Розділ 120 — Розділ 120. Походження останнього джерела чорної магії (4)

Одразу після цього, на подив усіх присутніх, вітер доніс виразні й чіткі голоси:

— Знайшла.

— ...Анабель? Ти щойно сказала, що знайшла?

— Так. Нарешті знайшла. Схоже, мої здогадки були правильними.

— ...Анабель? — збиті з пантелику Мерилін та Оскар, які стояли серед глядачів, перезирнулися й розгублено пробурмотіли це ім'я. Звісно, співрозмовником Анабель без жодного сумніву був Роберт.

Оскільки Роберт зазвичай часто виступав із промовами перед простолюдинами, у натовпі навряд чи знайшовся б хтось, хто б не впізнав його голос.

Поки всі перебували в глибокому подиві, вітер продовжував розносити голоси далі:

— Кх-х!

— Ось воно як. Якщо хочеш урятувати Роберта, кажи, що це таке.

Імператор приголомшено пробурмотів:

— ...Каллон?

Це була мить, коли гамірний натовп в одну секунду затих. Саме тоді імператриця, яка злякано бігала очима, раптом схопилася з місця.

— Тут щось не так!

Вона була єдиною, хто намагався якось виправити цю ситуацію. Імператриця квапливо закричала:

— Каллон настільки визнавав майстерність панни Анабель, що навіть влаштував товариський поєдинок! Вони просто не можуть протистояти одне одному!

Та хай там що вона кричала, вітер знову подув, і голос Каллона відлунням розлігся по всій столиці:

— Подумаєш, нікчемна та дурна простолюдинка трохи навчилася махати мечем і отримала визнання, тож тепер уявила, ніби стала кимось важливим?

Почувши цинічний голос Каллона, люди почали перезиратися.

— Хух.

Проте серед натовпу була одна людина, яка в жодному разі не збиралася мовчки терпіти це неподобство.

— Я й так уже чула, що Ваша Величність Імператриця навмисно збиралася принизити панну Анабель на бенкеті, — це була не хто інша, як голова Ради простолюдинів Маєна Флімон. Вона різко підвелася і гучно вигукнула: — Схоже, кронпринц Каллон повністю поділяє думку Її Величності.

Переважна більшість простолюдинів, які заповнили вулиці, почали обурено гомоніти.

— До того ж, згідно з інформацією, яку я отримала, Її Величність Імператриця...

— Досить! — імператриця силою перервала слова Маєни.

Хай там як, Маєна перебувала на трибунах для глядачів, тоді як імператриця сиділа в ложі для почесних гостей. Природно, що вся увага була прикута саме до імператриці.

— Хіба... хіба це не чорна магія? Цього разу чорна магія, схоже, фабрикує брехню та поширює її столицею! — імператриця гарячково мізкувала. Щоб вийти з цього скрутного становища, їй потрібно було за будь-яку ціну перевести увагу на щось інше. — Тим паче, останнім часом у столиці й без того коїться чимало дивних речей!

Хоча зараз через змагання з фехтування цю тему якось зам'яли, проте була одна подія, про яку знали всі жителі столиці. А саме — зникнення верховного жреця Беллінокса.

— Кажуть, є свідки, які бачили, що в ніч зникнення верховного жреця з ним була одна свята. Проте Роберт, керуючись виключно особистими почуттями через те, що ця свята пов'язана з панною Анабель, не проводив належного розслідування...

Але слова імператриці обірвалися, так і не продовжившись.

— Ви ж одним махом убили верховного жреця Беллінокса, який тривалий час був на вашому боці й використовував чорну магію. Хіба вірити в те, що ви залишите в живих нас, ваших ворогів, не було б ще більшою дурістю?

— Тоді, може, поставимо на кін щось інше замість життя Роберта?

Усі присутні шоковано затамували подих.

Згідно зі словами, які приніс вітер, людиною, яка вбила Беллінокса й використовувала чорну магію, був не хто інший, як Каллон.

Хоч як імператриця намагалася все заперечувати, ефект від голосу, що лунав у реальному часі, був занадто потужним. Ба більше, Каллон навіть не заперечив на звинувачення Анабель.

