Розділ 63 — Зачистка (2)

Я швидко зупинився і поглянув на Лієн. Хоча я нічого не сказав, вона, мабуть, зрозуміла, що я мав на думці.

Як і очікувалось, вона зрозуміла.

«Я ж казав тобі привести самих нормальних...»

«Це самі нормальні з усіх».

Жінка, яка била членів ордену, одразу відповіла поглядом. Я прочитав відвертість у її очах і на мить засумнівався.

Це самі нормальні? Справді? Навіть так, хіба не знайдеться одна чи дві людини, які можуть хоча б імітувати більш-менш адекватну поведінку?

Зваживши слова Лієн, я на мить замислився, чи був справді хтось кращий за цих хлопців.

« ... немає жодного».

Побачивши, як Клетер дивився на наркотики, які лежали на землі, ніби це була марна річ, я похитав головою.

«Справді немає».

Окрім того, що я почувався нещасним через цю ситуацію, я не міг просто гаяти тут свій час.

Коли метушня, здавалося, дещо вщухла, я поглянув на Ран, яка жалібно дивилась на спохмурнілих хлопців, позбавлених наркотиків.

Вона відчула моє невисловлене запитання щодо того, чи не передумала вона, і ледь помітно кивнула. Трясця.

— ... Вам не потрібно вбивати їх усіх, але ви маєте відділити тих, хто був просто обманутий. Тож наркотики не варіант.

— Це занадто поблажливо, але...

— Я розумію, навіщо ви привели нас сюди. Ми б ідеально підійшли для того, щоб розрізнити обманутих бідняків від зачинателів. Однак, це все одно призвело б до хаосу, тож навіщо взагалі розрізняти, хто є хто?

Я теж знав про це. Але нічого не вдієш. Якщо чаклунка відмовиться співпрацювати, це кінець плану.

— Ми збираємось підпалити будівлю. Більшість людей, які вийдуть назовні у цей час, будуть звичайними громадянами, одержимими релігією. Ви четверо чекатимете назовні та перевірятимете їх, всіх підозрілих людей, які ховатимуться серед натовпу, можна вбити.

Немає потреби залишати їх в живих, але й наздоганяти втікачів теж не варто. Навіть якщо це буде не звичайна людина, а просто пішак, який спробує втекти. Якщо пропустити кількох людей, це, ймовірно, не буде великою проблемою.

Ті, хто займає вищі посади, ймовірно, матимуть що приховувати або про що піклуватися, тому вони залишатимуться всередині довше. А я б в цей час здобув таку річ.

Не мало значення, якщо вони не матимуть цього. Бо я вже знав, де щось подібне може бути.

— Решта шестеро займуться тим, що всередині будівлі. Так само просто вбивайте підозрілих людей. Коли побачити дим, можете виходити назовні. Ох, а якщо помітите, як хтось рухається в іншому напрямку від виходу, ніби кудись цілеспрямовано прямує, нехай хтось із вас простежить за ним.

— Хто влаштує пожежу?

— Я.

Я навмисно взяв матеріали, які добре димлять і довго горять. Все, що потрібно зробити, це запалити їх та кинути в місце, де було мало людей.

Звичайно, чаклунка мала йти зі мною, Лієн піде теж, навіть якщо мені це не подобається, тож зрештою інших людей не залишалось. Що ж, це добре.

— Але...

— Що?

— Здається, у вашому плані щось дивне.

Клетер нахилив голову.

— Не те щоб я не знав, що мені робити... Просто...

— Тепер ти збираєшся оскаржувати накази нашого господаря?

— Ні, я зроблю те, що належить. Але...

Я поглянув на його лицарський мундир, коли він збентежено подивився на мене.

Ах, я знав, про що він думав.

— Гадаю, ти бентежишся через те, що я наказав зберегти життя біднякам, але мета цього наказу не в тому, щоб тихо розібратись з цією справою. Тож можете відкрито казати світові, що Криваві лицарі вийшли на полювання.

Ні, вони мають про це сказати. Тільки тоді мої заслуги будуть визнані.

Звичайно, якщо ми діятимемо таким жорстоким чином, Імператора, який, як відомо, поблажливо ставиться до мене, критикуватимуть ще більше, але це не моя справа.

Я не та людина, яку хвилює критика в бік Імператора, і навіть якщо він захоче зробити мені догану, серйозних проблем не буде, адже я просто виконував його наказ.

— Тоді знайдіть підходяще місце і чекайте.

— Так.

Залишивши їх, я обійшов будівлю ззаду та торкнувся кожного вікна. Як і минулого разу я намагався проникнути через те відчинене вікно... але вони всі були замкнуті?

«Ну, було б ще підозріліше, якби не підвищили рівень охорони, навіть попри те, що ми так галасували минулого разу...»

