Розділ 124 — Розділ 124. Походження останнього джерела чорної магії (8)

Бій між Анабель та Лагіаном виявився далеко не таким запеклим, як очікувалося. Роберт, який уже приготувався спостерігати за двобоєм із вологими від напруги долонями, непомітно розслабив кулаки.

— Підступна ти боягузка! — роздратовано крикнув Лагіан у бік Анабель.

Він щосили розмахував мечем, продовжуючи свої вирішальні й потужні атаки.

— Знову ухиляєшся?!

З боку здавалося, що Анабель усе ще трохи поступається Лагіану. Усе тому, що порівняно з його шаленим натиском вона не завдавала жодних суттєвих ударів у відповідь. Проте скрізь, де вона проносилася, ухиляючись від його леза, з гуркотом валилися стовбури бамбука.

— Що за чортівня? — Каллон мимоволі пирхнув від сміху. — Вона рубає не Лагіана, а бамбук.

Хоча бамбук падав доволі швидко, ліс був величезним, тож безліч стебел усе ще продовжували гойдатися від вітру.

— Чи, може, її стратегія полягає в тому, щоб завалити Лагіана цим бамбуком? Хай там як, це виглядає просто нікчемно. — Каллон задер підборіддя й уїдливо додав: — Я зрозумів усе про цю брудну простолюдинку ще тоді, коли вона вперше відкрила свого рота.

Почувши це, Роберт миттєво кинувся на Каллона, схопив його за комір і повалив на землю.

— Кх-кх-хо!.. Т-ти... Ти що, з глузду з'їхав?!

— Так. Божевільний член імператорської родини, який кохає брудну простолюдинку, зараз трохи попрацює кулаками.

Роберт, опинившись зверху, без зволікань почав штампувати удар за ударом прямо в обличчя Каллона. Насправді з того моменту, як вони залишилися вдвох, між ними панувала німа напруга. Вони занадто сильно ненавиділи один одного, аби просто спокійно стояти поруч і спостерігати за чужим боєм. Цей конфлікт рано чи пізно мав вибухнути, й уїдливі слова Каллона стали ідеальним рушієм.

— Ти ж казав, що хочеш убити мене щоразу, як бачиш.

Каллон також почав відбиватися, і вони, зчепившись, покотилися по грязюці. Двоє дорослих чоловіків влаштували банальну бійку, качаючись по землі, наче малі діти.

— А мені щоразу, як я бачу старшого брата, хочеться просто вліпити йому в пику. Хіба це не куди більш природна реакція?

Каллон збирався штовхнути Роберта в живіт і відповісти ще уїдливіше, але раптом замовк через дивне передчуття. Крики магічних монстрів, які раніше лунали десь далеко біля входу в ліс, тепер стрімко наближалися.

Роберт також помітив цю зміну й різко повернув голову в бік входу.

— Що за... Якщо це лицар, який випадково заблукав, він мав би вже давно повернути назад...

— ...Невже ти наказав своїм тупим лицарям увійти в ліс?

— Я не такий, як ти, брате. Я вмію цінувати людські життя.

Незалежно від того, продовжували вони битися чи ні, звуки винищення монстрів ставали все ближчими в реальному часі.

— К'є-е-е-ек!

— Кх-а-а-ах!

— К'я-га-га-гак!

Земля здригалася від того, яка колосальна кількість потвор падала замертво. Навіть якщо від ненависті в них обох паморочилося в голові, не звертати уваги на те, як під ногами буквально ходором ходить земля, було просто неможливо.

Зрештою, Роберт і Каллон так і завмерли на землі, тримаючи один одного за коміри й приголомшено дивлячись у бік входу. Їм уже було не до Анабель із Лагіаном, які перебували під урвищем. Бійка під скелею дещо затягнулася, тоді як передсмертні крики монстрів лунали просто жахливо. Звісно, на перший погляд могло здатися, що Анабель повністю програє Лагіану, а навколо лише з шумом падав бамбук.

