LNCrawler

2. Розділ 1 — За всю історію людства померло близько 108 мільярдів людей

Хіба я тобі не подобаюся? — baka.in.ua · All chapters

Розділ 1 — За всю історію людства померло близько 108 мільярдів людей

У музичній кімнаті Лінь Фейжань сидів на стільці біля фортепіано, розглядаючи партитуру.

Це була мелодія для його сольного виступу на шкільному фестивалі мистецтв через тиждень. З моменту початку навчання у старшій школі його щоденні практики гри на фортепіано значно скоротилися. Через нещодавній перехід до нової школи та нове середовище Лінь Фейжань не мав змоги торкнутися фортепіано майже місяць. Музика, яку раніше він грав із заплющеними очима, зараз здавалася незнайомою.

Лінь Фейжань ще раз подивився на партитуру. Поклавши ноти на пюпітр, він приготувався грати.

У цей час до його вух долинув приємний глибокий голос: «Сьогодні розпочинається Четвертий фестиваль культури та мистецтв нашої школи. Культура гартує дух нашої школи, а мистецтво...»

Лінь Фейжань не зміг утриматися від погляду в бік, звідки лунав голос.

У передній частині музичної кімнати на платформі стояли двоє учнів: дівчина і хлопець. Ученицю звали Ван Яо, вона була старостою сусіднього класу. Вродлива, ніжна та красномовна, її обрали ведучою фестивалю. Поруч із нею стояв другий ведучий, заклятий ворог Лінь Фейжаня — Ґу Кайфен.

Ні, якщо говорити відверто, Лінь Фейжань односторонньо вирішив вважати його своїм ворогом.

Сам Ґу Кайфен, здавалося, не знав про це......

Лінь Фейжань таємно подивився на нього.

Він дивувався, що їсть Ґу Кайфен, учень другого класу старшої школи, щоб вирости до 184 см. Однак, на відміну від звичайної статури, схожої на бамбукову жердину, тіло Ґу Кайфена було пропорційним і мало пристойну кількість м'язів. З його привабливим обличчям і надзвичайно сліпучою статурою, особливо в шкільній формі, він був відомий як найгарніший хлопець у школі.

У 17 років усе ще можна вирости. Деякі люди починають рости раніше, тоді як інші розквітають пізніше. Зачекай, коли нам буде по 20, тоді й глянемо, хто вищий! — сердито подумав Лінь Фейжань, зростом 175 см, і неуважно почав грати мелодію на фортепіано.

Лінь Фейжань перевівся у школу-інтернат місяць тому, на початку свого другого навчального року. Це сталося тому, що його батька відправили по роботі в Європу, залишивши Лінь Фейжаня без будь-якого піклування. Його матір хотіла залишитися у старому будинку. Вчителі та якість освіти в тому місті не могли зрівнятися з поточною школою Лінь Фейжаня. І як результат, батько Лінь, опустивши його з неба на землю, рішуче налаштувався відправити розпещеного-із-самого-дитинства-молодого-пана Лінь Фейжаня до школи-інтернату.

На початку Лінь Фейжань не сприйняв зміну школи серйозно. Він навіть думав, що поїздка до школи-інтернату могла б бути новим свіжим досвідом. Уявляв, що житиме сам без батьків, як у раю. Проте він швидко зрозумів, що помилився.

Бо його сусідом по кімнаті був Ґу Кайфен.

Ґу Кайфен — загалом гарненький-хороший хлопець — має вродливе обличчя, вправний у спорті, володіє чималою кількістю талантів, а ще й із заможної родини. Якби не його особистість, яка була досить непривітною до незнайомців, можна було б сказати, що він ідеальний.

Подія, яка змусила Лінь Фейжаня відчути відчути найбільшу лють, була швидкісною естафетою 4х400 метрів, у якій він брав участь. Він необачно впав під час бігу. Хоча й одразу піднявся і намагався бігти з усіх сил, терплячи біль, деякі люди все-таки випередили його. Однак, коли Лінь Фейжань передав естафетну паличку Ґу Кайфену, той несподівано наздогнав трьох учасників на одному диханні.