— Як щодо життів твоїх батьків у столиці? Ти ж не думаєш, що вони зможуть до кінця своїх днів ховатися, як пацюки, під крилом Вейдросів?

Почувши це, не лише герцогське подружжя Вейдрос, а й Оскар із Мерилін роззявили роти від подиву. Усе це було занадто деталізовано, аби виявитися простою фальсифікацією.

Аарон, який стояв на п'єдесталі пошани, кліпнув очима й голосно промовив:

— Що ж, схоже... нагородження таки варто трохи відкласти, еге ж? Навряд чи зараз навіть мені самому цікава моя власна церемонія. — він хитро підвищив голос і, схиливши голову набік, додав: — Давайте послухаємо ще трохи й дізнаємося, чи це справді дивовижна чорна магія, яка так майстерно все сфабрикувала, як каже Її Величність, чи ми наживо чуємо розмову з лісу Смахо?

— З лісу Смахо? — почувши назву лісу, імператор негайно перепитав, а Аарон із зітханням відповів:

— Раз уже все так склалося, доведеться розповісти. Моя старша сестра та принц Роберт вирушили до лісу Смахо, зазначаючи, що збираються знайти останнє джерело чорної магії.

— Т-тоді...

— Так. Це те саме місце, куди може увійти лише одна людина в супроводі члена імператорської родини.

Оскільки всі знали дивовижні перекази про ліс Смахо, атмосфера в натовпі стала ще похмурішою. Це було місце, що кишіло монстрами, куди навіть перший імператор суворо заповів нікому не потикатися.

У цю мить голос Роберта знову пролунав подихом вітру:

— І раби, і работоргівля... Дві складові чорної магії, які сіють хаос у цьому світі — за всім цим справді стояли ви, брате? І ви пішли за нами, щоб знайти останнє джерело чорної магії, чи не так?

— Ти мені не подобався від самого твого народження.

Почувши відповідь Каллона, яка якраз і була спростуванням слів Роберта, імператриця, ледь не задихаючись, щосили заверещала, вирішивши, що це її шанс:

— Ні, що за безглуздий наклеп! Це підступна пастка, щоб оббрехати Каллона! Хтось зазіхнув на престол кронпринца і намагається підставити Каллона! Каллон розкусив це і зараз...

Проте слова Каллона, які, за її розрахунками, мали б закінчитися звинуваченням Роберта, холодно продовжилися:

— Особливо зараз, коли ти з таким розумним виглядом вголос повторюєш факти, які й так очевидні для обох сторін — у такі моменти мені й справді понад усе хочеться тебе знищити.

Цими словами Каллон остаточно змусив імператрицю замовкнути.

***

Я переможно посміхнулася, стоячи перед Каллоном та Лагіаном. Щоразу, коли ми розмовляли, бамбуковим лісом проносився вітер.

І слідом за цим вітром наші голоси гучно розліталися довкола. Хоча інші думали, що це просто відлуння, я знала правду. Цей бамбуковий ліс і був третім джерелом чорної магії.

У казці «У короля Мідаса ослячі вуха» перукар, який підстригав царя, не зміг втримати таємницю в собі й викричав її в бамбуковому лісі*.

*деталь про бамбуковий ліс це корейська адаптація, саму казку ви можете прочитати загугливши міт “Мідас”

«Хто б міг подумати, що такий тихий бамбуковий ліс, якого ніби й не помічали, виявиться здатним на таке. Це був ліс, який справді похмуро приховував свою справжню сутність».

І ось цей бамбуковий ліс поширив чужу таємницю на всі заставки. Через це перукар ледь не зазнав страти від самого короля.

Та й сам король із незвичайними вухами в один прекрасний день зненацька опинився в ситуації, коли про його ганебну таємницю дізналася вся країна.

Ось так, бамбуковий ліс став третім джерелом чорної магії, яка створювала трагедії, використовуючи людську природу, що прагне виговорити секрети.

Оскільки перукар викричав таємницю, «думаючи, що навколо нікого немає», це також було пов'язано зі здатністю приховувати свою присутність — маскуванням.

«Здається, у різних країнах є багато версій цієї казки... Серед них є варіант, де король просто вирубує бамбуковий ліс, а є й такий, де король врешті-решт змиряється зі своєю особливістю й усе просто закінчується».

