Розділ 123 — Розділ 123. Походження останнього джерела чорної магії (7)

— Ти ж не збираєшся зараз випити ту підозрілу речовину, правда?

Я дивилася на Лагіана й вимовляла кожне слово максимально чітко й виразно, навіть понад міру.

— Судячи з усього, це той самий незаконний допінг, який розповсюджували перед змаганням з фехтування... Ти іноземець, у тебе тут немає абсолютно ніяких зв'язків, тож ти ніяк не міг дістати його самотужки.

Оскільки у столиці цей препарат поширювали безпосередньо перед початком турніру, зараз ця тема точно мала бути в усіх на слуху. Якщо Аарону вистачило кмітливості, він мав би вчасно вмити руки й якимось чином пустити поголос про те, що «до цього причетна Її Величність Імператриця».

Звісно, оскільки справа стосувалася імператорської родини, я не наважилася відкрито радити Аарону виносити це на публічне обговорення. Та й яке право голосу мав Аарон? Срібний призер змагань з фехтування — це, власне, постать, яка на церемонії нагородження не має жодної ваги.

— Виходить, ти все ретельно спланував і збирався вбити мене прямо перед останнім джерелом чорної магії.

Я з усіх сил намагалася вплітати в нашу розмову якомога більше ключових слів.

— Без сумніву, цей флакон тобі підкинув або кронпринц Каллон, або сама імператриця, еге ж?

Цього разу я мала намір одним махом потопити й саму імператрицю. Потрібно було повністю відрізати їй будь-яку можливість виправдатися тим, ніби вона поняття не мала, чим займається її син.

— Саме так.

Лагіан цинічно посміхнувся і одним ковтком перекинув у себе вміст флакона.

— Зараз не той час, аби розводитися про лицарську честь, чи не так? Ця битва закінчиться лише тоді, коли один із нас помре.

Звісно, насправді щиро посміхнутися в цей момент хотілося саме мені.

Тепер це був справжній, фінальний поєдинок.

Поруч більше не було тягаря у вигляді принців, і мені більше не потрібно було витягувати з ворога жодних зізнань. Оскільки про все вже стало відомо у столиці, потреба далі використовувати бамбуковий ліс також відпала.

— Понад усе я ненавиджу таких нікчем, які не знають свого місця. Я зневажав таких, як ти, від самого початку, але після особистої зустрічі моя відраза стала просто невимовною.

Лагіан люто витріщився на мене, демонструючи неприховану злобу. Я щиро не розуміла, чому він так сильно мене ненавидить, адже він був усього лише найманцем Каллона.

Звісно, ми стояли по різні боки барикад, проте між нами не було жодних особистих рахунків, але вираз його обличчя свідчив про те, що він говорить абсолютно щиро — наче його професійний обов'язок став для нього справою всього життя.

— Ні, зачекай, до чого тут взагалі «невимовна відраза»? — спантеличено запитала я наостанок. — Що ти взагалі про мене знаєш, аби битися зі мною з такою щирою люттю? Ти з тих людей, у яких гроші вимивають навіть залишки мізків? У тебе замість мізків справді одні м'язи?

— Тобі варто було б знати своє місце і жити відповідно до власних скромних здібностей! Як ти взагалі насмілилася кидати виклик великому пану Іану, щиро сподіваючись перемогти його?!

«...Га?»

Від такої несподіваної заяви я просто роззявила рота. Він щойно сказав «пан Іан»? Наскільки мені відомо, вони взагалі ні разу не зустрічалися. Ба більше, «великий пан Іан»...

— Як можна бачити бездоганне фехтування пана Іана й досі не вміти вчасно відступити? Як людина, що тримає в руках меч, ти мала б визнати колосальну різницю у вашій майстерності!

— Ну, з цим важко сперечатися...

— Ба більше, після кожної поразки на змаганнях ти сипала на його адресу найбруднішими прокльонами! Пан Іан нічим не заслужив вислуховувати від тебе такі образливі слова!

— Ну, це теж правда, але...

— Якщо тобі випала така висока честь — схрестити з ним мечі, ти мала б тієї ж миті з благоговінням схилитися і підкоритися йому, хіба ні?!

— Ну ні, це вже занадто. Так роблять хіба що якісь зовсім схиблені придурки, ні? — пробурмотіла я, дивлячись на напівбожевільного хлопця прямо перед собою. — ...Ти...

