Розділ 114 — Розділ 114. Право на почуття (19)

Насправді він відчував легку тривогу відтоді, як Анабель вирішила піти саме в цей момент. Змагання з фехтування були вже на носі.

— Сестро, але ж це твої останні змагання з фехтування. — Аарон нарешті з серйозним виразом обличчя понизив голос. — Звісно, ти програєш пану Іану, але твоя майстерність неабияк зросла, тож ти змогла б протриматися набагато довше, ніж минулого разу...

— Щиро дякую за таке точне визнання моїх заслуг, — буркнула у відповідь Анабель і повела далі: — Якщо я буду відсутня, батьки страшенно хвилюватимуться. Тому ти маєш щось вигадати.

— Що саме вигадати?

— Скажи, що я навмисне не приходжу, аби випустити тебе на змагання з фехтування. Назви це глибоким задумом твоєї старшої сестри, яка аж вмирає від цікавості, яке місце в рейтингу ти посядеш.

— І ти думаєш, вони повірять? Навряд чи.

— Навіть якщо не повірять, ми принаймні зможемо зменшити їхнє хвилювання бодай зі ста на дев’яносто дев’ять.

— А-але...

— До того ж це чудова нагода для тебе прославити ім'я Рейнфілд.

— Сестро, — Аарон на мить прикусив нижню губу, замислившись, а тоді запитав: — А що, як пан Іан теж...

— Ні, Іан братиме участь. — Анабель рішуче розбила вщент сподівання Аарона. — Тож у найкращому разі ти посядеш друге місце, але це теж неабияке досягнення, хіба ні?

— ...Дякую за точне й тонке зауваження.

— І ще одне, — вона перебила Аарона, наче збиралася говорити лише про те, що потрібно їй самій. — Останнім часом через змагання з фехтування поширюється величезна кількість заборонених зілль та ліків.

— Ну, це як завжди.

— Цього разу з'явилося одне особливо небезпечне зілля... Тож принц Роберт особисто взявся за перевірку. Ось звіт.

Аарон узяв із рук Анабель грубий стос паперів. Це був документ, у якому відстежувалися шляхи розповсюдження забороненого зілля та аналізувалися ті, хто його вживав.

— Принц Роберт? Здається, у нього має бути принаймні три тіла. Коли він тільки встиг усе це...

— Усе гаразд. Наскільки я помітила, перебуваючи в його найближчому оточенні, на щастя, для імператорського престолу призначене лише одне тіло, — легковажно кинула Анабель, а тоді, зазирнувши Ааронові в очі, додала: — Передай це до штабу перед початком змагань з фехтування. Тоді вони самі відберуть підозрюваних і проведуть перевірку.

— Й-я?!

— Принц Роберт вирушає зі мною... А Іан може трохи запізнитися. Тож ти єдина людина, якій я можу довіряти.

— Не може бути.

— Нічого не вдієш. Ця справа пов'язана навіть з імператорською родиною, тому вона має неабияку вагу.

— ...Аж з імператорською родиною?

— Якщо точніше, то з імператрицею... Але тобі не варто забивати цим голову.

Аарон, який зовсім не палав бажанням братися за таку важливу справу, зсутулився з сумним виразом обличчя, проте вибору в нього не було. Усі лицарі Роберта, яким можна було довіряти, супроводжували їх у цій подорожі.

До того ж оскільки це стосувалося змагань з фехтування, то якби хтось, хто вжив заборонене зілля, про щось здогадався, Аарон міг би відібрати докази навіть силою. Відповідно, серед тих, хто мав неперевершену майстерність і кому можна було беззастережно довіряти в столиці, залишався лише Аарон.

— Якщо Іан прибуде вчасно, можеш передоручити це йому.

— О, дякую. У мене з'явилася надія.

— Ну, тоді рушай, — Анабель усміхнулася й поплескала Аарона по спині. — Сподіваюся на тебе, зроби так, щоб батьки не хвилювалися. Може, цього разу ти виграєш бодай один поєдинок?

