Розділ 119 — Розділ 119. Походження останнього джерела чорної магії (3)

Роберт кивнув один раз, а тоді звернувся до лицарів, які йшли за нами:

— Залишайтеся на варті тут. Якщо всередині раптом щось трапиться і магічні монстри вчинять якісь непередбачувані дії, негайно знищуйте їх.

Зрештою ми ступили в ліс Смахо.

Внутрішня частина лісу, куди вже дуже давно не ступала нога людини, була густою та темною.

— Наскільки я знаю, ліс усередині не такий уже й великий, — спокійно пояснив Роберт. — Обхід не займе багато часу.

— Так. Думаю, ми легко зможемо все знайти, — самовпевнено відповіла я.

Окрім шуму вітру, що розсікав листя, у лісі панувала суцільна тиша. Замість звичайних лісових тварин повсюди блукали магічні монстри жахливого вигляду.

Монстри явно помічали нас, проте не нападали. Мабуть, це тому, що я йшла разом із Робертом, у чиїх жилах текла кров імператорського роду.

«Ось вона яка, золота... ні, імператорська ложка в роті...»

Хоч у мене її й відібрали одразу після появи на світ, я все одно пишалася тим, що народилася, так би мовити, зі срібною ложкою, але з цим, ну що ж, просто неможливо було змагатися.

Адже навіть Іан, який точно народився з золотою ложкою в роті, у цьому лісі негайно зазнав би нападу магічних монстрів.

— Насправді для імператорської родини немає нічого страшного в тому, що авторитет простолюдинів трохи зросте, — тихо промовив Роберт, наче прочитавши мої думки. — Адже благословенна кров імператорського роду все одно єдина й неповторна.

І справді, імператорська родина мала абсолютну відданість магічної вежі. Тому магічні предмети перебували практично в одноосібному володінні імператорського роду.

До того ж, по всій імперії існували подібні місця, де кров імператорського роду вважалася священною. Мабуть, похитнути авторитет імператорської родини, яка володіла такою надлюдською кров'ю, було б зовсім не легко.

— Проблема в аристократах, — повів далі Роберт. — Таким родинам, як Вейдрос, що мають і історію, і силу, і багатство, байдуже. Проте ті, хто не має за душею нічого, окрім свого титулу, найбільше шаленіють через підвищення статусу простолюдинів.

Що й казати, родина Рейнфілд була багатшою за більшість аристократів середньої руки.

Якщо не брати до уваги статус, я жила набагато заможніше, ніж більшість вельможних панн. Найвишуканіші страви, розкішне вбрання, слуги, які виконували кожен мій каприз.

— Його Величність вважає покращення прав простолюдинів чудовою можливістю придушити силу аристократії. Як і я, власне, — мовив Роберт голосом, у якому відчувався виразний жаль. — Тому, якби я одружився з якоюсь символічною постаттю з-поміж простолюдинок...

— Шлюб за розрахунком заради престолу — це чудова ідея, але я ж уже казала вам облишити думки про мене, — я вкотре перервала його на пів слові. — Усе одно сьогодні ви, принце, займете місце кронпринца.

Впевнено заявивши це, я озирнулася довкола.

У лісі Смахо колоніями росли найрізноманітніші види рослин. Магічні монстри рухалися беззвучно, не було чутно ні комах, ні жодного птаха.

Окрім свисту вітру та звуку наших кроків, навколо панувала до моторошності глибока тиша.

Шу-у-у-у-ух!

Це сталося якраз тоді, коли черговий тривалий порив вітру розкуйовдив наше волосся. Я завзято йшла вперед, аж раптом нарешті щось помітила і зупинилася.

А тоді, побачивши видовище, що відкрилося під низьким урвищем, на якому ми стояли, я мимоволі вигукнула:

— Знайшла.

— ...Анабель? Ти щойно сказала, що знайшла?

— Так, — упевнено відповіла я. — Нарешті знайшла. Схоже, мої здогадки були правильними.

Саме в цю мить до шиї Роберта ззаду підступно підібрався кинджал.

— Кх-х!

