Розділ 107 — Розділ 107. Право на почуття (12)

Якщо виникає бодай найменший сумнів, потрібно без вагань позбутися проблеми й відсікти хвіст.

Таким було кредо Каллона.

Він був саме тією людиною, яка без жодного жалю наказала вбити навіть Ланеллу та Рейберна, котрі впродовж тривалого часу співпрацювали з ним і постачали гроші. Хоча самі Ланелла та Рейберн, мабуть, свято вірили, що Каллон обов'язково врятує їх.

Такий чоловік ні за що не залишив би серед живих Беллінокса, який виявився пов'язаним із ворогом. Усю необхідну інформацію від Беллінокса вже й так встигли отримати.

Те, що третє джерело чорної магії перебуває в лісі Смахо, і що Анабель здатна його розпізнати. І те, що та сторона вкрай розгублена, оскільки час дій відрізнявся від їхніх очікувань. А найголовніше — те, що Анабель не впевнена у своїй перемозі над ним.

Хоч як крути, Сесіанна, Аарон та Анабель бачили обличчя його та Беллінокса. Якщо завтра вони вирішать надати справі розголосу, ситуація явно стане скрутною.

Самому Лагіану ще вдалося б якось викрутитися, заховавшись за спиною Каллона, адже кронпринц міг просто засвідчити, що Лагіан увесь час перебував разом із ним. Зрештою, ті троє були всього-на-всього простолюдинами й не мали достатньо сили, щоб спростувати свідчення принца.

Проте з Белліноксом усе було інакше.

Свідків із-поміж служників храму, які могли б підтвердити, що його не було на місці о цій порі, не бракувало. Тож у будь-якому разі, вбивство Беллінокса було єдиним способом уникнути майбутнього клопоту.

— Та вже ж… — пробурмотів Лагіан, пораючись із тілом Беллінокса. — Те, що він не залишає по собі жодного хвоста, свідчить про його прискіпливість, але… отак зовсім не цінувати своїх людей.

Він цокнув язиком, згадавши, як Каллон під час поранення Ріхарта переймався виключно власною безпекою.

— Ну, це не моя справа.

Адже для нього головним було просто отримати свої гроші.

О, була й ще одна річ.

За будь-що убити ту зухвалу Анабель Рейнфілд, яка до самого кінця так витончено використовувала його в коморі.

Справа була навіть не в грошах — він був настільки сильно розлючений, що ще раз скреготнув зубами в її бік.

***

— Ой? — Сесіанна, яка досі сиділа на руках в Аарона, раптово здригнулася. — Зв'язок думок обірвався!

Від цих її слів ми з Аароном перезирнулися.

Насправді це була суцільна вервечка несподіванок. Подумати тільки, що поплічником Каллона у храмі виявився сам верховний жрець Беллінокс.

Хоча, можливо, він і став верховним жрецем саме завдяки тому, що від самого початку допомагав Каллону.

— …Схоже, з верховним жрецем щось сталося! — промовила невинна Сесіанна, крутячи очима, а я зітхнула й відповіла:

— Мабуть, Лагіан щойно вбив його.

— Що-о? Але ж вони на одному боці!

— Свята, лиходії від самого початку легко зраджують одне одного, — я злегка поплескала по спині шоковану Сесіанну. — У нас із Ріардом було точнісінько так само.

Насправді Сесіанна навряд чи здогадувалася про це, але ми з Аароном цілком очікували подібного розвитку подій.

Я не казала їй про це раніше лише тому, що боялася, аби цей здогад випадково не передався Белліноксу через їхній зв'язок. Звісно, Сесіанна хоч і мала добру, проте й цілком рішучу вдачу, тому швидко оговталася від потрясіння.

— Хух… Які ж вони все-таки погані люди. Але чи все буде гаразд? — вона знову з переляком в очах подивилася на мене й додала: — Вони ж тепер знають, що Анабель, здатна бачити джерело чорної магії…

— А.

Я щиро посміхнулася й відповіла:

— Перепрошую, що не сказала про це раніше, бо боялася, що та сторона дізнається. Насправді я прорахувала навіть цей момент.

— Що-о?

— Вибачте, що ввела вас в оману, свята, — з сором’язливою посмішкою промовила я. — Але оскільки ваші думки передавалися тій стороні… доки цей зв'язок не обірвався, я просто не могла пояснити все як слід.

Щиро кажучи, останнім часом мої мізки перебували в стані суцільного перевантаження.

«Моє покликання — це махати мечем, а не ось це все».

А тому я не збиралася затягувати справу надовго.

