Розділ 66 — Оголошення війни (1)

Коли двері повністю відчинились, і я увійшов, чудовий інтер'єр привернув мою увагу.

«Гадаю, хтось міг би й не помітити Імператора тут».

Я подумав, що існує ризик, що величне та розкішне оточення може відволікти увагу будь-кого від Імператора, але швидко похитав головою та відкинув ці припущення.

Хто б наважився проігнорувати його та блукати поглядом деінде? Невисловлений тиск, що надходив від чоловіка, що сидів на чолі столу в кінці цього шляху, досягав аж сюди.

Едуардо Дезерт. Єдиний і неповторний Імператор цієї землі, котрому ніхто не міг заперечити.

Можливо, тому, що це було публічне місце, він був прямо там, демонструючи ще більш непереборну гідність.

Поки я на мить задумався, Круель, який стояв поруч зі мною, зробив перший крок. Не бажаючи відставати, я швидко схаменувся і покрокував до Імператора.

Невдовзі кроки стихли, і ми з Круелем одночасно відкрили роти.

— Хай буде благословенна Імперія.

Під час війни було прийнято «славити» Імперію, а в мирні часи «благословляти».

— Круель Харт вітає Вашу Величність Імператора.

— Деон Харт вітає Вашу Величність Імператора.

Наступні слова були теж однаковими.

Поки я чемно чекав відповіді, голос Імператора пролунав наді мною.

Можливо, мені лише здалось, але його голос звучав не дуже радісно. Швидше...

— Підніміть голови.

Ох, це не моя провина. Тільки погляньте на це обличчя. Хіба можна вважати його щасливим? Між його бровами залягло так багато зморщок.

«Чому? Це через мене? Що я зробив не так?»

Тепер, якщо згадати, я зробив багато бездумних речей.

Я відпустив з миром багатьох людей, одержимих псевдорелігією, і навіть не зміг дістати жодного документа, хоча зчинив такий галас тоді...

Гадаю, він зрозумів, що я не дуже корисна людина. Я тихенько відвів погляд і озирнувся.

«Оскільки я не бачу тут нікого, крім мене і Круеля, не думаю, що він планує оголосити мені офіційну догану...»

Тоді хіба в мене не має шансу теж?

Для початку, варто було зробити все можливе, а якщо і це не спрацює, можна просто втекти.

Звичайно, варіант нападу на Імператора був виключений.

Я не тільки не зможу перемогти тих, хто захищає Його Величність, але й не хочу битися з генералом Немезеусом.

І понад усе...

«Імператор — людина, яка має фрагмент Героя».

Як дев'ятий принц, який не мав жодної підтримки, зміг вбити всіх родичів і отримати престол? Як він став Імператором, якого визнала вся країна, лише через вісім років після сходження на трон?

Все було через його непереборну силу.

Він той, хто мав найбільший фрагмент серед усіх Героїв, які з'являлись досі. Розмір фрагмента був невідомий точно, але всі так думали.

Бо жоден Герой не виявляв стільки сили й влади, як Імператор.

Я ніяк не міг би вбити його. Це було неможливо для мене, для котрого навіть звичайна людина була небезпечною.

«Буду просто молитись і благати».

Можливо це спрацює, хто знає? Враховуючи його колишню прихильність, наді мною можуть змилуватись.

Ні, ні. Коли справа стосувалась Імператора, було б набагато вигідніше зробити ставку на мою корисність як «шпигуна», ніж на його «прихильність» до мене. Тому що я єдина людина, яка може підібратись до Короля Демонів.

Поки мій розум був сповнений різних думок, офіційна промова Імператора продовжувалась.

Після завершення формальностей він нарешті перейшов до суті.

— Почесний граф Деон Харт виявив необачність, відпустивши звичайних людей, одержимих псевдорелігією, але також він ужив активних заходів, щоб спіймати головного організатора. Хоча невідомо як, Круель Харт знайшов зачинателя та отримав докази.

Мені ж не здалося, що його голос звучав трохи дивно на фразі «Хоча невідомо як»?

Імператор продовжував говорити з більш незручним виразом обличчя, ніж раніше.

— Я хотів би надати право висловити прохання їм обом за їх наполегливу працю, але оскільки я можу виконати лише один запит, мені варто обрати когось одного. Тож, після довгих роздумів, я вирішив стати на бік Круеля Харта, який відіграв більш вирішальну роль.

— Дуже вам вдячний.

Хах. То ось як?

Але цей покидьок спалив документи! Я не міг просто так про це сказати.

Гарна новина полягала в тому, що Імператор не дійшов висновку, що документи згоріли через пожежу, яку я влаштував.

Можливо, він думав про це, але поки він не сказав цього вголос, мені не варто хвилюватись через можливе покарання чи щось в цьому дусі.

— То чого ти хочеш?

Тихішим, ніж зазвичай, голосом запитав він.