Ніхто не винуватив Лінь Фейжаня після закінчення змагань. А дві сповнені ентузіазму дівчини навіть вперше підійшли до нього, даючи воду й ліки, та допомогли з обробкою ран. Але бачачи, як кожен ставиться до Ґу Кайфена як до героя, Лінь Фейжань став порівнювати себе з ним та знаходити недоліки......

З початкової школи людиною, яка завжди була найпопулярнішою у шкільних змаганнях, був я, ах!

—— Стисло кажучи, він відчув усі види роздратування.

Лінь Фейжань кусав губи і задумливо грав на фортепіано, роблячи помилки.

Задзвонив дзвоник, що означав кінець заняття. Лінь Фейжань стурбовано перестав грати.

Це був останній урок самостійного навчання. Готуючись до фестивалю мистецтв, вчителі дуже підтримували ведучих та Лінь Фейжаня, якому була потрібна практика на фортепіано. Щодня протягом останнього уроку вони приходили до музичної кімнати на репетиції. Лінь Фейжань грав на фортепіано, а Ґу Кайфен і Ван Яо практикували свої репліки, жодна сторона не заважала іншій.

Коли стихла мелодія фортепіано, залунав чистий і чарівний голос Ван Яо: «Кайфене, ти збираєшся йти до їдальні?»

Тон голосу Ґу Кайфена був байдужим: «Я піду пізніше».

Лінь Фейжань не думав, що той справді хотів піти пізніше. Це, очевидно, було через небажання йти разом з Ван Яо. За його спостереженнями, Ґу Кайфен, здавалося, мав імунітет до гарних дівчат.

—— Коли Лінь Фейжань був лише тиждень як переведений до школу, він відпочивав біля дверного отвору, коли гарна дівчина з іншого класу раптом підбігла до нього й сором'язливо протягнула милий на вигляд конверт. Лінь Фейжань був у захваті; він гадав, що це було результатом його нескінченного шарму: хтось уже написав йому любовний лист, незважаючи на переведення всього кілька днів тому. Він дуже пишався собою та посміхнувся, ставлячи питання на яке вже знав відповідь: “Для кого він?”

Інша дівчина, почервонівши, сказала: «Вибач за клопіт, але не міг би ти, будь ласка, передати його Ґу Кайфену? Дякую.»

Лінь Фейжань, який чекав на відповідь «для тебе»: «......»

У своїй попередній школі Лінь Фейжань також мав статус «найгарнішого хлопця школи». Він був невисоким і досить худорлявим, але дуже гарним. Через тендітні риси обличчя його можна було назвати «гарненьким». А коли він був маленьким, його часто помилково приймали за дівчинку. Красиві хлопці на кшталт нього зазвичай були дуже популярними. Але в порівнянні з Ґу Кайфеном, привабливим та мужнім, Лінь Фейжань сильно поступався йому. У всякому разі, якщо говорити про стосунки, то дівчата більше віддавали перевагу такому типу, як Ґу Кайфен.

Лінь Фейжань був сповнений гніву. Схопивши листа, він повернувся до класу та кинув його в бік Ґу Кайфена, після чого пішов на своє місце. Оскільки їхні парти розділяв лише прохід, Лінь Фейжань чітко бачив незацікавлений вираз обличчя Ґу Кайфена, коли той недбало кинув листа в шухляду парти.

Лінь Фейжань не міг тримати це в собі та бовкнув, не збираючись просто так відступати: «Ти так і залишиш його там?»

Ґу Кайфен кинув на нього погляд і запитав: «Мені що, слід кинути його на підлогу?»

Лінь Фейжань: «......»

Лінь Фейжань: «Ні-ні, я маю на увазі, ти навіть не подивишся, що там?»

Ґу Кайфен підняв брови, вдивляючись в обличчя Лінь Фейжаня, й уточнив: «Він від дівчини?»

Лінь Фейжань подумав, що за маячню той питає, але губи промовили: «Так, від дуже гарної».

Ґу Кайфен: «Тоді ні».

У той час Лінь Фейжань не замислювався про це. Але коли він знову подумав про цю розмову, вона чомусь його насторожила. У будь-якому випадку, стосунки між ним і Ґу Кайфеном поступово погіршувалися, аж поки вони зовсім перестали розмовляти один з одним. Тому запитувати про це й мови бути не могло, тож Лінь Фейжань міг лише залишити всі сумніви при собі.