«Замість того, щоб довго й потроху сушити мізки, краще напружитися один раз на повну й покінчити з цим!»

Саме тому я вирішила владнати все одним махом.

Моєю метою було під час пошуків джерела чорної магії викрити також і звірства Каллона, щоб відправити його на дно разом із усім іншим.

«Коли все закінчиться, я більше не буду думати. Влаштую собі довгу відпустку».

Для цього мені потрібно було зробити так, щоб вони за всяку ціну прийшли шукати мене. Саме тому я й наказала Сесіанні розірвати божественний зв'язок якраз перед тим, як вони дізнаються, чим саме є джерело чорної магії.

Тепер їхні подальші кроки були цілком очевидними.

«Оскільки вони вважають, що майстерність Лагіана вища за мою…»

Вони підуть за мною слідом, щоб у будь-який спосіб дізнатися, чим є джерело чорної магії, а потім убити мене. І, звісно ж, я збиралася використати цю їхню слабкість.

— Ой, треба ж таке! — Сесіанна лише кліпала очима.

Я справді не могла розповісти їй усього заздалегідь, адже вона ділилася думками з Белліноксом.

Звісно, якби це викликало надто багато сумнівів, був варіант просто вбити його на місці. Саме такий шлях і обрав Каллон.

— Я не впевнена, що зможу перемогти в бою з Лагіаном… Тому того дня я не буду битися по-справжньому, а просто негайно врятую святу.

Саме такі слова я повсякчас повторювала Сесіанні до цього. Свята округлила свої очі й запитала:

— Тоді те, що ви не впевнені у своїй перемозі над паном Лагіаном, також було неправдою?

— А… так, — ніяковіючи, відповіла я. — Думаю, насправді я цілком здатна перемогти.

— О боже мій! — Сесіанна аж підстрибнула й міцно вхопила мене за руки. — Ви така неймовірна, просто неперевершена!

— Що?

— Коли двері комори відчинилися, я ледь не зомліла. Хоч я й знала про план, але це все одно виглядало надзвичайно круто.

Від такого захоплення Сесіанни Аарон лише знизав плечима. А тоді позад нас із жалем у голосі пробурмотів:

— Схоже, однієї красивої репліки наприкінці виявилося замало.

Йому, мабуть, було трохи сумно від того, що Сесіанна дивилася виключно на мене блискучими очима.

— Усе-таки поява людини має бути ефектною… Ну, колись обов'язково настане день, коли Сесіанна дізнається і про мою майстерність фехтування.

— Ой, Аароне. Мені байдуже, навіть якщо я ніколи не дізнаюся про твою майстерність…

— Не треба обманювати, свята, — Аарон звузив очі й погладив Сесіанну по голові. — Я вже й так зрозумів, що тобі подобаються сильні люди.

Дивлячись на Аарона та Сесіанну, які виглядали такими щасливими, я змушена була проковтнути прикру посмішку.

«Тож Сесіанні подобаються сильні…»

Якби все йшло за оригінальним романом, то незабаром на змаганнях із фехтування вона мала б честь отримати переможну медаль від Іана. Чудово, що зараз вона виглядає щасливою, але мені самій було трохи шкода, що вона втрачає таку грандіозну подію.

«Точно… змагання з фехтування».

До змагань і справді залишалося всього нічого.

Єдине, що виявилося поза моїми розрахунками — це час цієї пастки.

«Дії Каллона виявилися повільнішими, ніж я думала… Я вважала, що через перевірку міністерства фінансів він діятиме якнайшвидше».

На підробку якогось там нікчемного листа не могло піти так багато часу. Зрештою, висновок був один.

На думку Каллона, саме цей момент був найліпшим.

Якраз тепер, коли наші з Іаном змагання з фехтування були вже на носі. Він, схоже, вирішив, що ми обоє будемо зв'язані розкладом цих змагань. І справді, коли доводиться перейматися ще й змаганнями, свобода рухів суттєво обмежується.

Навіть я сама повсякчас думала про Іана, який перебував на узбережжі Банафарім.

«Щоб дістатися від Банафаріма до столиці, часу треба не так уже й багато. Навіть навпаки, здається, що все занадто впритул…»

Моє припущення, що вони діятимуть із максимальною швидкістю, трохи не справдилося.

Звісно, з їхнього боку прорахунок виявився не меншим. Адже я взагалі не трималася за ці змагання з фехтування. Тож принаймні на мене цей розклад аж ніяк не впливав.

