Розділ 126 — Розділ 126. Походження останнього джерела чорної магії (10)

— ...Ніку?

Мерилін невіруюче кліпнула очима, досі не в змозі оговтатися від побаченого.

— Е-е... Кхм. — Аарон також ніяково підвівся і ввічливо вклонився, вітаючись. — Радий знайомству, дядьку... Я Аарон Рейнфілд.

Оскільки Нік був близнюком Оскара, усі присутні на площі жителі столиці вмить збагнули, хто стоїть перед ними.

— Мерилін, я дивлюся, твій палкий норов трохи згас. Старієш, мабуть, — невимушено й напрочуд спокійно кинув Нік, злегка знизавши плечима. — За старих часів ти б ні за що не припинила сипати прокльонами лише тому, що перед тобою аристократ. Побачити, як ти стримуєшся, — це вже вартувало того, аби приїхати до столиці. А отам під твоїми ногами, мабуть, валяється непритомний Оскар, еге ж?

Він мимохідь кинув насмішкуватий погляд на Оскара, який лежав на землі.

— Приємно бачити, що деякі речі залишаються незмінними. Він такий самий слабкодухий, як і колись. Хай там як...

Відчуваючи на собі прикуті погляди всього натовпу, Нік повільно обвів присутніх очима й упевнено продовжив:

— Мені особисто довелося спостерігати, як молодий герцог Вейдрос у моєму маєтку без упину залицявся до Анабель. Це було видовище ще те. Здається, він закохався в неї з першого погляду. Навіть цитував якісь вірші про її розвіяне лавандове волосся, коли їхав звідти.

— Т-тобто... ви...

Маркіз Абедес люто витріщився на Ніка, важко ковтаючи повітря. Єдиним маєтком, де Іан та Анабель могли перебувати разом, був у Каронді. У столиці вже давно ширилися чутки, що саме там вони вдвох знищили друге джерело чорної магії.

— Я Нік Ейверсон, лорд Каронди. Хоча тут, у столиці, факт того, що я просто купив свій титул, схоже, виплив сам собою, — Нік знову знизав плечима й повернувся до імператора, шанобливо схиливши голову: — Ваша Величносте, за наказом принца Роберта я доставив до столиці конвой із відомими злочинцями. Серед них Рейбер Строфід та Ланелла Окайд, які використовували друге джерело чорної магії, а також...

Почувши ім'я Ланелли, Мерилін знову мимоволі схопилася за шию. Проте вона навіть не встигла вставити слова, як Нік гучно додав:

— ...кілька лицарів з Імператорського лицарського загону, які намагалися таємно вбити цих арештантів під час транспортування.

Після цих слів натовп знову наче занімів, а навколо запанувала гробова тиша. Навіть в імператора від обурення затремтіли руки.

Імператорський лицарський загін перебував у безпосередньому підпорядкуванні кронпринца Каллона. Спроба ліквідувати свідків означала лише одне — їх намагалися змусити замовкнути, що слугувало ще одним незаперечним доказом причетності кронпринца до справ із чорною магією.

— Х-хай там як! — відчайдушно закричав маркіз Абедес, чиє обличчя спотворилося від паніки. — Цей чоловік, зрештою, теж із роду Рейнфілд! Як ми можемо вірити його словам? Герцогу Вейдрос, скажіть бодай слово!

Звісно, маркіз Абедес наважився на такий крок, бо мав певну надію. Він розраховував, що хитрий герцог Вейдрос ні за що не дозволить виставити свого сина в такому дивному світлі перед усією імперією. За його розрахунками, Брейден мав би заперечити автентичність цих голосів. Якби він просто сказав, що «це навряд чи правда», слова очільника такого впливового роду, який до того ж не належав до фракції кронпринца, миттєво набули б колосальної ваги...

Проте Брейдену було абсолютно плювати на сподівання маркіза Абедеса. Точніше кажучи, його взагалі не хвилювало, як решта суспільства зараз сприйме Іана.

Його єдиною турботою було те, як передати його в надійні руки Анабель, аби рід Вейдрос не перервався.

