Розділ 129 — Розділ 129. Те, що немає значення перед обличчям кохання (3)

У ніч, коли відбувалася церемонія нагородження, столиця імперії гуділа від численних чуток і пліток.

Зрештою, кожен громадянин імперії мав вагомі причини для хвилювання.

Той факт, що за лаштунками чорної магії стояв не хто інший, як сам кронпринц імперії, шокував суспільство. Досі всі вважали Каллона нехай і не настільки обдарованим, як Роберт, проте цілком урівноваженим та розсудливим спадкоємцем.

— Це просто в голові не вкладається! Безліч людей в імперії втратили душу через чорну магію лише тому, що у нашого кронпринца повністю затьмарився розум!

— Відчуваючи, що програє принцу Роберту, він, схоже, остаточно втратив глузд. Навіть про власний народ перестав думати.

Звісно, імператорська родина ще не робила жодних офіційних заяв. Попри це, мешканці столиці вже самостійно склали повну картину того, що відбулося.

— А імператриця хіба не збожеволіла? Купити заборонене зілля й передати його іноземцю, щоб той убив Анабель Рейнфілд?

— Ну, вона завжди дивилася на простолюдинів як на комах. Тут вона принаймні послідовна.

— Але ж зв'язатися заради цього з іноземцем... Кронпринц та імператриця — обоє одного поля ягоди.

Можна було сміливо стверджувати, що тієї ночі вся столиця перебувала в такому збудженні, що ніхто не міг заснути. Проте було ще одне місце, де з абсолютно інших причин здійнявся неабиякий галас.

— Б-б-брате?!

— Ріхарде!

Елвен і маркіз Абедес увірвалися до кімнати Ріхарда, щойно почули звістку, що той нарешті опритомнів.

— Ти прийшов до тями? Як твоя голова?

— Що... Що взагалі сталося? — ледве прохрипів Ріхард, і Елвен, насилу почав послідовно викладати суть справи.

— Брате... Здається, ми зробили ставку не на тих людей. Тепер на наш рід чекає повне й невідворотне руйнування.

Слухаючи розповідь про події, що відбулися після того, як він знепритомнів через травму на балу, Ріхард дедалі більше похмурнів.

— Імператриця під вартою, кронпринца Каллона також заарештували, тож тепер, мабуть... — Ріхард різко обірвав пригнічений голос Елвена й глухо запитав:

— Тож... яке покарання чекає на мене?

— Ну... За підробку документів тобі загрожує штраф, тюремне ув'язнення та позбавлення посади... — зітхнув Елвен. — Надійшов імператорський указ, щойно ти прийдеш до тями, негайно доповісти імператорським лицарям.

— ...

— Скоро розпочнеться й аудит Міністерства фінансів. Тож мене, мабуть, спіткає схожа доля.

Почувши це, маркіз Абедес втрутився в розмову, скрегочучи зубами:

— Це нахабне дівчисько Анабель... Я навіть став перед нею на коліна, благаючи хоч якось попросити принца Роберта про поблажливість, а вона холодно прогнала мене геть.

Він здригнувся, ніби сама згадка про той момент завдавала йому нестерпного приниження.

— А Маєна ще й роздзвонила про це в пресі, виставивши мене на посміховисько перед усією столицею!

Елвен схопився за голову й пробурмотів:

— Якби я знав, що все так обернеться, у день тесту на батьківство треба було найняти набагато більше вбивць і покінчити з нею на місці. Вона ж сама потім бовкнула, що якби найманців було більше, вони б її здолали...

При цих словах очі Ріхарда спалахнули, і він пильно подивився на брата:

— Що? Про що ти говориш, Елвене? Яких ще вбивць?

В очах Ріхарда з'явився хижий блиск, ніби він намацав важливу ниточку.

