Розділ 127 — Розділ 127. Те, що немає значення перед обличчям кохання (1)

Грубо кажучи, те, що Мерилін кинулася до Ніка з вимогою показати їй Ланеллу, було справою простолюдинів і не стосувалося імператора. Оскільки це не було порушенням порядку на самому офіційному заході, ніхто не мав юридичних підстав її зупинити — закон не забороняв простолюдинам сперечатися між собою в натовпі під час церемонії.

— Мерилін, — зітхнув Нік. — Вона особливо небезпечна арештантка першого класу, хіба я можу показати її тобі прямо тут? Зараз її щільно оточили лицарі. Приходь пізніше.

— ...Ця жінка підмінила мою доньку, а потім як ні в чому не бувало повернулася до столиці й замовляла в мене сукні. Вона гірша за скаженого собаку. Ти справді думаєш, що я зараз здатна почути твоє «пізніше»?

— Звісно, я знав, що ти так відреагуєш. Але все ж... — Нік протягнув Мерилін невелику записку. — Прочитай і тоді вирішуй.

Мерилін розгорнула папірець і, прочитавши вміст, раптом важко зітхнула й мовчки відступила. Глядачі, які затамували подих в очікуванні грандіозного скандалу, навіть відчули легке розчарування від такої раптової розв'язки.

Повільно повернувшись на своє місце, Мерилін ще раз перечитала слова на папері:

«Мамо, давайте зустрінемося з Ланеллою Окайд усі разом. Ми маємо знову зібратися — ви, батько і я, — щоб вона на власні очі побачила, які ми щасливі, і лише після цього ми покараємо її на повну».

Це був почерк Анабель.

Мерилін погодилася зачекати не просто тому, що вирішила послухатися доньку. Вона зрозуміла: Анабель, вочевидь, теж мала що сказати Ланеллі у присутності своїх справжніх батьків, і їй теж довелося багато чого стерпіти.

— Анабель, дитятко моє, — пробурмотіла Мерилін, ніжно стискаючи записку в пальцях. — Повертайся швидше. Будь ласка, подай хоч якусь звістку, що ти в порядку.

***

У лісі Смахо панувала цілковита тиша, аж поки я не зрубала останнє бамбукове стебло.

Оскільки Лагіан більше не міг мені заважати, я швидко пустила в дію енергію меча й миттєво розчистила хащі. Тільки-но впав останній бамбук, ми нарешті змогли розгледіти розпатланий і розгублений вигляд одне одного.

Роберт на вершині скелі влаштував із Каллоном справжню кулачну бійку, наче якісь вуличні розбишаки, проте зрештою повністю притис брата до землі й тримав його за комір, притиснувши до стовбура дерева. Звісно, обидва встигли добряче пригостити один одного тумаками, тож їхні обличчя рясніли синцями.

— ...Для початку, — спокійно промовив Роберт, навіть не витираючи кров, що сочилася з куточка губ, — давайте вийдемо з цього лісу... Я заарештую брата як злочинця, спійманого на гарячому, адже він щойно сам визнав усі звинувачення. — потім він подивився на Іана, який досі нерухомо стояв, притискаючи Лагіана ногою до землі: — ...Я б хотів, щоб Іан допоміг конвоювати мого брата до виходу з лісу, адже він — головна фігура в цій справі. А ти, Анабель, візьми на себе Лагіана.

Роберт дістав із кишені кайдани та мотузки, які завбачливо прихопив із собою. Він прибув із цілим загоном лицарів саме тому, що від самого початку планував гучно й офіційно доставити обох злочинців до столиці.

— Я маю так багато чого вам сказати... — Роберт важко зітхнув, дивлячись на нас. — Але, мабуть, краще не починати цю розмову тут, навіть якщо все вже позаду.

Я теж мала безліч запитань та думок, але точно не хотіла озвучувати їх у цьому місці. Адже це означало, що жителі всієї столиці щойно на власні вуха чули зізнання Іана!

— Дозволь запитати лише одне, Іан, — тихо промовила я.