Тож поки натовп шумів через появу Ніка, Брейден гарячково прораховував наступні кроки. Навіть у моменти найвищого хаосу та паніки знаходити ідеальне рішення було головним талантом герцога.

За кілька митей Брейден поважно підвівся зі свого місця в ложі почесних гостей. Побачивши це, люди на площі миттєво замовкли.

Герцог спершу підкреслено ввічливо звернувся до правителя:

— Ваша Величносте, я прошу у вас права на слово.

Це був чіткий сигнал, що він збирається озвучити заяву зовсім іншого рівня, порівняно з тими хаотичними звинуваченнями, що лунали досі. Навіть маркіз Абедес дещо злякано здригнувся і поспіхом сів на своє місце.

— Герцогу Вейдрос, — імператор подивився на нього з легкою напругою на обличчі. — Ви маєте що сказати?

Коли слова просив сам Брейден, відмовити йому було неможливо. Ба більше — в цій ситуації кожному присутньому було до смерті цікаво почути його думку.

До того ж імператор підсвідомо довіряв герцогу.

Хоча подумки він часто називав його «старим лисом», Брейден усе ж кардинально відрізнявся від маркіза Абедеса, Маєни чи цього новоприбулого Ніка. Він не був тією людиною, яка сіятиме розбрат чи поглиблюватиме кризу. Скоріше навпаки — він міг розставити все по місцях.

Імператор чудово розумів, що імператриця та Каллон є головними ляльководами в інтригах із чорною магією, і що їх потрібно суворо покарати.

Проте йому вкрай не хотілося влаштовувати цей розбір польотів прямо зараз, посеред площі. Тому він щиро сподівався, що Брейден допоможе красиво завершити цей захід.

— Зважаючи на присутність Вашої Імператорської Величності, а також такої кількості шановних гостей, які зібралися на цій церемонії, я підвівся, аби звернутися до вас із одним проханням, — м'яким, але впевненим тоном заговорив Брейден, дивлячись на правителя. — Як усім відомо, мій син Іан та панна Анабель зустрічалися у фіналах двох попередніх змагань із фехтування.

— Це правда.

— І оскільки цей турнір мав стати для них останнім, вони, судячи з усього, пожертвували участю в ньому заради суспільного блага.

Звісно, Іан помчав туди зовсім не через джерела чорної магії, проте Брейден не міг відкрито виставляти на поталу ганьбу імператорської родини, тому вирішив висловитися максимально розмито й дипломатично.

— Безперечно, офіційним переможцем 912-го турніру з фехтування є Аарон Рейнфілд. Проте, коли двоє наших молодих майстрів повернуться, чи не могли б ми організувати для них особливий товариський поєдинок?

Брейден говорив так плавно й невимушено, що на обличчі імператора, який був пристрасним шанувальником фехтування, миттєво проступило неприховане захоплення й азарт.

— Мій син, схоже, дійсно без тями закохався в панну Анабель. Проте, попри почуття, вони протягом восьми років безкомпромісно змагалися одне з одним на арені, ніколи не даючи супротивнику жодних поблажок, чи не так?

Почувши це, маркіз Абедес лише важко й пригнічено зітхнув. Ця заява Брейдена фактично означала повну підтримку слів Ніка про те, що «Іан закохався в Анабель з першого погляду».

— Щиро кажучи, я й раніше здогадувався про почуття свого сина... Проте навіть я не очікував, що він помчить у таку далечінь не для того, аби просити прийняти його виклик на арені, а для того, аби благати прийняти його серце.

Ці слова Брейдена остаточно підтвердили, що рід Вейдрос визнає кожне слово, яке щойно приніс вітер із лісу Смахо.

— Хай там як, внесок цих двох молодих людей у збереження миру в імперії є беззаперечним. Оскільки цей турнір мав для них особливе значення... — спокійний і впевнений голос герцога лунав над площею, — Я прошу у Вашої Величності дозволу нам організувати фінальний офіційний захід, де вони зможуть востаннє помірятися силами.

— Герцогу Вейдрос, це просто блискуча ідея! — негайно відгукнувся імператор. — Звісно, оскільки це була добровільна відмова від участі, ми не можемо змінювати офіційні результати турніру. Проте, зважаючи на унікальні обставини, проведення такого товариського матчу буде абсолютно правильним і справедливим рішенням.

