Розділ 115 — Розділ 115. Право на почуття (20)

Роберт та Анабель покинули столицю з великим галасом. Тепер уся імперія дізналася про їхній похід задля знищення чорної магії.

Щобільше, на півдні вже конвоювали в'язнів, пов'язаних із чорною магією. Навіть у тих місцях, де мало знали про справи в столиці, тепер було галасливо через події, пов'язані з чорною магією.

Проблема полягала в тому, що суспільна думка щодо Роберта була аж надто прихильною. Про кронпринца Каллона майже не згадували, натомість увесь народ імперії як один вихваляли лише Роберта.

Звісно, випробування, що випали на долю Каллона, не обмежувалися самим лише «відсутністю згадок». Імператриця отримала наказ про домашній арешт і не могла справляти жодного впливу на світське товариство.

Тим часом Ріхарт, попри те, що від урядової перевірки та аудиту голова йшла обертом, дістав серйозне стягнення. Не було потреби й казати, що документи, які стали об'єктом перевірки, були пов'язані з Каллоном.

— Яким би некомпетентним ти не був! Як ти в біса зважився на підробку документів?! — Імператор викликав Каллона до себе і страшенно розлютився.

— Прошу вибачення, Ваша Величносте... — Каллон відповів, виказуючи глибокий жаль. — Через те, що я так сильно відстаю від Роберта, мені забракло терпіння, і я занадто занепокоївся.

— Що? Ах ти ж нікчемо...

— Усі піддані імперії вихваляють лише Роберта, та й Ваша Величність виказуєте йому таку глибоку довіру...

— ...

— З певного часу Ваша Величність стали холодними до мене. Тому я постійно почувався так, ніби за мною женуться. Мені справді немає виправдання.

Каллон чудово знав, як зачепити почуття провини в імператора. Він тонко виставив його батьком, який несправедливо ставиться до власних дітей.

На щастя для кронпринца, імператор, як той і розраховував, зніяковів і дозволив справі завмерти. Схоже, правитель вирішив, ніби Каллон настільки виснажився морально через Роберта, що аж зважився на підробку паперів.

До того ж Каллон і сам поспіхом усунув найкритичніші огріхи одразу після бенкету, тож ситуація не дійшла до геть катастрофічної межі.

Проте Роберт рішуче вимагав провести перевірку ще й у міністерстві фінансів. Грошові питання неможливо було залагодити без безпосереднього покриття збитків.

— Моє серце все ж таки не на місці, Ваша Величносте, — обережно звернувся Каллон до імператора вже після від'їзду Роберта. — Мені не дає спокою те, що в такій важливій справі, як чорна магія, я залишаюся осторонь, тоді як Роберт перебрав на себе абсолютно все.

Імператор зітхнув і подивився на Каллона, який, попри все, залишався його законним сином і кронпринцом.

Без якихось надзвичайних подій не можна було просто так змінити спадкоємця престолу лише тому, що Роберт мав великі заслуги й неабияку прихильність серед народу.

Оскільки імператорський трон усе одно мав відійти Каллону, належало підтримувати авторитет кронпринца.

— То чого ж ти тоді хочеш?

— Я теж хочу вирушити слідом за Робертом. Цього разу я прагну стати для нього опорою.

— Але ж із Робертом пішли й Іан Вейдрос, і Анабель Рейнфілд...

— Моя особиста варта також має неабияку майстерність. Ви ж і самі бачили це в день бенкету.

Імператор на мить завагався, але зрештою кивнув головою:

— Гаразд, рушай. Роберт хоч і не назвав свого кінцевого пункту призначення, проте їхній загін досить чисельний, тож вистежити їх буде неважко.

Він сприйняв слова Каллона просто як спробу примазатися до чужих заслуг. Мовляв, заради того, щоб мати бодай якесь виправдання: «Цього разу Каллон також брав участь у знищенні чорної магії».

Звісно, справжні наміри Каллона були абсолютно іншими. У нього просто не залишалося вибору.

