Розділ 109 — Розділ 109. Право на почуття (14)

— Я чудово розумію, що є символічною фігурою.

Усе своє дитинство я тільки те й робила, що колекціонувала скандали, намагаючись здобути визнання як член аристократичної родини.

А потім з'ясувалося, що я простолюдинка, і невдовзі я перетворилася на героїню, яка нищить чорну магію заради імперії.

Я здобула перемогу в дуелі за честь імператора, і в нагороду Його Величність навіть особисто дарував мені вино. Якби я тепер поєднала долю з принцом Робертом, це справді виглядало б як неймовірно красива історія.

— Я не забуваю про це символічне значення. Особливо в наші часи.

Проте це зовсім не означало, що я маю бодай найменший намір будувати стосунки з Робертом.

Це було зовсім інше питання, яке жодним чином не стосувалося моїх почуттів до Іана. І мені вкрай необхідно було чітко розставити крапки над «і».

— Я доведу цю щирість усім своїм життєвим шляхом. А не шлюбом, який стане просто спробою виїхати за чужий рахунок.

Було трохи ніяково, але я ще не все сказала. Я відкашлялася й знову заговорила:

— До того ж, пані Леслі зовсім не є тією, на кого безпорадно тицяють пальцями. Вона дивовижна жінка, чиє життєве кредо полягає в тому, що замість перейматися чужою думкою, краще з'їсти ще шматочок чогось смачненького.

— …

— Пані Леслі ні за що не захотіла б, аби я ставала для неї живим щитом. Їй це взагалі не потрібно, адже вона — найстійкіша й найшляхетніша людина з усіх, кого я знаю.

Я вела далі твердим і впевненим тоном:

— І мені так само щиро байдуже, що мої батьки — простолюдини. Навпаки, я безмежно вдячна долі за те, що в моїх жилах не тече кров маркіза Абедеса.

Раптом з-за дверей почулося тихе схлипування, і я ледь помітно зітхнула. Завдяки своєму сприйняттю я вже здогадувалася, що там коїться, але моя родина й справді підслуховувала цю розмову.

Судячи зі звуків, плакав саме батько. Схоже, мої слова розчулили рідних трохи більше, ніж планувалося.

«Зачекайте-но».

Уважніше прислухавшись до звуків за дверима, я вловила ще одну ледь помітну присутність і від несподіванки аж затамувала подих.

«Здається, пані Леслі також там!»

На відміну від моєї родини, герцогиня вміла чудово приховувати свою присутність, тому я не помітила її одразу.

«Мабуть, вона теж дуже розчулена».

Мені стало зовсім незручно, але я з усіх сил намагалася придушити це збентеження.

Навіть на обличчі Маєни з'явився відтінок глибокого зворушення.

— Тож чи можемо ми на цьому завершити? У мене також запланована зустріч.

— Звісно. Я сама винна, що прийшла без попередження, — Маєна слухняно підвелася з крісла. — Проте як же бути далі… — вона збентежено закрутила пальцями.

— Що таке? Сталося щось іще?

— Взагалі-то, нещодавно я мала приватну аудієнцію з Його Величністю Імператором…

Я аж витріщилась від подиву. Я й не здогадувалася, що Рада простолюдинів набула такого впливу. Я знала, що імператор прихильний до простого люду, але приватна аудієнція — це вже серйозно.

— Я була свято переконана, що ви з принцом Робертом — закохані, які просто вагаються через різницю в походженні… — вона кліпнула очима й зітхнула. — …Тому, бажаючи підтримати вас, я зробила одну пропозицію.

Вислухавши всю історію до кінця, я зітхнула з точнісінько таким самим виразом обличчя, як і в неї.

Схоже, тепер мені доведеться розгрібати ще й це.

***

Роберт підхопився з ліжка ні світ ні зоря й тепер нервово міряв кроками сад. Хоча в записці Анабель чітко вказала «ранок», до полудня залишалося ще чимало часу.