Глядачі на трибунах, які спочатку йшли на турнір заради легендарного фіналу між Іаном та Анабель, також почали жваво й схвально кивати.

— Щойно вони повернуться, ми запитаємо їхню думку, і якщо вони погодяться, негайно організуємо бій, — з ентузіазмом продовжив імператор. — І хоча це не буде офіційний орден турніру, я особисто замовлю в Магічної вежі пам'ятну медаль із невеликим магічним каменем, яку вручу переможцю.

Правитель хитро всміхнувся і додав:

— Звісно, це не зрівняється з тим гігантським магічним каменем родини Вейдрос, проте нехай це послужить певною втіхою.

У цих словах імператора чітко прочитувалося переконання, що перемогу в будь-якому разі здобуде саме Іан.

— Дякую, Ваша Величносте, — шляхетно всміхнувся Брейден. — Хоча тепер увесь світ дізнався, що Іан став справжнім божевільним через кохання, до меча він завжди ставиться з максимальною серйозністю. Навіть проти панни Анабель він битиметься з повною віддачею. Це без сумніву буде визначний поєдинок.

— Що ж... на цьому ми дійсно завершуємо цьогорічний турнір. А питання покарання злочинців буде вирішено відразу після того, як усі учасники подій повернуться до столиці...

Імператор ще продовжував свою промову, проте Брейден уже не слухав його. Щойно він запропонував ідею з матчем і сів на місце, як Леслі поспіхом зашепотіла йому на вухо:

— Слухай… любий, але ж Анабель цілком може перемогти.

Леслі свого часу особисто тренувала дівчину. Ба більше — вона чудово знала, що з кожним знищеним джерелом чорної магії сила Анабель зростала в геометричній прогресії.

Зважаючи на колосальні обсяги тренувань, які та виконувала, вона досягла б цього рівня набагато раніше, якби в дитинстві мала належну підтримку, проте інші аристократи про це навіть не здогадувалися.

— Ти просто не знаєш усіх деталей, але останнім часом майстерність Анабель розвивається семимильними кроками... — тихо вела далі Леслі. — Зараз вона вже цілком може бути на одному рівні з Іаном або навіть трохи сильнішою...

Коли останнє джерело, той бамбуковий ліс, буде знищено, про очевидну й легку перемогу Іана можна буде забути...

Почувши цей занепокоєний шепіт дружини, Брейден лише хитро всміхнувся:

— Це не має жодного значення, Леслі. Невже ти думаєш, що для Іана зараз важливо перемогти панну Анабель? Він же сам сказав, що буде щасливий навіть від того, що вона поб'є його.

— Тоді навіщо ти це запропонував?

— Аби у них був іще один привід провести час разом, — тихо відповів Брейден. — Коли вони повернуться до столиці, Анабель цілком може почати уникати його, вважаючи офіційним психом. Проте, коли наш син тримає в руках меч, він виглядає вельми привабливо й адекватно. Йому потрібно використати цей образ, аби завоювати її.

— Любий... а ти взагалі про почуття Анабель подумав? Поруч із нею є принц Роберт — чоловік, у якого все ідеально і який ось-ось стане кронпринцом. — Леслі заклопотано покрутила головою. — Якби я була на місці Анабель, я б ні за що не обрала Іана, який тепер став публічно визнаним божевільним.

— Ну, хто знає, — Брейден лише знизав плечима.

В глибині душі він мав думку, що оскільки у Леслі завжди була жахлива інтуїція на такі речі, її песимістичний прогноз насправді дає велику надію на щасливе майбутнє.

Звісно, на площі була людина, яку результати майбутнього товариського матчу між Іаном та Анабель абсолютно не цікавили.

— Де вона?

Поки Брейден виступав перед імператором, Мерилін, розштовхуючи натовп, за лічені секунди опинилася прямо перед Ніком.

— Ланелла Окайд. Де вона?!

Її очі палали таким моторошним і лютим вогнем, наче вона щойно зустріла свого найлютішого ворога, помсти якому чекала тисячу років.