Він важко вдихнув повітря, і його вмить заламали. Людиною, яка наставила на Роберта кинджал і викрутила йому руку, був не хто інший, як Лагіан.

Одразу після цього з-за його спини повільно вийшов Каллон.

Тобто вони, без сумніву, тихо йшли за нами по п'ятах, чекаючи, поки ми знайдемо джерело чорної магії.

Ліс Смахо був невеликим, і оскільки тут не ходили ні люди, ні навіть звірі, вистежити наші сліди було зовсім легко.

До того ж Лагіан був видатним мечником, який умів майстерно помічати чужу присутність.

Мабуть, зробивши вигляд у столиці, ніби збираються наздоганяти нас, вони вдвох перемістилися за допомогою персня телепортації та сиділи в засідці.

На руці Каллона, на якого я кинула швидкий погляд, і справді красувався перстень телепортації.

— Ось воно як, — зелені очі Каллона, що впилися в мене поглядом, моторошно зблиснули. Він заговорив низьким і невимушеним голосом: — Якщо хочеш урятувати Роберта, кажи, що це таке.

Куди й поділися та джентльменська посмішка і ввічливий голос, які я бачила на бенкеті.

Кожен із нас чудово розумів, що в цьому лісі є лише ми четверо. Тому він не бачив жодної потреби щось приховувати тут.

— Хм, — я закотила очі й відповіла: — Кронпринце, якщо я скажу, ви справді залишите принца Роберта в живих? Чомусь мені здається, що навіть якщо я скажу, ви все одно вб'єте його.

— А ти досі зухвала, — Каллон задер підборіддя і промовив: — Подумаєш, нікчемна та дурна простолюдинка трохи навчилася махати мечем і отримала визнання, тож тепер уявила, ніби стала кимось важливим?

— Та ні, я просто Анабель Рейнфілд, — я знизала плечима й додала: — І щодо дурості... Ви ж одним махом убили верховного жреця Беллінокса, який тривалий час був на вашому боці й використовував чорну магію. Хіба вірити в те, що ви залишите в живих нас, ваших ворогів, не було б ще більшою дурістю?

— Тоді, може, поставимо на кін щось інше замість життя Роберта? — повільно промовив Каллон. — Як щодо життів твоїх батьків у столиці? Ти ж не думаєш, що вони зможуть до кінця своїх днів ховатися, як пацюки, під крилом Вейдросів?

— Ви повсякчас ставите на кін життя моїх близьких, але хіба про такі переговори не слід домовлятися вже тоді, коли я програю? — похмуро відрізала я, а тоді одним блискавичним рухом оголила меч і відбила кинджал Лагіана.

Оскільки ми з Робертом від самого початку стояли поруч, мені не знадобилося робити великих рухів. Проте швидкість була такою шаленою, що Лагіан навіть не встиг цього усвідомити.

Швидко потягнувши Роберта за себе, щоб захистити його, я широко посміхнулася Лагіану, на чиєму обличчі застиг приголомшений вираз.

Мабуть, він і подумати не міг, що я здатна рухатися настільки швидко.

— Здається, битва тільки починається.

Сховавши за своїми спинами відповідно Роберта й Каллона, ми з Лагіаном протистояли одне одному. Лагіан, здавалося, на мить здивувався моєму стрімкому руху, проте швидко повернув собі незворушний вираз обличчя.

З-за моєї спини Роберт запитав, дивлячись на Каллона:

— І раби, і работоргівля... Дві складові чорної магії, які сіють хаос у цьому світі — за всім цим справді стояли ви, брате?

У спокійному голосі Роберта виразно читався гнів.

— І ви пішли за нами, щоб знайти останнє джерело чорної магії, чи не так?

На запитання Роберта Каллон лише пирхнув. А тоді холодно відповів:

— Ти мені не подобався від самого твого народження.

Його крижаний голос луною розлігся в тихому лісі.

— Особливо зараз, коли ти з таким розумним виглядом вголос повторюєш факти, які й так очевидні для обох сторін — у такі моменти мені й справді понад усе хочеться тебе знищити.

Я ковтнула суху слину.