Початково він відкладав викрадення Аарона, сподіваючись будь-що роздобути третє джерело чорної магії якраз у день змагань з фехтування. Адже він був певен, що Іан та Анабель ні за що не пропустять останні у своєму житті змагання з фехтування.

Проте Беллінокс так і не спромігся дізнатися, чим саме є джерело чорної магії. Натомість він з'ясував, що Анабель здатна розпізнавати джерела чорної магії.

Хоча вигода від затягування часу до змагань з фехтування виявилася нульовою, вибір усе одно залишався один.

«Треба просто зачекати, поки Анабель знайде джерело чорної магії, а тоді наказати Лагіану вбити її».

Щобільше, вони йшли до лісу Смахо. Навіть у супроводі членів імператорської родини туди дозволялося заходити лише по одному.

Анабель прийде разом із Робертом, а він сам рушить разом із Лагіаном. Це означало, що без жодних сторонніх чинників, як це сталося на бенкеті, зіткнуться лише вони двоє. До того ж імператриця дістала для нього заборонене зілля.

Проте Анабель та Роберт чомусь вирушили в дорогу досить пізно. Так, щоб це збіглося з днем змагань з фехтування. Причина лишалася невідомою, але Каллон усе одно мусив іти за ними. Він і сам опинився в глухому куті, і просто не міг відмовитися від третього джерела чорної магії.

— Тоді я вирушаю, — з цими словами Каллон узяв із собою Лагіана та кількох лицарів з імператорського ордену й досить гучно покинув столицю.

Це була чудова нагода вбити Анабель і, якщо випаде така можливість, навіть самого Роберта.

Що б не сталося в лісі Смахо, де й так немає свідків, хто і як про це дізнається? Достатньо буде просто сказати, що вони втратили життя у битві проти джерела чорної магії.

Йому навіть не доводилося вистежувати шлях Роберта. Адже вони все одно зустрінуться в лісі Смахо.

***

Ми прибули на узбережжя Банафарім точнісінько вранці у день змагань з фехтування. Іан упевнено та непохитно чекав там до самого цього моменту, не покидаючи узбережжя.

«Ось же дурник», — подумала я, дивлячись на спину Іана, який сидів далеко попереду біля самого моря.

Він тихо вмостився на скелі, яку, здавалося, от-от поглинуть морські хвилі.

«Він просто не хотів обтяжувати мене, тому жодного разу не дав про себе знати в столиці й просто чекав мого повідомлення».

І це тривало аж до самого дня змагань з фехтування. Було одразу помітно, що верховний жрець Оріанс іще не прокинувся, а Іан, аби втихомирити бурю у власній душі, просто вийшов на ранкову риболовлю. Про це свідчила вудка, що стояла перед ним, поки він сидів у розкладному кріслі.

«І чому він обрав таке небезпечне місце?»

Це була стрімка скеля, об яку розбивалися розбурхані хвилі. Схоже, аби опанувати власні почуття, він навмисне обрав найнебезпечнішу точку.

— Ваша Високосте, — звернулася я до Роберта та лицарів, що вишикувалися позаду. — Я... ненадовго відлучуся. Чи можу я піти сама?

Роберт тихо зітхнув і відповів:

— Іди, панно Анабель.

Він знав, що щойно я зізнаюся Іану в коханні, я одразу ж відправлю його назад до столиці. І на його обличчі було написано, що він уже повністю готовий утішати мене після цього.

— Давай, наводь лад у своїх почуттях.

Вираз його обличчя свідчив не про підтримку мого зізнання, а про те, що він уже заздалегідь очікує на мій повний і нищівний провал.

— Так, тоді я швидко, — я коротко вклонилася Роберту, хвацько зіскочила з коня і побігла вбік Іана, який закинув вудку далеко в море.

Щойно я наблизилася на таку відстань, де вже можна було почути мої кроки, Іан дивовижним чином миттєво обернувся.

Поки я бігла до нього, я помітила його здивоване обличчя.

Його шовковисте світле волосся, що розвівалося від морського бризу; його червоні очі, які широко розплющилися від такої несподіванки; його злегка розтулені вуста.