«Якщо я знову сам приїду до маєтку Вейдрос, Анабель, мабуть, почуватиметься ніяково через такий тиск».

Щиро кажучи, вона сама обіцяла прибути до палацу вранці, тому летіти туди на коні з самого ранку лише через власне нетерпіння було б просто смішно.

«Але ж прилетів голуб… Мені так кортить якнайшвидше поділитися новинами».

У записці йшлося про те, що план щодо в'язнів, яких конвоювали з Каронди, спрацював точно так, як і очікувалось. І Роберту шалено хотілося використати це як привід, щоб негайно побачити Анабель.

Він зітхнув і притис долоню до чола.

Якщо подумати, чи справа була виключно в тому, що вони вистежували Каллона? Ні, зовсім ні.

Адже доля Іана, який вирушив у дорогу з аналогічним завданням, його за весь цей час не зацікавила жодного разу.

«Вибач, Іане», — з тихим стогоном подумав Роберт. — «Схоже, я й справді закохався в Анабель, яка колись так сильно тебе діставала…»

Саме в цей момент до нього поспіхом підбіг служник:

— Ваша Високосте, Його Величність викликає вас.

— …Зараз?

— Так.

Роберт тривожно сковтнув слину. У такій ситуації він не міг відмовитися. Тому перед тим, як вирушити до імператора, він кілька разів суворо наказав своєму служнику:

— Коли приїде Анабель, негайно подай їй найкраще печиво та чай і попроси трішки зачекати. Зроби це з максимальною повагою.

Після цього він поспішно рушив геть.

Дорогою до батька його думки були в повному хаосі. Попри те, що він кілька разів повторив служникам, що повернеться швидко, серце все одно калатало від поспіху. Він шалено боявся, що вони розминуться бодай на мить.

— Роберте, ти прийшов, — імператор, дивлячись на сина, який ледь не біг, спробував зберегти серйозний вираз обличчя.

Роберт швидко привітався і, вирішивши не тягнути час, одразу озвучив свої здогадки:

— Я чув, що кілька днів тому ви мали приватну аудієнцію з головою Ради простолюдинів.

Оскільки борги імператорської родини були величезними, це було неминуче. Голова Ради тепер мала достатньо ваги, щоб особисто зустрічатися з правителем.

— А, так, — імператор похмуро кивнув. — І… після довгих роздумів я хочу звернутися до тебе з одним проханням.

— Слухаю вас, Ваша Величносте.

— Якщо у вас із панною Анабель справді взаємні почуття…

Роберт аж округлив очі, не очікуючи такого повороту.

— …Що ти думаєш про те, аби оголосити про заручини? А шлюб був би ще кращим варіантом.

— Що?

— Голова Ради першою запропонувала це, — спокійно пояснив імператор. — Вона висловила сподівання, що це зруйнує застарілу традицію, яка забороняє шлюби через різницю в походженні.

Проте, попри спокійний тон, на обличчі імператора проглядалося явне піднесення:

— Особисто я цілком схвалюю кандидатуру панни Анабель.

Роберт відчув, як його серце на мить скажено забилося.

Колись Анабель сама підштовхувала його до політичного шлюбу, який допоміг би йому здобути престол. Він знав, що вона не має до нього особливих почуттів, але… Якщо річ була лише в тому, що вона не довіряла йому як претенденту на трон, то, можливо, тепер з'явився шанс вибудувати довіру й спробувати побудувати стосунки заново?

— Ні, насправді навіть дуже схвалюю… — не здогадуючись про думки сина, імператор легенько кашлянув і вів далі: — Вона ж справді дивовижна мечниця. Та й її останні вчинки доводять її беззаперечний патріотизм.

— Якщо ви цього бажаєте, Ваша Величносте… — Роберт з усіх сил намагався зберегти байдужий вираз обличчя й ледве спромігся на спокійний тон. — …Я поговорю про це з панною Анабель сьогодні.

— Сьогодні?

— Вона якраз має невдовзі прибути до палацу.