Тепер я нарешті збагнула, чому він так запекло мене ненавидів. У Лагіана мізки були засліплені не капіталізмом, а палким захопленням Іаном Вейдросом.

— Ти... виявляється, ти затятий фанат Іана... Що ж, тоді все стає на свої місця...

Серед мечників, які присвятили все своє життя бойовому мистецтву, цілком могли бути ті, хто надмірно обожнював Іана.

З цієї точки зору його палке бажання позбутися мене вже не виглядало таким безглуздим. Адже саме моє існування було очевидною перешкодою та брудною плямою в бездоганному житті ідеального Іана.

Моє просвітлення настало порівняно нещодавно, а до цього були цілих вісім років поведінки у стилі цілковитого покидька.

— Хай які плани ти зараз виношуєш і хоч як прикидаєшся, ніби ви з паном Іаном на одному боці! Я чудово знаю. Такі підступні істоти, як ти, готові встромити ніж у спину в будь-яку зручну мить. — Лагіан важко дихав, не зводячи з мене лютої сили погляду. — Пан Іан занадто шляхетний, він чітко розділяє роботу й особисте, тому й погодився так великодушно співпрацювати з тобою. Проте я не можу залишати поруч із паном Іаном таку небезпечну загрозу. Ти з тих людей, які здатні піти навіть на злочин, аби лише нашкодити йому!

«Хоч це й справи минулих днів, але, щиро кажучи, він у всьому правий...»

Оскільки мене мучило сумління, я навіть не знайшла в собі сили заперечити.

— Тому я мушу за будь-яку ціну позбутися тебе, аби назавжди усунути цю загрозу.

Усі загадки було розгадано. Лагіан виявився мечником, чиє поклоніння Іану межувало з повним божевіллям.

Серед жителів імперії також вистачало тих, хто через надмірне благоговіння перед спадкоємцем герцога щиро зневажав мене — особливо багато таких було в лицарському ордені Вейдрос.

Проте вони, спробувавши бодай раз виступити проти мене, швидко розуміли, що ми на абсолютно різних рівнях, і більше не наважувалися так відкрито демонструвати свою ворожість.

До того ж, коли ми почали разом боротися проти чорної магії, громадяни імперії, для яких це було питанням власної безпеки, навпаки, лише раділи нашій співпраці з Іаном.

Але Лагіан був іноземцем. Його абсолютно не обходило, що станеться з імперією.

Якщо бути точнішою, його, мабуть, до глибини душі обурював сам факт того, що через такі непередбачувані обставини ми з Іаном об'єднали зусилля. Він був переконаний, що рано чи пізно я зраджу Іана, тому вважав моє знищення благородною справою заради свого кумира.

Ну і, звісно, надмірна ідеалізація Іана змушувала його відчувати до мене аномальну огиду.

Оскільки Іан сам по собі був занадто сильним, аби потрапити в небезпеку, Лагіан вирішив піти на угоду з кронпринцом, щоб знищити мене — найбільшу загрозу для свого ідола. Це була цілком логічна мотивація як для нераціональної людини, проте я не зобов'язана була зважати на його почуття.

Я пильно подивилася на Лагіана й важко зітхнула:

— Знаєш що? Я сама тривалий час прожила в такій ролі, тому чудово знаю: лиходії, яким суджено програти, завжди занадто багато базікають. — перехопивши свій меч зручніше, я тихо додала: — Натомість переможці зазвичай мовчать. Вони просто приймають виклик і перемагають. Саме так завжди робив Іан.

Було навіть кумедно, що саме в цей момент я так чітко зрозуміла хід думок Іана.

— Запам'ятай: якщо ти починаєш виливати душу й розлого розповідати свої мотиви перед самим боєм — ти вже програв. Візьми це собі на замітку на майбутнє.

Наші погляди зустрілися, і мечі знову зі свистом зійшлися в ударі.

***

Тим часом столиця вкотре занурилася в стан повного шоку.

— Судячи з усього, це той самий незаконний допінг, який розповсюджували перед змаганням з фехтування... Ти іноземець, у тебе тут немає абсолютно ніяких зв'язків, тож ти ніяк не міг дістати його самотужки. Виходить, ти все ретельно спланував і збирався вбити мене прямо перед останнім джерелом чорної магії.