Колись, коли я сама прийшла до палацу, я, окрім персня телепортації, висунула Роберту ще два прохання.

«Ваша Високосте, і ще я маю до вас два прохання. Тільки, будь ласка, спершу ні про що мене не питайте».

«Які саме?»

«По-перше... Ви ж зараз через змагання з фехтування відстежуєте незаконні речовини?»

«Звідки панна Анабель про це знає? Це одна з тридцяти двох справ, які я розслідую особисто».

«Ну, під час змагань із фехтування щоразу щось таке трапляється... Хай там як, коли будете розслідувати, добре придивіться до оточення імператриці. Можливо, там щось та й спливе».

«До оточення імператриці?»

«Так. І навіть якщо ви щось дізнаєтеся, не роздмухуйте скандал до самого початку змагання з фехтування. Просто тихо передайте мені звіт про відстеження шляхів постачання, а я вже доручу Аарону розібратися з цим».

«Хм, гаразд, я зрозумів».

«І по-друге...»

Після відповіді Каллона на мить запала тиша.

Шу-у-у-у-ух!

Крізь дерева знову пронісся порив вітру.

Насправді цей вітер дув щоразу, коли ми розмовляли.

Я аж ніяк не могла не помітити присутності Лагіана та Каллона, які від певного моменту йшли за нами. Проте я вдавала, ніби нічого не знаю, і чекала, поки ми дійдемо до джерела чорної магії.

«Якщо ви зустрінете Каллона в лісі Смахо, будь ласка, перелічіть йому по черзі всі його провини. Якщо третє джерело чорної магії виявиться саме таким, як я думаю, то все вирішиться одним махом».

Шу-у-у-у-ух!

Напрямок вітру був не куди-небудь, а саме в бік столиці.

А під низьким урвищем, де ми стояли, розкинувся ні що інше, як бамбуковий ліс.

***

Стрілка на вежі з годинником показувала рівно полудень. У столиці саме в самому розпалі проходила церемонія нагородження 912-го змагання з фехтування.

Звісно, попри гамірну атмосферу фестивалю, усі присутні перебували в легкому шоці.

Перемогу здобув не Іан і навіть не Анабель, а Аарон Рейнфілд, який взагалі навіть не реєструвався як учасник.

Усі розраховували на третю перемогу Іана Вейдроса і збиралися з великим інтересом спостерігати за запеклим поєдинком століття, тож тепер почувалися так, наче їх пошили в дурні.

Серед галасливого натовпу ведучий закричав у посилений магічним предметом голос:

— Кх-кхм. А зараз ми розпочинаємо церемонію нагородження 912-го змагання з фехтування!

До того ж місця для членів імператорської родини, які мали проводити нагородження, трохи пустували.

По-перше, був відсутній кронпринц Каллон, а також не було й найкращого друга Іана — Роберта.

— Спершу з вітальним словом виступить Його Імператорська Величність.

За оголошенням ведучого імператор повільно підвівся.

— Перед тим як перейти безпосередньо до нагородження, я б хотів сказати кілька слів.

Звісно, імператор був не тією людиною, яка пропустить таку нагоду. Це був чудовий шанс продемонструвати, що імператорська родина бере на себе ініціативу заради благополуччя громадян імперії.

— Як ви вже знаєте, Каллона та Роберта зараз немає в столиці, оскільки вони вирушили на пошуки джерела чорної магії. Користуючись нагодою, я хочу висловити вдячність цим двом людям, які докладають зусиль задля збереження миру в імперії.

Глядачі вибухнули громом аплодисментів. І саме тоді, коли імператор збирався продовжити свою промову...

Шу-у-у-у-ух!

Звідкись здаля повіяв вітер.

Примітка: схоже тут обіграли корейську адаптацію міту Мідас, де в оригіналі був очерет, але в корейській версії це бамбуковий ліс. Загалом, усе зводиться до того, що хтось не в силах витримати великий секрет йде і кричить про це в бамбуковому лісі/на очерет “У царя Мідаса ослячі вуха!” і далі вже з кожним подихом вітром ця фраза починає повторюватись і поширюватись.