Розділ 118 — Розділ 118. Походження останнього джерела чорної магії (2)

Брейден відчув, як у нього запаморочилося в голові.

Той магічний кристал, що знаходився у вітальні, був найбільшим магічним кристалом з усіх, що нині існували на континенті. Коли магічна вежа благала й вимагала його повернення, родина Вейдрос відмовляла їм, заявляючи, що це їхня сімейна реліквія.

Хоча магія й вважалася виключною прерогативою імператорської родини, це був мовчазний тиск, який показував: якщо Вейдроси лише забажають, вони також здатні застосувати неймовірну магію.

Ще зовсім нещодавно Брейден ненароком показував його Анабель і навіть вихвалявся, кажучи: «Поглянь, який величний дім Вейдрос».

І ось тепер цей магічний кристал, утративши свій блиск, лежав на підлозі стайні, розлетівшись на друзки.

— Що... що?!

Звісно, Брейден був не єдиним, кого охопила паніка.

— Використати такий величезний магічний кристал... лише задля магії прискорення? — Леслі теж кліпала очима, не в силах повірити в таке безглуздя.

— Магічний кристал, за допомогою якого можна було б довести смакові рецептори до абсолютного екстазу або приготувати неймовірну страву з рідкісних інгредієнтів... — важко дихаючи, пробурмотіла вона. — Витратити його лишень на те, щоб змусити коня бігти швидше? Він що, з'їхав з глузду? Краще б попросив у принца Роберта предмет для телепортації!

— ...Принца Роберта зараз немає в столиці, — відповів Брейден, притиснувши долоню до чола. — Оскільки дістати магічний предмет було неможливо, він, схоже, просто наклав заклинання на місці.

— Ні, але ж кажуть, що ще сьогодні вранці його бачили на арені! Куди, в біса, він подівся? — на ці слова Леслі Брейден лише зітхнув.

— Ну, місце призначення цілком очевидне.

— Очевидне? То чому ж я нічого не розумію?

Брейден ледь стримався, щоб не сказати: «Тому що це ти...», і повів далі:

— Не знаю причини, але він, мабуть, вирушив до панни Анабель. Разом із принцом Робертом вони поїхали кілька днів тому.

— Що? А я-то думала, раз Іана вже давно не було видно, він приєднався до них десь в іншому місці... Невже обов'язково бути настільки невловимим?

— ...Звісно ж, ні, — Брейден зітхнув і похитав головою. — Судячи з усього, вони підлаштували усе так, щоб Іан міг узяти участь у змаганні з фехтування... Але ніхто й подумати не міг, що у він аж так розлютиться.

Якщо він зважився навіть розбити величезний магічний кристал, то, хоч і не знати напевно, це місце точно мало бути дуже далеким.

Ніхто б не зміг передбачити, що він зважиться на такий вчинок, який суперечить будь-якому здоровому глузду.

Тому ці дії Іана були його особистим рішенням, і навряд чи Анабель чи Роберт могли передбачити подібне...

— Любий, я геть нічого не розумію, але... — пробурмотіла Леслі, дивлячись на уламки розтрощеного магічного кристалу. — Одне я знаю напевно. Здається, Іан натворить неймовірних лих.

— Я теж так думаю, — відповів Брейден, ковтаючи суху слину. — І те, що наші думки збігаються, означає, що Іан справді чинить щось таке, що перевершує усі наші очікування.

Погляди подружжя зустрілися. На обличчях обох — уперше за довгий час — з'явивилась тривога.

— Відтоді, як він із запізненням навчився перевертатися на бік, він жодного разу не завдавав нам клопоту, і надолужити все одним таким шоком... — занепокоєно мовила Леслі, кусаючи нігті. — Чи існує якийсь закон збереження загальної кількості батьківських турбот?..

Ось так Брейден і Леслі вперше у житті почали по-справжньому, від усього серця, хвилюватися за свою дитину.

***

Аарон, який зазвичай жив собі втішно, наче той гульвіса, переживав найхаотичніший день у своєму житті.

По-перше, ще з самого ранку він був трохи зайнятий через звіт Роберта щодо відстеження наркотичних речовин.

