувати його, що призведе до зламу його духу?

Однак Імператор був спокійним, що було нехарактерно для людини, яка на власні вуха почула серйозні речі.

Сидячи, схрестивши ноги, він дослухав промову Немезеуса до кінця, і перші слова, які він вимовив, були надзвичайно неквапливими, ніби він говорив про щось, що абсолютно точно його не стосувалось.

— І що з того?

Він розправив ноги та нахилився верхньою частиною тіла вперед.

Імператор подивився прямо в обличчя Немезеусу, коли той підійшов ближче, і промовив з холодною посмішкою на безвиразному обличчі.

— Я вже й так про це знаю.