Розділ 110 — Розділ 110. Право на почуття (15)

Каллон безперечно планував влаштувати щось жахливе саме в той день. І зараз йому напевно теж добряче допікав головний біль, адже він усвідомив: я здатна розпізнавати джерела чорної магії, і йому тепер просто необхідно мене використати.

— Здається, Іан нам там не дуже й потрібен…

— Ого, сестричко, — Аарон вражено покрутив головою й додав: — Коли настає вирішальний момент, ти, схоже, вирішила загарбати всю славу собі та грітися в її променях наодинці.

Я лише знизала плечима, дозволяючи йому залишатися при своїх хибних висновках.

Насправді Іан і справді не був там критично необхідним.

Якщо ми знищимо третє джерело чорної магії, я в будь-якому разі стану сильнішою за Лагіана. До того ж, ліс Смахо — це закрита зона, де кишать монстри, тож навіть Каллон навряд чи зможе стягнути туди сили, які б перевищували міць самого Лагіана.

— Ну, взагалі-то… — Аарон почухав щоку й пробурмотів: — Пан Іан усе одно отримає свою порцію загальної уваги під час прийдешніх змагань із фехтування, тож за нього можна не хвилюватися.

Обурена такою заявою, я миттєво відрізала:

— Я взагалі-то твоя рідна сестра.

— Вибач, сестричко. Навіть попри наші родинні зв'язки, перед мечем треба бути чесним. Особливо на таких офіційних заходах, як турнір із фехтування.

— Тобто на офіційному заході ти вирішив бути до мене настільки безжальним? Ти хоч знаєш, яке значення мають брати та сестри на цьому турнірі?

— Звісно, — Аарон слухняно кивнув. — Це єдина умова, за якої людина може взяти участь у змаганнях без попередньої реєстрації — просто замінити свого брата чи сестру.

Правила турніру вимагали завчасної подачі заявок. Якщо учасник не з'являвся в день змагань, йому автоматично зараховували дискваліфікацію — за винятком одного-єдиного випадку. Тієї самої заміни рідним братом чи сестрою, за умови дотримання вікового цензу.

Раніше я ніколи не замислювалася над цим пунктом правил, адже уявити, що Ріард вийде замість мене на арену, було просто за межею фантастики.

Проте Аарон був непохитним:

— Але за жодних умов тобі не здолати пана Іана. Я ж вісім років спостерігав за тим, як ти тримаєш меч, — він з викликом підняв погляд і додав: — Коли справа стосується майстерності, я суворий реаліст. Згадай: за всі ці вісім років я жодного разу з тебе не насміхався.

— Яка вражаюча й абсолютно непотрібна послідовність, — фиркнула я й вирішила закрити цю тему.

Відтоді як я збагнула, що Каллон мітить саме в дату проведення турніру, мої думки були зайняті зовсім іншим. Я подала заявку заздалегідь, а Аарон — ні. І він може вийти замість мене як заміна…

«…Втім, зараз не обов'язково пояснювати йому це».

Наразі були куди більш невідкладні справи.

— Мені в будь-якому разі треба спочатку завітати до палацу.

— Просто зараз? — пані Леслі розчаровано кліпнула очима.

— Так, пані Леслі. Я обов'яково навідаюся до вас, щойно повернуся, а зараз маю термінову справу.

Я міцно обійняла герцогиню на прощання, швидко зібралася й рушила до імператорського палацу.

***

Це був мій уже другий візит, тому я не загубилася в імператорському палаці й досить упевнено знайшла Роберта.

— О, панно Анабель. Ви вже прийшли?

Роберт зустрів мене у надзвичайно розкішному вбранні — майже такому ж екстравагантному, як і на офіційних бенкетах.

— Так, Ваша Високосте. Я не занадто рано?

Щойно я переступила поріг, як служники закрутилися довкола мене, демонструючи неймовірну гостинність. Схоже, чутки, які сколихнули столицю, долетіли й сюди.

«Що це таке… Прислужують так, наче я вже стала дружиною принца».

Я подумки зітхнула, дивлячись на стоси різноманітних десертів до чаю, виставлених переді мною.

— О ні, зовсім не рано. Я вже і з Його Величністю Імператором зранку встиг побачитися.

Не лише служники, а й сам Роберт виглядав дещо збудженим і піднесеним.

Оскільки я бачилася з Маєною, мені не важко було здогадатися про причину такого настрою, від чого на душі стало дещо суперечливо.

«Мабуть, імператор уже встиг прочитати йому лекцію про те, що треба зі мною одружитися…»

Я вирішила вдати, що нічого не знаю, аби завчасно не ускладнювати розмову.

— По-перше, я маю новини, — промовив Роберт, ніжно погладжуючи поштового голуба. — Прийшла звістка від Ніка. Вони схопили імператорських лицарів, які намагалися вбити Ланеллу та Рейберна.

— О, це чудово! Наші швидкі дії таки дали результат.

Я з похвалою пригостила голуба шматочком печива й натомість розповіла Роберту про події минулого вечора. Про те, що все пройшло за планом, і про те, що третє джерело чорної магії заховане в лісі Смахо.

Коли я згадала про смерть Беллінокса, Роберт важко зітхнув:

— Кепсько. Уже десь по обіді поповзуть чутки про його зникнення.

Навіть якби ми з Аароном і Сесіанною вирішили відкрито звинуватити Каллона в тому, що сталося вчора, це б нічого не дало. Навряд чи хтось повірив би нашим словам проти слова спадкоємного принца, який стверджував би, що весь час перебував зі своїм охоронцем.

Запускати таке мляве й безперспективне розслідування не мало сенсу, адже Каллон просто знайшов би цапа-відбувайла й прибрав би кінці. Саме тому ми вчора не стали влаштовувати облаву разом із лицарями Вейдрос.