— Ну, в день тесту... Батько і ти хотіли прийняти Анабель у родину, щоб використати її, але мені ця ідея зовсім не подобалася, — зніяковіло пробурмотів Елвен. — Тому я таємно найняв убивць, розраховуючи усунути її до церемонії відставки. Щоправда, Аарон Рейнфілд їх усіх розкидав.

Очікуючи, що зараз на нього впаде гнів за самовільний вчинок, Елвен злякано втягнув голову в плечі. Проте, на його подив, Ріхард просто глибоко замислився.

Побачивши це, Елвен та маркіз Абедес знову відчули слабкий проблиск надії. Зрештою, Ріхард завжди виступав головним мозковим центром родини Абедес, знаходячи вихід із найскладніших ситуацій.

— Тепер очевидно, що у кронпринца Каллона немає майбутнього. Член імператорської родини, який удався до чорної магії... Його не просто позбавлять титулу, йому гарантоване довічне ув'язнення.

Елвен і маркіз, затамувавши подих, дивилися на Ріхарда.

— Аби родина Абедес змогла виплутатися з цієї халепи й уникнути повного знищення, ми повинні впасти на коліна й запевняти, що не мали жодного відношення до чорної магії.

Як людина з прагматичним та швидким розумом, Ріхард миттєво прийняв рішення зрадити Каллона.

Раніше він вважав кронпринца занадто обережним, аби припуститися помилки, проте інцидент у лісі Смахо став абсолютно несподіваним поворотом для всіх. Тому зараз потрібно було забути про минулі прорахунки й негайно подбати про майбутнє.

— Щодо фальсифікації документів... Нам доведеться заявити, що ми робили це під жорстким тиском та погрозами з боку кронпринца.

— Але хто повірить нам у такій ситуації?

— Звісно, на слово нам ніхто не повірить. Саме тому... — Ріхард міцно стиснув голову, яка розривалася від болю, і продовжив: — ...єдиний рід, який на даний момент спроможний нас врятувати — це Вейдроси.

Від цих слів Елвен і маркіз Абедес просто роззявили роти від подиву.

— Якщо герцог Вейдрос особисто попросить проявити до нас поблажливість, ніхто в імперії не зможе йому відмовити.

І це була чиста правда.

Родина Вейдрос не лише належала до найвпливовіших аристократичних родів, але й Іан відіграв значну роль у знищенні чорної магії. Оскільки тепер вони стали найближчими довіреними особами принца Роберта, їхнє заступництво дійсно могло б усе змінити.

Проте з якого дива Вейдросам допомагати Абедесам?

Тим паче, що такого проникливого та хитрого чоловіка, як Брейден, було неможливо обдурити.

— Хай там як, це питання життя та смерті. Відступати нікуди. Настав час для крайнього, найбільш ризикованого кроку. — Ріхард знову торкнувся пов'язки на голові й люто заскрипів зубами. — Це точно справа рук Анабель Рейнфілд. Вона навмисно спровокувала помилку Лагіана. Навмисно створила ситуацію, щоб усунути мене й загнати нас у цей кут.

— О-ось як?

— Мерзенна простолюдинка наважилася використовувати нас... До того ж, вона відкинула прохання батька, що свідчить про її безмежну пиху. Вона заплатить за це в стократному розмірі. — Ріхард рішуче підсумував: — Те, що я прийшов до тями, має залишатися в найсуворішій таємниці. Для зовнішнього світу я все ще непритомний.

Це означало, що він збирався таємно залишатися в маєтку й плести свої інтриги.

— Батьку, негайно з'ясуйте точну суму готівки, яку ми можемо мобілізувати просто зараз. А ти, Елвене, детально розкажи мені про той замах, який ти організував раніше. Також дізнайся все про підпільні угруповання столиці.

Елвен і маркіз Абедес слухняно кивнули. Вираз обличчя Ріхарда в цей момент був по-справжньому моторошним.

— У цій ситуації у нас є лише один-єдиний важіль для переговорів із Вейдросами.

— І... і що це, брате?