— К'я-а-а-а-а-ек! — пролунав останній, надривний крик якогось величезного монстра, після чого в лісі раптово запанувала абсолютна тиша.

Перш ніж Роберт і Каллон устигли зорієнтуватися в ситуації, хтось стрімким стрибком вилетів із хащі.

— ...Хто це?

Швидкість була настільки шаленою, що розгледіти обличчя виявилося неможливо, проте це точно була людина. Судячи з того, що монстри з самого початку влаштували таке побоїще, цей загарбник увійшов без супроводу члена імператорської родини, а отже — не мав дозволу...

Двоє принців не змогли впізнати цю таємничу постать, проте знайшлася та, хто впізнав її миттєво.

— Іане? — приголомшено пробурмотіла Анабель, дивлячись, як Іан одним легким рухом зіскочив із невисокої скелі до неї. — Що ти тут робиш...

До цього моменту вона вела бій із Лагіаном досить розслаблено. Її план полягав у тому, щоб спершу знищити джерело чорної магії, а вже потім, задіявши всю свою справжню силу, повністю придушити ворога.

Змагання з фехтування вже закінчилися, і, цілком можливо, вона більше ніколи не змогла б побачити Іана, не кажучи вже про те, щоб попросити його про поєдинок. Тому вона хотіла скористатися нагодою й на прикладі Лагіана перевірити власну силу після того, як знищила аж три джерела чорної магії. Саме тому замість прямих атак на супротивника вона послідовно й методично вирубувала бамбук...

Але чому Іан, який мав би зараз стояти на п'єдесталі пошани в столиці, раптом з'явився тут?

Іан виявився тим самим непроханим гостем, який виманив із глибоких підземних нір навіть тих монстрів, що мирно спали в цій глушині.

Це абсолютно не входило в розрахунки Анабель.

— Кх-ах!

Іан, зробивши лише один потужний випад із далекої відстані, з розгону злетів у повітря й одним точним ударом ноги влупив Лагіана прямо в потилицю. Одразу після цього він наступив ногою на спину поваленого ворога й приставив до його шиї вістря свого меча.

— Кажуть, імператриця дістала незаконні речовини. Схоже, вони призначалися саме цій людині.

Знерухомивши Лагіана, Іан нарешті подивився на Анабель. Його вигляд після двох діб безперервного шаленого галопу був геть розпатланим і неохайним, а з меча на землю стікала густа кров монстрів. Проте, попри всю втому, його очі дивилися на неї як ніколи чітко й пронизливо.

— ...е-е?

Анабель від такої несподіванки лише розгублено переводила погляд з Іана на Лагіана, який лежав під його чоботом. Побачивши вираз обличчя Лагіана, вона з легким відразою пробурмотіла:

— Гей, коли тебе топчуть ногами, май принаймні совість не дивитися з таким трепетом і захватом...

Звісно, Іан навіть не дивився на обличчя Лагіана під своїми ногами. У його затуманеному погляді зараз існувала лише Анабель.

— Цей хлопець випив якийсь препарат?

— А? Ну... Взагалі-то так, але...

— Мабуть, через те, що він прийняв заборонений допінг, ти змушена була відступати. Мені казали, що ці ліки здатні на короткий час колосально збільшити силу.

У Іана не було часу розбиратися в тонкощах бою. Він лише мигцем побачив сцену, де Анабель, здавалося, відступала під натиском Лагіана, й миттєво кинувся на допомогу, аби нейтралізувати ворога.

Анабель запитала з неприхованим подивом у голосі:

— То ти примчав сюди тільки тому, що боявся, ніби я не впораюся й постраждаю від його рук? — вона окинула поглядом його жахливий, виснажений вигляд і пробурмотіла: — Ти ж прийшов без супроводу члена імператорської родини, тож на тебе мали накинутися абсолютно всі потвори цього лісу...

— Я їх усіх убив, — спокійно відповів Іан, наче це було якоюсь дрібницею.

І справді, крики монстрів навколо вже повністю вщухли.