Нам потрібні були незаперечні докази, і до того ж — на очах у величезної кількості свідків.

— У будь-якому разі, нам треба вирушати до лісу Смахо. Думаю, до вух кронпринца ця інформація вже теж дійшла.

— Хм… — Роберт схрестив руки на грудях. — Анабель, як ти знаєш, до лісу Смахо можна зайти лише в супроводі члена імператорської родини, причому допускається лише один супутник. Інакше монстри просто нападуть на непроханих гостей.

Він став серйознішим і повів далі:

— Ба більше, перший імператор залишив чіткий і суворий наказ: ніколи не потикатися до цього лісу.

— Ну, такі попередження зазвичай існують для того, щоб їх ігнорувати, — абсолютно спокійно відказала я. — Якби всі чітко дотримувалися заборон, у світі не залишилося б жодної цікавої історії.

— Але ж перший імператор, ступивши на ту землю, навіть радів, що в майбутній столиці на той момент ще нікого не було.

— Хм… Справді?

— Про це детально написано в історичних книгах, які зазвичай читають аристократи. Коли перший імператор закладав підвалини держави, ця територія була звичайною пусткою.

— Здається, я чула про щось таке краєм вуха.

— Але є й інша частина цієї історії, яка невідома широкому загалу.

— Яка саме?

— Там зазначалося, що на ту землю ніколи не ступала нога людини й не заходив жоден звір. А якщо вже виникне крайня потреба піти туди — треба зробити це мовчки й максимально швидко.

— Хм…

У моїй голові почала вимальовуватися певна картина.

— Тоді розклад сил очевидний. З їхнього боку туди прибудуть кронпринц Каллон та Лагіан, а з нашого — ви та я, Ваша Високосте. Здається, я здогадуюся, що є третім джерелом чорної магії.

— …Що? Як?

— Ваші слова про історію лісу наштовхнули мене на одну думку. Поки що це лише припущення, тож треба перевірити все на місці, аби переконатися на сто відсотків.

Очі Роберта здивовано округлилися.

Однак це була лише здогадка, тому мені потрібно було піти й перевірити це власноруч. Якщо ж вона виявиться правильною, ми зможемо завершити цю справу просто блискучо захопливим чином.

— Менше з тим, давайте обговоримо наші подальші дії?

Коли я це впевнено промовила, Роберт пильно подивився на мене. Його вираз обличчя промовисто свідчив про те, що обговорення планів — це останнє, чим він хотів би зараз займатися.

— Анабель, — тихо й спокійно покликав він мене. — Пам'ятаєш, колись ти радила мені укласти політичний шлюб заради здобуття престолу?

— Ахаха, ну… було таке.

— Тож я хотів запитати, — Роберт ніжно посміхнувся. — Чи є щось, чого б ти хотіла від мене?

— Прошу?

— Оскільки панна Анабель не плекає до мене романтичних почуттів…

Я подумки зітхнула, розуміючи, що розмови, якої я так прагнула уникнути, не оминути. Роберт повів далі, і в його голосі відчувалося помітне напруження:

— …Я б хотів запропонувати тобі шлюб за розрахунком, де всі умови будуть чітко узгоджені.

— …

— Ти навіть не здивована.

— Чесно кажучи, я передбачала подібний поворот подій.

У кімнаті повисла тиша.

Я навіть не намагалася її порушити, демонструючи глибоку замисленість. Лише після тривалої паузи я повільно відповіла:

— Для початку я б хотіла отримати один із перснів переміщення.

— …Га?

— Оскільки нам доведеться знищити імператорську реліквію, мені знадобляться ваші фінансові можливості та офіційний дозвіл.

— Ну… це зовсім не складно.

— Оскільки це не складно, то це й не є умовою нашого шлюбу, — я злегка посміхнулася. — Це плата за титул кронпринца.

— …

— Цього разу я забезпечу вам титул спадкоємця престолу. Вам більше не доведеться чекати.

Порівняно з оригінальним сюжетом, це було колосальне прискорення подій.

— Проте я не думаю, що ви зможете зайняти місце мого чоловіка.

Почувши мою відмову, Роберт спробував витиснути з себе посмішку:

— Можу я дізнатися причину, панно Анабель?

У його зелених очах проглядався блиск, який він був не в силах приховати. Схоже, він зовсім не очікував від мене такої миттєвої відмови.

«Невже це справжнє кохання?» — з гіркотою подумала я. — «Я ж буквально пропоную йому престол, а він зовсім не виглядає щасливим».

Роберт, перебуваючи в стані легкої паніки, повільно заговорив:

— Я… я думав, що ти відмовляєш мені лише тому, що вважаєш мене занадто амбітним і боїшся, що зрештою я оберу жінку, яка просто більше підходитиме для імператорського трону.

Колись я справді так думала, адже Роберт здавався людиною, яка завжди віддасть перевагу владі, а не почуттям.

Проте зараз я повністю відповідала всім його критеріям.

Маєна натякнула, що виставила шлюб зі мною як одну з умов для надання колосальної фінансової підтримки імператорській родині. Тож одруження зі мною було б для нього чудовим шансом остаточно завоювати прихильність імператора й покращити фінансове становище палацу.

З його боку я була просто ідеальною козирною картою.

— Почути відмову виявилося куди болючіше, ніж я думав. Серце щемить.

Проте, слухаючи його подальші слова, я починала розуміти: він пропонував шлюб зовсім не тому, що бачив у мені вигідну партію.

— Як мені… як мені змінити твоє рішення? Чіплятись за дівчину, яка мені подобається ось так… я знаю, що це жалюгідно, але…