— Ох, сестро... Ти знову зачіпаєш мої спогади про те, як у дванадцять років я з тріском провалив свій перший бій у відбірковому турі, — пробурчав Аарон, ніяково перебираючи папери. — До того ж ти кажеш, що пан Іан бере участь. У будь-якому разі, мене знову розіб'ють ущент.

Звісно, Анабель чудово знала, як остаточно задобрити Аарона, коли той починав отак опиратися.

— Натомість я дозволю тобі пережити дещо справді веселе.

— Що?

— Можеш чекати з нетерпінням. Це щира правда, — в очах Анабель спалахнула цілковита впевненість. — Можливо, це буде навіть веселіше, ніж змагання з фехтування.

Змагання з фехтування були однією з наймасштабніших подій в імперії. Самі поєдинки були захопливим видовищем, але церемонія нагородження, що відбувалася наступного дня, була справді грандіозною.

Пишні святкові виступи, ордени, які вручав особисто імператор, і навіть святковий парад.

Якщо сам день змагань з фехтування був чередою запеклих боїв, від яких потіли долоні, то наступний день нагородження перетворювався на свято, що збурювало всю столицю. Багато людей приїздило туди лише заради того, щоб подивитися на церемонію, навіть якщо вони зовсім не цікавилися фехтуванням.

Звісно, Анабель після того, як двічі зазнала поразки у фіналі змагань з фехтування, жодного разу не брала участі в цьому святкуванні.

— Я обіцяю тобі, справді.

Почувши таку палку обіцянку від Анабель, Аарон зрештою кивнув головою.

— Гаразд.

І раптом він помітив дещо нове.

Обличчя Анабель здавалося набагато світлішим, ніж раніше. Наче вона нарешті вирішила щось, що гнітило її вже довгий час.

***

Ми покидали столицю з чималим галасом. Напрямок нашого руху ми ніде особливо не розголошували, проте ніхто й слова не сказав проти. Адже перед від'їздом ми розтрубили на кожному кроці, що вирушаємо нищити останнє джерело чорної магії.

— Дякую вам, принце, — раптово промовила я до Роберта дорогою до узбережжя Банафарім. — За те, що вислухали мене.

— ...Ну що ти.

Роберт із трохи напруженим обличчям повернувся й якийсь час дивився на мене. Насправді прохання зробити так, щоб Іан зміг узяти участь у змаганнях з фехтування, жодним чином не стосувалося знищення джерела чорної магії.

— Панно Анабель. Подумай ще раз. Це ж твої останні змагання з фехтування. Чи справді ти готова отак усе кинути, навіть не зійшовшись з Іаном у справжньому двобої?

— Головне, щоб Іан зміг узяти участь. Здобути перемогу в усіх змаганнях з фехтування, у яких ти брав участь — це неймовірна честь для мечника.

Хоч я й збиралася відмовитися від участі, для Іана не було жодної причини пропускати свої останні змагання з фехтування.

Якою ж великою честю було отримати переможний орден на кожних змаганнях, де він виступав!

У будь-якому разі, це була битва між мною, яку підтримував Бог, та Каллоном, за спиною якого стояв диявол. Роберт за допомогу мені принаймні отримував імператорський престол, тоді як Іан не отримував нічого. Тож Іану не було жодної потреби чимось жертвувати заради цієї справи.

Звісно, зважаючи на його вдачу, було очевидно, що він закине змагання з фехтування й кинеться нам допомагати. Тим паче, що наразі він мене кохав. Саме тому я від самого початку розрахувала час так, щоб прибути на узбережжя Банафарім якраз у день змагань з фехтування.

У певному сенсі, варто було подякувати Каллону.

Завдяки тому, що він тягнув час аж до змагань з фехтування, наш графік усе одно розтягнувся, і я змогла додуматися до такого плану. Іан переможе на змаганнях з фехтування, а я тим часом, як він і бажав, подарую світові спокій.

— Панно Анабель...

Дорогою до узбережжя Банафарім я їхала верхи між лицарями. За цей час я навчилася верхової їзди в Аарона, тож тепер уже цілком упевнено трималася в сідлі.