Очі імператора задоволено звузилися, а на обличчі з'явилася хитра посмішка, мовляв, «я так і знав». Воно й не дивно, адже сьогодні вбрання Роберта було куди більш розкішним і вишуканим, ніж зазвичай.

— Кхм-кхм. До речі, вчора ввечері я якраз уклав парі з герцогом Вейдросом, який ненадовго навідався до палацу.

— Парі?

— Про те, хто з нас першим дочекається невістки… Але що дивно, герцог Вейдрос був просто непохитно впевнений у своїй перемозі. У Іана що, з'явилася якась дівчина?

— Наскільки мені відомо, взагалі нікого… — Роберт здивовано схилив голову, а імператор гучно розреготався:

— Що ж, схоже, у цьому парі переможцем буду саме я! — додав він із посмішкою. — Тоді йди швидше. Ти ж казав, що маєш зустрітися з панною Анабель.

— Так, Ваша Величносте.

Коли Роберт повертався до своїх покоїв, його вуха помітно почервоніли.

***

Проводжаючи Маєну, я відчувала, як у мене паморочиться в голові. Звісно, вона діяла без лихих намірів, тому звинувачувати її не було сенсу. Але просити імператора прийняти мене як невістку — це вже був повний абсурд і надмірне втручання в чуже життя.

— Анабель.

Щойно Маєна пішла, пані Леслі міцно обійняла мене. Поки ми чекали на хід Каллона, я надсилала їй подарунки й часто провідувала під час хвороби.

— Дякую тобі за такі слова.

Герцогиня, яка вже повністю одужала, прийшла особисто, аби віддячити за мою турботу.

— Мені було б дуже прикро, якби ти погодилася стати принцесою лише заради мене. Дякую, що приймаєш мене такою, яка я є.

Я стояла в обіймах пані Леслі й ніяково посміхалася. Якби я знала, що вона стоїть за дверима, то ні за що б такого не бовкнула.

«Треба було висловитися ще красивіше й розлогіше…»

Тим часом Аарон навіть зааплодував:

— Я вражений, сестричко. Довести свою щирість до нашої родини усім життєвим шляхом — це була неймовірно шляхетна промова.

— Анабель… — батько також схлипував поруч і бурмотів: — Я любив би свою доньку, навіть якби вона була повною невдахою, але ти в мене просто неймовірна.

— Тож саме тому ви полюбили мене від самого початку? Щиро дякую.

Мені стало трохи ніяково, і я збентежено посміхнулася. Раптове визнання моїх внутрішніх якостей з боку пані Леслі та власної родини викликало дивне відчуття незручності.

— У будь-якому разі, мені вже час до палацу. Про все інше поговоримо, коли я повернуся!

Почувши це, Аарон раптово запитав:

— Тоді пан Іан уже повертається?

— Що?

— Ну, пан Іан теж поїхав кудись.

— А…

Аарон не знав деталей нашого плану, адже ми вирішили не привертати зайвої уваги й не розголошувати інформацію. З боку Каллона також діяли максимально обережно й залучали мінімум людей. З нашого ж боку про все знали лише Роберт, Іан та я.

— Ну, не знаю, — ухильно відповіла я.

Іан вирушив на узбережжя Банафарім, де перебував колишній верховний жрець Оріанс. Звісно, він мав при собі магічний перстень, за допомогою якого міг миттєво зв'язатися з Робертом. Тож під час візиту до палацу я могла попросити Роберта негайно викликати його назад до столиці.

— Важко сказати.

Узбережжя Банафарім розташовувалося досить близько до лісу Смахо. Тому, якщо ми все одно збиралися разом вирушити до лісу Смахо, йому не було жодного сенсу повертатися до столиці.

Проте тут був один нюанс, який не давав мені спокою. А саме — змагання з фехтування.

За найгіршого сценарію день вирішальної битви міг збігтися із днем змагань.

Ба більше, саме на це Каллон і розраховував.

Він явно хотів зв'язати нас по руках і ногах розкладом цих змагань.