Отримавши цей звіт, у штабі негайно виявили підозрюваних осіб і розпочали перевірку. Через це раптово відсіялася величезна кількість учасників.

«Хм, але щодо цього шляху постачання...»

З легкістю здолавши суперника у фінальному поєдинку, Аарон одразу попрямував до штабу.

Оскільки він особисто доставив звіт, йому в будь-якому разі потрібно було перевірити, чим закінчилася ця справа.

— О, пане Аароне. Вітаємо з перемогою! — працівники штабу, побачивши Аарона, одразу привіталися з ним. — Точність звіту була просто неймовірною. Що й казати, це ж принц Роберт.

— Справді? Ну, мені навіть не було потреби приходити й перевіряти. Тоді бувайте...

Аарон, який не мав жодного бажання надто сильно втягуватися в цю справу, збирався швидко піти геть, проте наступні слова штабного офіцера заскочили його зненацька.

— Ах, але є один єдиний шлях постачання, який ми так і не змогли відшукати.

— Що? Ну... якщо це дурниця, хіба не можна просто заплющити на це очі?..

— Справа в тому, що це зовсім не дурниця, — сказав штабний офіцер, поправляючи окуляри. — Якщо йти вгору за цим звітом, то виходить, що ці речовини купувала навіть Її Величність Імператриця.

— Аха, ахаха... Справді «дурниця».

— Але ми не знаємо наступного ланцюжка розповсюдження. Хоч як шукай, серед учасників змагання з фехтування немає нікого, хто отримав би наркотики від імператриці. Не могла ж імператриця, яка не те що меча — голки в руки не бере, випити їх сама?

Хоч скільки б той бідкався над цим питанням, Аарон усе одно не міг дати відповіді. Почесавши підборіддя, він пробурмотів:

— Але ж це незаконні речовини, і навіть якщо ви запитаєте про це саму імператрицю, навряд чи почуєте відповідь. Якщо подасте недбалий звіт, вас просто залякають десь посеред дороги. Кажучи: «Якщо не поховаєш цю справу, ми поховаємо тебе».

— Саме тому, пане Аароне...

Щойно штабний офіцер схопив Аарона за руку, того охопило лихе передчуття.

— Чи не могли б ви, пане Аароне, як переможець, замовити за це слівце завтра під час церемонії нагородження? Хіба ж вони зможуть проігнорувати слова переможця?

— О-о, ні в якому разі. Я людина ляклива. До того ж, хто взагалі вважає мене справжнім переможцем? — Аарон негайно відмовився. Зухвалості переможця у нього, звісно ж, не було.

Він краще за всіх знав, що став переможцем лише здуру — через те, що Анабель та Іан не з'явилися на змагання. Проте, трохи поміркувавши, він вигадав чудовий план.

— Але я можу порадити вам людину, яка сама з радістю роздмухає цей скандал на людях.

— Що?

— Є дехто, хто аж зубами скрегоче на імператрицю. Це голова Ради простолюдинів. Я бачив її в секторі А для вболівальників, спробуйте якось ненароком натякнути їй про це.

Аарон мовив це, згадавши Маєну, яка колись приходила шукати Анабель.

— Мабуть, завтра всі глядачі-простолюдини, які прийдуть на церемонію нагородження, дізнаються про цей факт. Усе набуде такого розголосу, що зам'яти справу буде просто неможливо.

Ось так Аарон блискуче переклав відповідальність на чужі плечі.

Коли з полегшеним серцем він повернувся до маєтку герцога Вейдроса, то знову був здивований.

Увесь маєток перевернувся догори дриґом через звістку про те, що Іан розбив магічний кристал, наклав на коня шалене заклинання прискорення і помчав кудись стрімголов.

«А, судячи з усього... він вирушив до лісу Смахо, так?» — Аарон роззявив рота від подиву.

«Але навіть якщо він туди поїхав, хіба це не марна справа? Усе одно в лісі Смахо, якщо тебе не супроводжує член імператорської родини, магічні монстри нападають без розбору, тож там і п'яти хвилин не протримаєшся — загинеш. Який дурень піде туди, знаючи про це?»

Він на мить закотив очі.

Якщо подумати, Іан не був звичайною людиною, тож навіть якщо на нього насядуть магічні монстри, він, мабуть, зможе вистояти.