Роберт порівнявся зі мною і, наче зважуючись на надзвичайно важкі слова, нерішуче запитав:

— Можливо... Чи не є причиною того, що ти аж так дбаєш про Іана, те... Ні, я просто й уявити не міг, що панна Анабель здатна виявити таку турботу щодо Іана... — він серйозно додав: — Я думав, ти скоріше відправиш нас із Іаном до лісу Смахо, а сама наодинці візьмеш участь у змаганнях з фехтування.

— Ну, я все ж таки стала на шлях істинний, — невимушено відповіла я. — Але понад усе — я щиро кохаю Іана.

— ...Що?!

— Чесно кажучи, я ні на що особливе не сподіваюся, але коли зустріну його цього разу, то зізнаюся в коханні.

У Роберта аж рот роззявився від подиву. Я ж спокійно вела далі:

— Саме тому я не могла прийняти ваші почуття, принце.

— А-але... Ти ж так сильно ненавиділа його весь цей час, і раптом закохатися настільки, що... — Роберт із розгубленим виразом обличчя надовго занурився в думки, а тоді продовжив: — ...Іан, звісно, неперевершений чоловік. Проте Іан щодо панни Анабель...

Я чудово знала, чому Роберт не договорив до кінця, тому одразу ж мовила замість нього:

— Звісно, мені світить лише гарбуз.

Після розмови з матір'ю я вирішила чесно викласти все, що сталося в минулому. Те, що Іан кохає мене, було правдою, але якщо він при здоровому глузді, йому буде важко й надалі кохати дівчину, яка планувала проти нього жорстокий злочин.

Адже просто нестерпне дівчисько та жорстокий злочинець — це дещо різні речі.

«І все ж краще чесно все розказати й отримати відмову, ніж ставати парою, маючи за плечима таємниці. Особливо з таким зразковим учнем, як Іан...»

Звісно, попри те, що він не знав усіх обставин, Роберт навіть не став заперечувати моїх слів про те, що мені відмовлять.

— Ваша Високосте, а Ланелла з конвоєм вже на шляху до столиці?

— Так, я наказав їм поспішати, тож вони мають прибути вчасно.

— Якби... Якби я тоді не змінилася, що б було? Якби Кейтлін не опинилася в одній палаті з моєю матір'ю, або якби мати лягла до іншої державної лікарні... — зітхнувши, пробурмотіла я. Я не могла сказати цього своїм рідним, аби не краяти їм серця. — Тоді я б, напевно, із самого початку отримала належне виховання і змогла б стати для Іана справді хорошою суперницею, чи не так?

Роберт повільно кивнув головою на знак згоди:

— Його Величність теж колись казав подібне. Якби Анабель Надіт мала таку ж підтримку, як Іан Вейдрос, результат міг би бути трохи іншим.

Спромогтися на такий аналіз — Його Величність і справді був до глибини душі відданий аналізу фехтування. Я тихо всміхнулася й продовжила уявляти:

— Гадаю, я б увійшла до лицарського ордену Вейдрос і стала б досить непоганою ад'ютанткою. А коли б Іан успадкував титул герцога, могла б замахнутися й на посаду командирки ордену. Насправді я завжди хотіла вступити до лицарського ордену якоїсь аристократичної родини.

— ...

— Я б виросла в любові своїх батьків, не була б такою озлобленою і не поводилася б з Іаном як остання погань.

— ...

— Вибачте. Щось я занадто поринула в безглуздий жаль до самої себе. Але я нічого не можу вдіяти з тим, що такі думки раз у раз приходять мені до голови.

Роберт зітхнув і збирався було поплескати мене по плечу, але змовк і опустив руку. Натомість він відповів, не приховуючи свого співчуття:

— Коли твоє серце звільниться від цих почуттів, ти завжди можеш прийти до мене.

Вираз його обличчя свідчив про повну впевненість у тому, що, зважаючи на мої минулі погані вчинки, Іан ні за що не зможе мене покохати.

— Бо я можу почекати.

Те, що це було його відчайдушою щирістю, викликало водночас і сум, і посмішку.