У мене великі проблеми! Я не знав жодних інших входів, окрім головного!

Я глянув на Лієн та чаклунку. Вони обидві хитали головами, ніби іншого виходу не було.

На мить між нами промайнула ніякова тиша, аж ось Ран повільно відкрила рота, ніби їй спала на думку гарна ідея.

— Як щодо того, щоб перевірити, чи ніхто із ваших підлеглих, яких ви привели, не знає, як відчинити вікно?

— Гм?

— Я чула, що всі лицарі, які прибули з нами, були бідняками. Я не часто виходила у світ, тому не можу сказати напевно, але більшість бідних людей, яких я зустрічала досі, мають різні цікаві навички.

Ага. Я знаю, що вона хотіла цим сказати.

Тепер, якщо згадати, було чимало членів ордену, які мали досить гарну спритність рук. Для того, щоб, наприклад, зчиняти кишенькові крадіжки або зламувати замки...

Я наказав Лієн без подальших зволікань піти перевірити та привести того, хто міг це зробити. Але вона, яка зазвичай послухалась би одразу, цього разу виявила вагання.

— Я не можу знову залишити свого лорда самого...

— Я не один. Зі мною чаклунка. Я вас почекаю, тож не хвилюйтесь і йдіть.

— ...?

— ...?

Що? Гадаю, справа була не тільки в цьому?

Я з деяким збентеженням подивився на спину Лієн, коли вона відійшла, виявляючи ознаки неохоти.

Невдовзі вона повернулася з одним із членів групи, і лише тоді я зрозумів, чому вона засмутилася.

«Лієн була лицаркою».

Ця ситуація, коли нам доведеться зламувати вікно, як злодюжкам, мабуть, була незручною для неї.

Її лорд, якому завжди слід надавати пріоритет, не був у небезпеці, і я думаю, що ми могли б знайти інший спосіб, якби трохи більше помізкували і оглянули місцевість, але я вирішив відчинити вікно.

Вона знала, що в нас немає багато часу, тому тримала язика за зубами. Якби в нас було трохи більше часу, вона б точно спробувала б знайти інший спосіб.

Але зараз не час для подібних дискусій. Вдаючи, що не помітив настрою Лієн, я відвів погляд і подивився на члена групи, який вміло відчинив вікно і був дуже гордий собою.

— Ніколи не думав, що зможу застосувати цю навичку для чогось подібного...! Я такий зворушений...

— Так, чудова робота. А тепер повертайся.

— Ого, ти така безсердечна. Могла би мене трохи більше похвалити...

Він бурчав, але все одно виконував наказ. Я мимоволі засміявся, побачивши, як хлопець бурчить і відвертається.

Я щоразу це відчував, ці хлопці були не просто божевільними балакунами, але вони й справді добре розуміли ситуацію. Я дивувався, наскільки гострими були їх відчуття.

Власне, якби вони не були такими, вони б не вижили на тому полі бою, але це все одно дивовижно.

Можливо, тому, з трохи пом'якшеним серцем, я звернувся до його потилиці.

— Йди швидше.

— Так...

Щойно лицар відійшов, я вхопився за відчинене вікно та проскочив через нього. Звичайно, я спочатку перевірив, чи немає когось усередині.

Ніби це було природно, мої дві супутниці пробрались за мною через вікно, не кажучи ні слова. Ран трохи забарилась, але завдяки тому, що Лієн підсадила її, серйозних проблем не виникло.

Оскільки це було не те вікно, через яке я проходив раніше, я на мить зупинився перед незнайомим оточенням і поринув у коротке споглядання.

«Де було б краще...»

Було б погано, якби пожежу виявили занадто швидко, а дим поширився занадто пізно.

Якраз коли я вагався, бо не мав уявлення про планування цього місця, Лієн проявила ініціативу.

— Якщо ви скажете мені, яке місце, на вашу думку, підійде найкраще, я вас проведу.

— Дамо Лієн? Як...?

— Минулого разу, коли шукала свого лорда, я відвідала більшість коридорів та кімнат. Тож маю певне уявлення про планування.

Це було так корисно. Справді...

Я подивився на неї проникливим поглядом і почав описувати місце, яке мав на увазі. Вона серйозно вислухала мене, кивнула і почала вести мене.

Завдяки чудовим здібностям відчувати присутність Лієн, ми змогли уникнути кілька перешкод без пригод, і, можливо, не було пустим твердженням сказати, що вона справді розуміла планування храму, адже вона знайшла підходяще місце швидше, ніж очікувалося.

— Ось воно, що думаєте?

— Думаю, підходить.

— Тоді...

— Так.

Я підпалив матеріали, які приніс із собою. Ого, так багато диму відразу...

Лієн прикрила ніс і рот хусткою та кинула на підлогу предмет, що горів.