Мабуть, цей бамбуковий ліс походив саме від тієї історії про короля, який не тримав зла.

«До того ж, перший імператор залишив запис із суворою забороною за жодних обставин не ходити до цього лісу. Недарма ж, уперше ступивши туди, він сказав, що, на щастя, у столиці тоді ще нікого не було».

Почувши колись слова Роберта, я одразу запідозрила неладне.

Ліс Смахо розташований досить далеко від столиці, тож чому він назвав щастям те, що столиця на той момент була пусткою?

«Він писав, що там ніколи не перебувала людська цивілізація і не ступала нога тварини. А якщо виникне крайня потреба туди піти, то слід швидко пройти повз, тримаючи язика за зубами».

Крім того, якщо там немає ні людей, ні тварин, це означало, що йдеться про рослини.

І якщо згадати застереження йти, «тримаючи язика за зубами», це навело мене на висновок, що йдеться саме про бамбуковий ліс.

Адже найвідоміша історія, пов'язана з рослинами й необхідністю мовчати — це саме казка про царя з ослячими вухами.

«Якщо подумати про це застереження з іншого боку, це означає, що варто лише розкрити рота — і бамбуковий ліс почне діяти».

В оригінальному романі найнадійнішим способом остаточно знищити Каллона було повне й беззаперечне викриття його злочинів перед величезною кількістю людей.

І бамбуковий ліс ідеально підходив для того, щоб витягти все таємне на світло.

Оскільки в цьому місці з-поміж людей були лише ми четверо, такий обачний чоловік, як Каллон, без сумніву вирішить, що йому немає потреби приховувати свої справжні думки.

«Він же не знає, чим саме є третє джерело чорної магії, тож з одного боку це цілком природно».

Очевидно, перший імператор відчув у цьому лісі щось дивне й саме тому залишив запис із суворою забороною, навіть не усвідомлюючи, що вся справа саме в бамбуковому лісі. Напевно, зараз наша розмова розноситься столицею, мов лісова пожежа.

«Ось чому я навмисно розрахувала час так, щоб увійти сюди саме в день церемонії нагородження за змагання з фехтування».

Спершу Каллон, мабуть, намагався тягнути час, аби змусити нас узяти участь у змаганні з фехтування, але я використала це проти нього самого.

Адже мені достатньо було просто відмовитися від участі.

«Зараз Іан, напевно, отримує свій орден».

Мені було трохи ніяково за те, що я зіпсувала Іану його останню церемонію нагородження. Зараз на місці проведення церемонії через нашу розмову, безумовно, зчинився справжній хаос.

Проте, оскільки він уже двічі отримував цей орден, нічого страшного, якщо цього разу увага людей буде прикута до іншого.

До того ж, тепер не буде тієї події з оригінального роману, де він присвячує свій орден Сесіанні.

— Ну що ж, тоді, — я повільно оголила свій меч. — Щоб захистити мою родину, у мене немає іншого вибору, окрім як перемогти.

Впевнено вигукнувши це, я зухвало задерла підборіддя, провокуючи Лагіана.

— Цього разу я точно здолаю тебе. На бенкеті через той інцидент усе закінчилося таким собі нічим, чи не так?

Від моїх слів Лагіан аж зубами заскрипів і перехопив свій меч зручніше. Це був той самий величезний меч, який щойно був наставлений на шию Роберта.

— Здолай цю зухвалу простолюдинку, Лагіане, — зверхньо наказав Каллон. — Тільки не вбивай її. Нам ще потрібно вивідати секрет джерела чорної магії, — додав він похмурим тоном. — Сподіваюся, твоє твердження про те, що ти здатний знищити Анабель Рейнфілд — чиста правда.

Його манера погрожувати навіть власним союзникам була направду вражаючою.

Звісно, я вже двічі билася проти Лагіана, проте жодного разу так і не показала своєї справжньої сили.

Оскільки мені потрібно було захищати Роберта, а Лагіану — Каллона, це був поєдинок, де обидва суперники мали однакові обмеження.

Якусь мить ми люто дивилися одне на одного сповненими жадоби вбивства поглядами, а тоді, не чекаючи, поки хтось почне першим, схрестили свої мечі.