Круель ще раз глибоко вклонився і спокійно відповів.

— Наважуся попросити вас віддати мені територію Харт, яка наразі належить почесному графу Деону Харту.

... що?

— ... Що про це думає почесний граф Харт?

Ні, зачекайте хвилинку. Територія Харт — це моя земля!

Звісно, я казав, що хотів позбутись її, тому зробив усе, що міг, навіть просив Імператора про це...!

Але, все ж таки, буде неприємно, якщо її ось так у мене заберуть. Хіба це не було односторонньою передачею права власності на територію, без урахування згоди іншої сторони?

Я швидко повернув голову і подивився на Імператора. Мій погляд зустрівся з його непохитними очима.

«Ах».

Вибору в мене не було. Якщо я відмовлюсь, це лише зашкодить моїй репутації. Що б я не сказав зараз, це не спрацює, адже це була та територія, про небажання володіти якою я завжди галасував.

Імператор теж це знав, тому він удав, що дає мені вибір, і запитав, що я про це думаю.

— ... Володіння цією територією тільки обтяжувало мене. Тож я буду вдячний.

Я стиснув зуби та пильно подивився на Круеля. Він, мабуть, відчув мій погляд, але не повернув голови в моєму напрямку.

Імператор ніяк не міг не знати про мій дискомфорт. Від лише удавав, що не помічав цього, а лише легенько постукав по підлокітнику, щоб привернути до себе увагу і заговорив.

— Існує проблема, яку потрібно вирішити, перш ніж передати право власності на територію Харт Круелю Харту. Щоб мати територію, потрібен титул.

Моє тіло та тіло Круеля напружились одночасно.

« ... га? Чому він тремтить?»

Це я маю тривожитись. Наявність у нього титулу ставитиме мене під загрозу. Тож чому його це похитнуло?

— Я вже казав це раніше, Круелю Харте. Твої думки не змінились?

— ... Я не бажаю ані наслідувати титул роду Харт, ані змінювати прізвище.

— ...!

Ах, я зрозумів, що він мав на увазі. Бо я також відхилив пропозицію Імператора з тієї ж причини.

Це була справжня причина, чому я отримав титул просто «почесного графа».

Коли я вперше відвідав Імператора після Восьмирічної війни, він відзначив мої заслуги та пообіцяв підтримати мене, коли я стану головою родини Харт.

Він хотів надати мені не нинішній титул почесного графа, а зробити головою справжньої родини Хартів з довгою історією.

Інших других синів це могло б спокусити і викликало б жадібність. Але в той час я ненавидів родину Харт до такої міри, що я не хотів навіть чути про це.

Я б нізащо не очолив родину, яку так ненавиджу.

Коли я категорично відмовився, наступним, що мені запропонував Імператор, був інший титул. Він навіть сказав, що якщо прикласти трохи зусиль, я навіть зможу отримати титул маркіза.

Звичайно, це була непогана пропозиція.

«Якби мені не довелось відмовитись від прізвища «Харт», я б легко її прийняв».

Або мені доведеться побудувати новий замок, або ж Імператор дарує мені інший.

У будь-якому разі, оскільки графський титул вже належав родині Харт, яка досі існувала, жоден інший титул з таким же прізвищем не міг з'явитись. Тож я зміг обережно відмовитись від нього.

І так Імператор дарував мені титул «почесного графа».

Оскільки титул почесного графа був одноразовим, після моєї смерті він припинить існувати. Іншими словами, це позбавляло всіх плутанини, яка могла виникнути пізніше, адже двох родин «Харт» бути не могло.

Спочатку Імператор хотів присвоїти мені титул «почесного маркіза», але в історії «почесні» титули додавались лише до графських рангів, тому Імператор, якому доводилось часто сперечатись зі своїми міністрами, щоб навести лад після війни, не мав іншого вибору, окрім як відступити.

«Круель також отримав подібну пропозицію».

Звичайно, що отримав. Він зараз теж «Герой».

Тепер, якщо згадати, серед офіційних Героїв, які зараз існують в Імперії, Круель був єдиним, хто не мав титулу.

Якщо причина, чому я не хотів віддавати прізвище Харт, полягала в тому, що я не хочу забувати про свій гнів і помсту, то його причина була пов'язана із сумом за сім'єю?

Можливо, справа теж була в помсті. Бажанні помститись мені, тому, хто вбив всю його родину прямо у нього на очах.

Тож було зрозуміло, чому він відмовлявся ставати головою родини Харт.

Можливо, тому що це було занадто боляче для нього.

— Складна ситуація. Титул почесного графа з таким же прізвищем вже зайнятий. Але це не означає, що я можу зробити тебе почесним маркізом, задля цього тобі довелося б отримати куди більше заслуг, але й надати Герою титул почесного віконта чи барона теж було б неправильно.

Це брехня. Він просто не хотів цього робити.