Мій зір уже почав затуманюватися, тому здавалося, що я приготував справді неймовірні матеріали. Я дивився на велику кількість диму, що вивергався, з половиною тривоги та половиною гордості, а потім обернувся.

Відтепер це були перегони з часом. Ті, хто стояв за Церквою Спасіння, відчувши щось підозріле, можуть захопити важливі докази, перш ніж втекти.

— Ходімо швидше.

Завдяки підказкам Лієн знайти молитовну кімнату було не так вже й важко.

Всередині все ще панувала таємнича атмосфера з білими стінами та фіолетовою тканиною на них, але цього разу, замість того, щоб оглядатися, я повів чаклунку на пошуки проблеми, яку потрібно було вирішити.

Зрештою, тут не було більше нічого важливого.

До речі, інших людей тут теж не було. Вони вже всередині? Чи це пастка?

« ... Чесно кажучи, я не впевнений, що залишилися якісь докази».

Тому що Лієн спричинила такий безлад минулого разу. Керівники організації, налякані попереднім інцидентом, можливо, вже перенесли важливі підказки чи докази деінде.

Тим не менш, була причина, чому я повернувся сюди.

«Це все одно не має значення».

У будь-якому разі, Церква Спасіння буде повністю знищена, якщо виключити можливість її перенесення або створення другої Церкви Спасіння.

Якщо керівники сховають ключові документи, Круель також не зможе їх знайти, тому, враховуючи ситуацію, зрештою переможцем цього парі буду я.

Ні Круель, ні я не змогли знайти ключові документи.

А як щодо знищення Церкви Спасіння? Це моїх рук справа.

То хто ж переможе?

Це просто спало мені на думку, але чесно кажучи, здавалося, що я справді хочу, щоб керівництво храму заховало бухгалтерські книги. Якщо я їх знайду, це принесе мені кілька бонусних балів, але якщо Круель їх знайде, це буде важлива карта, яка може змінити хід гри.

Ось чому я придумав такий безрозсудний і недбалий план.

«У будь-якому разі, я дізнаюсь, коли потраплю всередину».

Я піднявся на платформу і відсунув фіолетову тканину. Погляд Ран одразу впав на певну точку на стіні.

— Схоже, це заклинання, яке використовує коштовність як основний матеріал. Здається, воно має функцію зв'язку, яка дозволяє передавати сигнал негайно після її знищення, а також має функцію спотворення простору...

— Зрозуміло. Все, що мені потрібно зробити, це пройти через стіну. Це можливо?

— ...?

— ...?

— ... Зачекайте хвилинку... Чи не могли б ви, будь ласка, дати мені трохи більше часу?

— Щось не так?

— Щось... щось...

Її слова затихли.

Спочатку спокійний погляд став серйозним, ніби вона відчула щось дивне, а чорні очі затремтіли. І незабаром на її обличчі з'явилось здивування.

— ...Чому... Тут....

— «Чому» що?

— Це не просте чаклунство.

— ... що?

— Це не чаклунство. Це магія, замаскована під чаклунство.

На мить моя голова стала абсолютно порожня. Це було щось зовсім несподіване.

Магія. Звичайно, я думав, що це чаклунство... але раптом називати це магією? У світі людей?

Це серйозна проблема. Не думаю, що мине багато часу, перш ніж я знову опинюся у Царстві Демонів...

«Угх, мій шлунок...»

Сама думка про це викликала в мене стрес, тому я намагався не думати про це і знову подивився на чаклунку та Лієн.

Оскільки вона була чаклункою, Ран розуміла ситуацію серйозніше за інших, вона пояснювала пристрій Лієн, у якої був суворий вираз обличчя, а над головою — знак питання. Хоча вона пояснювала, вона здавалась заглибленою у думки.

— Я переконалась в цьому, побачивши функцію спотворення простору. Ви знаєте різницю між магією та чаклунством?

— Я знаю лише, що магія порушує правила світу, а чаклунство вимагає сплату певної ціни за невелике викривлення правил, щоб використовувати це на свою користь... Це так?

— Так, це правда. Якщо взяти спотворення простору як приклад, це навіть не можна назвати спотворенням. Це поєднання двох зовсім різних просторів.

— Ви маєте на увазі перехід в інше місце?

— Так, зовсім різні простори з'єднані через цей коштовний камінь. Якщо ви зруйнуєте цю стіну, позаду, ймовірно, нічого не буде.

— Це означає, що якщо розбити коштовний камінь...

— Перехід у пов'язаний простір буде втрачений.

Ці слова без причини вжалили мене. Добре, що тоді я його не зламав.

У будь-якому разі, зараз мене цікавило не це. Мені були цікаві дві речі.

Хто наклав це заклинання?

Чи можливо перейти до «того» простору завдяки цьому?