У музичній кімнаті знехтувана Ван Яо почувалася трохи невдоволеною. Вона залишилася в класі й запитала, звернувшись до Лінь Фейжаня: «До речі, ви чули історію про цю музичну кімнату?»

Ґу Кайфен відсторонено опустив голову та перегорнув сторінку сценарію, не сказавши жодного слова.

Атмосфера стала дещо ніяковою. Лінь Фейжань швидко відгукнувся: »Яка історія?»

Ван Яо випалила: «Кажуть, що в цій кімнаті померла людина. Якщо залишитися тут на ніч, можливо, побачиш те, чого не слід бачити».

Лінь Фейжань хотів долучитися до обговорення, але Ґу Кайфен засміявся, не відриваючи погляду від сценарію, і сказав: «За всю історію людства померло близько 108 мільярдів людей. Вони вже де тільки не помирали».

Ван Яо: «......»

Лінь Фейжань: «......»

Лінь Фейжань повернув голову й, відвернувшись від Ґу Кайфена, демонстративно закотив очі.

Невже тобі так важко не поводитися як зарозумілий придурок?

----------------------

Ван Яо пішла до їдальні. Ґу Кайфен спирався на нижню частину кафедри, заглибившись у читання сценарію. А Лінь Фейжань почав грати на фортепіано.

Посеред гри Ґу Кайфен раптом кинув сценарій на кафедру і, не сказавши Лінь Фейжаню жодного слова, розвернувся та вийшов із кімнати, тримаючи обидві руки в кишенях.

Схоже, Ґу Кайфен теж недолюблював Лінь Фейжаня.

І на те були дві основні причини.

По-перше, через свій незалежний характер Ґу Кайфен не любив спілкуватися з людьми. Крім того, його батько пожертвував гроші школі, тому вчителі ставилися до нього особливо прихильно і постійно дозволяли Ґу Кайфену жити у гуртожитку без сусіда по кімнаті. Однак, коли Лінь Фейжань перевівся, у школі не було зайвих ліжок. Тому вони могли лише поселити його до кімнати Ґу Кайфена, зруйнувавши його звичний усамітнений світ.

Насправді це була не основна причина, бо Ґу Кайфен не був вузьколобою людиною. Спочатку він хотів мирно порозумітися, але Лінь Фейжань, у якого відібрали всю увагу, вважав це несправедливим і зазвичай неприязно ставився до Ґу Кайфена. Ґу Кайфен не був дурний. Хоча він і не знав справжньої причини, але міг зрозуміти, що хлопець відчуває до нього відверту ворожість. Тому з часом просто перестав звертати на Лінь Фейжаня увагу. Незважаючи на те, що вони навчалися в одному класі й жили в одній кімнаті, між собою вони не розмовляли та взаємно вдавали, ніби іншого не існує.

Коли Ґу Кайфен пішов з кімнати, Лінь Фейжань припинив грати.

Він прибрав партитуру та поклав її у спеціальне відділення фортепіанного стільця, перед тим як квапливо піти з музичної кімнати, ніби за ним хтось стежив.

Йому ніяково зізнаватися у цьому, адже Лінь Фейжань не вважав себе боягузом. Багато людей боялися комах, змій чи мишей; Лінь Фейжань не боявся нічого з переліченого. Коли він був дитиною, він ріс у селі, тому мав імунітет до цих маленьких створінь. Проте він мав одне слабке місце: він боявся привидів. Навіть зараз, коли Ван Яо розповіла історію, яка була наполовину правдою, наполовину вигадкою, Лінь Фейжань не наважився залишитися на самоті в музичній кімнаті.

Коли Лінь Фейжань був маленьким, у селі ним опікувався дідусь. Професію його дідуся за сучасними мірками, без сумніву, можна було б назвати шахрайством. Роки, коли він жив із ним, були дивними, але він ніколи не бачив, які вміння той мав. Дідусь обожнював розповідати Лінь Фейжаню історії про привидів. Вони були неймовірно реалістичними, і маленький Лінь Фейжань був дуже допитливий. Хоч він і боявся привидів, проте завжди змушував себе їх слухати. У міру дорослішання Лінь Фейжань почав ще більше боятися привидів і досі нічого не змінилося.