Розділ 11 — Розділ 11. Бажання втекти (10)

Побачивши Роберта, офіціант ледь не знепритомнів від подиву й одразу ж провів нас до найкращого столика біля вікна.

Я миттєво помітила, як напружився весь персонал ресторану.

Я сумирно сіла за стіл і роззирнулася довкола.

«Аароне Рейнфілде, та ти справжній "золотий хлопчик"» .

Інтер’єр ресторану вражав своєю розкішшю та красою.

«Тільки погляньте, скільки тут працює людей...» .

Ба більше, це була лише третя філія. Кажуть, Кейтлін та Ріард завжди обідали тільки в головному закладі, тож він, певно, ще величніший.

— Перепрошую... — звернулася я до одного з офіціантів, не втримавши цікавості. — А де саме розташований головний ресторан?

— Він знаходиться на вулиці Віоріді, 32, — ввічливо відповів той. — Але майте на увазі, що через величезну кількість охочих столик там потрібно бронювати за пів року наперед.

Ох, виходить, Кейтлін та Ріард справно робили резервації за шість місяців до візиту. Я щосили намагалася не закипати від гніву й швидко перевела думки на Аарона. Варто було згадати його бешкетне обличчя, як лють, викликана заздрощами, трохи вщухла.

У нашій Імперії межа між аристократами та простолюдинами була не надто чіткою. Точніше, раніше вона була виразною, але останнім часом права звичайних людей поступово розширювалися. Навіть пані Леслі колись була простолюдинкою, проте без жодних перешкод стала герцогинею Вейдрос. Особливо, якщо ти багатий простолюдин, тобі взагалі не було про що жалкувати.

«Навіть якщо Аарона виженуть з посади ад’ютанта, він зможе просто сидіти тут за касою» .

Хіба діти власників популярних ресторанів не роблять саме так: їдуть за кордон, здобувають ступінь MBA*, а потім повертаються, щоб просто наглядати за закладом?

*MBA (Master of Business Administration) — престижна міжнародна програма післядипломної бізнес-освіти, спрямована на підготовку керівників та топменеджерів

Не дарма він міг так зухвало поводитися, будучи правою рукою Іана. До того ж він був єдиним сином, тож усе це багатство належало йому. Ковтаючи заздрість, я вп’ялася поглядом у меню. Коли я завагалася на добрячу хвилину, Роберт м’яко промовив:

— Якщо не заперечуєте, я б порадив сет №3. Там усі страви чудові.

Я швидко глянула на ціну цього сету. Він був найдорожчим. Оце так, це справді б’є по кишені.

— Що ж, нехай буде так.

Втім, це дорого для мене, а для принца — дрібниці. Я легко погодилася й закрила меню.

Чесно кажучи, я сама була збентежена цим раптовим спільним обідом з Робертом. Але погодилася я з цілком прагматичної причини.

— Звісно, цей обід за мій рахунок, — сказав він.

Це означало, що я зможу зберегти свій сертифікат на безкоштовну вечерю. З таким розсудливим розрахунком — завітати сюди ще раз іншим разом — я й увійшла до ресторану у його супроводі.

Оскільки всі приходили сюди причепурені, ніхто не виглядав так, як я: у старому, просякнутому потом тренувальному костюмі та ще й з мечем за спиною. А оскільки навпроти мене сидів принц Роберт, я відчувала на собі подвоєну увагу. До того ж Роберт уже зняв робу, поставши у парадному мундирі, та ще й з охороною позаду.

— Я неодмінно хотів вам подякувати.

Щоб зорієнтуватися в ситуації, я спочатку вирішила мовчати й зосередитися на їжі. Згідно з оригіналом, згодом мене мали б звинуватити у замаху на принца Роберта, а тут — подяка. Яке ж приємне непорозуміння! Що з верховним жерцем минулого разу, що зараз — мені тільки на руку, якщо інші помилково вважають, ніби я їх врятувала. Це також допоможе уникнути підозр Іана.

Роберт нахилився і прошепотів так, щоб чула лише я:

— Ви хотіли попередити мене про напад, але не маючи прямого зв’язку, передали звістку через Іана, чи не так?

— Кхм, ну... щось на кшталт того...

Поки я вагалася з відповіддю, він, здається, сам дійшов висновку.

— Звісно, я розумію ваше становище, Анабель. Я не питатиму, як ви дізнались про замах. Кровні зв’язки — це складна річ.

Оскільки він обіцяв більше не розпитувати, я хутко відказала:

— Дякую вам.

Здається, я зрозуміла, що сталося.

Пані Леслі теж помилково вважала, що я дізналася про план нападу від маркіза Абедеса. Коли я на минулому обіді плутано виправдовувалася, вона навіть пробурмотіла: «Невже це маркіз Абедес?».

І справді, між Робертом та Іаном очевидною ціллю для замаху був саме принц.

Зараз в Імперії точилася запекла боротьба за престол , і в самому її центрі перебував цей чоловік з лагідним обличчям, що сидів переді мною. Попри свою м’яку та приязну зовнішність, він мав максимальний рівень політичної підступності та амбіцій. Будь я кронпринцом, я б теж не давала йому спокою.

— Будь ласка, не питайте більше.

Насправді, якби я зізналася, що це була витівка Ріарда, спрямована проти Іана, мені б це жодним чином не допомогло. Оскільки я ніколи не прагнула визнання як справжня донька маркіза Абедеса, я була не проти, щоб на нього впала тінь підозри. Все одно маркіз Абедес і Роберт були ворогами, тож те, що вони думатимуть один про одного ще гірше, нічого не змінить.

