Розділ 125 — Розділ 125. Походження останнього джерела чорної магії (9)

Анабель застигла на місці, а на її обличчі з'явився вельми неоднозначний вираз. Іан тим часом важко дихав і з явним розпачем у голосі вів далі:

— Коли... коли я подумав, що ти можеш постраждати, я ледь не збожеволів.

І це було абсолютною правдою.

Дорогою сюди Іан дійсно перебував у стані повного афекту.

Він не лише знову й знову закохувався в щирість Анабель, яка спромоглася на таке складне зізнання, а й без кінця прокручував у голові її слова про те, що він їй подобається, від чого його серце готове було вибухнути.

Тож коли до нього дійшла думка, що вона може постраждати від рук іноземного мечника, який прийняв незаконний допінг, він просто перестав помічати все навколо.

Мчачи як навіжений, він увірвався в ліс Смахо й застав картину, де Анабель, наче з останніх сил ухиляючись від леза Лагіана, жалібно рубала бамбук. Страх, що вона може програти, так і не почувши його найголовніших слів — «попри все це, я кохаю тебе», — змусив кров у його жилах буквально закипіти. Через це шалене серцебиття він без зайвих роздумів спершу звалив Лагіана, а тоді вивалив на неї все те, що так довго тримав у собі.

— Ти можеш бити мене чи лаяти скільки завгодно, я навіть буду вдячний за це, але благаю — ніколи не кажи, що збираєшся піти з мого життя.

— ...Г-гей, ну все, досить! — поспіхом вигукнула Анабель.

Проте Іан, який зараз не бачив жодних перешкод, навіть не збирався зупинятися:

— Ти казала, що тобі подобаються розсудливі чоловіки. Навіть якщо це суперечить твоїм уявленням про розсудливість, я скажу все як є. Я так сильно ревную, коли твій меч спрямований на когось іншого...

— А-а-а-ах! Та замовкни вже! Перестань говорити! Благаю!

Анабель стрімко підскочила й затулила Іану рота долонею, оскільки нарешті повністю збагнула, що зараз відбувається.

— Н-ні... Я маю на увазі, якщо вже хочеш це сказати, то зачекай хоч трохи! — вигукнула вона, і на її очах мало не виступили сльози, коли вона додала: — Цей бамбуковий ліс і є останнім джерелом чорної магії! А його сила, покликана приносити людям нещастя...

Бамбукові зарості все ще стояли стіною, а вітер наполегливо й стабільно дув у бік столиці. Анабель ледь не плачучи продовжила:

— Вона полягає в тому, що кожне сказане тут слово транслюється прямо в столицю!

— ...Що?

У цю мить заціпеніли абсолютно всі, окрім самої Анабель. Навіть Каллон із Робертом, які досі тримали один одного за коміри на вершині скелі, миттєво затамували подих.

***

Звісно, у столиці люди також повністю заціпеніли.

Якраз перед цим майже весь натовп обговорював саме Іана. Оскільки Лагіан почав палко вихваляти його, а самого спадкоємця герцога всі очікували побачити головним героєм церемонії, уникнути цієї теми було неможливо.

— Кажуть, імператриця дістала незаконні речовини. Схоже, вони призначалися саме цій людині.

Почутий голос Іана остаточно перетворив нещодавній скандал із допінгом на незаперечний факт. Проте наступні слова змусили людей злякатися ще дужче:

— Я використав магічний камінь, що зберігався в нашому домі, аби накласти закляття прискорення...

Почувши це, голова Магічної вежі, який сидів у ложі для почесних гостей, різко схопився з місця й закричав на Брейдена:

— Ц-це... це що, правда?! Він розбив той колосальний за розмірами магічний камінь?! І все це заради якогось банального закляття прискорення?!

Голова вежі схопився за шию, важко ковтаючи повітря:

— Родина Вейдрос роками відмовлялася повертати його, стверджуючи, що у вашому маєтку він перебуває в більшій безпеці, ніж у самій вежі! Невже ці жахливі слова — правда?!

Брейден із суворим і важким виразом обличчя повільно кивнув:

— Так, це правда.

Ця коротка відповідь містила в собі надто багато сенсу.

А найголовніше — тепер ніхто не сумнівався, що ці голоси не були чиєюсь підробкою, а являли собою реальну, живу розмову наживо.

— Я настільки сильно кохаю тебе, що готовий підставити свої груди под твій меч прямо зараз. І якщо, як ти кажеш, на таке кохання здатні лише психи чи божевільні, тоді я просто стану найбільшим божевільним в усій імперії.

Натовп на площі буквально занімів від почутого.

— О Господи... — пробурмотіла Леслі, яка в одну мить стала матір'ю «найбільшого божевільного в імперії». — Наш син сьогодні дійсно вирішив відірватися на повну...

А вітер тим часом продовжував нести слова крізь простір:

— Цей бамбуковий ліс і є останнім джерелом чорної магії! А його сила, покликана приносити людям нещастя, полягає в тому, що кожне сказане тут слово транслюється прямо в столицю!

Почувши це, жителі столиці поважно й похмуро замовкли. Не повірити розгубленому й переляканому голосу Анабель було просто неможливо.

Версія про «якусь дивну сфабриковану магію», яку так запекло намагалася проштовхнути арештована імператриця, тріснула по швах — розмова передавала занадто живі й щирі емоції розгубленості в реальному часі.

Після цього з лісу більше не долинало жодного звуку.

— Що ж, вистава закінчилася, — лише після тривалої мовчанки пробурмотів Аарон, схрестивши руки на грудях. — Думаю, тепер вони всі мовчатимуть, аж поки не вирубають той клятий бамбук у лісі Смахо.