«Т-та навіть якщо й так, той божевільний, що здатний на такий нерозсудливий вчинок, не може бути моїм паном, еге ж...»

Аарон, попри те, що став переможцем змагання з фехтування, замість радості всю ніч вертівся з боку на бік від хвилювання.

***

Від узбережжя Банафарім до лісу Смахо було недалеко.

Адже від самого початку шлях до лісу Смахо зайняв трохи більше ніж одну повну добу, включно з однією ночівлею в таборі.

Коли ми наблизилися до входу в ліс Смахо, було якраз полудень, і сонце яскраво пекло в самому зеніті.

Щойно ми дісталися лісу Смахо, до Роберта прилетів поштовий голуб. Підлеглий Роберта, який залишився в столиці, відправив його ще два дні тому, і через відстань птах дістався лише зараз.

— Хм.

Швидко прочитавши записку, Роберт промовив:

— Усе як я й передбачав. Мій старший брат вирушив у дорогу під приводом того, що їде мені на допомогу.

— Так і знала.

— Мабуть, у нього не було законних підстав раптово покинути своє місце, тому він так і вчинив. Звісно, при цьому він розраховував знищити нас, а натомість ще й підняти власну репутацію.

Тепер у столиці всі, напевно, дізналися, що Каллон поїхав слідом за нами. Адже він мав пропустити навіть змагання з фехтування — одну з наймасштабніших подій в імперії.

— ...Ти в порядку? — запитав Роберт, крадькома позираючи на мене.

Якраз учора проходило змагання з фехтування, а сьогодні мала відбутися церемонія нагородження.

Звісно, перемогу здобув Іан, і сьогодні він уже втретє отримає свій орден. Я ні краплі не сумнівалася в тому, що Іан візьме участь у змаганні з фехтування.

По-перше, після моїх слів у нього зникли будь-які теплі почуття до мене, тож тепер у нього не було причин іти за мною.

По-друге, він не знав, де ми знаходимося.

По-третє, навіть якби він якимось чином дізнався, ліс Смахо знаходився надто далеко, щоб кидатися навздогін під впливом імпульсу. До того ж, оскільки для входу потрібен був супровід когось із імператорської родини, навіть якби він прийшов, то просто не зміг би увійти всередину.

— Звісно, — відповіла я, знизавши плечима. — Усе одно Іан мав перемогти.

— Це так, але...

— Ну от бачите. Навіть чоловік, якому я подобаюся, каже, що перемога Іана — це щось саме собою зрозуміле, тож чому я маю бідкатися?

— ...Кажеш так сміливо, хоча навіть не збираєшся відповідати взаємністю?

— Перепрошую. Для мене це просто інформація на рівні «факт №1», «факт №2» тощо...

— Ти справді безжальна, Анабель.

— Це моя турбота про вас, щоб ви не плекали марних надій і вчасно облишили цю думку.

— А ти сама можеш облишити свої почуття до Іана?

— Треба спробувати. Хоч це буде й нелегко.

На запитання Роберта я дала цілком природну відповідь:

— Якщо інша людина каже «ні», я ж не можу нав'язувати їй свої почуття.

Біля входу в ліс Смахо панувала тиша, і я вела далі трохи сумним тоном:

— Колись Іан мені так і сказав. Напрочуд розсудливо, чи не так?

Оскільки ти не можеш нав'язувати себе іншій людині, ти просто молитимешся за мир у всьому світі, аби ця людина не опинилася в небезпеці...

Я не могла не захоплюватися тим, наскільки зрілим може бути кохання.

Щиро кажучи, я не була настільки зрілою, тож якби я побачила, що Іан щасливий з якоюсь іншою хорошою жінкою, у мене б усе всередині перевернулося.

Хоча мені, мабуть, варто якнайшвидше взятися за виховання свого духу, щоб досягти такого ж рівня, як у Іана.

Якщо подумати, навіть якби Іан не почав відчувати до мене неприязнь, мені здається, він усе одно б благополучно відвідав змагання з фехтування.

Бо він був людиною, яка беззастережно поважала мою волю.

— Ну що ж, ходімо всередину, — рішуче мовила я, подивившись на Роберта.