Роберт скинув кайдани та мотузку зі скелі, і я, спритно підхопивши їх, почала закладати руки Лагіана, що лежав під ногами Іана, в залізні браслети.

— Тепер уся столиця вважатиме тебе цілковитим божевільним...

— Ну... все ж це краще, ніж якби чутки ходили про нас із тобою. Хіба не краще для тебе втратити крихту самовладання переді мною, ніж остаточно втратити розум перед очима тисяч людей? Адже тоді всі точно вирішать, що ти з'їхав із глузду.

— Мені байдуже. Я б навіть хотів цього.

— Коли це справді станеться, ти заговориш по-іншому. Ти ж ніколи в житті не був у центрі пліток*.

*101 розділ

Коли Іан зізнався мені в маєтку Вейдрос, я відступила на крок саме через острах зіпсувати його бездоганну репутацію. Але тепер усе обернулося набагато масштабнішим скандалом, адже він сам публічно визнав себе божевільним.

Я скосила на нього очі й запитала:

— Тобі справді байдуже, як ти й сказав тоді?

На моє запитання Іан відповів цілком спокійно:

— Не байдуже.

— Я так і знала, лицеміре, — миттєво насупилася я й невдоволено забурмотіла: — Поки сам не переживеш, нічого не зрозумієш. Тепер усі шепотітимуться за твоєю спиною, як ти, людина, що все життя була зразковим учнем, розсудливим аристократом, збираєшся це терпіти?

— Мені не байдуже те, що ти так думаєш, — він подивився на мене й тихо всміхнувся. — Якщо Анабель Рейнфілд почне цуратися чоловіка, який приносить із собою стільки пліток...

У цю мить моє серце солодко йокнуло, і я геть утратила слова.

Виходить, ми щойно фактично підтвердили взаємність наших почуттів?

Я була переконана, що мої минулі вчинки не заслуговують на прощення, проте Іан попри все це примчав сюди й на всю імперію оголосив, що кохає мене.

Щоправда, про це зізнання тепер дізналося надто багато людей... Але він сказав, що просто не міг більше стримуватися, бо інакше збожеволів би...

Іан підняв Лагіана, на якого я абияк начепила кайдани, і почав ретельніше й міцніше обв'язувати його мотузкою. Почуваючись страшенно ніяково, я почала порпатися в кишенях і витягла тюбик із лікувальною маззю.

— Вітер тут жахливий, у тебе всі щоки обвітряні. Намаж трохи.

— У мене зараз руки зайняті, — він кивнув на свої долоні, які міцно тримали мотузку навколо Лагіана. — Якщо тебе це так хвилює, намаж сама.

— А-а-а-а-а-аж ніяк!

І знайшлася людина, яка абсолютно не могла витримати цієї солодкої, романтичної атмосфери.

— Не можна, пане Іане! Благаю, схаменіться! — закричав зв'язаний Лагіан, чий голос був сповнений відчаю. — Я-як ви можете... з цією жінкою... У неї немає ані сорому, ані лицарської честі! Вона нічим не зможе допомогти вам у житті!

Іан важко зітхнув і вже збирався врізати йому ще раз, аби той нарешті стулив пельку, але я зупинила його:

— Не треба, Іане. Не бий його.

— Але я не можу пробачити цьому...

— Я теж не збираюся його прощати, але, як на мене, є набагато ефективніший спосіб змусити його страждати, — спокійно мовила я, дивлячись на Іана. — Швидше, зізнайся мені в коханні прямо зараз. Просто перед ним.

Щоки Іана злегка спалахнули рум'янцем, і він сором'язливо пробурмотів:

— Я такий щасливий, що ти сама просиш про це, Анабель. Мені було так важко стримувати свої почуття весь цей час, боячись налякати тебе.

— А-а-а-а-а-а-ах! — Лагіан закричав так, наче його піддали тортурам.

Я з глибоким задоволенням додала:

— А тепер опиши свої емоції якомога детальніше.