— Це справді соромно, — вів далі Роберт. — Брати готові проливати кров один одного. Але я чув, що у вас з братом непогані стосунки.

— Певно, так вважає тільки Ріард, моя позиція зовсім інша, — коротко кинула я, роздивляючись офіціантів, кожен з яких був неймовірним красенем.

Те, що більшість чоловіків тут відповідали моїм естетичним стандартам, було просто чудово.

Коли турнір мечників завершиться без пригод і я буду в повній безпеці, я знайду роботу, почну ходити на побачення, а потім і заміж вийду.

Оскільки мій єдиний родич Ріард — справжнє сміття, я хотіла сама створити нормальну родину. Звісно, будь-хто з тутешніх чоловіків став би справжньою втіхою для очей, але Роберт — це вже занадто. Хоча він і був красенем, гідним статусу принца, зрештою він — майбутній Імператор.

Його політичні ігри були надто складними; він був великим тактиком, здатним усунути навіть кронпринца.

«Бути Імператрицею — це не для мене. Терпіти не можу, коли кожен мій крок під мікроскопом».

Я хотіла простого, спокійного роману, а не політичного трилера.

Згодом навіть Іан через дружбу з ним потрапив у досить неприємну халепу. Якщо навіть такий могутній чоловік як Іан опинився в небезпеці, то таку, як я, розчавлять одним махом.

Хтось міг би сказати, що я ділю шкуру ще не вбитого ведмедя, але яка різниця, якщо це просто мої фантазії?

«До того ж, якщо ми зійдемося, а потім розійдемося... про моє особисте життя знатиме вся країна» .

Тут кожен крок членів імператорської родини ставав приводом для пліток. Цей наш обід уже до вечора обговорюватиме весь вищий світ. Просто поїсти — це ще куди не йшло, але я не хотіла, щоб мої побачення були у всіх на вустах.

«Хто знає, може, я зміню сто кавалерів, перш ніж вийти заміж» .

Якщо першим коханцем стане така велика фігура, наступні чоловіки можуть просто злякатися. А оскільки місцеві чоловіки цілком відповідають моєму ідеалу, варіантів у мене вдосталь. Треба просто знайти когось нормального і комфортного.

— Взагалі-то, я хотів зустрітися втрьох, разом з Іаном.

— Що? Навіщо?

— Я подумав, що вам може бути ніяково наодинці зі мною.

— Ну, взагалі-то ні. — я озирнулася і додала: — Але чи нормально це для вас, Ваша Високосте?

У мене навіть немає друзів, які б запитали: «Чому це ти обідала з принцом?». Тому для мене цей обід не несе жодних наслідків чи незручностей. Але ж Роберт, чиє ім’я фігурує у всіх скандалах, у зовсім іншому становищі. Він міг би прийти в робі, але вирішив показати обличчя...

«Невже він хоче попередити маркіза Абедеса? Але ж маркіз справді ні до чого».

Що ж, які б політичні маневри він не задумував, вони все одно не спрацюють, бо він від початку пішов хибним шляхом. Але це вже клопоти Роберта, а не мої.

— Якби я не вважав це нормальним, то не запрошував би вас, чи не так? — сказав він. — Правду кажучи, мені здалося, що Іан вас трохи недолюблює, тому організувати зустріч на трьох було б непросто...

— Це точно... — зітхнула я над тарілкою. — Іан мене терпіти не може, правда?

— Що ж, не буду брехати, — усміхнувся Роберт. — Здається, він не дуже радіє, навіть коли я просто згадую ваше ім’я.

— Будь-яка нормальна людина так би поводилася.

Саме за це я й цінувала Іана — за його нормальність. Він діяв суворо за правилами. До приязних людей ставився ввічливо, а таких нестерпних, як я, — просто ігнорував.

Всі його реакції були передбачуваними й розсудливими. І я раптом замислилася: що ж я коїла з ним увесь цей час?

«Я була для нього наче стихійне лихо, що без попередження вривалося в його ідеальне життя...»

Найкраще, що я могла для нього зробити — це тихо зникнути.

— А ви непогано вмієте тверезо оцінювати себе, Анабель, — з цікавістю зауважив Роберт. — У будь-якому разі, я дуже хотів подякувати вам за рішення попередити мене про небезпеку.

Він чарівно всміхнувся, мружачи свої зелені очі.

— Сподіваюся на нашу подальшу співпрацю.

— Так, — байдуже відповіла я й знову вткнулася в їжу.

У тому, що Роберт так старається мені догодити, була своя причина. Певно, він хоче, щоб я й надалі доповідала йому, якщо дізнаюся про щось подібне від маркіза Абедеса. Він прагне зробити мене своєю людиною.

Роберт — вкрай політизована особа, він ніколи не робить того, що не приносить йому вигоди. Його добрий, лагідний та щирий вигляд не повинен вводити в оману.

«З такими величними людьми краще не зв’язуватися» .

Нехай Іан Вейдрос та принц Роберт живуть десь там, у своїх небесних сферах, а я облаштую собі життя десь у стратосфері. Життя, цілком пристойне для видатної мечниці з простолюдинів — другої в Імперії за майстерністю.

— Що замовиш на десерт? — запитав Роберт, коли трапеза добігала кінця.

— Торт, звісно.

Хоч я і їла торт зранку, але оскільки це святковий обід на честь дня народження, без торта не обійтися.

— Тут морозиво смачніше.

— Все одно хочу торт, — відрізала я і, почухавши за вухом, додала: — Взагалі-то, у мене сьогодні день народження.