— Як виявилося, цей божевільний збоченець Іан закоханий в Анабель. Тож єдина карта, яка залишається на руках у нас... — Ріхард відповів без жодних вагань: — ...це життя чи смерть Анабель Рейнфілд.

***

Коли мене впіймали на тому, що я цілком могла ухилитися, але все одно дозволила себе повалити, мені залишалося лише ніяково засміятися.

Дійсно, коли ви знаєте одне одного надто добре, розіграти якусь банальну сцену стає майже неможливо.

Іан злегка всміхнувся й тихо промовив:

— Я розумію. Зі мною обидва рази було так само.

Він трохи нахилив голову, і його золотавий чубчик лоскотно торкнувся мого чола. Зі зближення, на якому можна було порахувати кожну його вію, він обережно запитав:

— Тоді моє серце калатало як шалене. А що відчуваєш ти, коли ми в такому положенні?

— Хіба твоїм життєвим кредо колись було вміння ставити себе на місце іншого? — спробувала я буркнути у відповідь, проте не змогла втримати тремтіння у власному голосі.

— Хай там як, зараз я... — він усміхнувся теплим, палким поглядом і продовжив: — ...не можу відірвати очей від твоїх губ...

Після цих слів я й сама мимоволі задивилася на його губи, що були зовсім поруч. Спогади про наш поцілунок під час балу в палаці миттєво зринули в пам'яті, змушуючи моє обличчя спалахнути рум'янцем.

Голос Іана став низьким, хрипким від пристрасті, коли він додав:

— Але зараз я не буду тебе цілувати.

Почувши це, я не втрималася від запитання:

— ...Чому це?

Він міцно закусив губу, ніби стримуючи розчулення від чарівності, зробив глибокий вдих і повільно відповів:

— Я ніколи в житті навіть не думав про те, щоб цілувати дівчину, з якою ми офіційно не перебуваємо у стосунках. Того дня ти стала моїм єдиним винятком.

Я хотіла було заперечити, мовляв, якщо цілуватися не можна, то чому лежати в такій позі — нормально, але вчасно прикусила язика.

Якщо подумати, раніше ми досить часто опинялися на такій відстані, коли з мечами в руках катались по підлозі під час тренувань.

Та що там спаринги — під час тієї метушні з незаконним магічним артефактом-закладкою я сама колись отак-от звалилася прямо на нього.

— Анабель, хоч і з запізненням, але я хочу освідчитися тобі офіційно.

Нарешті наш зразковий хлопчик Іан подивився мені прямо в очі. Його обличчя видавало серйозну внутрішню боротьбу зі своїми поривами, проте голос звучав чисто, спокійно й надзвичайно щиро:

— Протягом усіх тих восьми років, що ти докучала мені, я постійно думав про одне: добре було лише тоді, коли я вперше побачив тебе й закохався з першого погляду.

— О... Ну...

— А коли на нелегальному аукціоні рабів ти завела мову про відмову від участі в турнірі, я подумав, що навіть ті вісім років твоїх капостей були кращими за це.

— ...

— Коли ти танцювала з принцом Робертом на балу, я зрозумів: нехай би ти навіть заявила, що більше не вважаєш мене суперником, мені було значно краще на тому аукціоні чи в Каронді, де ми могли просто бути вдвох.

Моє серце раптом солодко й щемливо стиснулося.

— І коли ти залишила мене самого на арені й поїхала... Я зловив себе на думці, що краще б повернувся на той бал, де я міг хоча б здалеку бачити тебе.

— ...

— Тепер я розумію, що кожна мить, проведена з тобою, була прекрасною.

Він ледь помітно всміхнувся тремтячими губами, з усіх сил стримуючи внутрішнє хвилювання:

— Поки ти поруч зі мною, мені здається, що я готовий раз у раз закохуватись у тебе знову й знову...

— ...Іане.

— Тому я наважуся просити тебе. Нехай я й прославився на всю імперію як божевільний, але... чи приймеш ти моє серце?