— Та він... він ще більший монстр, ніж самі потвори... Убити їх усіх... — Анабель приголомшено пробурмотіла це, згадуючи ту неймовірну кількість магічних істот, яку бачила дорогою сюди. Тоді, усе ще перебуваючи в стані легкого ступору, вона почала сипати питаннями: — Але як ти дістався сюди зі столиці за такий короткий час? Як це взагалі можливо...

— Я використав магічний камінь, що зберігався в нашому домі, аби накласти закляття прискорення...

— Ти з глузду з'їхав?! — перервала його Анабель, широко розплющивши від подиву очі й вигукнувши на весь ліс.

Вона швидко прикинула в голові: навіть із найпотужнішим закляттям прискорення шлях від столиці до цього місця мав зайняти значно більше доби.

— Т-тобто... ти навіть не взяв участі в змаганнях з фехтування?

— Ні.

— Ти при своєму розумі?! Це ж був твій останній турнір! І ти просто взяв і пропустив його?! Ба більше, ти розбив той безцінний магічний камінь?!

Вона важко задихала, впадаючи в справжню паніку. Попри те, що все йшло за її ідеальним планом, вона ніяк не очікувала, що Іан стане головною непередбачуваною змінною.

— Герцог же казав, що це честь, яку родина Вейдрос зобов'язана захистити, а ти витратив усе на таку дурницю...

— Це не дурниця.

На відміну від Анабель, яка розпалювалася все дужче й зривалася на крик, Іан залишався абсолютно незворушним і говорив дивовижно спокійно. У цей момент між ними пронісся довгий порив вітру, просякнутий свіжим ароматом бамбука.

— Тому що, Анабель, я... — Іан подивився прямо в її очі й чітко вимовив: — Я кохаю тебе.

Від цієї заяви навіть Роберт, який саме збирався гукнути Іана з вершини скелі, миттєво завмер і затамував подих.

— Справді, я настільки сильно люблю тебе, що більше нічого навколо не бачу. — його голос злегка зривався від важкого дихання. — Я й сам нічого не можу вдіяти з цим почуттям, тому, якщо я не огидний тобі, благаю... благаю, прийми мої почуття. Я прийшов, аби просити тебе про це.

— І... І... І... Іане...

Обличчя Анабель вмить зблідло, а на її лиці відобразилося крайнє, невимовне збентеження.

— За-за-зачекай, зачекай хвилину!

— Я збирався впасти перед тобою на коліна й благати в ту ж мить, як побачу, але спершу мусив знерухомити цього мерзотника...

Іан важко дихав, і здавалося, він дійсно був готовий от-от опуститися на коліна.

— Я знаю, з якими думками ти відправляла мене на цей турнір. Проте я примчав сюди, бо відчував, що просто з'їду з глузду, якщо негайно не скажу, що кохаю тебе.

І саме після цих слів пролунав сповнений справжнього відчаю та божевілля крик:

— Що за нісенітницю ви верзете?!

Це кричав Лагіан, усе ще притиснутий чоботом до землі.

— Вас що, зурочили якоюсь чорною магією?! Пане Іане, перед вами ж Анабель Рейнфілд! — горлав Лагіан на весь ліс. — Навіть якщо зараз вона прикидається вашою союзницею, це жінка, яка за першої ж нагоди завдасть вам шкоди! Вона здатна піти на будь-який, навіть найжахливіший злочин проти вас!

Якщо бути точним, в минулому вона вже встигла накоїти справ, проте Анабель навіть не мала часу почати виправдовуватися.

— Мені байдуже, — відрізав Іан, не зводячи з неї очей. — Хай який злочин ти вчинила б проти мене, хай що ти зі мною зробиш — мені байдуже.

Це була відповідь на слова Лагіана, але водночас — і його пряме зізнання самій Анабель.

— Я настільки сильно кохаю тебе, що готовий підставити свої груди під твій меч прямо зараз. І якщо, як ти кажеш, на таке кохання здатні лише психи чи божевільні... — Іан без жодних вагань додав: — Тоді я просто стану найбільшим божевільним в усій імперії.