Іан, звісно ж, виявився надзвичайно слухняним:

— Навіть якщо ти стрілятимеш у мене отруєними голками, підсипатимеш мені отруту чи використовуватимеш незаконні магічні артефакти, я все одно буду поруч із тобою. Тільки благаю, збережи мені зір. Я мушу бачити твій образ, адже на узбережжі Банафарім я ледь не вмирав від бажання побачити тебе знову.

— А-а-а-а-а-ах! Ні! Благаю, зупиніться! Не робіть цього! Ця жінка — безсоромна відьма, яка вісім років знущалася з вас! Вона обов'язково знову встромить вам ножа в спину!

Лагіан був готовий буквально розридатися. Іан, який, схоже, повністю розкусив мій задум, незворушно вів далі:

— У чотирнадцять років... я закохався в твій образ, коли ти тримала меч і дивилася на мене так, наче хотіла вбити. А через вісім років я закохався знову, коли ти почала мене обзивати й лаяти.

— А-а-а-ах! Ні! Мій кумир! Мій ідеал! Моя мрія!

Його виплекана роками ілюзія руйнувалася ось так наживо, погляд Лагіана ставав дедалі більш диким і розгубленим. Схоже, такий психологічний удар виявився для нього куди болючішим, ніж якби я просто відлупцювала його мечем.

— Гей, — я підійшла до Лагіана і, гордо задерши підборіддя, відчеканила: — Тепер це мій хлопець , так що припини влаштовувати тут істерики й розпускати соплі про свої мрії.

Від цих слів і Іан, і Лагіан одночасно здригнулися й повністю заніміли. Мені самої стало дещо ніяково від власної пафосної фрази про «мого хлопця», тому я кілька разів сухо кашлянула й сунула Іану тюбик:

— Мазь нанесеш сам.

Руки Іана тепер були вільні, адже він повністю зв'язав Лагіана, а мазати його щоки самостійно мені було занадто соромно.

— У мене руки тремтять, ще випадково в око влучу. Не хотілося б порушити твоє останнє прохання про збереження зору.

— А-а-а-а-ах! Перестаньте! Не смійте сходитися! Ні! Що ти збираєшся мазати?! Де ти збираєшся мазати?!

Поки Лагіан заходився в новій хвилі крику й розпачу, Іан тихо всміхнувся і забрав тюбик:

— Якщо в тебе вже зараз тремтять руки, що ж буде далі? Нам попереду ще стільки всього доведеться торкатися.

Я навіть не встигла зніяковіти від його двозначної фрази, як Лагіан остаточно розридався й почав благати:

— Пане Іане, благаю! Одумайтеся! Ох-ох-ох, ну так же не можна!

Поки ми тягли цього галасливого бранця вгору по схилу скелі, Роберт уже повністю знерухомив Каллона й проводив ретельний обшук його речей.

— Ха, брате, — Роберт витяг із внутрішньої кишені Каллона якийсь блискучий предмет і важко зітхнув. — То ви модифікували цей артефакт, щоб знаходити джерела чорної магії та зв'язувати й підпорядковувати собі їхню силу... Мені б таке й на думку не спало...

Коли я зацікавлено визирнула з-за його плеча, Іан пошепки пояснив мені: «Це магічний артефакт, яким користуються члени імператорської родини».

— Це грубо порушує умови нашої угоди з Магічною вежею...

Роберт продовжував говорити якісь складні й незрозумілі мені речі. Вочевидь, це були деталі про те, як саме Каллон навчився розпізнавати первісну руйнівну силу чорної магії та контролювати її для скоєння своїх злочинів.

Подібні магічні тонкощі були незрозумілими для звичайних людей, тож вони лежали далеко за межами мого розуміння.

Оскільки мені зовсім не обов'язково було забивати цим голову, я просто пропускала його слова повз вуха.

Кинувши на Каллона сповнений презирства погляд, Роберт дістав поштового голуба, аби відправити його до столиці. Птах стрімко злетів у небо, несучи із собою стислий звіт про все, що тут відбулося, та звістку про те, що загін із заарештованими злочинцями вирушає в дорогу.