Зрештою, відтоді як я згадала минуле життя, ідея обов'язково здобути перемогу була мною давно полишена. Ба більше, я навіть будувала плани знятися зі змагань, аби втерти носа Ріарду.

Тепер у мене не було якоїсь особливої мети виграти й отримати титул. Звісно, потреби здаватися також уже не було.

«Можливо, якщо я знищу третє джерело чорної магії, наші сили з Іаном стануть приблизно рівними…»

Проте зараз був не той час, щоб думати про змагання. Якщо я не скористаюся цією можливістю й не розіб'ю Каллона вщент, то ризикую до кінця днів залишитися на утриманні в герцогському маєтку Вейдрос.

— Менше з тим, — я силоміць відігнала складні думки й промовила: — Отже, третє джерело чорної магії перебуває в лісі Смахо, так?

— Так. Це справді вельми несподіване місце, — відповіла Сесіанна, схиливши голову набік. — Адже ліс Смахо — це зона з обмеженим доступом.

Ліс Смахо, на диво, розташовувався досить близько до столиці. Попри назву «ліс», це була не така вже й величезна за площею територія.

Проте ліс Смахо впродовж тривалого часу залишався закритим для звичайних людей. Я чула, що туди можна увійти лише в супроводі члена імператорської родини. Інакше на людей нападають монстри, які там мешкають.

— Це місце… хіба це не лояльний до імператорської родини дискримінатор, ні, дискримінаційній ліс?

Проте це зовсім не означало, що члени імператорської родини часто туди навідувалися. Адже в документах, які залишив перший імператор, чітко йшлося: «Ні за яких обставин не ходіть до лісу Смахо».

Причина цього досі залишалася невідомою. Та й звичайним людям про це взагалі було мало що відомо.

— Ой, — Сесіанна пробурмотіла це так, наче її раптом осяяло. — Схоже, Його Величність перший імператор про щось здогадувався. Можливо, причиною такої його вказівки було саме джерело чорної магії?

Насправді такі прості люди, як я, ніколи глибоко не замислювалися про сам ліс Смахо.

У світі є стільки чудових місць для прогулянок, тож кому заманеться йти до похмурого лісу?

Тим паче, немає таких людей, чиїм хобі було б порушувати правила задля зустрічі з монстрами.

— У будь-якому разі, щойно розвидниться, мені потрібно негайно вирушати до принца Роберта, — задумливо промовила я. — Потрібно обговорити наші подальші дії. Тим паче, якщо це ліс Смахо, то без допомоги члена імператорської родини ми нічого не зможемо вдіяти.

Вже завтра зранку мені треба було зустрітися з Робертом для обговорення наступних кроків.

***

Якраз вчасно, щойно ми дісталися герцогського маєтку Вейдрос, прилетів голуб від Роберта.

«Як просуваються справи? До речі, сьогодні було визначено покарання для Ріхарта Абедеса».

Щодо покарання Ріхарта, то Роберт уже побіжно пояснював мені це під час розробки нашого плану.

Він казав, що якщо підробку офіційних документів буде доведено, то окрім усунення з посади на нього чекає досить тривалий термін ув'язнення. Оскільки він був поранений і не мав можливості втекти, його не стали затримувати негайно, проте офіційний наказ з'явитися в імператорського палацу, щойно він прийде до тями, напевно вже було надіслано до маєтку маркіза Абедеса.

«Це добре, адже завтра мені все одно потрібно зустрітися з Робертом».

Я написала коротку відповідь, прив'язала її до лапки голуба й знову випустила його в небо.

«Я прибуду до палацу завтра вранці, щоб усе пояснити».

А тоді я залишилася мовчки дивитися в бік імператорського палацу, куди полетів голуб.

Завтра вранці мені доведеться йти до палацу самій. А от минулого разу мене супроводжував Іан.

Якщо згадати, то саме відтоді, коли я брала його за руку, мені ставало так гаряче.

Тоді я виправдовувала це тією чудернацькою каретою, але, щиро кажучи, справа була зовсім не в ній. Адже якби я сіла в таку карету з будь-ким іншим, моє серце навряд чи так калатало б.

«Ой, не знаю. Не треба думати про це, краще швидше лягати спати».

Я щосили намагалася вигнати думки про Іана з голови й пробурмотіла про себе: «Піду вранці. Треба якнайшвидше вирішити всі справи».

Проте моєму плану відвідати палац уранці не судилося здійснитися. Адже щойно настав світанок, до герцогського маєтку Вейдрос завітало аж двоє людей, які шукали мене.

І першим із них був маркіз Абедес.