Передбачення Аарона виявилося точним: за якусь мить навіть вітер, який досі приносив бодай брязкіт сталі, повністю вщух.

— Це дійсно шокує, — додав він, крутячи головою від подиву. — Щоб пан Іан закохався в мою сестру... Такого союзу ніхто й уявити не міг. Схоже, саме через такі специфічні смаки він досі не сходив на жодне побачення з жінками.

Сесіанна, яка стояла поруч, негайно відгукнулася:

— Я ж казала вам. Усі так палко вихваляють пана Іана, але коли я вчора зіткнулася з ним особисто, він здався мені дещо дивним. Хай там як, ідеальних і в усьому розсудливих людей просто не існує.

— Боже мій, — розгублено пробурмотіла Мерилін. — Я ж лише хотіла, аби моя донька не була в усіх на язиці, а спокійно пов'язала своє життя з якоюсь звичайною людиною... Хто ж знав, що це виявиться настільки складним завданням.

— Мамо, а як на мене, цей союз дуже навіть непоганий, — серйозно зауважив Аарон. — Зрештою, вона є єдиною жінкою, яка здатна так впливати на пана Іана. Хай там який у неї характер, цей чоловік до кінця своїх днів точно не подивиться на жодну іншу жінку в світі.

— Ну... це правда, але...

Звісно, решта натовпу також почала обережно шепотітися. Ніхто з присутніх поняття не мав, що насправді відбувалося між Анабель та Іаном увесь цей час.

Тому люди дійшли цілком логічного для себе висновку: «Іан просто закохався в Анабель, яка одноосібно била й тероризувала його всі ці роки».

Про те, що Анабель також має почуття до нього, або що вони, по суті, вже обмінялися взаємними зізнаннями, ніхто навіть подумати не міг. Через це в головах городян міцно засіла лише фраза Іана про те, що «таке кохання — це божевілля».

— Ха-ха-ха...

— Невже пану Іану насправді просто подобається, коли його б'ють?

— Хто знає. Якщо подумати, здається, свого часу він був під глибоким враженням від опери «Не божеволій».

Посеред цього гомінкого хаосу Леслі та Брейден приголомшено дивилися одне на одного. Їхній син, який усе життя ріс настільки зразковим і правильним, що це часом навіть наганяло нудьгу, викинув таке...

— Схоже, наш син вирішив виплатити всі борги за один раз, — спантеличено промовила Леслі. — За один день змусив переживати на все життя вперед, натворив пригод на роки й забезпечив нам сорому на все життя.

Вона повернулася до Брейдена й з абсолютно розгубленим обличчям запитала:

— ...І що нам тепер робити, любий?

Брейден, чий погляд повністю втратив фокус, відчужено відповів:

— Ну... якщо Анабель не відповість взаємністю на почуття нашого Іана, то на цьому рід Вейдрос просто припинить своє існування.

Це означало, що вони більше не могли дозволити собі розслаблено казати Анабель щось на кшталт: «Ну, спробуй побудувати стосунки з нашим сином, кхм. Ми, якщо що, не проти».

— Тепер ми маємо буквально благати Анабель, аби вона забрала цього божевільного собі. Судячи з почутого, Іан навіть на коліна впасти не встиг, тож, схоже, доведеться мені. Яка халепа, враховуючи, що ідеалом Анабель є саме розсудливий чоловік...

Тим часом знайшовся той, хто вирішив скористатися цим моментом, аби спробувати переломити ситуацію на свою користь. Це був маркіз Абедес.

— Кхм, кхм.

Він поважно підвівся і озирнувся довкола, намагаючись непомітно підіграти загальному настрою. Поточна ситуація, яка обернулася повною катастрофою для Каллона та імператриці, неминуче мала вдарити і по ньому, адже він був ключовою фігурою у фракції кронпринца.

— Панове, чи не здається вам, що все це — суцільна брехня? Самі подумайте, хіба став би молодий герцог Іан Вейдрос говорити такі речі, якби він дійсно не з'їхав глузду?

— Але хіба не правда, що він розбив магічний камінь і залишив столицю? — вигукнув хтось із натовпу.

Маркіз Абедес лише зневажливо знизав плечима й відповів:

— Звідки нам знати, що насправді коїться в тому лісі Смахо? Відверто кажучи, хіба не може бути так, що це Анабель Рейнфілд сама використовує чорну магію?

Від цих слів Мерилін миттєво підскочила на місці:

— Ах ти ж XXХ! Як ти смієш своїм брудним ротом зводити такий XXХ наклеп на чужу доньку, яка зараз ризикує життям заради імперії...

— Ой, яка раптом палка турбота про доньку. Чи не ти випадково жодним словом не згадувала про неї цілих 22 роки? — уїдливо посміхнувся маркіз Абедес.

Обличчя Мерилін, яку й без того мучило почуття провини за те, що вона не змогла впізнати власну дитину, миттєво зблідло й скам'яніло.

— Проте я принаймні всі ці 22 роки знав про її існування. І хто з нас двох знає її краще? Хм, а втім, кров — це дійсно страшна сила. — побачивши, що Мерилін не знаходить слів для відповіді, маркіз Абедес додав ще більш отруйно: — Навіть проживши 22 роки нарізно, ваші вульгарні простолюдинські манери спілкування виявилися абсолютно ідентичними. Невже хтось вірить, що аристократ до мозку кісток, спадкоємець роду Вейдрос, міг би закохатися в таку жінку?

І саме в цей момент...

— А чому б і ні? Закохався ж.

Крізь натовп пролунав гучний, упевнений голос.

— Ба більше — він від неї просто голову втрачає, от і все.

Постаттю, яка з'явилася перед людьми на чолі цілого лицарського загону, виявився чоловік, який виглядав точнісінько так само, як Оскар.