Навіть так, краще мати хоч якийсь титул, чим взагалі не мати жодного. Через це аристократична фракція кілька разів протестувала з цього питання, але Імператор щоразу ігнорував їх. Ймовірно, бо це можна було використати проти герцога.

Мабуть, бо Імператор не хотів давати йому в руки більше карт.

Як не дивно, герцог не був активно залучений до цього питання, тому Імператору було так легко ігнорувати їх... але.

Він знову звернувся із незручним виразом обличчя до Круеля, який мовчки чекав на його наступні слова.

— Давайте просто передамо право власності на територію Харт герцогу Іллюстеру. Що думаєте?

Круель був підлеглим герцога, і якщо забажає, той із задоволенням призначить його управителем маєтку.

Здавалося, що Імператор почув його думки з цього приводу.

Круель, який мовчав мить, повільно опустив голову.

— ... З повагою до Вашої Величності. Дякую.

— Тоді питання вирішено. Усі, крім почесного графа Харта, можуть бути вільними.

Круель кинув на мене погляд і пішов геть. Мої широко розплющені очі виказували, наскільки мені було на нього байдуже.

Будь він проклятий. Що він, заради всього святого, планує?

Ні, радше...

« ... Чому ви залишили тільки мене, Ваша Величносте? Це лякає».

Невже це сталось?

Момент, коли йому стало відомо, що я не талановита людина.

Питання території Харт поки що можна було відкласти. Поки що мені просто потрібно було подумати про те, як полегшити гнів Імператора.

Я тихо видихнув і повільно заплющив очі.

***

У будь-якому разі, обидва брати були впертими. Навіть якщо це означатиме їх смерть, вони не бажають продовжувати рід графа Харта...

Чи знають вони, що безхазяйський графський рід був на межі руйнування? Представники побічних гілок зібрались докупи, щоб претендувати на цю власність. Гавкали, немов собаки.

Не може бути, щоб вони не знали. Їм просто було байдуже.

Імператор зітхнув і подивився на Деона Харта, який залишився сам у залі.

«Він виглядає не дуже добре».

Мабуть це результат того, що територію Харт у нього насильно забрали.

Оскільки він не мав наміру створювати проблеми, згадуючи про це, Імператор Едуардо побіжно порушив іншу тему. Тему настільки важливу, що про територію Харт миттєво забудуть.

— Одразу після цієї аудієнції буде ще одна зустріч, тож ти все одно скоро про це дізнаєшся. Але я розкажу тобі заздалегідь. Я планую розпочати війну.

— ...!

Він здавався досить здивованим. Зрештою, минуло лише два роки з моменту закінчення попередньої війни.

Імператор злегка посміхнувся, дивлячись в шоковано розплющені очі.

— Ліквідація Церкви Спасіння дуже важлива. Вона сталась в потрібний час. В цей саме момент королівство Іреон почало гавкати на мене до такої міри, що я просто не зміг цього витримати.

— Ви збираєтесь розпочати війну... проти королівства Іреон?

— З цього ми почнемо.

Це буде початок. Кінцем буде об'єднання континенту.

Саме це мав на увазі Імператор. Вираз обличчя Деона спохмурнів, коли він зрозумів це. Він, мабуть, згадав жахливі вісім років війни.

Однак, Імператор не був такою безсердечною людиною, щоб відправляти поранених на війну. Ох, так. Чесно кажучи, він просто не хотів втратити талант так безглуздо.

Якби він просто хотів віддати наказ готуватись до війни, він міг би про це сказати на зустрічі трохи пізніше, тож чому він вирішив розповісти про це Деону особисто?

— Я хотів би попросити тебе дещо стосовно Царства Деонів.

Завоювання всього континенту не було проблемою, але існування Царства Демонів дратувало.

Король Демонів, ніяк не міг просто слухняно спостерігати, як Імперія пожирає континент без залишку.

У цьому сенсі Деон Харт мав дуже високу корисну цінність.

Він Герой Імперії та командир армії Короля Демонів одночасно. Він єдина людина, яка може залишатись поруч з Дияволом та завоювати його довіру.

— Залишайся поруч з Королем Демонів і зроби все можливе, щоб запобігти втручанню його армії у цю війну.

— ... Я виконаю ваш наказ.

— Я візьму на себе відповідальність за Благородних Лицарів, доки ти не повернешся. Якщо залишити їх в маєтку, як зараз, одного дня навіть графа можуть скинути.

— ...

— І.

Хоча осінь наближалась, літо все ще було літом, тому погляд Імператора природно зосередився на ключицях чоловіка, що оголювались крізь легкий одяг.

А точніше, на чорній мітці трохи вище ключиць.

[Прокляття Диявола.]

Він простягнув руку, повторюючи слова, які викликали гіркоту, від простого перекочування їх на язиці.

— ... Сподіваюсь, наступного разу, коли ми зустрінемось, ця штука зникне.