Маєна дійсно перейшла межу, і її заява цілком тягнула на ув'язнення за образу імператорської родини. Попри те, що вплив простолюдинів в імперії значно зріс, в історії досі не було жодного прецеденту шлюбу між членом імператорського роду та простою людиною. Тому дії імператорських лицарів, які за наказом імператриці рушили заарештувати Маєну, виглядали цілком природно.

Проте саме в цей момент черговий порив вітру приніс нові слова, які наче крижаною водою облили всю столицю, миттєво змусивши натовп затихнути:

— Без сумніву, цей флакон тобі підкинув або кронпринц Каллон, або сама імператриця, еге ж?

— Саме так.

Імператор роздратовано потер лоба, відчуваючи, як починає боліти голова. Якщо ці голоси й були сфабриковані, як стверджувала імператриця, то всі факти збігалися аж занадто ідеально.

— На цьому ми остаточно завершуємо церемонію нагородження, — суворим тоном оголосив імператор. — Церемонію закриття, як я вже казав, буде скасовано. Будь-які надмірні припущення та поширення безглуздих чуток щодо теперішніх подій суворо забороняються.

Звісно, навіть без жодних чуток усе, що відбувалося в лісі, транслювалося в реальному часі прямо на вулиці міста.

Хоч би якою абсурдною виглядала ця ситуація, ніхто серед присутніх уже не вірив, що ці голоси — звичайна фальсифікація. Про магію, яка здатна настільки бездоганно підробляти людські голоси, ніхто ніколи й не чув.

Усі дійшли висновку, що сам ліс Смахо має якісь особливі властивості, через які події, що там розгортаються, стають чутними для решти світу. Насправді навіть сам імператор думав так само.

— Що ж до імператриці та Маєни... — правитель постарався завершити справу настільки рішуче, наскільки це було можливо в даній ситуації. — Обох негайно взяти під варту за звинуваченням у розповсюдженні незаконних речовин та образі імператорської величності відповідно. Остаточне покарання буде визначено згодом.

Щойно наказ імператора пролунав, гвардійці негайно затримали як імператрицю, так і Маєну.

— Навіщо... навіщо ви це зробили? Навіщо пішли на такі ризиковані заяви... — швидко зашепотів заступник голови Ради простолюдинів, який стояв поруч із Маєною. Проте вона без жодних вагань відповіла:

— Мені не звикати до арештів і камер ще з часів, коли ми лише починали рух за права простолюдинів, тож не хвилюйся. А причини мого вчинку цілком очевидні.

Вона щиро всміхнулася, дозволяючи лицарям спокійно увести себе.

— Я вірю панні Анабель. Хай який грандіозний план вона задумала, я просто хотіла максимально допомогти їй зі свого боку. Тим паче, колись я вже встигла завдати їй чимало клопоту.

На тлі цього хаосу вітер продовжував невпинно доносити відлуння розмови з лісу Смахо. Тепер Лагіан запекло звинувачував Анабель, водночас зводячи Іана на п'єдестал:

— Пан Іан занадто шляхетний, він чітко розділяє роботу й особисте, тому й погодився так великодушно співпрацювати з тобою. Проте я не можу залишати поруч із паном Іаном таку небезпечну загрозу. Ти з тих людей, які здатні піти навіть на злочин, аби лише нашкодити йому!

Аарон, який із певним інтересом прислухався до цієї розмови, лише похитав головою й пробурмотів:

— І хто після цього ризикне назвати ці голоси підробкою? Тут же повно таких детальних і абсолютно непотрібних подробиць.

Сесіанна також зітхнула й кивнула на знак згоди:

— І справді. Цей парад заяв не приносить вигоди жодній зі сторін.

До їхньої розмови долучилася Мерилін, яка весь цей час сильно переживала за доньку:

— Ну чому ж, хіба це не вигідно пану Іану? Його ж там вихваляють так, наче він святий.

— Ой, та яка там вигода, мамо, — тверезо зауважив Аарон. — Хіба в столиці знайдеться хоч хтось, хто не знає, якою людиною є пан Іан? За винятком хіба того, що він занадто передбачуваний і через це з ним трохи нудно, він в усьому іншому ідеальний і розсудливий чоловік. Скільки б пана Іана не хвалили, це сприймається як належне.

Люди навколо також почали згідно кивати, визнаючи правоту слів Аарона. Це була істина, яка не викликала жодних сумнівів.

Минуло ще трохи часу, коли раптом крізь пориви вітру пролунав щиро здивований і приголомшений голос Анабель:

— Іане? Що ти тут робиш...