Чи це був останній раз, коли я бачила такий привітний вираз на його обличчі?

Наступного разу, коли ми зустрінемося, він може знову дивитися на мене байдужим і сповненим зневаги поглядом.

— ...Анабель?

За звичайних обставин ми зараз мали б реєструватися як учасники змагань з фехтування. Те, що ми стояли віч-на-віч тут, на узбережжі Банафарім, так далеко від столиці, здавалося прекрасним сном.

— Якими вітрами ти тут... — Іан поспіхом підвівся з місця. Саме в цей момент його вудка сильно засіпалася.

Побачивши, як закрутилося вудлище, я інстинктивно закричала:

— О-ось, дивись! Риба! Тримай вудку!

Здавалося, тіло Іана в одну мить зіткнулося з двома протилежними наказами. Першим було підійти до мене, а другим — схопити вудку, як я й сказала. Результат того, як його інстинкт підійти ближче та привітати мене зіткнувся з розумом, який велів беззаперечно слухатися моїх слів, виявився таким...

— Іане!

Він схибив і оступився на і без того слизькій скелі. У ту ж мить його тіло похитнулося.

«Він не повинен нічого собі зламати!»

Іан абсолютно не звик до травм. Адже він ні разу в житті не зазнавав поранень. Я верескнула щосили:

— Ні!

Щогірше, прямо за його спиною здіймалася величезна хвиля. Це сталося через те, що він із самого початку обрав найнебезпечніше місце для своєї риболовлі.

«Йому ж скоро виступати на змаганнях з фехтування, не можна псувати його фізичну форму!»

Я збиралася відправити його на місце проведення змагань з фехтування прямо зараз. Я не могла відіслати його, впевненого майбутнього переможця, змоклого до останньої нитки в морській воді.

— Небезпечно!

Тому я одним махом стрибнула вперед, міцно обхопила його руками, і ми разом покотилися в безпечну зону, куди не досягали хвилі.

«Цей хлопець...»

Відчуваючи, як він слухняно притискається до мене, поки ми котимося по скелі, я на мить подумки цокнула язиком.

«Він міг спокійно підвестися і ухилитися самотужки, але, подивіться на нього, він просто стоїть...»

Проте все сталося за лічені секунди, тому я нічого не могла йому закинути. Адже я й сама інстинктивно обійняла його і покотилася разом із ним. Керована єдиною думкою — не допустити жодної подряпини на його тілі.

Хай там як, моє рішення виявилося правильним. Хвиля з гуркотом розбилася саме об ту високу скелю, з якої ми щойно скотилися.

— Анабель.

Через те, що ми покотилися разом, і я тримала його в обіймах, Іан опинився горілиць на землі. Я ж міцно тримала його за плечі, опинившись зверху на ньому.

«Колись ми вже були в такій позі...»

Це було тоді, коли я безцеремонно повалила його на ліжко, аби відібрати закладку для книжки. Тоді Іан так сильно розгубився, що лежав абсолютно безпорадний у моїх руках.

Тепер же у нього був такий вираз обличчя, наче він щойно отримав найкращий у світі дарунок.

Лежачи піді мною, Іан тихо хмикнув і промовив:

— Ти підготувала таке дійство замість моєї перемоги на змаганнях з фехтування?

Я від подиву аж обурилася у відповідь:

— ...То для тебе навіть за таких обставин твоя перемога — це вже доконаний факт?

— Поки що так?

У ці слова було вкладено надто багато змісту.

Один зміст — він не знає, що станеться, коли я знищу третє джерело чорної магії.

Другий зміст — він чудово знав про свою неминучу перемогу, але все одно сидів тут і чекав звістки від мене.

Третій зміст — зустріч зі мною приносить йому стільки ж радості, скільки й сама перемога.

І останній зміст — хоча він міг би спокійно перехопити і скинути мене з себе прямо зараз, він слухняно лежить у такій позі.

— ...

Я мовчки дивилася в його очі, що були так близько до моїх.